Рішення

від 06.11.2023 по справі 910/9104/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2023Справа № 910/9104/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/9104/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія";

про стягнення 97 625,03 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" суму боргу за поставлений, але неоплачений товар в розмірі 97 625,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно умов договору поставки № ПК/432 від 01.10.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9104/23, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.07.2023 була направлена на адресу сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако", за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія", в якій позивач просить стягнути з відповідача 93 959,04 грн.

Суд вказує, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" у відповіді на відзив зменшено розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищезазначене, суд прийняв відповідь на відзив, в якій зменшено розмір позовних вимог, до розгляду та постановив продовжувати розгляд справи з її урахуванням.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (далі також - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодія" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки № ПК/432 (далі - договір), за змістом п. 1.1., 1.2. якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною. Предметом поставки є лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Згідно пункту 6.1. договору, оплата покупцем товару за цим договором, здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому, порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем.

Пунктом 6.2. договору визначено, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до пункту 12.7. договору, в редакції додаткової угоди від 28.09.2017, цей договір складений в двох примірниках, один примірник - для постачальника, один примірник - для покупця, вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з умовами даного поговору. Дострокове розірвання договору не звільняє жодну із сторін від виконання грошових зобов`язань, що виникли під час дії даного договору.

Позивач вказує, що ним, на виконання умов договору, поставлено відповідачеві товар, повну вартість якого останнім не сплачено, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 93 959,04 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що права позивача жодним чином не порушені, оскільки сторони у пункті 9.1. договору погодили, що строк виконання зобов`язань продовжуються на строк дії форс-мажорних обставин, а строк оплати вартості поставленого товару настав в період дії форс-мажорних обставин (повномасштабного вторгненні росії на територію України та введення у зв`язку з цим на території України воєнного стану), а відтак у відповідача відсутній обов`язок зі сплати вартості поставленого товару у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Також відповідач зазначає, що у випадку, якщо суд не знайде підстав для відмови у задоволенні позовних вимоги, відповідач з урахуванням вище викладеного, а також, оскільки, господарська діяльність відповідача має стратегічно важливе значення для життєзабезпечення населення у постраждалих регіонах країни, відповідач керуючись приписами статті 331 Господарського процесуального кодексу України просить суд відстрочити виконання судового рішення строком на один рік.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем складає 93 959,04 грн, що підтверджується актом звірянням взаєморозрахунків за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.

Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.2. договору визначено, що при здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому, перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

Як вбачається з видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, кінцевий термін оплати встановлений 22.05.2023, 23.05.2023, 24.05.2023 та 29.05.2023.

Відповідач в своєму відзиві вказує, що строк оплати за поставлений товар настане після повномасштабного вторгнення Росії.

Однак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд з такими твердженнями відповідача не погоджується, вважає їх законодавчо необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відтак приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Суд вказує, що матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 93 959,04 грн визнається судом обґрунтованою.

Проте, відповідач зазначає, що згідно пункту 9.1. договору сторони домовились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього Договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин.

Форс-мажорними обставинами, які впливають на можливість оплати вартості поставленого товару, на думку відповідача, є повномасштабне вторгнення Росії на територію України, що розпочалося 24.02.2022.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україна", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, де вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Згідно пункту 9.3. договору, обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором.

Однак, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем ані письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку п. 9.3. договору, ані надання позивачеві відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки, що значною мірою впливають на оплату в належний строк вартості поставленого товару.

Як з`ясовано судом, місцезнаходженням відповідача є м. Київ, а поставки товарів на суму 97 625,03 грн відбулись з 05.05.2023 по 27.05.2023, тобто в той час, коли відповідачеві було відомо про введення воєнного стану, існування загальновідомих об`єктивних обставин нападу Росії на територію України. При цьому, активні бойові дії на околицях Києва, як власне і в Києві з квітня 2022 не ведуться, а територія міста Києва виключена з Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією на підставі Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 14 від 13.01.2023.

Суд констатує, що такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану в Україні самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача можливості виконати свої грошові зобов`язання та в силу п. 9.1. договору продовжують строк виконання грошового зобов`язання.

Факт військової агресії російської федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість виконання зобов`язань за договором.

Матеріали справи не містять ані повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин ані доказів, того, що саме у зв`язку з повномасштабним вторгненням та введенням в Україні воєнного стану відповідач позбавлений був можливості виконати грошові зобов`язання з повної та своєчасної поставки товару щодо поставки товару, який він приймав вже після початку повномаштабного вторгнення Росії.

При цьому, суд не враховує надані відповідачем довідки по банківських рахунках відповідача станом на 02.08.2023 та 03.08.2023, оскільки такі довідки сформовані лише станом на один календарний день, та в будь-якому разі, згідно приписів статті 617 ЦК України - не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, згідно долучених до відповіді на відзив актів звіряння між сторонами, а також виписки по банківському рахунку позивача, вбачається, що в період з 01.04.2023 по 30.06.2023 відповідач здійснював розрахунки з позивачем за іншими видатковими накладними, що свідчить про наявність у відповідача оборотних коштів, якими останній покриває наявні заборгованості перед позивачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність форс-мажорних обставин у даних спірних правовідносинах, а відтак відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки строк оплати вартості поставленого товару у розмірі 97 625,03 грн настав.

Сторони не заперечують факт часткової оплати поставленого товару на суму 3 989,99 грн, що зарахована в якості часткового погашення заборгованості, у зв`язку з чим загальна сума заборгованості становить 93 959,04 грн.

Як вище зазначалося судом, в матеріалах справи наявний підписаний між сторонами акт звіряння за період з 01.06.2023 по 30.06.2023, згідно якого сторони провели звірку взаєморозрахунків та за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 93 959,04 грн, що додатково свідчить про визнання заборгованості відповідачем.

Отже, суд дійшов висновку, про те що позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 93 959,04 грн є такими, що підлягають задоволенню, з огляду на те, що строк оплати вартості поставленого товару є таким, що настав.

Щодо заяви про відстрочення виконання судового рішення суд вказує наступне.

Відповідач просить суд відстрочити виконання судового рішення на один рік з огляду на те, що господарська діяльність відповідача є соціально важливою, а на рахунках відповідача відсутня достатня кількість коштів для здійснення розрахунку з позивачем, що в силу триваючої військової агресії може ускладнити виконання судового рішення.

За ч. ч. 1, 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 910/11949/21).

Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.

Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

Матеріали справи не містять доказів збитковості підприємства відповідача, та такими доказами не можуть вважатись надані суду довідки по банківським рахункам відповідача у АТ КБ "Приватбанк" та АТ "ОТП Банк", що сформовані лише станом на дві календарні дати - 02.08.2023 та 03.08.2023, а не за відносно триваючий період (до прикладу за 2022 рік, перше півріччя 2023 року тощо). В будь-якому разі довідки банківських установ не містять та не можуть містити відомостей про збитковий стан боржника.

Більше того, згідно акту звіряння по спірним видатковим накладним за період з 01.06.2023 по 30.06.2023 за даними відповідача ним у вказаний період було здійснено частковий розрахунок з позивачем за поставлений товар на суму 3 989,99 грн, що навпаки доводить платоспроможність відповідача.

Отже, з огляду на встановлені вище обставини саме по собі введення воєнного стану на території України, як надзвичайних обставин, не означає, що відповідач не зможе виконати рішення суду, в силу того, що діяльність останнього є не припиненою та продовжується, а строк виконання зобов`язань є таким, що настав, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення строком на один рік.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" (03134, м. Київ, вул. Махова Олександра, буд. 6А, ідентифікаційний код 37833319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21, ідентифікаційний код 20037376) 93 959 (дев`яносто три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 04 коп. заборгованості та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодія" про відстрочення виконання рішення відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко