Рішення

від 07.11.2023 по справі 904/3439/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023м. ДніпроСправа № 904/3439/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "РОСТ`АГРО"

до Фермерського господарства "ДЮНА В"

про стягнення боргу за договором поставки товару № 7-РА 2022 від 17.12.2021

Суддя Юзіков С.Г.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з Відповідача 301 074,71 грн. - боргу, 55 693,50 грн. - пені, 222 781,03 грн. - неустойки, мотивуючи неналежним виконанням Відповідачем Договору поставки товару № 7-РА2022 від 17.12.2021.

Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 677 від 18.07.2023 на суму 200 000,00 грн. та № 679 від 21.07.2023 на суму 101 074,73 грн. До того ж, за товар за Додатком № 2 від 17.12.2021 на суму 77 600,00 грн. сплачено вчасно в повному обсязі, оскільки Відповідач мав переплату в розмірі 40 000,00 грн., а також 24.01.2022 сплатив за товар 37 600,00 грн. Крім того, Відповідач заперечує нарахування неустойки одночасно за трьома (п. 6.2.1., 6.2.2., 6.2.3.) пунктами Договору. Так, п. 6.2.2. Договору, передбачено, що у випадку порушення строків внесення відстроченого платежу, за умови відсутності прострочення попередньої оплати товару, Покупець (Відповідач) повинен сплатити Постачальнику (Позивачеві) пеню в розмірі 0,1 % від суми Договору за кожен день прострочення до моменту внесення відповідної відстроченої плати. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач мав одночасно заборгованість, як за попереднім, так і за відстроченим платежем. А тому, відповідно, нарахування Позивачем неустойки за прострочення сплати відстроченого платежу, відповідно до п. 6.2.2. Договору, суперечить умовам вказаного Договору. Таким чином, Позивач мав право нарахувати неустойку в розмірі 0,1 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочки лише до попереднього платежу, відповідно до п. 6.2.1. Договору. Відповідач вважає, що нарахування неустойки в порядку п. 6.2.3 Договору на суму простроченого попереднього платежу є неправомірним, так як суперечить ст. 61 Конституції України. Також, Відповідач просить зменшити штрафні санкції, які в свою чергу складають 80 % від ціни Договору, мотивуючи тим, що відповідно до звітів про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.11.2021, у 2021 році Відповідач з 99.67 га засіяних пшеницею озимою зібрав 2671,05 центнерів (26.8 центнера з 1 га); у 2022 році з 68.00 га засіяних пшеницею озимою зібрано 1550,00 центнерів (22 центнера з 1 га); у 2021 році з 50.26 га засіяних ячменем озимим зібрано 1420,35 центнерів (28 центнера з 1 га); у 2022 році з 42.80 га засіяних ячменем озимим зібрано 1040,00 центнерів (24 центнера з 1 га); у 2021 році з 48.51 га засіяних житом озимим зібрано 1227,30 центнерів (25 центнера з 1 га); у 2022 році з 22.20 га засіяних житом озимим зібрано 510,00 центнерів (20 центнера з 1 га). Зазначені показники врожайності підтверджується також звітами про площі та валові збори сільськогосподарських культур у 2021 та 2022 роках (форма 29-СГ). Відповідно до вказаних звітів врожайність у 2022 році, рік коли Відповідач мав розрахуватися за Договором з Позивачем, була значно меншою за 2021 рік. На сьогоднішній день ціни на зернові культури є рекордно низькими, оскільки існує проблема з логістикою зернових культур через закриті морські порти. Відповідач вважає, що нарахована Позивачем сума неустойки, фактично є каральною санкцією і носить надмірних характер.

Позивач відповідь на відзив не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 сторони уклали Договір поставки товару № 7-РА2022 (далі Договір), за п.1.1. якого Постачальник (Позивач) зобов`язується передати у власність Покупця (Відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору та відповідно до вартості, визначеної у додатках до нього.

Найменування товару, асортимент, його кількість, ціна за одиницю, загальна вартість

товару, одиниця виміру, визначені в додатку до договору, що є невід`ємною частиною

договору (п. 1.2. Договору).

Передача товару Покупцю супроводжується оформленням видаткової накладної (п.2.5. Договору).

Відпуск партії товару здійснюється в строки, зазначені Покупцем в заявці, яка

подається Постачальнику не пізніше ніж за три банківських дні до заявленої дати

відпуску товару (п. 2.7. Договору).

Датою поставки вважається дата оформлення видаткової накладної (п. 2.6. Договору).

Ціна товару визначається сторонами за цим договором в гривні (п. 4.1. Договору).

Ціна товару та сума договору визначається в додатку, який додається до Договору (п.4.2. Договору).

Оплата Покупцем вартості товару відповідно до ціни, визначеної в цьому договорі, здійснюється шляхом внесення попередньої оплати та подальшої оплати основної суми договору на умовах відстрочення платежу та згідно з додатком до договору (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 6.2. Договору відповідальність Покупця:

- у випадку порушення строків внесення попередньої оплати товару Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення до моменту внесення попередньої оплати (підп. 6.2.1. Договору).

- у випадку порушення строків внесення відстроченого платежу, за умови відсутності прострочення попередньої оплати товару, Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми Договору за кожен день прострочення до моменту внесення відповідної відстроченої плати (підп. 6.2.2. Договору).

- в разі, якщо Покупець не здійснить оплату вартості товару відповідно до п.5.1. Договору та додатку до нього більш ніж на 60 календарних днів, він сплачує Постачальнику неустойку її розмірі 20 % від суми несплаченої частини вартості товару; якщо більш ніж 100 календарних днів - 40 % від суми несплаченої частини вартості товару: якщо більш ніж 200 календарних днів - 60 % від суми несплаченої частини вартості товару (підп. 6.2.3. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору Відповідач направив Позивачеві заявки на отримання товару № 1 від 17.12.2021, № 2 від 17.12.2021, № 3 від 29.03.2022, № 4 від 27.06.2022, у зв`язку з чим, сторони уклали Додатки: № 1 від 17.12.2021 на суму 281 692,12 грн., № 2 від 17.12.2021 на суму 77 600,00 грн., № 3 від 29.03.2022 на суму 13 211,10 грн., № 4 від 27.06.2022 на суму 12 009,60 грн.

Позивач поставив Відповідачеві товар на загальну суму 378 674,71 грн., що підтверджується видатковими накладними № 9 від 11.04.2022 на суму 77 600,00 грн., №10 від 11.04.2022 на суму 289 065,11 грн., № 38 від 29.06.2022 на суму 12 009,60 грн., та ТТН: № Р9 від 11.04.2022, Р 10 від 11.04.2022, № Р38 від 29.06.2022, які підписані сторонами без зауваження.

Позивач виставив Відповідачеві рахунки на оплату: № 68 від 17.12.2021 на суму 77 600,00 грн., № 67 від 17.12.2021 на суму 289 065,11 грн., № 30 від 27.06.2022 на суму 12 009,60 грн.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2022 08.11.2022, за Відповідачем обліковувалася передоплата в розмірі 40 000,00 грн. та 24.01.2022 останній частково сплатив за поставлений товар у розмірі 37 600,00 грн., у зв`язку з чим за Відповідачем обліковувався борг у розмірі 301 074,71 грн.

З посиланням на п. 6.2.3 Договору Позивач нарахував Відповідачеві 222 781,03 грн. неустойки, з посиланням на п. 6.2.1, 6.2.2. Позивач нарахував 55 693,50 грн. пені.

Нарахування проводилися за кожним додатком окремо.

Після відкриття провадження у справі Відповідач сплатив основний борг, що підтверджується платіжними інструкціями № 677 від 18.07.2023 на суму 200 000,00 грн. та № 679 від 21.07.2023 на суму 101 074,73 грн.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є факт поставки товару Позивачем, наявність боргу у Відповідача, обґрунтованість стягуваних сум.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст. 693 ЦК України).

За ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.

Перевіривши доводи сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд частково приймає позицію й доводи Відповідача, та частково погоджується з Позивачем.

Беручи до уваги надані сторонами докази (Договір, додатки до Договору, заявки, видаткові накладні, ТТН, Акт звірки взаєморозрахунків), відсутність заперечень Відповідача з цього приводу, суд вважає суму основного боргу обґрунтованою.

Однак, після звернення Позивачем з позовом (20.06.2023), Відповідач розрахувався за поставлений товар, що підтверджується платіжними інструкціями: №677 від 18.07.2023 на суму 200 000,00 грн., № 679 від 21.07.2023 на суму 101 074,73 грн.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі, в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 301 074,73грн., підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (п. 4 ст. 231 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідач заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, оскільки вважає, що Позивач просить, суд притягнути Відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. Договору відповідальність Покупця:

- у випадку порушення строків внесення попередньої оплати товару Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення до моменту внесення попередньої оплати (підп. 6.2.1. Договору).

- у випадку порушеним строків внесення відстроченого платежу, за умови відсутності прострочення попередньої оплати товару. Покупець повинен сплатити Постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен день прострочення до моменту внесення відповідної відстроченої плати (підп. 6.2.2. Договору).

- в разі, якщо Покупець не здійснить оплату вартості товару відповідно до п.5.1. договору та додатку до нього більш ніж на 60 календарних днів, він сплачує Постачальнику неустойку її розмірі 20 % від суми несплаченої частини вартості товару; якщо більш ніж 100 календарних днів - 40 % від суми несплаченої частини вартості товару: якщо більш ніж 200 календарних днів - 60 % від суми несплаченої частини вартості товару (підп. 6.2.3. Договору).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 02.04.2019 у справі №917/194/18, одночасне стягнення штрафу та пені не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України. Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17, відповідно до якої одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно із ст.549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, одночасне застосування штрафу та пені, у разі неналежного виконання зобов`язань за Договором, не суперечить вимогам закону та умовам Договору.

Однак, суд бере до уваги, що Позивач неправомірно нарахував пеню та неустойку за поставку товару за Додатком № 2, оскільки в Додатку № 2 сторони погодили термін та суми оплати по кожному отоваренню: 20 % від загальної вартості товару (15 520,00 грн.) до 31.12.2021, 80 % від загальної вартості товару (62 080,00 грн.) до 01.10.2022.

У відзиві Відповідач зазначив, що оплата товару поставленого Позивачем Відповідачеві відповідно до Додатку № 2 від 17.12.2021 до Договору на суму 77 600,00 грн. сплачена в повному обсязі, за рахунок 40 000,00 грн. переплати та 37 600,00 грн. сплачених 24.01.2022, відповідно до платіжного доручення № 563 від 24.01.2022. Тобто за рахунок переплати виконано обов`язок з оплати 20% передоплати від загальної вартості товару (15 520,00 грн.) й закрито обов`язок з оплати решти вартості товару в строк встановлений Додатком №2 до Договору.

Оскільки, Позивач не спростував доводи Відповідача щодо зарахування 40 000,00 грн. переплати та 37 600,00 грн. сплачених 24.01.2022, відповідно до платіжного доручення № 563 від 24.01.2022 в рахунок оплати за Додатком № 2, суд приймає позицію Відповідача про відсутність прострочки з оплати за наведеною поставкою та вважає, що у Позивача відсутні правові підстави для нарахування пені та неустойки за Додатком № 2.

Перевіривши решту розрахунків Позивача, суд визнає їх обґрунтованими.

В описаному вище відзиві Відповідач, з наведенням підстав, просив у встановленому порядку розглянути питання щодо зменшення суми штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у випадку порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки в першу чергу є захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків, як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст. 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивач не надав заперечень на клопотання Відповдіача про зменшення штрафних санкцій.

Суд, об`єктивно оцінивши обставини у справі, враховує причини неналежного виконання зобов`язання Відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що: підприємство Відповідача є виробником сільськогосподарської продукції, розмір штрафних санкцій є надмірно великим, порівняно з розміром простроченого грошового зобов`язання, Позивач не надав доказів понесення збитків від несвоєчасного виконання зобов`язань Відповідачем та не надав заперечень на клопотання Відповідача про зменшення штрафних санкцій, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, які підлягають стягненню з Відповідача до 100 000,00 грн. (20 000,00 грн. - пені, 80 000,00 грн. неустойки (штрафу).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню у розмірі: 20 000,00 грн. пені, 100 000,00 грн. неустойки (штрафу), решта позовних вимог не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Закрити провадження у справі № 904/3439/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "РОСТ`АГРО" до Фермерського господарства "ДЮНА В" в частині стягнення основного боргу в розмірі 301 074,71 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства "ДЮНА В" (53731, Дніпропетровська обл., Широківський район, с. Миролюбівка, вул. Театральна, буд. 1Б, код 35900828) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Фірма "РОСТ`АГРО" (50005, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, буд. 67, оф. 206, код 34811140) 20 000,00 грн. пені, 100 000,00 грн. неустойки (штрафу), 3 304,12 грн. судового збору.

У решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України

Суддя С.Г. Юзіков