Постанова

від 06.11.2023 по справі 185/4158/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9172/23 Справа № 185/4158/23 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Халаджи О. В.

суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.)

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 241000 гривень.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 120000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1200 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Селіванов О.А. та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без всебічного дослідження усіх доказів, та без наданням їм всебічної оцінки.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача щодо порушенням ним вимог ст. 153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» та настанням у позивача негативних наслідків втрати професійної працездатності.Позивач був забезпечений необхідними засобами індивідуального захисту та спеціальним одягом, а також відповідачем були створені, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, безпечні та нешкідливі умови праці. Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванню чи іншому ушкодженню здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Позивач укладаючи з відповідачем трудовий договір був повідомлений, в порядку передбаченому ст. 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці. Позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, щорічно проходив періодичний медичний огляд, та був обізнаний про стан свого здоров`я.

Позивач наполягав на тому, що доказування вини відповідача не є необхідною умовою для стягнення моральної шкоди. Проте, ч. 2 ст. 1167 ЦК України підлягає застосуванню виключно у разі, якщо шкоду завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. На думку відповідача, розгляд позовних вимог необхідно було здійснювати керуючись ч. 1 ст. 1167 та ч. 3 ст. 23 ЦК України, якими визначено загальні підстави деліктної відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

Суду не було надано доказів того, що через стан здоров`я та встановлення другоїгрупи інвалідності позивачу протипоказана будь-яка робота навіть в полегшених умовах. З наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.

Позивач навмисно приховував стан свого здоров`я та добровільно продовжував працювати з тяжкими умовами праці, усвідомлюючи, що вугільна шахта - це гірниче підприємство підвищеної небезпеки з шкідливими умовами праці. Також вона, укладаючи трудовий договір, була повідомлена про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та добровільно продовжувала працювати в таких умовах. Протягом всього строку трудового договору він неї не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.

Зауважено, що позивачу встановлена інвалідність, проте йому не протипоказана фізична праця взагалі на поверхні. Зазначено, що за відсутності у справі належних та допустимих доказів зміни психічного стану позивача підстави для ствердження про заподіяння йому моральної шкоди відсутні.

ОСОБА_2 просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

Згідно частини.1ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13.ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки вданій справіціна позовустановить 241000 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2684 х 100=268400), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював на виробничому структурному підрозділі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах, отримав професійні захворювання, які призвели до втрати працездатності.

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 21 березня 2017 року (протокол № 347) у ОСОБА_1 встановлено наявність професійних захворювань:

Радикулопатія попереко-крижова та шийна з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, виражений периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами в вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів,

-хронічне обструктивне захворювання легенів першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії, група «А», легенева недостатність першого ступеня,

-нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). (а.с.47-48)

11 квітня 2017 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , за змістом якого професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технологічних процесів, механізмів, засобів індивідуального захисту. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження, запиленість повітря робочої зони, перевищення еквівалентного рівня шуму та рівня напруженості праці. (а.с.22-23)

Довідкою МСЕК № 046640 від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності, у томі числі: первинно 45 відсотків радикулопатія з дефартрозами, первинно 10 відсотків ХОЗЛ, первинно 5 відсотків приглухуватість, повторно 5 відсотків - виробнича травма за актом Н-1 від 26 грудня 1995 року. (а.с.21)

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

При цьомузгідно актуформи Н-1від 26грудня 1995року,нещасний випадок,внаслідок якого ОСОБА_1 встановлено п`ятьвідсотків втратипрофесійної працездатності,стався підчас роботипозивача напідприємстві,яке небуло структурнимпідрозділом відповідача,а самена Шахтобудівельномууправлінні №2комбінату «Дніпрошахтобуд».(а.с.24-25)

Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров`я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 120 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до вимог ст.153КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано довідку МСЕК № 046640 від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності, у томі числі: первинно 45 відсотків радикулопатія з дефартрозами, первинно 10 відсотків ХОЗЛ, первинно 5 відсотків приглухуватість, повторно 5 відсотків - виробнича травма за актом Н-1 від 26 грудня 1995 року. (а.с.21)

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я ОСОБА_1 призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого остання змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Суд також правомірно дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення 120000,00 грн., що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань ОСОБА_1 є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 11.04.2017 року, у п.17, якого зазначено про хронічне професійне захворювання, яке виникло із-за тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого. Рівень фізичного перевантаження: робоча поза з вимушеними нахилами тулуба уперед під кутом 30 130 разів за зміну при допустимому значенні 51-100, маса вантажу, що постійно підімається та переміщується вручну становила 40 кг при подпустимому значенні до 30кг, переходи пішки становили 10,5 км за зміну при допустимому значенні до 8 км.

Запиленість повітря робочої зони: в концентрації 57,88 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3, діяв впродовж 91,7% змінного часу.

Еквівалентний рівень шуму 92дБ при ГДР 80дБ.

Рівень напруженості праці: по сенсорному навантаженню тривалість зосередженого спостереження 100% про допустимому значенні 51-75%. Навантаження на сдуховий аналізатор розбірлівість слів і сигналів від 50% до 70% про допустимому значенні від 90% до 70%.

Факт настання причинно наслідкового зв`язку із настанням хвороби пов`язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними доказами в матерілах справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 50% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_3 , третьої групи інвалідності та втрати ним 60% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120000 грн.

Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.

Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.

Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, щопозивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці,є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Доводи апеляційної скарги, що попри встановлену позивачу інвалідність йомуне протипоказана фізична праця взагалі на поверхні,не виключають його моральних страждань.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені вапеляційній скарзідоводи булипредметом дослідженняв судіпершої інстанціїіз наданнямвідповідної правовоїоцінки всімфактичним обставинамсправи,яка ґрунтуєтьсяна вимогахчинного законодавства,і зякою погоджуєтьсясуд апеляційноїінстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374,375,382,383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від21серпня 2023рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О. В. Халаджи

О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська