Рішення

від 07.11.2023 по справі 924/866/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2023 р. Справа № 924/866/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлусти У.О., розглянувши у залі судового засідання № 205 справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет", м. Хмельницький

про стягнення 34000,00 грн основного боргу, 20940,27 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10439,04 грн інфляційних втрат, 22384,09 грн пені,

представники сторін:

позивача: Романчук Л.Г. - адвокат, представник за угодою

відповідача: не з`явився

У судовому засіданні 07.11.2023 року відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 31.08.2023р. прийнято справу № 924/866/23 до розгляду, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24.10.2023 р. закрито підготовче провадження у справі № 924/866/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" звернулося до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет" 34000,00 грн основного боргу, 20940,27 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10439,04 грн інфляційних втрат, 22384,09 грн пені на підставі договору поставки № 110121-109 від 11.01.2021р. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки поставлено відповідачу товар (мікрохвильові печі в кількості 16 шт.) на загальну суму 48384,00 грн. Однак, відповідач лише частково виконав умови договору в частині оплати поставленого товару в сумі 14384,00 грн. Таким чином, відповідачем повністю не виконано свої грошові зобов`язання на суму 34000,00 грн. На суму основного боргу позивачем також було нараховано 20940,27 грн процентів (40%) за користування чужими грошовими коштами згідно п. 7.10. договору за період з 20.01.2022р. по 04.08.2023р., 10439,04 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2022р. по 30.06.2023р. та 22384,09 грн пені за період з 20.01.2022р. по 04.08.2023р.

Крім того, у заяві від 22.08.2023р. позивачем доповнено, що в рамках договору поставки № 110121-109 від 11.01.2021р. позивачем також було поставлено відповідачу інший товар (побутову техніку) на загальну суму 50841,11 грн. Відповідачем було сплачено 65224,19 грн з призначенням платежу "оплата за побутову техніку". Таким чином, різниця між вартістю поставленого позивачем товару і оплатою по ній складає 14383,08 грн. Вказані кошти переплати були зараховані позивачем в рахунок часткового погашення боргу за накладною від 20.12.2021р. № 2012350 на суму 48384,00 грн. При цьому, як стверджує позивач, від відповідача не надходило заперечень щодо такого зарахування та останній не звертався до товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" з вимогою про повернення переплати за накладною від 20.01.2021р. № 2012348.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному об`ємі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив.

Ухвали суду від 31.08.2023р., від 19.09.2023р., від 24.10.2023р. надіслані на юридичну адресу (електронну) відповідача та ухвала від 31.08.2023 р. була отримана відповідачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600042826658.

Згідно ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому ст. 242 цього кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього кодексу.

Положеннями ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку. З наведеного, відповідач є такий, що належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, проте, відзиву на позов не подав та причин неявки та неподання відзиву не повідомив.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Враховуючи вищевикладене, відсутність клопотання сторін про відкладення розгляду справи, належного повідомлення відповідача, суд приходить до висновку про розгляд справи без участі відповідача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Відповідно до протоколу № 6 від 11.01.2021р. загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет" вирішено надати згоду директору Петренко І.С. на підписання договору поставки з товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн", предметом якого є постачання товару за окремими замовленнями покупця на загальну суму, що перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.

11.01.2021р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спінет" (покупець) укладено договір поставки № 110121-109, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. договору загальна кількість товарів, що поставляється в період дії договору, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається у накладних, які прирівнюються до специфікації.

Згідно п. 2.4. договору право власності на поставлені товари переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за накладною (транспортним документом).

У відповідності до п. 3.3. договору найменування, ціна за одиницю товару та кількість товару, що входить у партію поставки, визначаються у накладних на товар. Дата, вказана у накладній про прийняття товару покупцем, є датою поставки товару постачальником та фактичним виконанням замовлення.

Як передбачено п. 7.1. договору, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата, за згодою сторін, може бути здійснена шляхом 100% попередньої оплати або часткової попередньої оплати.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору, а у випадках передоплати у порядку передбаченому п. 7.8. даного договору. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату накладної (товарно-транспортної накладної), за якою партія товару постачалася.

Відповідно до п. 7.5. договору у разі наявності заборгованості покупця за поставлений йому постачальником товар, кошти, що надходять на рахунок постачальника, зараховуються на погашення такої заборгованості по мірі утворення останньої і не є попередньою оплатою за здійснення поставок наступних партій товару.

Згідно п. 7.10. договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі: за прострочення до 30 календарних днів - 20% річних, за прострочення більше ніж на 30 календарних днів - 40% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

У відповідності до п. 8.1. договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Як передбачено п. 8.5. договору, сторони узгодили, щодо нарахування штрафних санкцій діє подовжений строк нарахування 3 (три) роки. Також сторонами погоджено, що строк позовної давності по стягненню штрафних санкцій становить три роки.

Договір поставки вступає в дію з дати його укладання (підписання) та скріплення печатками (у разі наявності) і діє до 11.01.2022р., а в частині невиконаних зобов`язань - до їх повного виконання. Сторони прийшли до згоди, що у випадку якщо сторони за 30 днів до моменту закінчення договору не виявили бажання його розірвати, договір вважається продовженим ще на один календарний рік, і так щорічно до моменту його розірвання (п. 11.1. договору).

У додатку № 1 від 18.11.2021р. до договору поставки № 110121-109 від 11.01.2021р. сторони домовились викласти п. 7.6. договору у наступній редакції: 7.6. Розмір поставленого покупцю за цим договором товару і не оплаченого ним не може перевищувати суму 1000000,00 грн з врахуванням ПДВ.

Відповідно до накладної № 2012350 від 20.12.2021р. товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Спінет" товар (мікрохвильові печі в кількості 16 шт.) на загальну суму 48384,00 грн.

Згідно накладної № 2012348 від 20.12.2021р. товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Спінет" товар (побутові прилади) на загальну суму 50841,11 грн.

Відповідно до банківської виписки товариством з обмеженою відповідальністю "Спінет" сплачено товариству з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" 65224,19 грн (оплата за побутову техніку згідно накладної № 2012348 від 20.12.2021р.).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет" із претензію від 21.09.2022р., у якій просило сплатити 56912,88 грн заборгованості за поставлений товар в рамках договору № 110121-109 від 11.01.2021р., а саме: 34000,00 грн - вартість несплаченого товару, 9128,77 грн - 40% річних, 6119,67 грн - інфляційних втрат, 7664,44 грн - пені. Надіслання претензії підтверджується фіскальними чеками від 26.09.2022р., поштовою накладною № 4601102941029 від 26.09.2022р., описом вкладення у лист з оголошеною цінністю від 26.09.2022р.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем повністю не виконано свої зобов`язання з оплати за поставлений позивачем товар, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень статті 509 ЦК України, яку розширює стаття 173 ГК України, вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між ними, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи стверджується, що позивачем згідно накладних № 2012348 від 20.12.2021р., № 2012350 від 20.12.2021р. поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Спінет" товар (побутову техніку) на загальну суму 99225,11 грн. Однак, відповідачем 21.01.2022р. проведено оплату за поставлений товар згідно накладної № 2012348 від 20.12.2021р. в сумі 65224,19 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 46). Таким чином, заборгованість по накладній № 2012348 від 20.12.2021р. в розмірі 50841,11 грн відповідачем була погашена повністю, а сума переплати в розмірі 14383,08 грн була зарахована позивачем у відповідності до п. 7.5. договору в рахунок погашення заборгованості за накладною № 2012348 від 20.12.2021р., про що також позивачем було повідомлено відповідача у претензії від 21.09.2022р. Відтак, неоплаченою відповідачем станом на час розгляду даної справи залишається заборгованість по накладній № 2012348 від 20.12.2021р. в розмірі 34000,92 грн (99225,11 грн - 65224,19 грн). Будь-яких заперечень стосовного зарахування позивачем переплачених коштів відповідачем не надано. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогою про повернення переплати за накладною № 2012348 від 20.01.2021р.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати товариством з обмеженою відповідальністю "Спінет" за договором поставки № 110121-109 від 11.01.2021р., зокрема за накладною № 2012350 від 20.12.2021р., 34000,92 грн, тому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що заявлена позивачем сума основного боргу є меншою за визначену судом, враховуючи, що визначення розміру позовних вимог є правом саме позивача та те, що суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, суд визначає розмір основного боргу за розрахунком позивача в сумі 34000,00 грн.

Ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Судом враховуються правові висновки щодо застосування ст.ст. 536, 625, 694 ЦК України, що викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2021р. у справі № 921/395/20, за якими проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Як зазначено Верховним Судом у вказаній постанові, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством, а положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання.

У п. 7.10. договору сторонами було передбачено, що в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі: за прострочення до 30 календарних днів - 20% річних, за прострочення більше ніж на 30 календарних днів - 40% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Судом здійснено перерахунок 40% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 20.01.2022р. по 04.08.2023р. у системі "Законодавство", відповідно до якого відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20940,27 грн розраховані позивачем вірно, тому вимога про їх стягнення є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат в системі "Законодавство", відповідно до якого вважає правомірною до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 10439,04 грн.

За положеннями ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п.п. 8.1., 8.5. договору сторонами було погоджено, що за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання. Щодо нарахування штрафних санкцій діє подовжений строк нарахування 3 (три) роки. Також сторонами погоджено, що строк позовної давності по стягненню штрафних санкцій становить три роки.

Судом здійснено перерахунок пені у системі "Законодавство" період з 20.01.2022р. по 04.08.2023р. на суму боргу в розмірі 34000,00 грн, відповідно до якого суд вважає підставним до стягнення пеню в розмірі 22384,09 грн.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, проведені розрахунки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 34000,00 грн основного боргу, 20940,27 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10439,04 грн інфляційних втрат, 22384,09 грн пені.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" також просить суд стягнути з відповідача 17000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи знаходиться ордер Серія АІ № 1437111 від 04.08.2023р. на надання правничої допомоги товариству з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" адвокатом Романчук Л.Г. на підставі договору № ЮК-221/28-12/22 від 28.12.2022р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000965 від 20.07.2018р.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

28.12.2022р. між адвокатським об`єднанням "СОЛ" (об`єднання) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" (клієнт) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № ЮК-221/28-12/22 від 28.12.2022р., відповідно до п. 1.1. якого клієнт за власним вибором доручає, а об`єднання зобов`язується всіма незабороненими законом способами надавати необхідну клієнту правничу (правову) допомогу.

Відповідно до п. 4.3. договору розмір, обчислення та строки сплати винагороди (гонорару) визначається за взаємною згодою сторін та оформлюється окремими додатковими угодами до цього договору.

28.12.2022р. сторонами також укладено додаткову угоду № 1 до договору № ЮК-221/28-12/22 від 28.12.2022р., у якій погоджено наступне:

здійснення правового аналізу матеріалів, наданих клієнтом, щодо можливості стягнення у судовому порядку на користь клієнта з ТОВ "Спінет" грошових коштів (боргу) за договором поставки № 110121-109 від 11.01.2021р., формування правової позиції захисту інтересів клієнта, збір доказів (п. 1.2. додаткової угоди);

складання та подання до господарського суду Хмельницької області позовної заяви про стягнення з ТОВ "Спінет" грошових коштів (боргу) за договором поставки № 110121-109 від 11.01.2021р. (п. 1.3. додаткової угоди);

представляти інтереси клієнта у господарському суді Хмельницької області під час розгляду судом господарської справи про стягнення на користь клієнта з ТОВ "Спінет" грошових коштів (боргу) за договором поставки № 110121-109 від 11.01.2021р., для чого вчиняти всі необхідні дії та користуватись усіма правами і наданими повноваженнями, передбаченими п.п. 2.8.-2.11. цього договору (п. 1.4. додаткової угоди);

У відповідності до п. 4.3. договору сторони дійшли згоди, що розмір винагороди (гонорару) за надання об`єднанням правничої допомоги, передбаченої п.п. 1.2.-1.4. цієї додаткової угоди, становить 17000,00 грн (п. 1.6. додаткової угоди).

Адвокатським об`єднанням "СОЛ" виставлено товариству з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" рахунок від 28.12.2022р. на оплату правової допомоги у розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 9639 від 29.12.2022р. товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" сплачено адвокатському об`єднанню "СОЛ" 17000,00 грн правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому у п.п. 19, 20 постанови від 07.07.2021р. № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2021р. у справі № 910/11547/19 звернуто увагу на те, що ч. 4 ст. 129 ГПК України є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, однак ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши подані позивачем докази та виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про те, що заявлена сума судових витрат не в повній мірі узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності та необхідності відповідних витрат.

Також, суд зазначає, що враховуючи кількість сторін, предмет та ціну позову, обсяг доказів для правового аналізу, ступінь важкості справи ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Відтак, здійснення правового аналізу матеріалів, формування правової позиції захисту інтересів клієнта, збір доказів, складання та подання до суду позовної заяви та представлення інтересів клієнта у суді не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей з огляду на правовий об`єм даних документів.

За таких обставин, очевидно, що загальна вартість послуг (гонорар) є завищеною.

Встановлення судом тих обставин, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги (з огляду на кількість та правовий зміст доказів), в тому числі такого розміру винагороди, який зазначений адвокатом в додатковій угоді № 1 від 28.12.2022р., є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021р. у справі № 550/936/18.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023р. у справі № 910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в межах справи № 924/866/23, суд вважає 10000,00 грн.

З урахуванням вищенаведених обставин, критеріїв розумності та необхідності витрат на правову допомогу, суд задовольняє клопотання позивача частково та стягує з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн", м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет", м. Хмельницький про стягнення 34000,00 грн основного боргу, 20940,27 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10439,04 грн інфляційних втрат, 22384,09 грн пені задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Спінет" (Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Прибузька, 20/1, ідентифікаційний код 38901390) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК Дистрибьюшн" (м. Київ, вул. Дорогожицька, 1, ідентифікаційний код 37502437) 34000,00 грн (тридцять чотири тисячі гривень 00 коп.) основного боргу, 20940,27 грн (двадцять тисяч дев`ятсот сорок гривень 27 коп.) процентів за користування чужими грошовими коштами, 10439,04 грн (десять тисяч чотириста тридцять дев`ять гривень 04 коп.) інфляційних втрат, 22384,09 грн (двадцять дві тисячі триста вісімдесят чотири гривні 09 коп.) пені, 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) витрат по оплаті судового збору, 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.11.2023 року.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 2 примірн.:

1 - до справи;

2 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Прибузька, буд. 20/1, ідентифікаційний код 38901390) - рек. з повід. про вручення.

Рішення надіслати позивачу в електронний кабінет.

Електронні адреси:

позивача - Sol.romanchuk@gmail.com

відповідача - yaremchuk@pr.km.ua; 3452003990@mail.gov.ua