Рішення

від 03.11.2023 по справі 922/3806/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3806/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/3806/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (код ЄДРПОУ 44779018, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Осіння (Індустріальний р-н), буд. 4, кв. 3)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТСТОФФ» (код ЄДРПОУ 43457639, місцезнаходження: 62418, Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, пров. Кар`єрний, буд. 6)

про стягнення заборгованості за договором, пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальній сумі 49161,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 3806/23 від 28.08.2023) до відповідача - ТОВ «КРАФТСТОФФ», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 49161,81 грн, а саме: суму основного боргу за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2 у розмірі 40710,00 грн; суму пені в розмірі 4071,00 грн; суму 3% річних у розмірі 1104,18 грн; суму інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн; а також просить стягнути судові витрати, а саме: витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2. Позивач зазначає, що ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (Експедитор-перевізник) на підставі зазначеного договору та згідно із заявкою ТОВ «КРАФТСТОФФ» (Замовника) від 20.09.2022 № 20/09, здійснив перевезення вантажу (газу скрапленого) автомобілем за маршрутом: м. Дніпро (Дніпропетровська обл., Україна) - Водяне (Харківська обл.) - м. Дніпро, що підтверджується Актом надання послуг від 24.09.2022 № 29 та товарно-транспортною накладною від 21.09.2022 № 1927, які підписані Сторонами. Однак, Замовник не виконав зобов`язання щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу на суму 40710,00 грн. Позивач направив на адресу відповідача Претензію від 03.08.2023 № 03.08-3 з вимогою сплатити заборгованість за Договором в сумі 40710,00 грн протягом одного банківського дня з моменту отримання даної претензії. Вказана претензія відповідачем не отримана та 23.08.2023 повернулася за зворотною адресою «за закінченням встановленого терміну зберігання», заборгованість за Договором в сумі 40710,00 грн відповідачем не сплачено, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 40710,00 грн, а також пені в розмірі 4071,00 грн, нарахованої на підставі п. 6.4.3 Договору та 3% річних у розмірі 1104,18 грн і інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3806/23, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив та встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення на відповідь на відзив.

Зазначену ухвалу суду відповідно до вимог ст. 122 ГПК України було вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії, враховуючи, що позивач та відповідач станом на момент відкриття провадження у справі не мали зареєстрованих особистих Електронних кабінетів в системі «Електронний Суд» ЄСІТС, були направлені сторонам в паперовому вигляді на їх юридичні адреси листами з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 120, ч. 5 ст. 242 ГПК України.

Позивач - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі отримав 11.09.2023, що підтверджується відповідним зворотним рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідач - ТОВ «КРАФТСТОФФ» у встановлені судом строки не подав відзив на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про відкриття провадження у даній справі, що була направлена за останньою відомою суду адресою, тобто за адресою, зазначеною в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (62418, Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, пров. Кар`єрний, буд. 6), не вручена адресату та повернулась до суду з довідкою працівника оператора поштового зв`язку про причину повернення поштового відправлення: адресат відсутній за вказаною адресою, що у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

30.10.2023 від відповідача - ТОВ «КРАФТСТОФФ» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29622 від 31.10.2023), в якому відповідач просить відмовити у стягненні суми основного боргу в розмірі 40710,00 грн, у зв`язку з тим, що відповідачем погашено зазначений борг у повному обсязі по платіжній інструкції від 30.10.2023 № 294, та надає до відзиву копію вказаної платіжної інструкції. Також відповідач просить зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних із врахуванням добровільного погашення боргу. Зазначає, що отримав від позивача Акт надання послуг від 24.09.2022 № 29 та рахунок на оплату наданих послуг лише у травні 2023 року, а отже, відповідно до умов п. 4.2 Договору відлік виникнення грошового зобов`язання та нарахування штрафних санкцій, як вважає відповідач, має брати початок від травня 2023 року, а не від вересня 2022 року. Відповідач не погоджується з розміром нарахованих позивачем витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн, вважає, що такий розмір витрат на аналіз і дослідження документів та на підготовку і подачу документів до суду є завищеним, оскільки по суті такі затрати є складанням простого позову та зверненням до суду, що, на думку відповідача, має оцінюватися не більше 2000,00 грн, а в частині витрат на участь в судових засіданнях взагалі необґрунтовані, адже справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.

Також, разом із відзивом на позовну заяву відповідач - ТОВ «КРАФТСТОФФ» подав клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву від 30.10.2023 вих. № 23, в якому просить поновити пропущений строк на подання відзиву, з посиланням на поважність причини пропуску зазначеного строку, оскільки відповідач не отримав копію позовної заяви та копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі, про наявність даної судової справи йому стало відомо випадково лише 26.10.2023.

Ухвалою суду від 02.11.2022 у справі № 922/3806/23, зважаючи на те, що відповідачем не отримано направлену на його адресу копію ухвали про відкриття провадження у даній справі, з метою недопущення невиправданого позбавлення відповідача можливості скористатись своїм конституційним правом на судовий захист, враховуючи тривання воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та враховуючи постійні обстріли ворожими військами території України, зокрема міста Харкова та Харківської області, що утруднює вчасне отримання та направлення поштової кореспонденції учасниками справи, судом визнано поважними причини, наведені відповідачем в якості підстав для поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим задоволено клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та, враховуючи, що поданий відповідачем до суду відзив відповідає вимогам чинного законодавства, прийнято цей відзив до розгляду та долучено його до матеріалів справи.

Станом на день ухвалення судом даного рішення від позивача відповіді на відзив або інших заяв чи клопотань з процедурних питань до суду не надходило.

За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

На підставі зазначеного, зважаючи на закінчення встановленого ст. 248 ГПК України строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відповіді позивача на відзив на позовну заяву за наявними у справі матеріалами.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи на надані позивачем до позовної заяви докази, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2022 між ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (Експедитором-перевізником) та ТОВ «КРАФТСТОФФ» (Замовником) укладено договір надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні № 2 (далі по тексту Договір), згідно з умов якого Експедитор-перевізник зобов`язується доставити ввірений йому Замовником (або вказаним ним вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений договором строк та видати його уповноваженій па одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а Замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір регулює взаємовідносини, які виникають між Замовником та Експедитором-перевізником при здійсненні міжнародних і внутрішньодержавних перевезень вантажів.

Згідно з п. 1.5 зазначеного Договору, перевезення виконуються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДІІВ), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ESTR), Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України і т.п.

За умовами п. 2.1.1 Договору, Замовник зобов`язаний надати Експедитору-перевізнику Заявку на перевезення вантажу в письмовому вигляді шляхом її направлення на E-maіl адресу, вказану в даному Договорі. Заявка на перевезення вантажу повинна містити: дані вантажовідправника і вантажоодержувача; дати завантаження (тобто дати подання транспортного засобу під завантаження); найменування вантажу, його вага (брутто) і габарити; маршрут перевезення (порт навантаження, порт розвантаження, місце навантаження і доставки вантажу) особливі умови перевезення при наявності таких; заплановану дату падання вантажу відправником; тип транспортного засобу та іншу інформацію, яка необхідна для належного виконання Заявки. При цьому графік завантаження вантажу, призначеного до міжнародних перевезень, повідомляється не пізніше, ніж за 2 (два) календарні дні до завантаження і 1 (одного) календарного дня до завантаження вантажів, призначених до перевезення по Україні. Про всі зміни дати завантаження повідомляється не пізніше, ніж за 24 години. Експедитор-перевізник зобов`язаний в день отримання Заявки підписати її та відправити на адресу Замовника, а також відправити її скановану копію на E-mail адресу Замовника, зазначену в цьому Договорі.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що надана Замовником Заявка є обов`язковою для Експедитора-перевізника і підлягає виконанню в терміни і на умовах, визначених цим Договором.

У відповідності до умов п. 4.2, 4.3 Договору, факт виконання послуг перевезення оформляється актом прийому-здачі виконаних робіт з додаванням товаротранспортної накладної з відміткою про доставку вантажу (оригіналів накладних з відміткою про доставку вантажу). Датою виконання робіт вважається дата підписання Акту Сторонами, крім випадків, передбачених п. 4.3 Договору. Після підписання акту виконаних робіт Експедитор-перевізник виставляє замовнику рахунок на оплату послуг. Якщо у замовника є претензії до якості, обсягу, строків наданих послуг, Замовник складає і відправляє Експедитору-перевізнику акт з переліком недоліків зі строками їх усунення або ініціює зменшення вартості послуг Експедитора-перевізника. В такому випадку датою виконання вважається дата підписання Замовником Акту прийому-здачі виконаних робіт після усунення виявлених недоліків, в т.ч. в разі зменшення вартості послуг Експедитора-перевізника.

Відповідно до п. 5.1 Договору, вартість транспортно-експедиційних послуг узгоджується між Замовником та Експедитором-перевізником окремо на кожне перевезення і обумовлюється у Замовлені.

Згідно з п. 5.2 Договору, Замовник здійснює попередню оплату за послуги перевезення в розмірі 20% від вартості послуг на підставі виставленого рахунку.

Згідно з п. 5.3 Договору, Замовник проводить повну оплату за виконанні послуги перевезення за узгодженими ставками протягом 5 (п`яти) календарних днів від дати підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт та отримання оригіналів наступних документів: рахунка-фактури, оригіналу Заявки, підписаної уповноваженими представниками Сторін, транспортних накладних з відміткою про доставку вантажу (CMR або ТТН), якщо інше не обумовлено в Заявці.

Сторона, яка порушила свої зобов`язання за цим Договором, повинна усунути ці порушення, не чекаючи пред`явлення претензії (п. 6.1 Договору).

За порушення термінів оплати за перевезення Замовник сплачує Експедитору-перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% від суми невиконаного зобов`язання (п. 6.4.3 Договору).

На виконання умов зазначеного Договору 20.09.2022 Сторонами погоджено Заявку на перевезення вантажу № 20\09, згідно з якою Експедитор-перевізник зобов`язався автомобілем з державними номерними знаками: DAF АВ 3447ІТ н/пр ACERBI AE4286XF здійснити перевезення вантажу (газ скраплений) за маршрутом: м. Дніпро (Дніпропетровська обл., Україна) - Водяне (Харківська обл.) - м. Дніпро.

На підставі Договору та згідно із погодженою між сторонами Заявкою позивач - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (Експедитор-перевізник) здійснив перевезення вантажу, що підтверджується Актом надання послуг від 24.09.2022 № 29 та Товарно-транспортною накладною від 21.09.2022 № 1927, з яких вбачається, що позивачем надано відповідачу - ТОВ «КРАФТСТОФФ» послуги з перевезення вантажу (газу скрапленого у кількості 18,960 т) по маршруту: м. Дніпро (Дніпропетровська обл., Україна) - Водяне (Харківська обл.) - м.Дніпро, автомобілем DAF АВ 3447 н/причеп AE4286XF, загальна вартість послуг становить 40710,00 грн.

Вказані Акт надання послуг від 24.09.2022 № 29 та Товарно-транспортна накладна від 21.09.2022 № 1927 підписані без заперечень та зауважень обома сторонами та засвідчені печатками сторін.

Відповідач - ТОВ «КРАФТСТОФФ» (Замовник) не виконав зобов`язання щодо оплати у строки, визначені Договором, наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на суму 40710,00 грн.

Позивач 04.08.2023 направив на юридичну адресу відповідача засобами поштового зв`язку претензію від 03.08.2023 № 03.08-3 з вимогою сплатити заборгованість за Договором в сумі 40710,00 грн протягом одного банківського дня з моменту отримання даної претензії, однак вказана претензія відповідачем не отримана та 23.08.2023 повернулася за зворотною адресою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується витягом відстеження з сайту AT «Укрпошта» за Трек-номером направленого листа - № 4908901496737, заборгованість за надані послуги за Договором в сумі 40710,00 грн відповідачем сплачено не було, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 40710,00 грн, а також пені в розмірі 4071,00 грн, нарахованої на підставі п. 6.4.3 Договору та 3% річних у розмірі 1104,18 грн і інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, суд виходить з такого.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Правовідносини щодо надання послуг регулюються положеннями Глави 63 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Тобто, за договором про надання послуг виконавець зобов`язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату (наприклад, послуги зв`язку, освітні послуги, спортивно-оздоровчі та ін.). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, як, наприклад, медичні послуги із надання стоматологічної допомоги (пломбування хворого зуба, встановлення коронки). Проте всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, адже при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Отже, предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.

При цьому, зі змісту ч. 2 ст. 901 ЦК України вбачається, що положення Глави 63 ЦК України поширюються на всю низку договорів, предметом яких є надання послуги, яка споживається, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, які як передбачені в Цивільному кодексі України поза межами глави (перевезення, страхування, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном та ін.), так і не передбачені кодексом, а містяться в інших нормативно-правових актах - Законі України Про аудиторську діяльність, Законі України Про зв`язок тощо. Окрім цього, положення цієї глави поширюються на інші види договорів, які не передбачені законодавством взагалі, але мають своїм предметом надання послуг.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 307 ГК України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2-4 ст. 909 ЦК України, Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Зважаючи на викладене, проаналізувавши правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем на підставі укладеного між ними договору надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з перевезення вантажу, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, притаманних для такого виду договорів, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивач - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (Експедитор-перевізник) виконав належним чином свої зобов`язання за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2, на підставі погодженої між сторонами Заявки на перевезення вантажу від 20.09.2022 № 20\09 надав відповідачу - ТОВ «КРАФТСТОФФ» послуги з перевезення вантажу (газу скрапленого у кількості 18,960 т) по маршруту: м. Дніпро (Дніпропетровська обл., Україна) - Водяне (Харківська обл.) - м.Дніпро, автомобілем DAF АВ 3447 н/причеп AE4286XF, вартістю на загальну суму 40710,00 грн, що підтверджується Актом надання послуг від 24.09.2022 № 29 та Товарно-транспортною накладною від 21.09.2022 № 1927, які підписані відповідачем (Замовником) без заперечень та зауважень.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача претензій щодо якості, обсягу, строків наданих позивачем послуг та/або направлення Експедитору-перевізнику в порядку, передбаченому п. 4.3 Договору, акту з переліком недоліків зі строками їх усунення чи з повідомленням про зменшення вартості послуг Експедитора-перевізника.

Таким чином, відповідно до умов п. 5.3 Договору, відповідач (Замовник) мав провести повну оплату за виконанні послуги з перевезення в строк до 29.09.2022 (протягом п`яти календарних днів від дати підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт та отримання оригіналів Заявки, підписаної уповноваженими представниками Сторін, транспортних накладних з відміткою про доставку вантажу (CMR або ТТН).

Втім, відповідач - ТОВ «КРАФТСТОФФ» (Замовник) не виконав належним чином свої зобов`язання за Договором в частині внесення оплати за надані позивачем послуги, в строки, визначені Договором, оплату за надані послуги з перевезення вантажу вартістю на суму 40710,00 грн не здійснив.

Позивач 04.08.2023 направив на юридичну адресу відповідача засобами поштового зв`язку претензію від 03.08.2023 № 03.08-3 з вимогою сплатити заборгованість за Договором в сумі 40710,00 грн протягом одного банківського дня з моменту отримання даної претензії.

Відповідачем вказана претензія не отримана та 23.08.2023 повернулася за зворотною адресою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується витягом відстеження з сайту AT «Укрпошта» за Трек-номером направленого листа - № 4908901496737, заборгованість за надані послуги за Договором в сумі 40710,00 грн відповідачем сплачено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 04.09.2023 у справі № 922/3806/23 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» до ТОВ «КРАФТСТОФФ» про стягнення основного боргу за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2 у розмірі 40710,00 грн, пені в розмірі 4071,00 грн, 3% річних у розмірі 1104,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн, та відкрито провадження за вказаною позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.

Водночас, як вбачається з наданої відповідачем до відзиву на позовну заяву копії платіжної інструкції від 30.10.2023 № 294, відповідачем - ТОВ «КРАФТСТОФФ» після пред`явлення позову, але до прийнятті рішення у справі № 922/3806/23 в добровільному порядку сплачено на рахунок позивача - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» суму основного боргу за послуги перевезення вантажу в розмірі 40710,00 грн, несплата якого стала підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, а саме сплачено: плату за послуги перевезення вантажу згідно рахунку № 34 від 24.09.2022 в сумі 40710,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 6785,00 грн, що свідчить про відсутність предмету спору між сторонами у даній справі на момент прийняття даного рішення щодо позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2 у розмірі 40710,00 грн.

Частиною 1 статті 231 ГПК України визначено перелік підстав для закриття провадження у справі, який є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору у випадку припинення існування предмета спору (сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами не залишилося неврегульованих питань.

На підставі зазначеного, враховуючи, що відповідачем - ТОВ «КРАФТСТОФФ» після пред`явлення позову, але до прийнятті рішення у даній справі в добровільному порядку повністю погашено заявлену позивачем - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» до стягнення з відповідача суму основного боргу за послуги з перевезення вантажу в розмірі 40710,00 грн, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу за договором надання послуг перевезення вантажів у міжнародному та внутрішньодержавному сполученні від 20.09.2022 № 2 у розмірі 40710,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 4071,00 грн, суми 3% річних у розмірі 1104,18 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн суд зазначає таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1-3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Початком відліку періоду прострочення зобов`язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов`язання.

Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» (який введено в дію з 01.12.2022) платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі, тобто день зарахування суми платежу визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України, а отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Згідно з п. 5.3 Договору, Замовник проводить повну оплату за виконанні послуги перевезення за узгодженими ставками протягом 5 (п`яти) календарних днів від дати підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт та отримання оригіналів наступних документів: рахунка-фактури, оригіналу Заявки, підписаної уповноваженими представниками Сторін, транспортних накладних з відміткою про доставку вантажу (CMR або ТТН), якщо інше не обумовлено в Заявці.

Таким чином, враховуючи, що Акт надання послуг від 24.09.2022 № 29 підписаний сторонами 24.09.2023, відповідно до умов п. 5.3 Договору, відповідач мав провести повну оплату за виконанні позивачем послуги з перевезення в строк до 29.09.2022 (протягом п`яти календарних днів від дати підписання сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт), втім не здійснив оплату наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на суму 40710,00 грн в строки, визначені Договором.

Суд відхиляє як безпідставне посилання відповідача на те, що він отримав від позивача Акт надання послуг від 24.09.2022 № 29 та рахунок на оплату наданих послуг лише у травні 2023 року, оскільки з наявної в матеріалах справи копії Акту надання послуг від 24.09.2022 № 29 вбачається, що зазначений Акт був підписаний з боку відповідача саме 24.09.2023, доказів підписання відповідачем цього Акту в іншу дату відповідачем всупереч вимог ст. 73, 74 ГПК України не надано до суду.

Відповідач також безпідставно посилається на неотримання направленої йому позивачем претензії, оскільки відповідно до умов п. 6.1 Договору, сторона, яка порушила свої зобов`язання за цим Договором, повинна усунути ці порушення, не чекаючи пред`явлення претензії.

Пунктом 6.4.3 Договору передбачено обов`язок Замовника за порушення термінів оплати за перевезення сплатити Експедитору-перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, але не більше 10% від суми невиконаного зобов`язання.

На підставі викладеного, перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок пені, враховуючи, що відповідачем суму основного боргу сплачено лише 30.10.2023, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок пені здійснений вірно, зокрема, позивачем вірно визначено дату початку відліку періоду прострочення 30.09.2022, тобто наступний день після кінцевої дати виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, визначеної п. 5.3 Договору, та вірно визначено кінець нарахування штрафних санкцій відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України 30.03.2023, тобто останній день 6-тимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 4071,00 грн, що становить 10% від суми невиконаного зобов`язання, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тому суд задовольняє вимоги позивача в зазначеній частині в повному обсязі.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 233 ГК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідачем суму основного боргу сплачено лише 30.10.2023, тобто більше, ніж через рік після закінчення встановленого Договором строку на виконання грошового зобов`язання та враховуючи, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені 4071,00 грн не є надмірно великим порівняно із збитками кредитора, суд вважає, що задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не відповідатиме загальним засадам справедливості, добросовісності й розумності та порушить розумний баланс між інтересами кредитора (позивача) та боржника (відповідача), у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для зменшення пені в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, тому відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання в частині оплати за надані послуги з перевезення вантажу позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1104,18 грн за період з 30.09.2022 по 25.08.2023 та інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн за період з жовтня 2022 року по липень 2023 року.

Суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати мають іншу правову природу ніж штраф та пеня, тобто не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, а отже не підлягають зменшенню в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, зважаючи на таке.

Порядок нарахування інфляційних втрат та процентів річних на суму боргу регулюється ст. 625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та проценти річних відповідно до ст. 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання та є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки носять компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З урахуванням зазначеного, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок нездійснення погашення заборгованості за спожитий природний газ, з огляду на положення ст. 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем сум інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на прострочену заборгованість, і такі суми не підлягають зменшенню в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, оскільки 3% річних та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту майнового права та інтересу кредитора, тому клопотання відповідача в частині зменшення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, перевіривши наведені позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними та виконані позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства, тому суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1104,18 грн та інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені частково на загальну суму 8451,81 грн (4071,00 грн пені + 1104,18 грн 3% річних + 3276,63 грн інфляційних втрат), у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 461,43 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях в разі відмови у відкритті провадження у справі, сплачена сума судового збору повертається відповідною ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Частиною 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір передбачено, що у випадках, встановлених ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається повністю.

Таким чином, враховуючи, що судом закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 40710,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору, судовий збір, сплачений позивачем - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» в розмірі 2222,57 грн, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в повному обсязі.

Втім, станом на момент винесення судом цієї ухвали позивач - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» не звертався до суду з клопотанням про повернення судового збору у зв`язку із закриттям провадження, тому, з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", на теперішній час відсутні підстави для повернення позивачу судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви в цій частині.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. До розподілу підлягають витрати, що складаються із: 1) розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.08.2023 між позивачем - ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (Клієнтом) та Адвокатом Середою Н.О. (Адвокатом) укладено договір про надання правової допомоги № 18, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Адвокат зобов`язується надати Клієнту правову допомогу із захисту його законних прав та інтересів та представляти його у взаємовідносинах, зокрема в усіх судових органах України.

Додатковою угодою від 03.08.2023 до зазначеного договору про надання правової допомоги сторони домовились про надання Адвокатом Клієнту правової допомоги з підготовки та подачі до Господарського суду Харківської області позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТСТОФФ», в т. ч. подальше представництво інтересів в суді. Орієнтовна вартість послуг по Договору складає 10000,00 грн, яка може бути змінена залежно від обсягу та складності наданих Адвокатом послуг. Остаточне визначення вартості наданих Клієнту послуг визначається Сторонами шляхом підписання Актів приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження понесених витрат до матеріалів позовної заяви позивачем надано Детальний опис робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 № 18, який був підписаний 21.08.2023 між ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» та Адвокатом Середою Н.О., та з якого вбачається, що сторони, підписавши цей Детальний опис робіт (акт наданих послуг), погодили надання наступних послуг (правової допомоги) за Договором:

1)аналіз та дослідження документів, що підтверджують правовідносини ТОВ «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» та ТОВ «КРАФТСТОФФ»; юридична консультація Клієнта з приводу вирішення в судовому порядку питання Клієнта, вартість послуг 1000,00 грн;

2)підготовка та подача до Господарського суду Харківської області позовної заяви, в т.ч. подальше представництво в суді, вартість послуг 4000,00 грн;

3)участь у судових засіданнях, подальше представництво в суді (орієнтовно 1-3 засідання), вартість послуг 5000,00 грн.

Станом на момент ухвалення судом даного рішення в матеріалах справи відступні докази оплати позивачем вартості наданий послуг по договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 № 18.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 4 ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги у договорі про надання правової допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Вказані вище критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, в рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Такого ж висновку дійшов ЄСПЛ в рішеннях у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України".

У зазначеному рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Отже, як вбачається із наведеного вище, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом за договором про надання правової допомоги, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи не лише те, чи були вони фактично понесені, але й оцінювати їх необхідність та неминучість.

Відповідно до практики ЄСПЛ, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.

Суд зазначає, що послуги, визначені в пунктах 1 і 2 Детального опису робіт (акту наданих послуг) до договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 № 18, співвідносяться з видами правничої допомоги, наведеними в ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якими: адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи та надані позивачем на підтвердження наданих послуг докази, враховуючи характер спору по даній справі та ступінь його складності та розмір заявлених до стягнення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачем належно обґрунтовано та підтверджено матеріалами справи отримання ним послуг адвоката на правничу допомогу, визначених в пунктах 1 і 2 Детального опису робіт (акту наданих послуг) до договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 № 18, загальна вартість яких становить 5000,00 грн.

Стосовно послуг щодо участі в судових засіданнях, які зазначено в п. 3 Детального опису робіт (акту наданих послуг) до договору про надання правової допомоги від 03.08.2023 № 18, суд зазначає, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження та під час її розгляду жодного судового засідання проведено не було, а відтак позивачем не доведено понесення витрат на участь в судових засіданнях, у зв`язку з чим судові витрати в цій частині є необґрунтованими та не підлягають до стягнення.

За таких обставин, на переконання суду реальна вартість наданих адвокатом позивачу послуг з правової допомоги становить 5000,00 грн та складається з вартості послуг щодо здійснення аналізу та дослідження документів, що підтверджують правовідносини між позивачем та відповідачем та щодо юридичної консультації Клієнта з приводу вирішення в судовому порядку питання Клієнта, а також щодо підготовки та подачи до Господарського суду Харківської області позовної заяви.

Водночас, враховуючи, що судом позовні вимоги задоволені частково на загальну суму 8451,81 грн (4071,00 грн пені + 1104,18 грн 3% річних + 3276,63 грн інфляційних втрат), у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 859,59 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 236-242, 252 ГПК України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАФТСТОФФ» (код ЄДРПОУ 43457639, місцезнаходження: 62418, Харківська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, пров. Кар`єрний, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО ГАЗ ДНІПРО» (код ЄДРПОУ 44779018, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Осіння (Індустріальний р-н), буд. 4, кв. 3) суму пені в розмірі 4071,00 грн, суму 3% річних у розмірі 1104,18 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 3276,63 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 461,43 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 859,59 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 40710,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 03.11.2023.

СуддяН.А. Новікова