Рішення

від 03.11.2023 по справі 914/2422/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2023 Справа № 914/2422/23

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Пліт», м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД», м. Львів

про стягнення заборгованості у розмірі 264080,80 грн.

Без виклику сторін.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Пліт» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 264080,80 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Львівської області від 09.08.2023 справу №914/2422/23 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.

Ухвалою від 14.08.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У межах наданого судом строку від позивача надійшло клопотання (вх.№20432/23 від 22.08.2023), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.

Ухвалою суду від 04.09.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення(виклику) сторін.

Згідно зі статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.

03.11.2023 року, дослідивши наявні у справі докази та викладенні у позовній заяві пояснення, врахувавши що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч.4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач повідомляє, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничою-комерційною фірмою «Пліт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» укладено договір поставки №01/08/1 від 01.08.2022 року, відповідно до умов якого є постачання товару на підставі видаткових накладних.

Позивач зазначає, що згідно видаткових накладних на виконання умов договору, здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 753206,83 грн. У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» частково здійснило оплату товару на суму 493461,41 грн.

Відтак, позивач зазначає про порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого йому товару та неотримання грошового переказу на суму 259745,42 грн відповідно до виставлених рахунків на оплату товару.

З метою досудового врегулювання спору, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» звернулась до відповідача з претензією від 27.01.2023, яка була отримана останнім 02.02.2023, яка мала бути розглянута відповідачем протягом місяця часу з моменту отримання. Однак, така залишилась без розгляду та задоволення зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД».

Враховуючи зазначене, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних.

Таким чином, позивач звернувся до суду для стягнення заборгованості з відповідача за поставлений товар у загальній сумі 264080,80 грн, з яких: 259745,42 грн - основна заборгованість, 1818,21 грн - інфляційні втрати та 2519,17 грн - 3% річних.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 04.09.2023 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подав.

З інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта» https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0600044959388 вбачається, що скерована на зазначену у позовній заяві юридичну адресу відповідача (вул. Холодна, буд. 38А, м. Львів, 79039) копія ухвали суду 04.09.2023 про відкриття провадження у справі була вручена особисто 13.09.2023.

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

01.08.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою «Пліт» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» (покупець) було укладено договір №01/08/1 поставки.

Згідно з п.1.1. договору постачальник зобов`язується продати (передати у власність) покупця товар, надалі «товар», характеристики товару, кількість та ціна товару, вказуються у специфікації та/або у видаткових (товарних) накладних, що є невід`ємною частиною цього договору. На кожну окрему поставку сторонами може укладається окрема специфікація та підписується видаткова накладна.

Відповідно до п. 1.4. договору покупець зобов`язується купити, тобто прийняти у власність товар та своєчасно оплатити вартість товару за умовами цього договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару, підписання сторонами видаткової накладної, за умови повної оплати вартості товару (п. 1.5. договору).

Згідно з п. 2.1. договору вартість товару зазначається у специфікації та/або у видатковій накладній та рахунку на оплату товару.

Розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковому порядку (п. 2.2. договору).

Відповідно до п.п. 2.3. -2.4. сторонами погоджено, що оплата за товар проводиться покупцем: не менше 50 % від вартості замовлення; решта оплати здійснюється протягом 14 календарних з моменту відвантаження товару. Платіжні зобов`язання покупця вважаються виконаними в момент отримання коштів постачальником.

Згідно з умовами договору, зобов`язання за цим договором вважаються виконаними постачальником та прийнятими покупцем з моменту підписання накладних (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору прийом товару по кількості та комплектності проводиться сторонами відповідно до вимог чинного законодавства України, на складі постачальника, про що сторони підписують відповідні товарно-супровідні документи (накладні). У випадку поставки постачальником некомплектного товару, товару у меншій кількості, про що сторони роблять відповідні відмітки у накладній та/або складають відповідний акт, постачальник зобов`язується здійснити його доукомплектування, допоставку у десяти денний термін з моменту його поставки, або в інший строк визначений сторонами в акті.

Умовами п. п. 6.1.-6.5. договору, сторони дійшли згоди щодо відповідальності сторін за взяті на себе зобов`язання.

У випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх зобов`язань, що випливають з цього договору та які призвели до заподіяння збитків іншій стороні, винна сторона зобов`язана відшкодувати такі збитки (п. 6.1. договору).

У випадку невиконання п. 2.3 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, встановленої у цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 6.3. договору).

Оплата неустойки не звільняє сторін від виконання зобов`язань за цим договором (п. 6.4. договору).

В разі недотримання графіку платежів п. 2.3 договору, з боку покупця, постачальник має право призупинити виконання своїх обов`язків за цим договором на таку кількість днів, яку прострочив покупець, у такому випадку до постачальника не застосовується відповідальність передбачена цим договором чи чинним законодавством України (п. 6.5. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору такий набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2022.

Якщо ні одна із сторін письмово не повідомить іншу про бажання розірвати цей договір не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, цей договір вважається пролонгованим ще на один рік, без укладання додаткової угоди про це. Сторони прийшли до згоди, що така домовленість діє кожен рік, доки одна зі сторін не виявить бажання розірвати цей договір (п. 7.2. договору).

Згідно з п. 7.3. договору, якщо інше прямо не передбачене цим договором або чинним законодавством України, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, та оформляються додатковою угодою до цього договору.

Закінчення строку дії договору або дострокове припинення дії цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли до моменту розірвання договору, та від відповідальності за його порушення, якщо таке мало місце під час дії цього договору(п. 7.5. договору).

Сторони дійшли згоди про те, що всі спори і суперечки, що виникають за даним договором, або у зв`язку з його виконанням, вирішуються сторонами на основі досягнення взаємної згоди, шляхом проведення переговорів. Якщо сторони не можуть дійти згоди в результаті переговорів, то спори за даним договором вирішуються в Господарському суді (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору, умови даного договору мають однакову обов`язкову силу для сторін та можуть бути змінені за їх взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа.

Жодна із сторін не має права передавати свої права за цим договором третій стороні без письмової згоди другої сторони (п. 10.2. договору).

Згідно з п. 11.5. договору, усі додатки, доповнення та зміни до даного договору є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 11.9. договору, документи, передані засобами електронного чи факсимільного зв`язку, мають юридичну силу оригінала, якщо вони підписані повноважними представниками та скріплені печатками з наступним обов`язковим письмовим оригінальним підтвердженням.

03.08.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» виставило покупцю рахунок на оплату №979 від 03.08.2023 на загальну суму 631410,31 грн.

16.08.2022 року сторонами складено та підписано у двосторонньому порядку видаткову накладну №16/08-2 від 16.08.2022 року, відповідно до якої постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 293382,41 грн.

18.08.2022 року сторонами складено та підписано у двосторонньому порядку видаткову накладну №18/08-4 від 18.08.2022 року, відповідно до якої постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 288950,30 грн.

27.09.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» виставило покупцю рахунок на оплату №1694 від 27.09.2022 на загальну суму 169399,92 грн.

26.10.2022 року сторонами складено та підписано у двосторонньому порядку видаткову накладну №26/10-3 від 26.10.2022 року, відповідно до якої постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 169399,92 грн.

21.12.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Пліт» виставило покупцю рахунок на оплату №3358 від 21.12.2022 на загальну суму 1474,20 грн.

22.12.2022 року сторонами складено та підписано у двосторонньому порядку видаткову накладну №22/12-10 від 22.12.2022 року, відповідно до якої постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 1474,20 грн.

Згідно з виписки по рахунку НОМЕР_1 з 09.08.2022 до 09.08.2022 року, що належить ТзОВ ВКФ «Пліт» (ідентифікаційний код 22339868), 09.08.2022 ТзОВ «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» здійснило оплату у розмірі 441987,21 грн з призначенням платежу: «часткова оплата за товар згідно рахунку №979 від 03.08.2022 року у сумі 368322,67 грн, ПДВ-20% 736664,54 грн.

Згідно з виписки по рахунку НОМЕР_1 з 30.09.2022 до 30.09.2022 року, що належить ТзОВ ВКФ «Пліт» (ідентифікаційний код 22339868), 30.09.202 ТзОВ «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» здійснило оплату у розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу: «часткова оплата за товар згідно рахунку №1694 від 27.09.2022 року у сумі 41666,67 грн, ПДВ-20% 8333,33 грн.

Згідно з виписки по рахунку НОМЕР_1 з 22.12.2022 до 22.12.2022 року, що належить ТзОВ ВКФ «Пліт» (ідентифікаційний код 22339868), 22.12.2022 ТзОВ «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» здійснило оплату у розмірі 1474,20 грн з призначенням платежу: «оплата за товар згідно рахунку №3358 від 21.12.2022 року у сумі 1228,50 грн, ПДВ-20% 245,70 грн.

27.01.2023 позивач цінним рекомендованим листом з описом вкладення направив на адресу відповідача претензію №27/1 від 27.01.2023, у якій повідомив ТзОВ «ЛЬВІВ ПРОФІБУД», що у нього виникла заборгованість за договором поставки №01/08/1 від 01.08.2022 року у розмірі 259745,42 грн. З наведених підстав, позивач просив відповідача у місячний строк з моменту отримання зазначеної претензії сплатити заборгованість у розмірі 259745,42 грн, пеню у суму 18100,26 грн.

Претензія від 27.01.2023 за №27/1 була отримана відповідачем 02.02.2023. Докази наявні у матеріалах справи.

Відтак, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 753206,83 грн, однак покупець здійснив часткову оплату прийнятого товару на суму 493461,41 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не виконано свої зобов`язання щодо повної оплати вартості поставленого товару згідно договору №01/08/1 від 01.08.2022, позивач звернувся з позовом до суду.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати прийнятого товару в сумі 264080,80 грн, а тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення: 259745,42 грн - основного боргу, 2519,17 грн - 3 % річних, 1818,21 грн інфляційних втрат.

Відповідач доказів погашення заборгованості не надав.

Суд розглядає справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. Одностороння відмова від виконання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору поставки №01/08/1 від 01.08.2022 року, відповідно до якого постачальник зобов`язується продати (передати у власність) покупця товар, надалі «товар», характеристики товару, кількість та ціна товару, вказуються у специфікації та/або у видаткових (товарних) накладних, що є невід`ємною частиною цього договору. На кожну окрему поставку сторонами може укладається окрема специфікація та підписується видаткова накладна.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договору поставки №01/08/1 від 01.08.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 753206,83 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, а саме: №16/08-2 від 16.08.2022 на суму 293382,41 грн, №18/08-4 від 18.08.2022 на суму 288950,30 грн, №26/10-3 від 26.10.2022 на суму 169399,92 грн, №22/12-10 від 22.12.2022 на суму 1474,20 грн.

Відповідно до п. 2.2. договору сторони дійшли згоди про те, що розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковому порядку.

Пунктами 2.3.-2.4. сторони погодили, що оплата за товар проводиться покупцем: не менше 50 % від вартості замовлення; решта оплати здійснюється протягом 14 календарних з моменту відвантаження товару. Платіжні зобов`язання покупця вважаються виконаними в момент отримання коштів постачальником.

Згідно з умовами договору, зобов`язання за цим договором вважаються виконаними постачальником та прийнятими покупцем з моменту підписання накладних (п. 4.1. договору).

Отже, з серпня 2022 по грудень 2022 року відповідач отримав товар, проте оплату по вищевказаних видаткових накладних відповідач здійснив частково, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками про зарахування грошових коштів на рахунок позивача. Отже, сума основного боргу відповідача становить 259745,42 грн.

Таким чином відповідач прострочив грошове зобов`язання та не виконав повністю умови договору по вищезазначених видаткових накладних в частині здійснення оплати.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати ТзОВ «ЛЬВІВ ПРОФІБУД» за договором поставки №01/08/1 від 01.08.2022 року заборгованості у сумі 259745,42 грн у погоджені сторонами у договорі строки, тому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 259745,42 грн основної заборгованості.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору, сторонами викладено п. п. 6.1.-6.5. щодо відповідальності сторін за взяті на себе зобов`язання.

Таким чином, у випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх зобов`язань, що випливають з цього договору та які призвели до заподіяння збитків іншій стороні, винна сторона зобов`язана відшкодувати такі збитки (п. 6.1. договору). У випадку невиконання п. 2.3 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, встановленої у цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 6.3. договору). Оплата неустойки не звільняє сторін від виконання зобов`язань за цим договором (п. 6.4. договору).

Пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару за договором з серпня 2022 по грудень 2022 року позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача на суму боргу 259745,42 грн 3 % відсотки річних в розмірі 2519,17 грн та інфляційні втрати в розмірі 1818,21 грн.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1818,21 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем періодів прострочення, та встановлено, що сума 3 % річних - 2519,17 грн є арифметично вірною.

Отже, позовна вимога в частині стягнення 3 % річних в розмірі 2519,17 грн підлягає задоволенню.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не долучено належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували доводи позивача.

На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3961,21 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №1135 від 30.06.2023 року.

У відповідності до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 3961,21 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ ПРОФІБУД», м. Львів» (79039, Львівська область, місто Львів, вулиця Холодна, будинок 38А; ідентифікаційний код: 42463620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Пліт» (79069, Львівська область, місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 313; ідентифікаційний код: 22339868) 264080,80 грн, з яких: 259745,42 грн - основний борг, 2519,17 грн 3 % річних, 1818,21 грн інфляційні втрати та 3961,21 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Гоменюк З.П.