Рішення

від 06.11.2023 по справі 911/2546/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2023 р. Справа № 911/2546/23

За позовом Фермерського господарства "П`ятигірське", 35764, Рівненська область, Здолбунівський район, село П`ятигори

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "МИР", 08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4-Б

про стягнення 190 765,26 грн курсової різниці, пені, інфляційних втрат та 3% річних

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Фермерське господарство "П`ятигірське" звернулось до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "МИР" про стягнення 190 765,26 грн курсової різниці, пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за умовами договору купівлі-продажу № 02-ФГ-210916/2 від 16.09.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної оплати товару, що призвело до нарахування курсової різниці, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2023 відкрито провадження у справі № 911/2546/23. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у зв`язку з чим повідомлено відповідача про строки подання відзиву на позовну заяву, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, як-то вимагає стаття 252 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позовну заяву, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Ухвала суду про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу на юридичну та поштову адреси, зазначені в позовній заяві. З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень (№ 0600041165825; № 0600041166174) вбачається, що копія ухвали суду отримана за юридичною адресою уповноваженою особою 31.08.2023, та за поштовою адресою уповноваженою особою 28.08.2023.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

16 вересня 2021 року між Фермерським господарством "П`ятигірське" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СП "МИР" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 02-ФГ-210916/2, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати покупцю сільськогосподарське обладнання комплект гідравлічного автопілота Trimble MTX 2050 для трактора Chellenger MT (далі - товар), в свою чергу покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому даним договором (пункт 1.1 Договору).

Згідно із пунктом 3.1 Договору вартість товару, що поставляється на момент підписання даного договору становить 316 000,00 грн з ПДВ, еквівалент якої в Євро становить 10 000,00 Євро, що визначено згідно курсу гривні до євро, встановленого за домовленістю сторін на момент укладення договору, що становить 31,60 грн за 1,00 Євро. В разі збільшення курсу на момент здійснення оплати вартість товару підлягає коригуванню, з урахуванням збільшеного курсу.

Відповідно до пункту 3.2 Договору розрахунки за цим договором проводяться в національній валюті гривні.

Покупець проводить оплату в наступному порядку: повний розрахунок не пізніше 01 листопада 2021 року.

Згідно із пунктами 3.3 та 3.4 Договору покупець зобов`язаний провести оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця вказаний у відповідному рахунку на оплату. Покупець має право провести дострокову оплату. Оплата, зроблена протягом строків, визначених у п. 3.2 даного договору, вважається своєчасною.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за прострочення виконання своїх зобов`язань сторони сплачують договірну неустойку, зокрема, за несвоєчасну оплату вартості товару 0,1% вартості товару за кожен день прострочення оплати виходячи з вартості товару на момент підписання даного договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення.

Договір набирає чинності в момент його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання (пункт 6.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 1.1 договору ФГ "П`ятигірське" передало ТОВ "СП "МИР" сільськогосподарське обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу № 02-ФГ-210916/2 від 16.09.2021, підписаним 21.09.2021 та видатковою накладною № 16 від 21.09.2021.

Відповідно до умов договору, строк оплати настав 01.11.2021, проте позивач зазначає, що відповідач провів оплату порушуючи умови договору.

Так, відповідачем 02.08.2021 сплачено 32 000,00 грн, що еквівалентно 1 003,30 Євро (курс Євро на день оплати, згідно даних НБУ 31,8946); 21.09.2021 сплачено 63 800,00 грн, що еквівалентно 2 040,29 Євро (за курсом 31,2701); 07.12.2021 сплачено 26 000,00 грн, що еквівалентно 841,27 Євро (за курсом 30,9055) та 17.03.2023 сплачено 194 200,00 грн, що еквівалентно 5 015,88 Євро (за курсом 38,717).

Тобто, станом на 17.03.2023 заборгованість по даному договору становить 1 099,26 Євро, що еквівалентно 42 560,05 грн за курсом 38,717 грн/Євро. Позивач твердить, що саме ця сума становить курсову різницю у ціні станом на 17.03.2023.

12 липня 2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 188, в якій просив сплатити на рахунок позивача суму курсової різниці, а також пеню, 3% річних та інфляційні, нараховані на суму простроченого грошового зобов`язання.

Ухилення відповідача від доплати ціни курсової різниці стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Таким чином позивач просить стягнути з відповідача суму курсової різниці та у в`язку із простроченням останнього платежу з 02.11.2021 по 17.03.2023 нараховані суми пені, 3% річних та інфляційних на прострочену суму.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем ФГ "П`ятигірське" було здійснено поставку обумовленого Договором купівлі-продажу № 02-ФГ-210916/2 від 16.09.2021 товару вартістю 319 000,00 грн, еквівалент якої в Євро становить 10 000,00 Євро.

При цьому, отримання відповідачем, поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити такий товар відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково прострочено виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до умов договору повний розрахунок покупець повинен провести не пізніше 01.11.2021, тоді як відповідач 02.08.2021 сплатив 32000,00 грн; 21.09.2021 63800,00 грн; 07.12.2021 26000,00 грн та 17.03.2023 194 200,00 грн.

Хоч станом на час розгляду даної справи відповідачем виконано грошове зобов`язання повністю, однак із 07.12.2021 має місце прострочення виконання такого зобов`язання.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що умовами договору передбачено коригування вартості товару в разі збільшення курсу Євро на момент здійснення оплати, позивачем підраховано, що 02.08.2021 відповідачем сплачено 32 000,00 грн, що еквівалентно 1003,30 Євро; 21.09.2021 63800,00 грн, що еквівалентно 2040,29 Євро; 07.12.2021 26000,00 грн, що еквівалентно 841,27 Євро та 13.03.2023 194 200,00 грн, що еквівалентно 5015,88 Євро. Таким чином, всього проведено оплати в еквіваленті до валюти Євро - 8900,74 Євро. Отже, сума заборгованості, яка становить курсову різницю складає 1099,26 Євро (10000 8900,74), що еквівалентно 42 560,05 грн станом на 17.03.2023.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується з приписами статті 524 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони щодо визначення грошового еквівалента зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно Євро), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17).

Всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Отже, погодження сторонами істотних умов є обов`язковим при укладенні договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, і ніхто не може бути зобов`язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для визнання позовних вимог у частині стягнення курсової різниці в розмірі 42 560,05 грн законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 77 541,25 грн пені, 62 667,18 грн інфляційних втрат та 7 996,78 грн 3% річних, нарахованих на прострочену суму грошового зобов`язання 194 200,00 грн за період із 02.11.2021 по 17.03.2023.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до пунктів 5.1 та 5.3 Договору за прострочення виконання своїх зобов`язань сторони сплачують договірну неустойку, зокрема, за несвоєчасну оплату вартості товару 0,1% вартості товару за кожен день прострочення оплати виходячи з вартості товару на момент підписання даного договору, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення. Строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов`язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України. Сторони дійшли згоди, що за прострочення виконання зобов`язання за даним договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинно було бути виконане.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 02.11.2021 по 17.03.2023, судом встановлено, що хоч умовами договору сторони і встановили інший строк нарахування штрафних санкцій (пені) - до моменту належного виконання відповідного зобов`язання, однак день оплати не повинен враховуватися в загальний строк прострочення, таким чином враховуючи, що 17.03.2023 відповідачем погашено заборгованість, період прострочення виконання грошового зобов`язання закінчився 16.03.2023.

Судом за допомогою системи "Ліга Закон" здійснено перерахунок пені на суму заборгованості 194 200,00 грн за період прострочення з 02.11.2021 по 16.03.2023 та встановлено, що заявлена позивачем до стягнення сума пені у розмірі 77 541,25 грн є меншою, ніж розрахована судом, як за ставками подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення, так і за розміром визначеним умовами договору (0,1%).

У зв`язку з чим, відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягає сума пені у заявленому позивачем розмірі, тобто 77 541,25 грн.

Щодо обґрунтованості позову в частині стягнення 7 996,78 грн 3% річних.

За своїми ознаками, відсотки річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за допомогою правової системи "Ліга Закон", судом встановлено, що позивачем знову ж таки в період прострочення включено день виконання зобов`язання, таким чином за перерахунком суду за період з 02.11.2021 по 16.03.2023 сума 3% річних становить 7 980,82 грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення 62 667,18 грн інфляційних втрат.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений, зокрема, договором (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та відсотків річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Вказаний висновок суду викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Тому, враховуючи зміст договірних відносин та правову позицію Верховного Суду інфляційні втрати у розмірі 62 667,18 грн стягненню не підлягають.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, спираючись та ті обставини, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, ніж ті, що надані позивачем на підтвердження прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № 02-ФГ-210916/2 від 16.09.2021, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 42 560,05 грн курсової різниці, 77 541,25 грн пені, 7 980,82 грн 3% річних.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "МИР" (08130, Київська область, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 4-Б, код ЄДРПОУ 38851695) на користь Фермерського господарства "П`ятигірське" (35764, Рівненська область, Здолбунівський район, село П`ятигори, код ЄДРПОУ 24170468) 128 082 (сто двадцять вісім тисяч вісімдесят дві) грн 12 коп (з яких 42 560,05 грн курсова різниця, 77 541,25 грн пеня, 7 980,82 грн 3% річних) та 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) грн 23 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 06.11.2023