Рішення

від 19.10.2023 по справі 910/10937/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2023Справа № 910/10937/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Екобуд"простягнення 1270059,59 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники сторін:

від позивачаБурашнікова О.С.від відповідачаРотайський В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Екобуд" про стягнення 1278459,60 грн, з яких 781236,06 грн - основного боргу, 195771,36 грн - пені, 3% річних на суму 38451,17 грн та 263001,00 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №Б/22/04/20 від 22.04.2020 в частині оплати поставленого товару та наданих послуг у встановлений цим правочином строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/10937/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 17.08.2023.

15.08.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 17.08.2023 судом задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання на 07.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 повідомлено відповідача про відкладення підготовчого засідання.

06.09.2023 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 1270059,59 грн, що складається з основного боргу у сумі 772836,06 грн, пені в сумі 195771,36 грн, три відсотки річних в сумі 38451,17 грн та інфляційну складову в сумі 263001,00грн.

У підготовчому засіданні 07.09.2023 заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято судом до розгляду.

Відзиву на позов відповідач не подав, своїм правом, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.10.2023.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.10.2023 встановлено відповідачу строк для подання контррозрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій до 16.10.2023 та оголошено перерву до 19.10.2023.

19.10.2023 від відповідача надійшла заява- клопотання. В цьому документі відповідач зазначив, що поданий позивачем розрахунок штрафних санкцій не містить посилання на конкретні документи про поставку, вказання відліку строків, тому такий розрахунок неможливо перевірити; позивач жодним чином не обґрунтував суму завданих йому збитків діями відповідача, що має слугувати підставою для відмови в позові щодо штрафних санкцій або їх зменшення; у позивача не було підстав для нарахування пені по закінченню шести місяців від дня, коди зобов`язання мало бути виконано, оскільки умовами договору передбачена можливість лише обчислення, а не нарахування пені без обмеження термінів, встановлених у п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; відповідно до вимог п. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин слід застосувати п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України та у порядку, визначеному цим пунктом Перехідних положень Цивільного кодексу України, звільнити відповідача від відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплатити на користь позивача неустойку.

Також відповідач повідомив, що звернувся до позивача з пропозицією про укладення мирової угоди.

В судове засідання 19.10.2023 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.10.2023 проти заявлених позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 19.10.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

22.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Екобуд" (покупець) укладено договір поставки №Б/22/04/20 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар та надати послуги, найменування, кількість, ціна яких вказані в специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору (п.1.1).

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця наступає з дати видаткової накладної (п.3.6 договору).

Відповідно до п.4.7 договору загальна сума договору становить сукупність вартості партій товару, переданого за видатковими накладними до даного договору. Транспортні витрати за поставкою товару відносяться на покупця.

За змістом п.п.4.8, 4.8.1, 4.8.2 договору оплата вартості товару здійснюється покупцем в наступному порядку і в строки: покупець оплачує товар на умовах та у строки, визначені у специфікації, датою здійснення платежу буде дата сплати коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п.5.1 договору продукція вважається прийнятою по кількості і асортименту відповідно до кількості та найменування товару, зазначених у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Видаткові накладні, підписані сторонами, мають юридичну силу специфікацій в розумінні ст.266 Господарського кодексу України і є невід`ємними частинами цього договору.

Покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п.4.8 договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення. Обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч.6 ст.232 ГК України; 3% річних від простроченої суми (п.6.2 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020. У разі, якщо до закінчення терміну дії договору сторони не виявлять бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах. Про намір розірвати договір, сторони зобов`язані повідомити один одного за 15 робочих днів до закінчення дії договору (п.11.5 договору).

Відповідно до специфікації №1 від 22.04.2020 до договору сторонами погоджено найменування та вартість товару, що постачається, а також відстрочку платежу 30 календарних днів з моменту одержання товару покупцем, за умови, що поточна заборгованість покупця не перевищує 200000,00 грн.

Згідно додаткової угоди №1 від 01.06.2020 до договору сторони погодили зміни у п.3.4.1 договору, а саме: видаткові накладні та акти надання послуг (за їх наявності) формуються та направляються покупцеві в електронному вигляді з використанням сервісів "Вчасно" або М.Е.Doc протягом 3-х робочих днів з моменту поставки товару (надання послуг).

Також, 01.06.2020 між сторонами підписано угоду про врегулювання відносин електронного документообігу.

Відповідно до долучених позивачем до матеріалів справи видаткових накладних та актів надання послуг, які підписані між сторонами, а також платіжних доручень відповідача з урахуванням листів останнього щодо зміни призначення платежу платіжних доручень, позивачем поставлено, а відповідачем у період з 30.06.2021 по 19.07.2023 прийнято товар та послуги на загальну суму 5832994,93 грн, з яких фактично сплачено лише 5060158,87 грн.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару та наданих послуг у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі ознаки договору поставки та договору про надання послуг.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 30.06.2021 по 19.07.2023 на виконання умов договору позивач поставив та надав відповідні послуги, а відповідач прийняв товар та послуги на загальну суму 5832994,93 грн, однак сплатив за отриманий товар та надані послуги частково, на суму 5060158,87 грн.

З урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та специфікації №1 до договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості поставленого позивачем товару та наданих послуг настав.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання по оплаті зазначеного товару та послуг належним чином та у строк, встановлений укладеним між сторонами договором не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість загальну суму 772836,06 грн, а отже позовні вимоги позивача про стягнення зазначеної суми заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За прострочення виконання зобов`язання з оплати товару та послуг, позивач просить суд стягнути з відповідача 195771,36 грн пені, 3% річних на суму 38451,17 грн та 263001,00 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 06.11.2021 по 07.07.2023.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару та послуг, то вимоги позивача про стягнення з 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який долучений позивачем до позовної заяви, дійшов висновку, що він є арифметично вірним, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних на суму 38451,17 грн та інфляційні втрати у розмірі 263001,00 грн за загальний період прострочення з 06.11.2021 по 07.07.2023.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд зауважує наступне.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом, нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідна норма встановлена ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Разом з цим, положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України надають сторонам право передбачити у договорі інший строк нарахування штрафних санкцій.

Пунктом п.6.2 договору передбачено, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання проти термінів, обумовлених у п.4.8 договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення; обчислення пені проводиться від суми простроченого платежу без обмеження термінів, встановлених ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Суд вважає, що в даному випадку сторони використали своє право, передбачивши у п.6.2 договору строк нарахування штрафних санкцій без обмежень, визначених п.6 ст.232 Господарського кодексу України, і використання сторонами у договорі формулювання "обчислення", а не "нарахування" пені не змінює суті домовленості сторін про більшу тривалість цього періоду.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати за поставлений позивачем товар та надані послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню, без урахування положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, як це і передбачено умовами укладеного сторонами договору.

За висновками суду, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 195771,36 грн.

Зауваження, висловлені відповідачем щодо розрахунку пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд відхиляє, адже наданий позивачем розрахунок та звіт по здійсненим розрахункам містить детальну інформацію (в розрізі кожного акта виконаних робіт та видаткової накладної) щодо суми заборгованості, підстав та дати її виникнення, періоду заборгованості та відомості про здійснені відповідачем проплати.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, яке мотивоване тим, що матеріали справи не містять жодних доказів понесення позивачем збитків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст.233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як зазначає відповідач, позивач не вимагав стягнення збитків (така позовна вимога не заявлялася) та не надав доказів завдання йому збитків, і це є підставою для зменшення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань або відмови у їх стягненні.

Проте, на переконання суду, під збитками у ч.1 ст.233 Господарського кодексу та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, перш за все, потрібно розуміти розмір невиконаного чи неналежним чином виконаного зобов`язання (тобто суму заборгованості боржника). Аналіз вказаних норм права (місця їх розташування у кодексах, зв`язку з іншими нормами) дає підстави для висновку, що за змістом ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, зокрема пеню, а не будь-яку іншу суму збитків. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі №6-473цс16.

Відповідно до приписів ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Заявлені позивачем до стягнення суми пені, 3% річних та інфляції розміру основного боргу не перевищують.

В той же час, жодного пояснення з приводу тривалого невиконання зобов`язань по договору відповідач не надав, документально свою позицію щодо необхідності зменшення сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань не обґрунтував.

Відтак, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, за відсутності виняткових обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, не вбачає підстав для зменшення розміру пені.

Суд також не погоджується з доводами відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень п.18 Перехідних положень Цивільного кодексу України (щодо звільнення на період дії воєнного стану позичальників від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення) за аналогією закону (п.10 ст.11 Господарського процесуального кодексу України), оскільки аналогія закону застосовується лише у разі, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. В даному випадку, правовідносини, що виникли між сторонами, - поставка та надання послуг, - чітко регламентовані відповідними положеннями Цивільного і Господарського кодексів України, які суд використовував як джерело права при розгляді даного спору.

Стосовно питання про укладення мирової угоди суд зазначає, що таке право сторони можуть реалізувати на будь-якій стадії процесу. Наразі, виходячи з пояснень представника позивача, наміру про укладення мирової угоди та її умови відповідач до відома позивача не довів.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Екобуд" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна група "Екобуд" (01103, місто Київ, вул.Товарна, будинок 1, літера "Н", ідентифікаційний код 41205098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор і Ко" (08202, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Соборна, будинок 152, ідентифікаційний код 39812547) 772836 (сімсот сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять шість) грн 06 коп. основного боргу, 195771 (сто дев`яносто п`ять тисяч сімсот сімдесят одна) грн 36 коп. пені, 3% річних на суму 38451 (тридцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят одна) грн 17 коп., 263001 (двісті шістдесят три тисячі одна) грн 00 коп. інфляційних втрат, 19050 (дев`ятнадцять тисяч п`ятдесят) грн 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.11.2023

Суддя Ю.М.Смирнова