Рішення

від 26.10.2023 по справі 923/53/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/53/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Христенко А.О.

розглянувши справу за позовом: Виконувача обов`язків першого заступника керівника Скадовської окружної прокуратури Херсонської області (вул. Каштанова, 8, м. Гола Пристань, Херсонська обл., 75600) в інтересах держави в особі Чулаківської сільської ради Скадовського району Херсонської області (вул. Жовтнева, с. Чулаківка, Скадовський район, Херсонська обл., 75635)

до відповідача: Фермерського господарства "Коваленко та сини" (вул. Суворова, 10-А, с. Чулаківка, Скадовський район, Херсонська обл., 75635)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди, повернення комунального майна, за участю представників учасників справи:

прокурор: Наумова Т.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача з позовом до відповідача про визнання недійсною додаткову угоду від 13.01.2020 № 13 до договору від 12.02.2014 № 4 та зобов`язання відповідача повернути позивачу об`єкт оренди шляхом підписання акту приймання-передачі.

Позиції учасників справи

Підставою позову прокурор визначив обставину невідповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства з підстав застосування заниженої відсоткової ставки орендної плати, не проведення оцінки об`єкта оренди та не визначення порядку використання амортизаційних відрахувань.

Чулаківська СВА повністю підтримала позов прокурора та просила суд його задовольнити.

Відповідач відзив на позов і жодних доказів по суті спору суду не надав, у судові засідання не з`являвся, при цьому про розгляд справи був повідомлений належним чином, а отже справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішується судом за наявними матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідачі не повідомляли суду про наявність обставин, що перешкоджають їм брати участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 21.01.2022 було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 15.02.2022. Ухвалою суду від 15.02.2022 підготовче засідання було відкладене на 22.03.2022.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей) змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області з визначенням їх територіальної підсудності Господарському суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 справа була прийнята до провадження з призначенням підготовчого засідання на 14.07.2023, яке 14.07.2023 відкладалось на 01.09.2023, 01.09.2023 на 18.09.2023.

У підготовчому засіданні 18.09.2023 суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 09.10.2023.

У судовому засіданні 09.10.2023 судом протокольною ухвалою оголошувалась перерва до 26.10.2023.

У судовому засіданні 26.10.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

Рішенням позивача від 30.04.2002 № 36 (а.с. 16, т. 1) на баланс сільської ради були прийняті споруди та об`єкти зрошувальної мережі, які належали КСП ім. Леніна, з підписанням відповідного акту (а.с. 17, т. 1).

Рішенням позивача від 06.02.2014 № 452 (а.с. 18, т. 1) було надано згоду на передачу в оренду внутрішньогосподарську меліоративну систему на термін 2 роки 11 місяців, в т.ч. відповідачу, з встановленням орендної плати в розмірі 6% від грошової оцінки.

12.02.2014 між сторонами був укладений договір № 4 (а.с. 19-22, т. 1), далі договір, з підписанням на його виконання акту прийому-передачі (а.с. 23, т. 1). За цим договором позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування частину внутрішньогосподарської зрошувальної системи, вартість якої визначена згідно з актом приймання передачі від 12.02.2014 № 4 і становить за оцінкою 9145,00 грн.

Відповідно до п. 2.3. договору передача майна в оренду здійснюється згідно з грошовою оцінкою з урахуванням її індексації на коефіцієнт індексації, що визначається відповідно до законодавства.

Згідно з п. 2.5., 10.9. договору майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається відповідачем позивачу.

Відповідно до п. 3.1., 3.3. договору орендна плата визначається на підставі Положення про порядок передачі в оренду майна спільної власності територіальної громади села Голопристанського району, затвердженого рішенням сесії сільської ради, і становить 6% від переданого майна в оренду. Орендна плата сплачується двічі на рік до 15 червня і 15 вересня поточного року, з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції щодо суми орендної плати за попередній місяць та індексації балансової вартості майна, переданого в оренду.

Згідно з п. 5.6. договору відповідач зобов`язався здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.

Відповідно до п. 10.1., 10.2. договору цей договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 12.02.2014 до 12.01.2017. Умови договору зберігають силу протягом усього строку його дії, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище відповідача.

Згідно з п. 10.4. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

12.02.2017 між сторонами була укладена додаткова угода № 4 (а.с. 24, т. 1) до договору, в якій сторони внесли зміни до п. 10.1. договору в частині продовження строку дії договору з 12.02.2017 до 12.01.2020, а також уточнили п. 3.1. договору, передбачивши, що орендна плата визначається на підставі Положення про порядок передачі в оренду майна спільної власності територіальної громади села і становить 6% від грошової оцінки.

13.01.2020 між сторонами була укладена спірна додаткова угода № 13 (а.с. 25, т. 1) до договору, в якій сторони внесли зміни до п. 10.1. договору в частині продовження строку дії договору з 13.01.2020 до 13.12.2022, а також уточнили п. 3.1. договору, передбачивши, що орендна плата визначається на підставі Положення про порядок передачі в оренду майна спільної власності територіальної громади села і становить 6% від грошової оцінки.

В матеріалах справи відсутні заяви позивача або відповідача про припинення або зміну умов договору, а також докази проведення сторонами оцінки об`єкта оренди під час укладення додаткових угод № 4, 13 до договору. В цей же час, в матеріалах справи наявне чинне як на час укладення договору, так і додаткових угод № 4, 13 до нього, Положення про порядок передачі в оренду майна спільної власності Чулаківської територіальної громади, затверджене рішення сільської ради від 22.04.2011 № 98 (а.с. 27-29, т. 1) , яке у п. 5.2., 5.3. передбачає, що орендна плата розраховується за методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, на підставі незалежної експертної оцінки майна, з застосуванням орендних ставок за використання майна спільної власності Чулаківської територіальної громади (додаток 2). Орендна плата за короткострокову оренду комунального майна може визначатись на договірних засадах, але її розмір не повинен бути меншим за розрахунковий. При розрахунках орендної плати за короткострокову оренду до суми оренди включається відшкодування витрат орендодавця на комунальні послуги та електроенергію. У додатку (а.с. 30, т. 1) до цього Положення наведені орендні ставки за використання нерухомого майна, в п. 29 якого вказано оренду ставку в розмірі 15% за інше використання нерухомого майна, яка має застосовуватись при розрахунку орендної плати за договором. На підтвердження іншого учасниками справи не подано доказів.

Також в матеріалах справи наявний консультативний висновок СОД Добрянського О.В. від 17.01.2022 (а.с. 32, т. 1) про ймовірну ринкову вартість об`єкта оренди за договором, яка складає 730000 грн.

На підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурор подав суду звернення прокурора до позивача та відповіді на ці звернення (а.с. 33-40, т. 1).

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», введений в дію з 01.02.2020, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Згідно з ст. 11, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, в редакції станом на 13.01.2020, оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди. Термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ст. 19, 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, в редакції станом на 13.01.2020, Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, в редакції станом на 13.01.2020, амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, будівлі та споруди нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар. Амортизаційні відрахування на орендовані приміщення, частини будівель і споруд та інше окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходиться це майно. Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», в чинній редакції, у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з п. 2, 19, 20 Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629, в редакції станом на 13.01.2020, оцінка обов`язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому. У разі оренди нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна здійснюється його незалежна оцінка. Оцінка зазначеного майна проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій або спеціальній вартості. При цьому ринкова і спеціальна вартість визначаються відповідно до вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440. У разі передачі в оренду нерухомого майна, орендодавцем якого є орган, визначений в абзацах другому і третьому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", звіт про незалежну оцінку рецензується і за наявності позитивного загального висновку рецензента про відповідність такого звіту вимогам нормативно-правових актів з питань проведення оцінки висновок про вартість майна затверджується зазначеним орендодавцем. Результати незалежної оцінки нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна оформлюються звітом про оцінку майна, який підписується оцінювачами, що безпосередньо її проводили, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440.

Позиція суду

Правовий аналіз наведених положень законодавства України дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно.

Як встановлено судом неспірною додатковою угодою № 4 строк дії договору був продовжений сторонами до 12.01.2020, а отже станом на дату укладення сторонами спірної додаткової угоди № 13 - 13.01.2020 діяв порядок продовження договорів, передбачений Законом від 10.04.1992 № 2269-XII.

Цим Законом від 10.04.1992 № 2269-XII передбачався такий порядок продовження, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суть поновлення договору оренди згідно наведеної норми полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така вимога може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Відповідний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19.

В іншій постанові від 30.05.2023 у справі № 918/707/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що станом на 17.06.2016 всупереч вимогам статті 11 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX не була проведена оцінка об`єкта оренди, оскільки у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19 (яка відступила від висновку, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 06.09.2018 у справі № 908/1435/17 та від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 про застосування положень статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо оцінки об`єкта оренди), зазначено, зокрема, що відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції Закону України від 21.04.2011 № 3269-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин", чинній з 24.05.2011) оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що підстави пролонгації договорів оренди державного та комунального майна у виді так званої "мовчазної згоди" сторін вичерпно врегульовано положеннями статті 764 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а норма статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є такою, що унеможливлює "автоматичне" продовження дії договору оренди, оскільки відповідна норма взагалі жодним чином не регулює питання, пов`язані як із закінченням дії договору оренди, так і з продовженням його дії, тобто спірні правовідносини не є предметом регулювання цієї норми матеріального права. Отже, відсутність нового звіту з незалежної оцінки об`єкта оренди не може бути підставою для відмови у продовженні строку договору. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 926/326/21, від 11.08.2021 у справі № 910/3213/20, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/20.

Отже, враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд виснує, що після спливу строку дії договору, встановленого у неспірній додатковій угоді № 4 - 12.01.2020, за відсутності заяв позивача або відповідача про припинення або зміну умов договору та з урахуванням положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, уклавши спірну додаткову угоду від 13.01.2020 № 13 сторони продовжили строк дії договору до 13.12.2022 на тих же умовах, оскільки умови щодо застосування ставки 6% від грошової оцінки об`єкту оренди залишились незмінні та діяли з часу укладення договору, тобто з 12.02.2014, а не проведення сторонами незалежної оцінки під час укладення спірної додаткової угоди № 13 не унеможливлює "автоматичне" продовження дії договору.

Суд вважає, що даний позов прокурор подав на захист майнових інтересів держави в особі позивача, а тому позовна вимога про визнання недійсною додаткової угоди № 13 до договору та похідна від неї про зобов`язання повернути об`єкт оренди, за умови дії в силу Закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ самого договору станом на час звернення прокурора з цим позовом 19.01.2022, не призведе до ефективного і повного захисту інтересів держави, які полягають в отриманні належного розміру компенсації за користування відповідачем об`єктом оренди.

З цього приводу, у постанові від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19 Верховний Суд вказав таке: «Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21. Верховний Суд також враховує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.».

За цих підстав, суд вважає, що у позові прокурору слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов прокурора не підлягає задоволенню, понесені останнім судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 06 листопада 2023 р.

Суддя Д.О. Бездоля