Рішення

від 06.11.2023 по справі 904/4614/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4614/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Таранова Вікторія Миколаївна (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" (Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Новоолександрівка(пн)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Таранова Вікторія Миколаївна звернулась з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 371457,16грн, з якої: 341000,04грн основного боргу, 28663,37грн пені, 1793,75грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди нежитлових приміщень №01/10-22 від 01.10.2022 в частині своєчасної та повної оплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни залишено без руху на підставі п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

05.09.2023 представник позивача подав до канцелярії суду заяву від 04.09.2023, відповідно до змісту якої позивачем надано належні докази відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення з поіменним переліком документів вкладення та усунуто недоліки.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

18.09.2023 представник позивача подав до канцелярії суду докази на підтвердження виконання робіт до договору про надання правової допомоги.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялася ухвала суду від 07.09.2023 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 52070, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, село Новоолександрівка(пн), комплекс будівель та споруд, 187А.

Однак, поштовий конверт з ухвалою суду від 07.09.2023 був повернутий працівниками поштового зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 70-73 том 1).

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 180 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "за закінченням терміну зберігання", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 30.10.2023 (28.10.2023 вихідний день), оскільки 13.10.2023 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов`язано надати відповідача відзив на позов.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на 06.11.2023 відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

01.10.2022 між Фізичною особою-підприємцем Тарановою Вікторією Миколаївною (далі орендар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" (далі суборендар, відповідач) укладено договір суборенди нежитлових приміщень №01/10-22 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендар зобов`язується передати суборендарю у строкове платне користування, а суборендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення, що визначені у цьому договорі (надалі іменується - приміщення) та зобов`язується сплачувати орендареві орендну плату.

Згідно з п. 1.2 договору приміщення розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,. с. Новоолександрівка, територія Новоолександрівської сільської ради, комплекс будівель та споруд №301 (площею 202,6кв.м.), №160 літ. Є (площею 302,8к.м.), загальною площею 504,4к.м. (п`ятсот чотири цілих чотири десятих квадратних метрів).

Право на приміщення належать орендарю на підставі договорів оренди №07 від 01.10.2021 та №08 від 01.10.2022 (п. 1.3 договору).

Приміщення надасться Суборендарю для використання його у господарській діяльності Суборендаря (п. 2.1 договору).

Орендар передає суборендарю за актом приймання-передачі приміщень. Першим днем суборенди вважається день підписання акту приймання-передачі приміщень (п. 3.1 договору суборенди).

Пунктом 4.1 договору суборенди сторони визначили, що строк суборенди приміщення складає 1 (один) рік з моменту підписання сторонами договору.

Розмір місячної орендної плати за узгодженням сторін становить 63000,00грн без ПДВ (п. 5.1 договору).

Плата за електроенергію, водопостачання та водовідведення не входять до орендної плати і сплачуються орендарем окремо (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3 договору плата за електроенергію, водопостачання та водовідведення не входять до орендної плати і сплачуються орендарем окремо.

Орендна плата за приміщення та електроенергію, водопостачання та водовідведення сплачуються суборендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця на підставі виставлених орендарем рахунків (п. 5.4 договору).

Згідно з п. 5.5 договору розмір орендної плати може бути змінений шляхом внесення відповідних змін до цього договору у випадках передбачених чинним законодавством, а також у зв`язку з ініціативою орендаря, про результати розгляду якої ініціатор повинен бути повідомлений протягом 20 календарних днів з дня отримання суборендарем відповідного звернення.

Відповідно до п. 6.1.2 договору суборендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Сторони зобов`язуються викопувати всі умови, передбачені ним договором і несуть майнову відповідальність за його недодержання відповідно до чинного законодавства України (п. 7.1 договору).

Згідно з п. 7.2 договору за несвоєчасне перерахування орендної плати суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01 жовтня 2023 року, а в частині виконання зобов`язань суборендаря до повного їх виконання (п. 10.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

12.10.2022 на виконання умов договору суборенди нежитлових приміщень №01/10-22 від 01.10.2022, між сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлових приміщень, за змістом якого орендар передав, а суборендар прийняв в суборенду приміщення розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,. с. Новоолександрівка, територія Новоолександрівської сільської ради, комплекс будівель та споруд №301 (площею 202,6кв.м.), №160 літ. Є (площею 302,8к.м.), загальною площею 504,4к.м. (п`ятсот чотири цілих чотири десятих квадратних метрів)/а.с. 12 том 1/.

Позивач зазначає, що оплата по договору здійснювалася відповідачем частково, у зв`язку з чим останнім було допущено прострочення виконання своїх зобов`язань, у подальшому у зв`язку із наявністю заборгованості позивач направив відповідачу претензію №1605/3/2023 від 16.05.2023 (а.с. 32-33 том 1).

У відповіді на претензію №46 від 25.05.2023 відповідач зазначив, що не зміг виконати свої зобов`язання за договором та розрахуватися у зв`язку з тим, що його контрагенти з ним не розрахувалися. Зазначав про можливість розрахунку до 15.06.2023 (а.с. 34 том 1).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з жовтня 2022 року по червень 2023 року відповідачу належним чином надавались послуги з оренди у загальній сумі 607645,16грн. На підтвердження своїх доводів позивач надав акти та рахунки (а.с. 14-27 том 1).

Господарський суд зазначає, що вказані вище акти за травень та червень 2023 року підписані лише зі сторони орендаря, не містять підпису зі сторони суборендаря.

Суд вважає, що відсутність підписаних відповідачем актів за травень та червень 2023 року не може свідчити про відсутність обов`язку останнього сплатити орендну плату, оскільки такий обов`язок передбачений саме договором.

Відповідно до п. 5.4 договору орендна плата за приміщення та електроенергію, водопостачання та водовідведення сплачуються суборендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця на підставі виставлених орендарем рахунків.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення умов договору орендну плату та вартість послуг з утримання орендованого майна сплатив лише частково у загальній сумі 266645,12грн.

Позивач зазначає, що відповідач допустив порушення зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 341000,04грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком (а.с. 2, 3 том 1).

Наявна заборгованість у загальній сумі 341000,04грн і стала причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору суборенди нерухомого майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, час користування ним орендарем, повернення майна з оренди, наявність простроченої заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договорами.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до п. 5.4 договору орендна плата за приміщення та електроенергію, водопостачання та водовідведення сплачуються суборендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця на підставі виставлених орендарем рахунків.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року у останнього виникла заборгованість з оплати орендної плати та послуг з утримання орендованого майна у загальному розмірі 341000,04грн.

Доказів сплати орендної плати та оплати послуг з утримання майна в розмірі 341000,04грн відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 341000,04грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 7.2 договору в розмірі 28663,37грн, 3% річних 1793,75грн, які розраховані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (розрахунок - а.с. 4 том 1).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору, за несвоєчасне перерахування орендної плати суборендар сплачує орендарю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, на який сплачується пеня.

Так, позивачем за порушення строків оплати орендних платежів та оплати послуг з утримання майна нараховано до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 28663,37грн за загальний період з 16.06.2023 по 18.08.2023, з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем при розрахунку допущено арифметичні помилки.

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 28662,69грн за загальний період з 16.06.2023 по 18.08.2023.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 1793,75грн за період з 16.06.2023 по 18.08.2023.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, судом порушень не встановлено.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення заборгованості у загальній сумі 371456,48грн, з якої: 341000,04грн основний борг, 28662,69грн пені, 1793,75грн 3% річних. В решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18000,00грн.

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані договір про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) №0043 від 01.05.2023, акт виконаних робіт від 18.09.2023 із визначеною у підсумку сумою 18000,00грн, посвідчення адвоката №3150 від 19.11.2021, ордер серії АЕ №1141378 від 22.08.2023 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП №5269 від 19.11.2021 (а.с. 36-38, 55 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Оцінюючи розмір зазначених витрат у контексті критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 4000,00грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 5571,85грн (371456,48*5571,86/371457,16 = 5571,85) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3999,99грн (371456,48*4000,00/371457,16 = 3999,99).

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 371457,16грн, з якої: 341000,04грн основного боргу, 28663,37грн пені, 1793,75грн трьох відсотків річних задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" (52070, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, село Новоолександрівка (пн), комплекс будівель та споруд, 187А, ідентифікаційний код 35986198) на користь Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 341000,04грн основного боргу, 28662,69грн пені, 1793,75грн 3% річних, 5571,85грн витрат по сплаті судового збору та 3999,99грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВ-Групп" на користь Фізичної особи-підприємця Таранової Вікторії Миколаївни 0,68грн пені.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 06.11.2023.

Суддя В.О. Татарчук