Постанова

від 01.11.2023 по справі 369/2190/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 369/2190/22

провадження № 61-3246 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Вишнева міська рада Бучанського району Київської області;

третя особа: Бучанська районна державна адміністрація Київської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - Вишнева міська рада), третя особа - Бучанська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Позовна заява обґрунтована тим, що йому на праві приватної власності належить будинок по АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 0, 100 га, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, за тією ж адресою. Вказана земельна ділянка використовувалась відповідно до нотаріально посвідченого договору найму (оренди), укладеного 21 квітня 2004 року між Вишневою міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 строком на 15 років. Протягом дії договору найму (оренди) земельної ділянки від 21 квітня 2004 року орендар сумлінно виконувала свої обв`язки за договором, використовувала її за призначенням, вчасно сплачувала орендну плату та податок на землю.

Протягом 2020-2021 років він, як правонаступник орендаря та власник будівлі, яка розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, неодноразово звертався до Вишневої міської ради з клопотанням щодо заміни сторони в договорі оренди земельної ділянки.

Рішенням Вишневої міської ради від 08 квітня 2021 року № 1-01/V8-45 йому відмовлено у внесенні змін до договору найму (оренди) земельної ділянки, площею 0, 001 га, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Вишневою міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 .

Крім того, у вересні 2020 року він звертався до Вишневої міської ради із заявою про укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2004 року, на яку 15 вересня 2020 року отримав відповідь за № 3/02-1598 про те, що термін дії договору найму (оренди) від 21 квітня 2004 року закінчився.

У грудні 2020 року він отримав лист за № 3/02-2922, у якому Вишнева міська рада повідомила про необхідність подати заяву про надання земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, в користування у зв`язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю, яка розташована на вказаній земельній ділянці.

У березні 2021 року він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0, 10 га, за рахунок земель житлової та громадської забудови державної власності.

23 квітня 2021 року він отримав відповідь на заяву за № 3/02-1316 з копією рішення Вишневої міської ради від 08 квітня 2021 року № 1-01/V8-55 про відмову у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. У листі від 17 вересня 2021 року 2021 року за № 3/07-Р-713.2 відповідач роз`яснив, що позначене на доданих до клопотання бажане місце розташування земельної ділянки відноситься до земель промислового призначення, які не можуть використовуватись за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Разом з тим, із отриманого витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, від 11 жовтня 2021 року, він дізнався, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови.

15 жовтня 2021 року він звернувся до Бучанської районної державної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, на яке отримав відповідь від 06 грудня 2021 року за № Р282/01.4-07 про те, що вказана земельна ділянка перебуває у власності Вишневої міської ради та в оренді ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 грудня 2021 року, відомості щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, в реєстрі відсутні.

Посилаючись на те, що він більше п`яти років користується спірною земельною ділянкою, сплачує земельний податок, є добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки, з урахуванням вимог статті 344 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати за собою право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до закону.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Позивач не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки він увесь час знав про те, що власником земельної ділянки була Вишнева міська рада, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. За вказаних обставин суди дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував,вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16березня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 369/2190/22 із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 344 ЦК України до спірних правовідносин, не врахували, особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є; якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять років (частини друга та третя статті 344 ЦК України).

Суди не врахували, що згідно витягу з Державного земельного кадастру від 11 жовтня 2021 року та інформацією з Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, перебуває у державній власності та відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, а згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку відсутні. Отже, спірна земельна ділянка не має власника.

Оскільки він є власником будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, відкрито, добросовісно та безперервно користується спірною земельною ділянкою більше 19 років, сплачує земельний податок, то має право на отримання цієї земельної ділянки за давністю користування також відповідно до положень статті 119 ЗК України. Суди не надали належної оцінки тим обставинам, що він відповідно до положень статей 118, 120, 122 ЗК України звертався до відповідача з відповідними клопотаннями про надання спірної земельної ділянки у власність.

Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року представник Вишневої міської ради - Ярмош М. С. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Звертала увагу на те, що позивач є власником нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 вересня 2016 року та користується спірною земельною ділянкою 6 років, а не 15 років, тому в даному випадку не можуть бути застосовані положення статті 119 ЗК України. Використання земельної ділянки менше встановленого терміну може бути підставою для спростування юридичного факту давності користування земельною ділянкою для фактичного її користувача.

Також звертала увагу на те, що цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, проте положеннями статті 121 ЗК України не передбачено право на безоплатну передачу громадянам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Суди правильно встановили, що позивачу було достеменно відомо, що власником спірної земельної ділянки є Вишнева міська рада, а тому він не може набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Просила касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 квітня 2004 року між Вишневою міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_2 укладено договір найму (оренди) земельної ділянки, площею 0, 100 га, яка перебуває в державній власності та знаходиться в адміністративних межах АДРЕСА_2 . Договір посвідчено державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Панікар В. М. за реєстровим № 2-1183. Державна реєстрація речових прав на землю та нерухоме майно від 21 квітня 2005 року за № 0405322900030 (а. с. 29-31, т. 1).

Відповідно до пункту 2.1.1. договору земельна ділянка передається в найм (оренду) для будівництва виробничої бази та магазину-складу.

Договір укладено строком на 15 років, починаючи з дати його реєстрації (пункт 2.2.1. договору).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - магазину-складу будівельних матеріалів, загальною площею 818, 7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 12 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т. М. (а. с. 26-27, т. 1).

Вищезазначена будівля побудована та введена в експлуатацію в липні 2007 року з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, відноситься до земель державної власності, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія землі - землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Власником земельної ділянки є Вишнева міська рада (а. с. 46, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, кадастровий номер 3222410600:01:013:0002, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт користування позивачем спірною земельною ділянкою не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. При цьому, власником спірної земельної ділянки є Вишнева міська рада, яка не відмовилась від права власності на спірну земельну ділянку, що виключає можливість набуття позивачем права власності на неї за набувальною давністю.

Також Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 пред`явив цей позов з підстави, передбаченої статтею 119 ЗК України, посилаючись на те, що він на законних підставах добросовісно, безперервно, відкрито більше 15 років користується спірною земельною ділянкою, а тому набув право на землю за набувальною давністю.

Наведена стаття визначає, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 цього Кодексу в межах норм, визначених статтею 121 цього Кодексу.

Отже, стаття 119 ЗК України не надає суду повноважень визнавати за особою право на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) в судовому порядку. У такому випадку громадяни мають звернутися до уповноважених органів з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність та набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється виключно в порядку безоплатної приватизації ділянок, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 127/18239/20 (провадження № 61-1589св23).

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 звертався до Вишневої міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування господарських будівель і споруд, площею 0, 10 га, за рахунок земель житлової та громадської забудови державної власності на території Вишневої міської ради по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222410600:01:013:0002.

За результатами розгляду вказаного клопотання відділ містобудування та архітектури Бучанської районної державної адміністрації Київської області надав відповідь, що згідно Національній кадастровій системі земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:013:0002, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - обліковується у власності Вишневої міської ради (а. с. 51, т. 1).

За змістом статті 121 ЗК України право на безоплатну передачу громадянам земельних ділянок із земель державної або комунальної власності з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі не передбачено.

Отже, позивач використав своє право на звернення до уповноваженого органу державної влади з клопотанням про передачу спірної земельної ділянки для обслуговування належного йому об`єкта нерухомості у його власність.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

За своїм змістом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів вважає, що посилання ОСОБА_1 на необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено.

Судова практика за пред`явленими позивачем вимогами є незмінною й виключна правова проблема заявником не мотивована.

Таким чином, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович