Рішення

від 06.11.2023 по справі 910/9750/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2023Справа № 910/9750/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/9750/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікс";

про стягнення 1 214 354,37 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікс" заборгованість в розмірі 1 214 354,37 грн, у тому числі: сума основного боргу - 581 416,32 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 208 830,45 грн; три процента річних - 32 857,37 грн; пеня - 391 250,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань на підставі умов договору поставки нафтопродуктів від 23.04.2021 № 230421С-14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/9750/23, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікс" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані"</a> надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікс".

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані" (далі також - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артікс" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 230421 С-14, за змістом п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти (надалі іменується "Товар"), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість Товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в заявках на отримання товару (форма якої є додатком до цього договору). Заявка обов`язково повинна містити дату, номенклатуру пального, об`єм (кількість літрів) що завантажуються, помер уніфікованого акцизного складу або пересувного акцизного склади. адресу пункту вигрузки (відвантаження) Товару та інші визначені сторонами як обов`язкові умови у додатку до договору.

Згідно з п. 1.4. договору, під час приймання-передачі товару сторони договору, обов`язково надають іншій стороні договору документи, що підтверджують повноваження особи, яка приймає, або передає товар контрагенту з обов`язковим паданням довіреності та поданням копії такої довіреності сторонам для формування звітності щодо виконання умов договору.

Як визначено п. 2.1. договору, поставка Товару здійснюється залізничним та/або автотранспортом. Постачання Товару здійснюється на умовах Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року:

a) СРТ - пункт призначення вказаний покупцем в заявці на відвантаження Товару, постачання транспортом і за рахунок постачальника;

б) FCA - франко перевізник вказаний покупцем, вивіз Товару транспортних (та за рахунок) покупця;

в) EXW - резервуар нафтобази оберігання, вказаний постачальником, вивіз Товару транспортом (та за рахунок) покупця.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що поставка Товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку Товару (електронних чи усних), що мають містити найменування Товару, кількість, строк та інші умови поставки товару.

У п. 2.4 договору сторони домовилися, що кожна партія Товару повинна супроводжуватись комплектом документів, які надсилаються в електронному вигляді на електронну пошту сторони договору. З боку постачальника для електронного документообігу адреса: Ukr17165@ukr.net, з боку покупця адреса: alyan509@gmail.com. Після електронного обміну, документи в паперовому варіанти направляються кожній стороні договору, а саме: 2.4.1. Сертифікатом відповідності Товару; 2.4.2. Паспортом якості на Товар, виданого заводом-виробником, в якому містяться фізико-хімічні характеристики якості та відповідності Товару встановленим нормам; 2.4.3. Видатковою накладною; 2.4.4. Товарно-транспортною накладною.

Відповідно до п. 3.1. договору, перехід права власності на Товар відбувається після підписання уповноваженими сторонами особами відповідних видаткових накладних.

Як визначено п. 3.2. договору, приймання Товару здійснюються у відповідності до Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" (затверджена Наказом № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року) та Інструкції "З контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" (затверджена Наказом від 4 червня 2007 року № 271/121).

Згідно з п. 3.3. договору, покупець зобов`язаний прийняти Товар, що поставляється по даному договору, протягом 1 (одного) календарного дня з моменту готовності Товару до передачі, про що постачальник повідомляє покупця. У разі відмови покупця від прийняття Товару у зазначені строки, покупець відшкодовує постачальнику вартість простою Товару на залізничній станції, та/або зберігання Товару у нафтосховищі, а також протягом 3 (трьох) банківських днів сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від вартості відповідної партії Товару.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. договору, ціна товару визначається сторонами та відображається в заявках, рахунках-фактурах, видаткових накладних. Загальна сума даного договору складається із вартості партій, що були поставлені покупцю протягом строку дії договору.

За змістом п. 4.3., 4.4. договору, ціна Товару, визначена у заявках. рахунках-фактури може змінюватись до поставки Товару по даній партії Товару у випадках двостороннього узгодження сторонами договору таких змін, про що складається додаткова угода. Загальна сума даного договору складається із вартості партій, що були поставлені покупцю протягом строку дії цього договору.

Як передбачено розділом 5 договору, розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100 % (ста відсотків) за кожну партію Товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника. За домовленістю сторін покупцем може здійснюватися після оплата за поставлену партію Товару в строк зазначений у заявці на поставку. Форма розрахунків: безготівковий розрахунок.

У п. 6.2. договору сторони погодили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Пунктами 9.1., 9.2. договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2021 року, а в частині оплати - до повного виконання зобов`язань по даному договору. У випадку відсутності заяв сторін про розірвання договору не пізніше ніж за 1 (один) місяць до моменту закінчення строку, встановленого в цьому пункті договору, договір вважається автоматично пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання своїх обов`язків за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Позивач вказує, що ним, на виконання умов договору, 03.10.2021, 18.10.2021, 01.11.2021 було здійснено відповідачеві поставку нафтопродуктів, однак останній в повному розмірі за поставлений товар розрахунок не здійснив, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані"</a> звернулося до суду.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що ним, на виконання умов договору, здійснено 100 % передоплати згідно рахунку № 3282 від 03.10.2021 у розмірі 665 952,00 грн, сторони не погоджували строк післяплати поставленого товару, оскільки заявка не надсилалася.

Відповідач зазначає, що ним були виконані вимоги договору до моменту поставки товару.

Також відповідач звертає увагу на те, що позивач, всупереч умовам договору, не направляв відповідачу повідомлень про готовність поставки товару, а також не надав жодних доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачеві товару, а реєстрація податкових та акцизних накладних не є підтвердженням поставки товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом першим частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 3282 від 03.10.2021, товар - паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 (згідно ДСТУ 7688:2015), кількість 29 920 л., на загальну суму 747 880,32 грн разом з ПДВ.

Також позивачем оформлено товарно-транспортну накладну № ДК10/03-001 від 03.10.2021 та видаткову накладну № 10/03-001 від 03.10.2021.

Суд вказує, що вказані накладні підписані лише позивачем.

03.10.2021 позивачем складено податкову накладну № 3362, яку 27.10.2021 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, де відобразило найменування, кількість та вартість товару, поставленого на користь відповідача - паливо дизельне ДП-Л.Євро5-ВО ( згідно ДСТУ 7688:2015 ), код товару згідно УКТЗЕД 2710194300, кількість 29 920,00 літрів, обсяг постачання без урахування ПДВ 623 233,60 гривень, сума ПДВ 124 646,72 гривень.

Також 03.10.2021 позивачем складено акцизну накладну № 3581 (форма «П») в двох примірниках - перший примірник зареєструвало в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9288653015, а другий примірник направлено отримувачу пального - відповідачу, що підтверджується квитанціями від 03.10.2021 № 1-AH, № 2-AH.

В свою чергу, 03.10.2021 відповідачем зареєстровано другий примірник акцизної накладної № 3581/9288653015 від 03.10.2021 в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9288662119, що підтверджується квитанцією № 2-АН.

З вказаної квитанції вбачається, що другий примірник акцизної накладної № 3581/9288653015 від 03.10.2021 з боку відповідача підписаний кваліфікованим електронним підписом директора Чистякова Володимира Юрійовича та кваліфікованою електронною печаткою відповідача.

Відповідач, 20.12.2021 платіжною інструкцією № 72 та 24.12.2021 платіжною інструкцією № 75 сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 665 952,00 грн. Призначення платежу у вказаних платіжних інструкціях зазначено: оплата за дизельне паливо за договором № 230421 С-14 від23.04.2021 та зг. рах. № 3282 від 03.10.2021.

18.10.2021, позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 3488, товар - паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 (згідно ДСТУ 7688:2015), кількість 8 600 л., на загальну суму 237 780,00 грн разом з ПДВ.

Також позивачем оформлено товарно-транспортну накладну № ДК10/18-002 від 18.10.2021 та видаткову накладну № 10/18-002 від 18.10.2021.

Суд вказує, що вказані накладні підписані лише позивачем.

18.10.2021 позивачем складено податкову накладну № 3563, яку 05.11.2021 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, де відображено найменування, кількість та вартість товару, поставленого на користь відповідача - паливо дизельне ДП- 3-Євро5-ВО (згідно ДСТУ 7688:2015), код товару згідно УКТЗЕД 2710194300, кількість 8 600,00 літрів, обсяг постачання без урахування ПДВ 195 650,00 гривень, сума ПДВ складає 39 130,00 гривень.

18.10.2021 на паливо в кількості 8 600,00 літрів позивачем складено акцизну накладну № 3803 (форма «П») в двох примірниках - перший примірник зареєстровано в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9308321640, а другий примірник направило відповідачеві, що підтверджується квитанціями від 18.10.2021 № 1-AH, № 2-AH.

19.10.2021 відповідачем зареєстровано другий примірник акцизної накладної № 3581/9308321640 від 18.10.2021 в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9309685930, що підтверджується квитанцією № 2-АН.

З вказаної квитанції вбачається, що другий примірник акцизної накладної № 3581/9308321640 від 18.10.2021 з боку відповідача підписаний кваліфікованим електронним підписом директора Чистякова Володимира Юрійовича та кваліфікованою електронною печаткою відповідача.

01.11.2021 позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 3704, товар - паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 (згідно ДСТУ 7688:2015), кількість 9 804 л., на загальну суму 264 708,00 грн разом з ПДВ.

Також позивачем оформлено товарно-транспортну накладну № ДК11/01-003 від 01.11.2021 та видаткову накладну № 11/01-003 від 01.11.2021.

01.11.2021 позивачем складено податкову накладну № 3795, яку 24.11.2021 зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних, де відобразило найменування, кількість та вартість товару, поставленого відповідачеві - паливо дизельне ДП- 3-Євро5-ВО ( згідно ДСТУ 7688:2015 ), код товару згідно УКТЗЕД 2710194300, кількість 9 804,00 літрів, обсяг постачання без урахування ПДВ 220 590,00 гривень, сума ПДВ складала 44 118,00 гривень.

01.11.2021 на паливо в кількості 5 429,00 літрів позивачем складено акцизну накладну № 4079 (форма «П») в двох примірниках - перший примірник зареєструвало в Єдиному реєстрі акцизних накладних 01.11.2021 з присвоєнням реєстраційного номеру 9326834516, а другий примірник направило відповідачеві, що підтверджується квитанціями від 01.11.2021 № 1-AH, № 2-AH.

02.11.2021 відповідачем зареєстровано другий примірник акцизної накладної № 4079/9326834516 від 01.11.2021 в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9327379902, що підтверджується квитанцією № 2-AH.

З вказаної квитанції вбачається, що другий примірник акцизної накладної № 4079/9326834516 від 01.11.2021 з боку відповідача підписаний кваліфікованим електронним підписом директора Чистякова Володимира Юрійовича та кваліфікованою електронною печаткою відповідача.

01.11.2021 на паливо в кількості 4 375,00 літрів позивачем складено акцизну накладну № 4080 (форма «П») в двох примірниках - перший примірник зареєструвало в Єдиному реєстрі акцизних накладних 01.11.2021 з присвоєнням реєстраційного номеру 9326834536, а другий примірник направило відповідачеві, що підтверджується квитанціями від 01.11.2021 № 1-AH, № 2-AH.

02.11.2021 відповідачем зареєстровано другий примірник акцизної накладної ; 4080/9326834536 від 01.11.2021 в Єдиному реєстрі акцизних накладних з присвоєнням реєстраційного номеру 9327379765, що підтверджується квитанцією № 2-AH.

З вказаної квитанції вбачається, що другий примірник акцизної накладної № 4080/9326834536 від 01.11.2021 з боку відповідача підписаний кваліфікованим електронним підписом директора Чистякова Володимира Юрійовича та кваліфікованою електронною печаткою відповідача.

Суд вказує, що Верховний Суд, у постанові від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частинами 3, 8 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Частина 1 статті 180 Господарського кодексу України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.

Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов`язану з правочином.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Також суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, вказав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Суд також вказує, що позивачем, в якості доказів постачання товару відповідачеві, надано договір вантажного перевезення небезпечних вантажів № 30/04/2021-п від 30.04.2021, акт здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) № 10 від 03.10.2021, рахунок № 10 від 03.10.2021, платіжну інструкцію № 2507 від 22.10.2021 на суму 14 200,00 гривень.

Також позивачем надано договір перевезення вантажу № 07-09/20 від 07.09.2020, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № К0-0000203 від 18.10.2021, рахунок № КО-0000203 від 18.10.2021, платіжною інструкцією № 2500 від 22.10.2021 на суму 3 825,00 гривень.

А відтак, враховуючи вищенаведене та оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи в сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт постачання товару загальною вартістю 1 247 368,32 грн, а відповідачем, в свою чергу, не спростовано належними та допустимими доказами твердження позивача.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 581 416,32 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як передбачено розділом 5 договору, розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100 % (ста відсотків) за кожну партію Товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника. За домовленістю сторін покупцем може здійснюватися після оплата за поставлену партію Товару в строк зазначений у заявці на поставку. Форма розрахунків: безготівковий розрахунок.

З наведеного вбачається, що після оплата за поставлену партію товару може здійснюватися лише за домовленістю сторін в строк зазначений у заявці на поставку.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що сторонами було погоджено після оплату. Також вказане не заперечується сторонами.

В свою чергу суд вказує, що частинами 1, 2 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Отже, в силу наведених положень постачальник не обмежений у праві здійснити поставку товару до отримання попередньої оплати від покупця. Натомість обов`язок покупця щодо оплати товару виникає в день його отримання від постачальника, а прострочення настає з наступного дня.

За змістом статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки позивачем поставлено товар відповідачеві 03.10.2021, 18.10.2021 та 01.11.2021, то останній був зобов`язаний здійснити оплату вартості поставленого товару у строк по 04.10.2021, 19.10.2021 та 02.11.2021 відповідно.

Як було встановлено судом, відповідач, 20.12.2021 платіжною інструкцією № 72 та 24.12.2021 платіжною інструкцією № 75 сплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 665 952,00 грн. Призначенням платежу у вказаних платіжних інструкціях зазначено: оплата за дизельне паливо за договором № 230421 С-14 від23.04.2021 та зг. рах. № 3282 від 03.10.2021.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 581 461,32 грн.

А відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки грошові кошти на користь позивача не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 208 830,45 грн інфляційних втрат та 32 857,37 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, оскільки позивачем невірно вказано початок строку невиконання зобов`язання, у розмірі 208 830,45 грн інфляційних втрат та 32 837,37 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 391 250,23 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати товару.

Суд вказує, що за приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з договору, сторони не встановили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Однак, як визначено п. 7 розділу ІХ прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 391 250,23 грн пені підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артікс" (01032, місто Київ, бульвар Шевченка, будинок 58, квартира 27, ідентифікаційний код юридичної особи 43207830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюваль компані"</a> (02105, місто Київ, вулиця Тампере, будинок 13-б, літера "А", офіс 414, ідентифікаційний код юридичної особи 41180498) 581 416 (п`ятсот вісімдесят одна тисяча чотириста шістнадцять) грн 32 коп. заборгованості, 208 830 (двісті вісім тисяч вісімсот тридцять) грн 45 коп. інфляційних втрат, 32 838 (тридцять дві тисячі вісімсот тридцять вісім) грн 08 коп. трьох процентів річних, 391 250 (триста дев`яносто одна тисяча двісті п`ятдесят) грн 23 пені та 18 213 (вісімнадцять тисяч двісті тринадцять) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко