Рішення

від 12.10.2023 по справі 752/14903/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/14903/22

Провадження № 2/752/2805/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

12 жовтня 2023 року року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» про визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

у серпні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Донця Ю.Б. звернулась з позовом до ТОВ «Форум-Інвест» про визнання права власності.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 18.05.2004 року між нею та ТОВ «Форум-Інвест» був укладений Договір № В31/8-8/1-7 про залучення інвестицій у будівництво житла, предметом якого є залучення інвестицій в довірче управління для будівництва житлового об`єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кількістю кімнат-1, загальною площею 47,89 м2, житловою площею -20,21 м2.

Плановий термін введення будинку в експлуатацію був погоджений в 2006 році.

Відповідно до п.3.7 Договору розрахунки між сторонами фіксувались в Картці розрахунків, що є невід`ємною частиною Договору від 18.05.2004 року № В31/8-8/1-7, вона проінвестувала 28,80 м2 житла в сумі 97933,30 грн. Будь-яких додаткових угод між сторонами не укладалось.

З 2005 року ТОВ «Форум-Інвест» порушив виконання зобов`язань і в подальшому в 2006 році об`єкт будівництва не був зданий в експлуатацію. Між сторонами велось листування щодо виконання умов договору, ТОВ «Форум-Інвест» змінювало строки здачі об`єкта в експлуатацію і фактично будівництва було відновлено в 2009-2010 роках.

03.08.2011 року Сертифікатом відповідності Інспекції ДБК у м.Києві засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по АДРЕСА_1 . Будинку було присвоєно Голосіївською районною в м.Києві державною адміністрацією поштову адресу - АДРЕСА_2 . Головне управління економіки та інвестицій видало Довідку від 23.04.2012 року про те, що ДП «Житлоінбуд» в зв`язку з будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 перерахував пайові кошти на бюджетні рахунки.

Зазначила, що умовами договору сторони погодили визначення вартості 1 м2 загальної площі об`єкту інвестування, яка визначалась на дату фактичного внесення грошових коштів і повинна була відповідати реальній ринковій вартості житла аналогічної якості та територіального розташування, з урахуванням ступеня готовності об`єкту, вартості будівельних та інших робіт, виконання яких необхідно для реалізації проекту.

Крім того, загальна та житлова площа квартири підлягала уточненню після введення будинку в експлуатацію за технічним паспортом БТІ, після чого сторони повинні були здійснити повернення або доплату коштів за вартістю одного квадратного метра, що діє на день здійснення останнього внеску.

Оскільки до вводу об`єкту будівництва в експлуатацію ТОВ «Форум-Інвест» не приймало платежі від інвесторів та не видавало технічні паспорти на квартири позивач звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації , яке провело обміри та видало технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , кількість кімнат 1, згідно якого загальна площа квартири становить 51,7 м2, а житлова площа - 19,4 м2.

Вказала, що здійснила доплату вартості 22,9 м2 житла на рахунок відповідача за ціною, визначеною відповідно до оцінки, проведеної ТОВ «Парк Лейн Україна», виходячи з вартості житла 14400,00 грн. за 1 м2.

Відповідач порушив умови п.2.1.3 Договору та не видав документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2022 року у справі № 752/12972/13-ц, яке набрало законно сили в установленому порядку, було зобов`язано ТОВ «Форум-Інвест» виконати умови договору № В31/8-8/1-7 від 18.05.2004 року, укладеного з нею, а саме: підписати з нею акт приймання-передачі об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_4 , на 8 поверсі, кількістю кімнат - 1, загальною площею 51,7 м2, житловою площею 19,4 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та надати їй довідку про виплату 100% вартості об`єкта нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_5 ; довідку Головного управління економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації про виконання умов щодо передачі коштів у порядку пайової участі на розвиток галузей соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених актами місцевих органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, завірену копію державного акту на земельну ділянку з кадастровим номером серія ЛЛ№389537 від 30.10.2010 року, завірену копію сертифікату відповідності Інспекції ДАБК у м.Києві, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою за адресою: АДРЕСА_2 , завірену копію списку інвесторів, завірену копію розпорядження про присвоєння поштової адреси, завірену копію Договору з додатковими угодами, укладеного між ТОВ «Форум-Інвест» та ДП «Житлоінбуд» про залучення інвестицій, завірену копію Договору з додатковими угодами, укладеного між Національною Академією наук України та ТОВ «Форум-Інвест» та ДП «Житлоінбуд» про будівництво житлового будинку.

Разом з тим, вказане рішення ТОВ «Форум-Інвест» не виконано.

Тому, вважає, що здійснила усі залежні від неї необхідні дії для досягнення кінцевої мети договору № В31/8-8/1-7 про залучення інвестицій в будівництво житла, а саме: оформлення право власності на своє ім`я, однак, у зв`язку із невиконанням ТОВ «Форум-Інвест» своїх зобов`язань та рішення суду, вичерпала усі позасудові можливості у цьому напрямку, а оскільки ТОВ «Форум-Інвест» очевидно не визнає будь-які її права на квартиру АДРЕСА_6 ,в тому числі й право власності, змушена звернутись до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Ухвалою від 31.10.2022 року відкрито провадження з проведенням розгляду за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання (а.с. 43).

Ухвалою від 01.06.2023 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд (а.с. 56).

У судове засідання 12.10.2023 року позивач не з`явилась, представник останньої надав заяву про розгляд справи за їх відсутності та зазначенням того, що позов підтримують.

Відповідач, котрий в установленому законом порядку повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилась, причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав, з клопотаннями з процесуальних питань не звертався.

Згідно ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті тому суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи за відсутності сторін.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2022 року у справі № 752/12972/13-ц, яке набрало законно сили в установленому порядку, було зобов`язано ТОВ «Форум-Інвест» виконати умови договору № В31/8-8/1-7 від 18.05.2004 року, укладеного з нею, а саме: підписати з нею акт приймання-передачі об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_4 , на 8 поверсі, кількістю кімнат - 1, загальною площею 51,7 м2, житловою площею 19,4 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та надати їй довідку про виплату 100% вартості об`єкта нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_5 ; довідку Головного управління економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації про виконання умов щодо передачі коштів у порядку пайової участі на розвиток галузей соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури міста, передбачених актами місцевих органів державної виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, завірену копію державного акту на земельну ділянку з кадастровим номером серія ЛЛ№389537 від 30.10.2010 року, завірену копію сертифікату відповідності Інспекції ДАБК у м.Києві, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою за адресою: АДРЕСА_2 , завірену копію списку інвесторів, завірену копію розпорядження про присвоєння поштової адреси, завірену копію Договору з додатковими угодами, укладеного між ТОВ «Форум-Інвест» та ДП «Житлоінбуд» про залучення інвестицій, завірену копію Договору з додатковими угодами, укладеного між Національною Академією наук України та ТОВ «Форум-Інвест» та ДП «Житлоінбуд» про будівництво житлового будинку (а.с. 8-16).

Вказане рішення ТОВ «Форум-Інвест» не виконано (а.с. 17-17-21).

Судовим рішенням встановлено, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що 18.05.2004 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Форум-Інвест» був укладений Договір № В31/8-8/1-7 про залучення інвестицій у будівництво житла, предметом якого є залучення інвестицій в довірче управління для будівництва житлового об`єкту, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кількістю кімнат-1, загальною площею 47,89 м2, житловою площею -20,21 м2.

Плановий термін введення будинку в експлуатацію був погоджений в 2006 році.

Відповідно до п.3.7 Договору розрахунки між сторонами фіксувались в Картці розрахунків, що є невід`ємною частиною Договору від 18.05.2004 року № В31/8-8/1-7, вона проінвестувала 28,80 м2 житла в сумі 97933,30 грн. Будь-яких додаткових угод між сторонами не укладалось.

З 2005 року ТОВ «Форум-Інвест» порушив виконання зобов`язань і в подальшому в 2006 році об`єкт будівництва не був зданий в експлуатацію. Між сторонами велось листування щодо виконання умов договору, ТОВ «Форум-Інвест» змінювало строки здачі об`єкта в експлуатацію і фактично будівництва було відновлено в 2009-2010 роках.

03.08.2011 року Сертифікатом відповідності Інспекції ДБК у м.Києві засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкту - житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по АДРЕСА_1 . Будинку було присвоєно Голосіївською районною в м.Києві державною адміністрацією поштову адресу - АДРЕСА_2 . Головне управління економіки та інвестицій видало Довідку від 23.04.2012 року про те, що ДП «Житлоінбуд» в зв`язку з будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 перерахував пайові кошти на бюджетні рахунки.

Умовами договору сторони погодили визначення вартості 1 м2 загальної площі об`єкту інвестування, яка визначалась на дату фактичного внесення грошових коштів і повинна була відповідати реальній ринковій вартості житла аналогічної якості та територіального розташування, з урахуванням ступеня готовності об`єкту, вартості будівельних та інших робіт, виконання яких необхідно для реалізації проекту.

Крім того, загальна та житлова площа квартири підлягала уточненню після введення будинку в експлуатацію за технічним паспортом БТІ, після чого сторони повинні були здійснити повернення або доплату коштів за вартістю одного квадратного метра, що діє на день здійснення останнього внеску.

Оскільки до вводу об`єкту будівництва в експлуатацію ТОВ «Форум-Інвест» не приймало платежі від інвесторів та не видавало технічні паспорти на квартири позивач звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації, яке провело обміри та видало технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , кількість кімнат 1, згідно якого загальна площа квартири становить 51,7 м2, а житлова площа - 19,4 м2.

Позивачем було здійснено доплату вартості 22,9 м2 житла на рахунок відповідача за ціною, визначеною відповідно до оцінки, проведеної ТОВ «Парк Лейн Україна», виходячи з вартості житла 14400,00 грн. за 1 м2. Однак, відповідач порушив умови п.2.1.3 Договору та не видав документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

У ст. 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також у вказаному нормативному акті передбачено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у ст. 11 вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У ч. 1 ст. 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (ст. 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у ст. 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у ст. 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абз. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України від 12.07.2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (п. 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; п. 22 рішення ЄСПЛ від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; п. 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02.03.2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23.10.1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13.12.1984 року щодо прийнятності заяви S. v. The United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до п. п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14.05.2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30.01.2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30.01.2013 року у справі № 6-168цс12, від 15.05.2013 року у справі № 6-36цс13, від 04.09.2013 року у справі № 6-51цс13, від 24.06.2015 року у справі № 6-318цс15, від 04.11.2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18.11.2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02.12.2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10.02.2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16.03.2016 року у справі № 6-290цс16, від 23.03.2016 року у справі № 6-289цс16, від 30.03.2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20.04.2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25.05.2016 року у справі № 6-503цс16, від 07.12.2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У ч. 2 ст. 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16 та від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19.06.2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18.09.1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до ч. 5 ст. 7 та ст. 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У ст. 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (п. 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868).

У п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (п. п. 92, 93, 95 постанови).

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в ч. 1 чт. 182 та ч. 2 ст. 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у ст. 16 ЦК України.

У ст. 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений ст. 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27.02.2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03.04.2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15.05.2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29.05.2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26.06.2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

Судом встановлено, що будівництво на АДРЕСА_1 (а після зміни поштової адреси іменується як АДРЕСА_2 ) завершено.

Позивачем було повністю сплачено за квартиру. Інших зобов`язань позивача договір не містить. Доказів на підтвердження зворотного суду не надано.

Відповідач отримав кошти в розмірі вартості квартири від позивача як інвестора за новозбудовану квартиру і зобов`язалось після здачі будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати позивачу за актом приймання-передачі всі необхідні документи з метою оформлення нею права власності на цю квартиру.

Тобто, позивач за договором має право вимагати від відповідача передачі їй у власність новозбудованої спірної квартири, за яку вона сплатила повну вартість.

Відповідач не визнає майнових прав позивачки на спірну квартиру.

Докази набуття права власності на спірну квартиру відповідачем чи іншою особою та про державну реєстрацію таких прав відсутні (а.с. 25).

Право власності на вказану квартиру, окрім позивача, не могла набути інша особа.

Враховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

Позивач з посиланням на вимоги ст. 392 ЦК України просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_6 , яка в повному обсязі нею проінвестована.

Тобто в цьому випадку вимога про визнання права власності заявлена на підтвердження реальності його існування.

Позивач мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яке не визнається відповідачем. Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням ст. 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Положення ст. 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові, та особою, яка такі права придбала у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте одна сторона не виконує умови зазначеного договору з передачі іншій стороні усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена в повному обсязі, та не визнає права на цю збудовану квартиру.

Тому, суд надходить до висновку про необхідність захисту майнового права позивача в судовому порядку в обраний нею спосіб, оскільки за обставинами справи позивач набула майнове право на квартиру, проте позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе.

Крім того, судом встановлено, що позивач вже зверталася до суду з позовом про зобов`язання виконати умови договору.

Позивачка позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений ст. 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивача.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 133, 137, 141, 258, 263-265, 270-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» про визнання права власності- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 12 405,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста п`ять гривень 00 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Форум-Інвест», ЄДРПОУ 32308802, адреса: бул. Дружби Народів 10, кім. 47, м. Київ, 01103.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко