Постанова

від 25.10.2023 по справі 910/10399/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/10399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Погребняка В.Я.

за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.

за участю представників:

відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги керівника Закарпатської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023

у справі №910/10399/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма»

до 1) Прокуратури Закарпатської області

2) Державної казначейської служби України

про стягнення майнової та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

1. У серпні 2018 до Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Віма» до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення 1 002 116,20 євро збитків (реальні збитки та упущена вигода) та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.

2. У обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що з вини працівників Прокуратури були порушені права позивача, а саме: незаконно вилучено майно ТОВ «Віма» (обладнання для виготовлення взуття), яке у подальшому було повернуте позивачу в неповному обсязі та у зношеному стані, внаслідок чого це майно (обладнання) стало непридатним для використання за призначенням. За таких обставин позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду.

3. У позові ТОВ «Віма» просило стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України реальні збитки в розмірі 73 090,18 євро та упущену вигоду в розмірі 929 026,02 євро, що разом становить 1 002 116,20 євро, а також моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.

4. Справа розглядалась судами неодноразово, за результатами ухвалених судами рішень на користь позивача була стягнута вартість втраченого обладнання (реальні збитки) у розмірі 73 090,18 євро. Востаннє, постановою Верховного Суду від 01.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021, скасовано в частині відмови у стягненні упущеної вигоди в розмірі 929 026,02 євро та моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн, у цій частині справу передано на новий розгляд.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі № 910/10399/18:

- Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди задоволено частково.

- Присуджено до стягнення з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» моральну шкоду у сумі 300 000 грн 00 коп.

- У решті позовних вимог відмовлено.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 у справі №910/10399/18.

Зміст вимог та доводів касаційної скарги

7. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» надійшла касаційна скарга у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі №910/10399/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди в заявленому розмірі 1 000 000,00 грн та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Віма» в повному обсязі.

8. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «Віма» наводить наступні доводи:

8.1. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано ст. 23 Цивільного кодексу України, допущено неповне з`ясування фактичних обставин. При цьому, правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування ст. 23 Цивільного кодексу України та з питання встановлення розміру справедливої компенсації моральної шкоди суб`єктам господарювання у т.ч. крізь призму практики ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні, у подібних правовідносинах відсутні.

8.2. Судом апеляційної інстанції порушено статтю 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ним не викладено в оскаржуваному судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі.

8.3. Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без врахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а саме:

- у постановах Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 11.11.2021 у справі №910/7511/20, від 13.10.2021 у справі №908/2445/20 (щодо стягнення упущеної вигоди та застосування ст. 22 Цивільного кодексу України).

8. 4. Судами не досліджено в повному обсязі зібрані у справі докази у тому числі в контексті поставлених Верховним Судом питань у постанові від 23.06.2020 та у постанові від 01.06.2022 у цій справі.

9. Також до Верховного Суду від керівника Закарпатської обласної прокуратури надійшла касаційна скарга у якій заявлено вимогу скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволені позову повністю.

10. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги керівник Закарпатської обласної прокуратури наводить наступні доводи:

10.1. Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права (ст. ст. 23, 256, 267, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України) та порушені норм процесуального права (ч. 1 ст. 74,77-79, ст. 86, ч. 2 ст. 287 ГПК України), а також не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №915/1544/20 від 22.11.2022, №917/2290/14 від 02.12.2015, №6-2469цс16 від 16.11.2016, №6-17цс17 від 22.02.2017, №911/3210/17 від 15.05.2018 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Відзиви

11. Від Закарпатської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу у якому вказуються заперечення проти задоволення касаційної скарги ТОВ «Віма».

12. Від Державної казначейської служби України надійшов відзив на касаційні скарги у якому вказується про необхідність задоволення касаційної скарги керівника Закарпатської обласної прокуратури та про відмову у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Віма».

Інші заяви та клопотання

13. Відсутні.

Позиція Верховного Суду

14. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

15. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Позовні вимоги, які стосуються упущеної вигоди

16. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи, що стосуються позовних вимог про стягнення упущеної вигоди:

16.1. 01.12.1999 ТОВ «Віма» було зареєстроване як підприємство, що ставить за мету виробництво взуття та надання інформаційних послуг.

16.2. У квітні 2006 з метою виробництва взуття ТОВ «Віма» придбало у швейцарської фірми «WIFI AG in Grunung» обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73 090,00 євро, яке у травні 2006 було ввезено на територію України, розмитнено та змонтовано у виробничу лінію в орендованому позивачем у ЗАТ «Ужгородський механічний завод» приміщенні, яке знаходилося за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30.

16.3. Після установки обладнання позивач, на підставі контракту № 8 від 08.04.2006, укладеного з фірмою «Paradiso», отримав сировину і почав виготовляти продукцію (взуття).

16.4. 23.05.2007 слідчий з особливо важливих справ Прокуратури Кузан В. В. порушив кримінальну справу № 9706407 за фактом заволодіння службовими особами ТОВ «Віма» чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

16.5. 30.05.2007 слідчим Кузаном В. В. були проведені обшуки у приміщеннях офісу позивача та приміщеннях, у яких проживала директор товариства ОСОБА_1 Під час проведення слідчих дій були вилучені оригінали бухгалтерських документів, документів, що підтверджували зовнішньоекономічну діяльність позивача, договори з контрагентами та документи, пов`язані з придбанням обладнання для виробництва взуття.

16.6. 02.10.2007 слідчим Кузаном В. В. також був проведений огляд орендованих позивачем виробничих приміщень за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, та належного позивачу обладнання. За результатами огляду постановою слідчого Кузана В. В. від 02.10.2007 належне позивачу обладнання для виготовлення взуття загальною вартістю 73 090,00 євро було визнано речовим доказом у кримінальній справі № 9706407 та в той же день передано за актом на відповідальне зберігання ТОВ «Інгрід плюс».

16.7. 06.03.2008 слідчим Кузаном В.В. була порушена кримінальна справа № 9701808 стосовно директора ТОВ «Віма» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 209 КК України, та кримінальна справа № 9701808/2 - за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України.

16.8. У подальшому кримінальні справи №№ 9706407, 9701808 та 9701808/2 постановою слідчого Кузана В. В. від 06.03.2008 були об`єднані в одне провадження, якому був присвоєний № 9706407 та по якому пред`явлено обвинувачення директору ТОВ «Віма» ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 222 та ч. 2 ст. 209 КК України.

16.9. 03.04.2008 кримінальна справа № 9706407 була передана до суду, у супровідному листі до справи зазначалося, що речові докази - обладнання для виготовлення взуття, знаходяться на відповідальному зберіганні у ТОВ «Інгрід плюс».

16.10. Вказана кримінальна справа розглядалася судами та органами досудового слідства неодноразово.

16.11. 10.08.2015 прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Прокуратури старший радник юстиції Романець Ю. М. виніс постанову, якою закрив кримінальне провадження проти ОСОБА_1 (якому на день винесення документа прокурором було присвоєно № 12014070030001332) на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді у вчиненні злочинів та вичерпанні можливості їх отримання. Цією ж постановою було вирішено, що речові докази, вилучені в ході досудового розслідування, та обладнання для виготовлення взуття (згідно з протоколом огляду від 02.10.2007) загальною вартістю 73 090,00 євро підлягають поверненню представникам ТОВ «Віма».

16.12. Вказана постанова про закриття кримінального провадження не оскаржувалась та 21.08.2015 набрала законної сили.

16.13. Проте, як встановили суди, вилучене обладнання не було повернуто позивачу відразу після винесення постанови. Лише 26.09.2016 Прокуратура стала повертати позивачу вилучене у 2007 році обладнання та згідно з актом приймання-передачі частини речових доказів повернула представнику позивача: два повітряних компресора; 29.09.2016 - шість найменувань обладнання; 03.11.2016 - тринадцять найменувань обладнання, 08.11.2016 - п`ять найменувань обладнання.

16.14. 13.12.2016 виконуючий обов`язки прокурора Закарпатської області листом № 17/7-858-07 повідомив ТОВ «Віма» про те, що іншу частину обладнання повернути неможливо у зв`язку з його відсутністю.

16.15. Як вбачається з позову, в обґрунтування розрахунку упущеної вигоди в розмірі 929 026,02 євро позивач вказує, що у період з червня 2006 по травень 2007 року (до початку розслідування прокуратурою кримінальної справи) ТОВ «Віма» виготовило 17 144 пари взуття і за це отримало 83 196,30 євро. Таким чином, на думку позивача у період з 30.05.2007 по 30.07.2018 (134 місяці - період протягом якого вилучене майно зберігалось як речові докази), ТОВ «Віма» мало б можливість отримати дохід у сумі 929 026,02 євро (83 196,30 євро / 12 місяців * 134 місяця).

16.16. Перевіряючи вказані доводи позивача, судом першої інстанції враховано, що свою виробничу діяльність (виготовлення взуття) за допомогою придбаного у фірми «WIFI AG in Grunung» обладнання, ТОВ «Віма» здійснювало в приміщенні за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, орендованому у ЗАТ «Ужгородський механічний завод» на підставі договору оренди № 28/12 від 01.03.2006.

16.17. Строк дії вказаного договору сторони погодили до 28.02.2007 (п. 7.1), проте, як свідчать матеріали справи, строк дії цього договору після його закінчення сторонами продовжений не був через систематичну несплату ТОВ «Віма» орендної плати.

16.18. Суди попередніх інстанцій вказали, що доводи позивача про те, що він мав намір продовжувати строк дії цього договору оренди, судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки відповідні докази на підтвердження цих обставин у матеріалах справи відсутні.

16.19. Також у справі немає належних доказів того, що після закінчення вказаного договору оренди позивач фактично (без договору оренди) продовжував здійснювати виробничу діяльність з виготовлення взуття за допомогою свого обладнання (до травня 2007) у орендованому приміщенні за адресою м. Ужгород, вул. Гагаріна, 30, чи будь-якому іншому приміщенні (відсутні договори оренди приміщення, укладені позивачем з орендодавцями, датовані після 28.02.2007; первинні бухгалтерські документи про закупівлю сировини; угоди на продаж готової продукції; докази утримання персоналу (зокрема, з виплати заробітної плати робітникам, сплату податків, тощо).

16.20. Суди попередніх інстанцій визначили, що твердження позивача про те, що він отримав прибуток в сумі 83 196,30 євро у період з червня 2006 по травень 2007 року матеріалами справи не підтверджено.

16.21. При цьому в контракті на поставку взуття та напівфабрикатів з сировини замовника № 8 від 08.04.2006, укладеному ТОВ «Віма» з Фірмою «Paradiso», на який посилався позивач, хоч і вказано, що строк його дії до 31.12.2007, проте, наявні в матеріалах справи рахунки-фактури (інвойси), сертифікати походження, CMR, що стосуються цього контракту, датовані останнім числом - 13.01.2007. Після цієї дати у матеріалах справи немає доказів співпраці позивача з указаним контрагентом.

16.22. Позивач також надав суду контракт № 2 від 17.03.2007, укладений між ТОВ «Віма» та Фірма «SC Gabbiano Impex» s.r.l., однак, доказів фактичного виконання його сторонами у матеріалах справи також немає.

16.23. Крім того, суд відхиляє доводи позивача про наявність товарообігу у ТОВ «Віма» за період з червня 2006 по травень 2007, з посиланням на надані ним докази - інвойси за період з листопада 2002 по лютий 2006 з Фірмою «Марчелліно», Calzaturificio Linea B.B.B., Calzaturificio «Сlass» srl»; рахунки ТОВ «Віма» по рахунку бухгалтерського обліку № 37 «розрахунки з різними дебіторами» з березня 2006 по травень 2006 та банківські виписки з рахунку позивача починаючи з грудня 2002 року, оскільки вони не стосуються визначеного ним періоду (червень 2006 - травень 2007).

16.24. Отже, позивач не довів належними доказами факту здійснення власної виробничої діяльності у період з дати розірвання договору оренди (28.02.2007) до початку розслідування Прокуратурою кримінальної справи (травень 2007), що свідчить про необґрунтованість його розрахунку упущеної вигоди.

16.25. Також суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що вказаний розрахунок на суму 929 026,02 євро носить теоретичний та необ`єктивний характер, оскільки виходячи з матеріалів справи, підстав вважати, що за 134 місяці (з 30.05.2007 по 30.07.2018), тобто протягом більше 11 років позивач кожен місяць міг би отримувати дохід у сумі 6 933,03 євро і цей дохід був би стабільним, незмінним і щомісяця складав би не меншу суму, зважаючи на можливі зміни протягом цього часу попиту на продукцію позивача, конкуренції, інших процесів на відповідному ринку та економічну ситуацію в країні в цілому, а не тільки на бездіяльність Прокуратури, як причини неотримання доходу. При тому, вже як встановлено, у ТОВ «Віма» не було навіть достатньо коштів для сплати оренди приміщення.

17. Варто зазначити, що суд касаційної інстанції направляючи постановою від 23.06.2020 справу на новий розгляд в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди Верховний Суд зазначив про:

(1) неналежну правову оцінку судами наявних у справі доказів, зокрема контрактів №№ 1, 2 від 21.04.2006 та умов контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника № 8;

(2) не дослідження обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, а саме: чи виготовлявся товар під реалізацію, чи на замовлення з визначенням вартості товару;

(3) не врахування того, що за допомогою вилученого у Товариства обладнання ТОВ "Інгрід плюс" здійснювало виготовлення відповідної продукції протягом тривалого часу.

18. У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 по справі № 910/10399/18 суд направив справу на новий розгляд з наступних підстав:

- судами не виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.06.2020, щодо необхідності врахування того, що за допомогою вилученого у Товариства обладнання ТОВ "Інгрід плюс" здійснювало виготовлення відповідної продукції протягом тривалого часу. Так, ключові доводи скаржника впродовж всього розгляду справи зводилися до того, що якби в діяльність Товариства не втрутилася Прокуратура, його господарська діяльність так би і продовжувалася; попри це після отримання на зберігання належного позивачу обладнання в жовтні 2007 року ТОВ ТОВ "Інгрід плюс" уклало контракти на виготовлення взуття, завезло сировину, прийняло на роботу колишніх працівників Товариства, яких позивач змушений був звільнити, і на вказаному обладнанні вже в січні 2008 року стало здійснювати господарську діяльність, виготовляти продукцію та отримувати прибутки. Дані обставини, за твердженням позивача, підтверджуються судовими рішеннями, листами прокуратури, матеріалами службової перевірки та матеріалами кримінальної справи порушеної щодо директора ТОВ "Інгрід плюс" Малюка В.П за нестачу обладнання, яке було передано йому на відповідальне зберігання. Однак, наведені доводи Товариства залишились без належної правової оцінки судів попередніх інстанцій, відповідні обставини справи, всупереч вказівок Верховного Суду, не досліджувались;

- встановивши обставини розірвання договору оренди приміщення, де розміщувалося виробниче обладнання, та відсутності доказів на підтвердження того, що після 28.02.2007 позивач мав намір продовжувати строк дії договору оренди на здійснення виробничої діяльності на майбутнє, суди не дослідили належним чином обставини здійснення позивачем виробничої діяльності у період з дати розірвання договору оренди до дати відкриття кримінального провадження. Встановлення вказаних обставин має значення для розгляду вимог у цій частині, оскільки при розрахунку суми упущеної вигоди позивач доводив, що за період з червня 2006 року по травень 2007 року (до початку розслідування Прокуратурою кримінальної справи) Товариство виготовило 17 144 пари взуття і за це отримало доходи в сумі 83 196,30 євро. Отже, без встановлення на підставі наявних у справі доказів факту здійснення (чи його спростування) виробничої діяльності у період з дати розірвання договору оренди по травень 2007 року, висновки судів щодо недоведеності розміру упущеної вигоди, зокрема через розірвання договору оренди приміщень, є передчасними. Необхідність з`ясування наведених обставин має значення також для належної правової оцінки доводів позивача про те, що без втручання Прокуратури господарська діяльність Товариства так би і продовжувалася, у їх сукупності із встановленими судами обставинами того, що строк дії контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника № 8 було визначено до 31.12.2007. Без встановлення вказаних обставин висновки судів попередніх інстанцій про неможливість встановлення потенційного доходу позивача, розрахованого останнім за період простою виробництва для доведення розміру упущеної вигоди, саме до 31.12.2007 є передчасним.

19. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, з урахуванням зазначених вказівок, дійшли висновку про те, що з урахуванням посилання позивача на очевидний знос обладнання, суд не може підтвердити, що наявність завантаженості одним суб`єктом господарювання беззаперечно свідчила про завантаженість його іншим суб`єктом господарювання, тобто сам факт використання невстановленими особами обладнання позивача не дає можливості суду встановити чи мав би позивач роботу для такого обладнання чи отримав би від цього прибуток та в якому розмірі у випадку його самостійного використання обладнання.

20. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що відповідно до встановлених обставин справи, позов ТОВ "Віма" мотивований тим, що з вини працівників Прокуратури було порушено право позивача, а саме: незаконно вилучено Прокуратурою майно Товариства, за тим повернуто його в неповному обсязі та у зношеному стані, внаслідок чого це майно стало непридатним для використання за призначенням. Вказані обставини стали підставою також для заявлення Товариством вимог про стягнення упущеної вигоди у сумі 929 026,02 євро та моральної шкоди, що полягає у приниженні ділової репутації та оцінюється позивачем у 1 000 000 грн.

21. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги позивача щодо стягнення вартості втраченого обладнання за цінами на момент втрати (73090,00 євро) і рішення судів попередніх інстанцій в зазначеній частині були залишені без змін Верховним Судом.

22. Тобто можна дійти висновку про те, що у справі № 910/10399/18 встановлений факт наявності заподіяння позивачу збитків у вигляді вартості втраченого обладнання за цінами на момент втрати (73090,00 євро).

23. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

25. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу.

26. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що з урахуванням тих обставин, що є доведеним факт наявності заподіяння позивачу збитків у вигляді вартості втраченого обладнання, повна відмова у задоволенні позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди свідчить про неправильне застосування в оскаржуваних судових рішеннях положень ст. ст. 22,1173, 1174 ЦК України, оскільки у даному випадку позов пред`явлено не до особи, яка користувалася обладнанням позивача, а до органу державної влади, який своїми діями призвів до заподіяння позивачу збитків у вигляді вартості втраченого обладнання та як наслідок до втрати доходів, які б позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

27. Неправильне застосування в оскаржуваних судових рішеннях положень ст. ст. 22,1173, 1174 ЦК України стало наслідком того, що при постановленні оскаржуваних судових рішень в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди

28. Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у даній справі наголосив на тому, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано в повній мірі обставини щодо підтвердження факту приниження ділової репутації діяннями працівників Прокуратури (з урахуванням обставин дев`ятирічного розслідування кримінальної справи, закриття кримінального провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості керівника Товариства; вилучення та втрати обладнання; втрати документації, припинення виготовлення продукції; втрати замовників; здійснення до контрагентів позивача і інших органів запитів, що містили негативну інформацію про Товариство тощо) та не досліджено належним чином пов`язані з аргументами відповідача докази.

29. Виконуючи зазначені вказівки суду касаційної інстанції, господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях виходили з такого.

30. Протягом всього розгляду справи ТОВ «Віма» вказувало, що в процесі дев`ятирічного розслідування кримінальної справи, враховуючи вилучення та втрату обладнання для виробництва взуття, була принижена ділова репутація позивача, яка формувалася з 1999 року. Також ТОВ «Віма» втратило документацію, яка містила комерційну таємницю, втратило засоби виробництва (обладнання), припинило виготовлення продукції, втратило замовників та більшість трудового колективу, і фактично збанкрутіло.

31. У силу статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

32. Визначення терміну «ділова репутація» наведено у п. 26 ч. 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства.

33. Суди встановили, що з травня 2007 року Прокуратурою Закарпатської області протиправно здійснювалось кримінальне переслідування директора ТОВ «Віма» ОСОБА_1, у ході якого незаконно було вилучене обладнання товариства вартістю 73 090,00 євро, яке перебувало у робочому стані. Незаконність таких дій відповідача-1 підтверджується постановою прокурора про закриття кримінального провадження проти ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості останньої, також про це свідчить факт повернення вилученого обладнання (хоч і неналежного).

34. Із указаного можна зробити висновок, що обставини закриття кримінального провадження та його наслідки свідчать про те, що господарська діяльність ТОВ «Віма» на час відкриття кримінального провадження відповідала вимогам чинного законодавства, товариство виготовляло свою продукцію, співпрацювало зі своїми контрагентами, мало своє коло споживачів, що підтверджується матеріалами справи, тобто ТОВ «Віма» мало певну ділову репутацію.

35. Проте, діями органів прокуратури під час досудового розслідування вищезазначеної кримінальної справи діловій репутації ТОВ «Віма» була завдана шкода.

36. Зокрема, судами встановлено, що з наявних матеріалів справи вбачається, що слідчими Прокуратури Закарпатської області вчинялись дії з вилучення обладнання, на якому здійснювалось виробництво продукції, вилучення бухгалтерської документації у товариства, аналогічна виїмка первинної документації (що стосувалась господарської діяльності ТОВ «Віма») була проведена також у митних, податкових органах та банківських установах. Також були допитані у якості свідків представники контрагентів позивача, із якими останній мав ділові відносини (Фірми «Paradiso», Фірми «Wifi Ag in Grundung», Фірми «Bennink en Straeter»), представники митниці та податкових органів, представники банківських установ, у яких розміщувались банківські рахунки позивача.

37. При цьому після вилучення у позивача обладнання господарська діяльність ТОВ «Віма» була зупинена, товариство не отримувало дохід від своєї діяльності, обладнання було повернуте позивачу лише у вересні 2016 року у неповній комплектності та зношеному стані, що стало причиною неможливості його використання позивачем у господарській діяльності. Товариство втратило засоби виробництва (обладнання), втратило замовників та більшість трудового колективу. Вказані обставини сторонами не заперечуються та визнаються.

38. Отже, фактично дії працівників Прокуратури протягом дев`ятирічного розслідування справи, без доведення винуватості керівника ТОВ «Віма», спричинили приниження ділової репутації Товариства, яку останній формував з 1999 року (з моменту його реєстрації).

39. Крім того, як вже встановлено судом, виробниче обладнання позивача передавалось на зберігання іншій особі (ТОВ «Інгрід плюс»), господарською діяльністю якого є виробництво галантерейних та дорожніх виробів зі шкіри та матеріалів, що на думку суду свідчить про те, що мало місце розголошення інформації щодо технології виробництва, яка використовувалось позивачем за допомогою вилученого у нього обладнання, а через проведення численних виїмок у ТОВ «Віма» позивач втратив документацію, яка містила комерційну таємницю.

40. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що впродовж всього розгляду справи ключові доводи позивача зводилися до того, що Товариство вказало в чому полягає моральна шкода, її розмір, особу, яка її заподіяла (Прокуратура) та причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та діяннями заподіювана шкоди. Оскільки моральна шкода є поняттям оціночним, суд мав виходити із засад «розумномті, виваженості та справедливості» сам визначити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача. Позивач стверджував, що в процесі дев`ятирічного розслідування кримінальної справи, вилучення та втрати обладнання для виробництва взуття була принижена ділова репутація позивача, яка формувалася з 1999 року.

41. Крім того, з матеріалів справи вбачається (як встановлено в оскаржуваних судових рішеннях), що у поданій за новим розглядом справи відповіді на відзив (т.с. 5, а.с. 174-178) позивач стверджував, що діяннями працівників Прокуратури ділова репутація позивача була принижена і навіть знищена. Товариство втратило документацію, яка містила комерційну таємницю, втратило засоби виробництва (обладнання), припинило виготовлення продукції, втратило замовників та більшість трудового колективу і фактично збанкрутіло. Крім цього, слідчим прокуратури, в процесі розслідування кримінальної справи, робилися запити до контрагентів позивача і органів з якими позивач контактував в процесі своєї діяльності (в тому числі до податкових та митних органів). Ці запити містили негативну інформацію про позивача і відповідно принижували його ділову репутацію.

42. Так, судова колегія Верховного Суду зазначила, що вказані доводи, які наводились позивачем, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від судів попередніх інстанцій їх повного дослідження та надання їм належної оцінки і відображення у судовому рішенні.

43. Дослідивши обставини справи, з огляду на неможливість виконання позивачем робіт на новому обладнанні внаслідок протиправних дій Прокуратури позивачу була спричинена моральна шкода у вигляді приниження його ділової репутації, розголошення комерційної таємниці, а також зниження престижу товариства. Крім того, здійснюючи досудове розслідування прокуратурою направлялись, в тому числі, запити до контрагентів позивача. Судом апеляційної інстанції не було встановлено наявності у вказаних листах інформація, яка б порочила позивача в очах його контрагентів, однак сам факт вчинення щодо позивача кримінального переслідування беззаперечно вплинув на його ділову репутацію.

44. У свою чергу, наявність факту завдання моральної шкоди позивачу при вже встановленому складі цивільного правопорушення з боку відповідача-1 (зокрема, протиправної поведінки та причинно-наслідкового зв`язку - відповідно до ст. 1174 ЦК України), є підставою для стягнення з Прокуратури на користь ТОВ «Віма» компенсації за спричинення такої шкоди.

45. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»).

46. Таким чином, керуючись принципом справедливості та співмірності, з урахуванням усіх обставин даної справи, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимогу ТОВ «Віма» про стягнення моральної шкоди частково на суму 300 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

47. Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги Прокуратури та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права у частині задоволення позовних вимог ТОВ «Віма» про стягнення моральної шкоди частково на суму 300 000,00 грн.

48. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

49. З урахуванням того, що неправильне застосування в оскаржуваних судових рішеннях положень ст. ст. 22,1173, 1174 ЦК України стало наслідком того, що при постановленні оскаржуваних судових рішень в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі приписів ч. 3 ст. 310 ГПК України, дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг та про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/10399/18 в частині відмови у стягненні упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро і направлення справи у зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

50. Також неправильне застосування положень ст. ст. 22,1173, 1174 ЦК України стало підставою того, що в оскаржуваних судових рішеннях не виконано раніше надану вказівку Верховного Суду про необхідність надання належної правової оцінки доводів позивача про те, що без втручання Прокуратури господарська діяльність Товариства так би і продовжувалася, у їх сукупності із встановленими судами обставинами того, що строк дії контракту на поставку взуття та напівфабрикатів з матеріалів замовника № 8 було визначено до 31.12.2007.

Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги керівника Закарпатської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/10399/18 скасувати в частині відмови у стягненні упущеної вигоди у розмірі 929 026,02 євро.

3. Справу № 910/10399/18 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/10399/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

В.Я. Погребняк