Рішення

від 02.11.2023 по справі 625/242/23

КОЛОМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 625/242/23

Провадження № 2/625/80/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року Коломацький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Лосєва Д.К.,

при секретарі Калюжній Л.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Різуненкове позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Коломацької селищної ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була колишньою дружиною позивача ОСОБА_2 , а також матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Після її смерті позивачі звернулися до нотаріуса з приводу оформлення спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їм було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Враховуючи вищевикладене позивачі просять суд визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Харківською товарною біржою 16 квітня 1998 року за №Н1-85; визнати за ОСОБА_2 право власності у праві спільної сумісної власності на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнати ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; визнати ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

У судове засідання позивачі не з`явилися, надали суду заяви, в яких просили розгляд справи проводити за їх відсутності.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно належним чином, надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності представника Коломацької селищної ради, проти задоволення позову не заперечував.

У відповідності до ч. 4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у підготовчому провадженні.

Щодо вимог про визнання дійсним договору купівлі продажу житлового будинку та визнання за ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами у праві спільної сумісної власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у відповідності ЦПК України випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Так, судом встановлено, що відповідно до витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00019012625 від 10 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 13 червня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі до його розірвання за рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 28 травня 2015 року (а.с. 20-20а).

16 квітня 1998 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір №Н1-85 купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 37).

За умовами договору купівлі-продажу Покупець сплатив Продавцю за вказаний вище житловий будинок 15328 гривень 00 копійок (п. 4 договору).

Житловий будинок було придбано на підставі договору купівлі-продажу, який складено та посвідчено 16 квітня 1998 року Харківською товарною біржою та зареєстровано у Коломацькому МКПТІ Коломацької селищної ради 20 квітня 1998 року в реєстровій книзі 4 за реєстровим номером 436 з порушенням вимог ст. 657 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 28 січня 2016 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №13 (а.с. 33).

Відповідно до рішення Коломацької селищної ради Харківської області від 16 лютого 2016 року вбачається, що у сел. Коломак Коломацького району вулицю Челюскіна перейменовано на вулицю Вишнева (а.с. 43-44)

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст. ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року, згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Міністерство юстиції України за № 17-12-44 від 10 квітня 1998 року, роз`яснює, що угоди укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин України. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Органи, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року були бюро технічної інвентаризації.

Відповідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004р. за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст.242, 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових будинків повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.15 Закону України "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Як убачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належного продавцю на праві власності нерухомого майна, ОСОБА_4 , як покупцем, усі умови за договором виконані.

Згідно з п. 4 вищевказаного договору об`єкт нерухомості проданий відповідачу за 15328,00 грн., які були отримані Продавцем від Покупця до підписання угоди. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не було надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Оскільки, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, колишній чоловік позивачки на підставі ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР, ст. 49 Закону України «Про власність» набув право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володів ним разом із своєю колишньою дружиною. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості в судовому порядку не має.

Таким чином, суд вважає, що сторони в договорі домовилися про усі істотні умови договору купівлі - продажу об`єкту нерухомості, виконання договору відбулося.

В той же час, відповідно до вимог ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Судом встановлено, що Покупець за цим правочином помер.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що у зв`язку зі встановленням факту повного виконання угоди купівлі-продажу сторонами договору, факту неможливості оформлення угоди належним чином на сьогоднішній день, оскільки один із контрагентів помер, то нотаріальне посвідчення договору неможливе, а позивач, як співвласник майна, дійсно, іншим чином не може захистити свої права, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині визнання угоди купівлі-продажу житлового будинку дійсним підлягають задоволенню.

Позовна вимога з визнання, що за договором купівлі-продажу житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яким він належить на праві власності кожному у ідеальній частці, також підлягає задоволенню.

Так,відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згiдно положень ст.5 ЦПК України суд, здiйснюючи правосуддя захищає права, свободи та iнтереси фiзичних осiб у спосiб, визначений законами України. Перелiк способу захисту цивiльних прав та iнтересiв мiститься в статтi 16 ЦК України. Цей перелiк не є вичерпним i суд може захистити цивiльне право або інтерес iншим способом, що встановлений законом або договором.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, з матеріалів справи достовірно вбачається, що спірне майно набуте під час шлюбу є спільним майном подружжя, є спільною сумісною власністю та подружжя користується рівними правами щодо нього.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання дійсним договору купівлу продажу житлового будинку та визнання за ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами у праві спільної сумісної власності законними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності в порядку спадкування за коном після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 права власності на частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1 роз`яснення Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи викладене, іншим (крім судового) шляхом захистити права позивача неможливо, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про встановлення факту та визнання права власності на спадкове майно та право позивача на спадщину такими, що підлягають захисту в зв`язку з чим, задовольняє позов в цій частині.

Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 28 січня 2016 року ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №13 (а.с. 33).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 09 лютого 1992 року вбачається, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її матір`ю зазначена ОСОБА_4 (а.с. 14).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану СМУ МЮ (м. Харків) вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , 28 травня 2020 року зареєстрували шлюб, актовий запис №1020 та після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 набула прізвище ОСОБА_8 (а.с. 15).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 22 квітня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та її матір`ю зазначена ОСОБА_4 (а.с. 22).

Відповідно до розпорядження №18 від 16 лютого 2016 року Коломацької районної державної адміністрації Харківської області вбачається, що малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на період з 16 лютого 2016 року до прийняття рішення, з подальшим влаштуванням її під опіку, в сім`ю громадянки ОСОБА_9 (а.с. 28).

Згідно розпорядження №66 від 26 квітня 2016 року Коломацької районної державної адміністрації Харківської області вбачається, що малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 надано статус дитини-сироти (а.с. 29).

Як вбачається з розпорядження №68 від 26 квітня 2016 року Коломацької районної державної адміністрації Харківської області вбачається, що над малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено опіку та громадянку ОСОБА_9 призначено її опікуном (а.с. 30-31).

Як встановлено судом під час судового розгляду померла ОСОБА_4 за життя була власником частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №1-109 від 08 серпня 2018 року виданого після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що спадкоємцями майна померлої, яке складається з земельної ділянки, площею 0,1500 га, кадастровий номер 6323255100:00:000:0200, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є її доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 (а.с. 34).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом №1-84, №1-87 та 1-90 від 11 серпня 2023 року виданого після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що спадкоємцями майна померлої, яке складається з виробничого будинку нежитлової будівлі АДРЕСА_1 є її колишній чоловік ОСОБА_2 , якому належить частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу та її доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким належить частки у праві спільної часткової власності (а.с. 48-50).

Зі змісту постанови державного нотаріуса Першої Харківської міської державної нотаріальної контори №65/02-14 від 11 серпня 2023 року вбачається, що позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, у зв`язку з ненаданням документів на нерухоме майно, що складалося з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 46-47).

Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. ст.1258,1264 ЦК Українив редакції 2003 року (надалі ЦК України), спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Статтею 1297 ЦК Українивстановлено обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Таким чином, відповідно достатті 392 ЦК Україниз вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець може звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

У разі, коли спір виникає у зв`язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.

Порядок оформлення права на спадщину встановленийглавою 89 ЦК України,Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, та являє собою визначену законодавством сукупність функцій, притаманну юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.

У пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування»роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

З оглядуна вищеперелічені обставини,а такожте,що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будучі спадкоємцямиза закономпісля смертіматері прийнялиспадщину щовідкрилася післяїї смерті,суд приходитьдо висновкупро обґрунтованістьвимог позивачівстосовно визнанняза ними,в порядкуспадкування зазаконом праваприватної власностіна житловийбудинок,що знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 . в той же час, вимоги позивачів про визнання за ними права власності на господарські будівлі та споруди задоволеними бути не можуть, оскільки такі вимоги не ґрунтується на законі. Так з вимог ч. 1 ст.186та ч. 1 ст.381 ЦК Українивбачається, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди (сараї, гаражі, літні кухні тощо) є приналежністю головної речі (будинку) і не можуть бути самостійними об`єктами нерухомого майна.

А тому, виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Напідставівикладеноготакеруючисьст.ст.12,13,81,259,263-265,268 ЦПК України , суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Коломацької селищної ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Харківською товарною біржою 16 квітня 1998 року за №Н1-85.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 після смерті колишньої дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності у праві спільної сумісної власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 листопада 2023 року.

Суддя: Д.К. Лосєв