Постанова

від 25.10.2023 по справі 910/20146/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20146/20 (910/9531/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Васьковського О.В.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 25.10.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги ліквідатора Приватного підприємства "Агрошанс-2014" арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійно-жирова компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023

у справі № 910/20146/20 (910/9531/22)

за позовом Адвокатського об`єднання "Лоялті"

до 1) Приватного підприємства "Агрошанс-2014"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Підволочиськ Зерно",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -2 -Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійно-жирова компанія",

про визнання недійсним договору поруки

в межах справи №910/20146/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Олійно-жирова компанія"

до Приватного підприємства "Агрошанс-2014"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/20146/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватного підприємства "Агрошанс-2014".

2. До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Адвокатського об`єднання "Лоялті" до 1) Приватного підприємства "Агрошанс-2014"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Підволочиськ Зерно" про визнання недійсним договору поруки.

3. Судами встановлено:

-18.04.2017 між ПП «Агрошанс-2014» (Позичальник/Боржник) та ТОВ «Підволочиськ Зерно» (Позикодавець) укладено договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ПЗ-18/04/17-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Підволочиськ Зерно» передає ПП «Агрошанс- 2014» в користування безвідсоткову поворотну фінансову допомогу на суму, що не повинна перевищувати 20 000 000,00 грн, а ПП «Агрошанс-2014» зобов`язується повернути її в повному обсязі в строк не пізніше 31.12.2018 року.

-ТОВ «Підволочиськ Зерно» на виконання своїх обов`язків перерахувало на рахунок ПП «Агрошанс-2014» кошти у розмірі 12 420 318,00 грн.

-У подальшому, на виконання своїх обов`язків з повернення фінансової допомоги, ПП Агрошанс-2014» повернуло ТОВ «Підволочиськ Зерно» 5 139 787,03 грн, тобто залишок не повернутих грошових коштів становив 7 280 530,97 грн.

-Надалі, між ТОВ «Підволочиськ Зерно», ПП «Агрошанс-2014» та ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» укладено угоду про переведення боргу №27/12/18-3 від 27.12.2018 року, згідно умов якої ПП «Агрошанс-2014» винен ТОВ «Підволочиськ Зерно» борг у сумі 55 550 530,97 грн згідно договору безвідсоткової поворотної допомоги № ПЗ-18/04/17-Ф від 18.04.2017 та договору № 03/04-17-01 від 03.04.2017 про відступлення права вимоги за договором поворотної фінансової допомоги № ПЗ-14/12/16-ф від 14.12.2016.

-Таким чином, борг ПП «Агрошанс-2014» в тому числі, за договором № ПЗ-18/04/17-ф від 18.04.2017 у розмірі 7 280 530,97 грн переведено на ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа».

-12.09.2019 ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» на виконання договору переведення боргу було сплачено 10 000,00 грн, у зв`язку із чим заборгованість за договором № ПЗ-18/04/17- ф від 18.04.2017 склала 7 270 530,97 грн.

-Разом із цим, 21.01.2019 між ТОВ «Підволочиськ Зерно» та ПП «Агрошанс-2014» укладено договір поруки, за умовами п. 1.1. якого «Агрошанс-2014» (Поручитель) поручається перед ТОВ «Підволочиськ зерно» (Кредитор) за повне виконання зобов`язань ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ПЗ-18/04/17-Ф від 18.04.2017 року та за договором № 03/04-17-01 від 03.04.2017 року про відступлення права вимоги за договором поворотної фінансової допомоги № ПЗ-14/12/15-ф від 14.12.2016 року, які полягають у сплаті ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» заборгованості перед ТОВ «Підволочиськ зерно» у загальному розмірі 55 550 530 грн 97 коп.

-Пунктом 1.3 договору поруки визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов`язання Боржника в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й Боржник, включаючи виконання основного зобов`язання, сплату штрафних санкцій, пені, що виникатимуть з Основних договорів.

Згідно з п. 1.4 договору поруки, сторони підтверджують, що згідно додаткової угоди № 21/01/19-3 від 21.01.2019 року до основних договорів ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу за основними договорами не пізніше 31.12.2019 року.

-Пунктом 2.2. договору поруки визначено, що Поручитель зобов`язаний самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед Кредитором протягом 3 (трьох) календарних днів шляхом перерахування відповідної суми на відповідний банківський рахунок Кредитора.

-Відповідно до п. 3.2 договору поруки, порука за цим договором діє до 31.12.2023 року (строк поруки) або повного виконання Боржником зобов`язань за Основними договорами.

-20.05.2020 між ТОВ «Підволочиськ Зерно» та ТОВ «Торговий дім «Олійно-жирова компанія» укладено договір про відступлення права вимоги № 20/05-20, згідно якого первісний кредитор ТОВ «Підволочиськ Зерно» відступає, а новий кредитор ТОВ «Торговий дім «Олійно- жирова компанія» набуває права вимоги, належні Первісному кредитору відповідно до (І) Договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ПЗ-18/04/17-ф від 18.04.2017 року та (II) Договору № 03/04-17-01 від 03.04.2017 року про відступлення права вимоги за договором фінансової допомоги № ПЗ-14/12/16-ф від 14.12.2016 року (п. 1.1. Договору відступлення права вимоги).

-Пунктом 1.3. Договору відступлення права вимоги визначено, що до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, включаючи, але не обмежуючись, право на стягнення неустойки за порушення Основних договорів Боржником та право вимагати від третіх осіб виконання зобов`язань за Основними договорами, забезпеченими неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

-Додатковою угодою № 1 до договору відступлення права вимоги № 20/05-20 передбачено, що Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору відповідно до договору поруки від 21.01.2019 року.

-У подальшому, враховуючи те, що ТОВ «Об`єднана торговельна мережа» не було виконано зобов`язання перед ТОВ «Торговий дім «Олійно-жирова компанія» з погашення заборгованості у розмірі 7 270 530,97 грн, яка виникла на підставі договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ПЗ-18/04/17-Ф від 18.04.2020 року та угоди про переведення боргу № 27/12/18-3 від 27.12.2018 року, ТОВ «Торговий дім «Олійно-жирова компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі банкрутство ПП «Агрошанс-2014».

Короткий зміст та мотиви рішень попередніх судових інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладання договір поруки від 21.01.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підволочиськ Зерно" та Приватним підприємством «Агрошанс-2014».

4.1. Суди обох інстанцій дійшли до висновку про те, що внаслідок укладення оспорюваного договору поруки від 21.01.2019 року, перебуваючи в стані фінансової неможливості виконання власних зобов`язань, ПП «Агрошанс- 2014» додатково прийняло на себе обов`язки в якості солідарного боржника ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» зі сплати 55 550 530 грн. 97 коп., чим фактично збільшило свої боргові зобов`язання за відсутності фінансової спроможності їх погашення.

Крім того, суди встановили обставини справи, які свідчать, що укладений ПП «Агрошанс-2014» договір поруки від 21.01.2019 є фраудаторним та за своїм змістом суперечить вимогам закону - частинам 1, 5 статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та відповідно до статті 234 ЦК України є фіктивним.

Апеляційний господарський суд також зазначив, що суд першої інстанції належним чином дослідив звіт розпорядника майном боржника, арбітражного керуючого Рєзнікова В.І., про проведення аналізу фінансово господарського стану ПП «Агрошанс-2014» та встановив, що в 2018 році в боржника існувала кредиторська заборгованість та підприємство не могло самостійно погасити в повному обсязі кредиторську заборгованість за рахунок своїх активів, що свідчить про відсутність доказів фінансової спроможності ПП «Агрошанс-2014» виконання договору поруки від 21.01.2019 року, враховуючи наявність непогашених грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

5. До Верховного Суду від ТОВ "Торговий дім "Олійно-жирова компанія" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5.1. Скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 28.09.2022 у справі № 520/9435/16-ц щодо належного відповідача у випадку відступлення права вимоги; від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 щодо застосування ст. 42 КУзПБ;

Крім того, скаржник посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що висновок Верховного Суду щодо того, чи може вважатися фраудаторним договір поруки, за яким боржник поручився за свій борг, який перед цим без оплати перевів за згодою кредитора на іншого боржника, відсутній.

Також скаржник посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пунктом 1 частини 2 статті 310 ГПК України.

6. Крім того, до Верховного Суду звернувся ліквідатор Приватного підприємства "Агрошанс-2014" арбітражна керуюча Бова Дарія Володимирівна зі скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 28.09.2022 у справі № 520/9435/16-ц щодо належного відповідача у випадку відступлення права вимоги; від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо застосування ст. 42 КУзПБ;

На думку скаржниці, судами не було досліджено докази, які наявні в матеріалах справи та здійснено передчасні висновки, які не відповідають ні доказам наявних в матеріалах справи, ні нормам закону щодо формування цих доказів (пункт 1 частини 2 статті 310 ГПК України).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

7. Позивачем подано відзив на касаційні скарги з проханням залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20146/20 (910/9531/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 02.10.2023.

9. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Торговий дім "Олійно-жирова компанія", яка подана на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22) та призначено до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Торговий дім "Олійно-жирова компанія" у справі №910/20146/20 (910/9531/22) на 25 жовтня 2023 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20146/20 (910/9531/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 04.10.2023.

11. Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ПП "Агрошанс-2014" арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни, яка подана на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22); об`єднано в одне касаційне провадження, касаційні провадження за касаційними скаргами ліквідатора Приватного підприємства "Агрошанс-2014" арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійно-жирова компанія" у справі №910/20146/20 (910/9531/22) та призначено до розгляду касаційну скаргу ліквідатора ПП "Агрошанс-2014" арбітражного керуючого Бови Д.В. у справі №910/20146/20 (910/9531/22) на 25 жовтня 2023 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/20146/20 (910/9531/22) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 23.10.2023.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, виходячи з такого.

14. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

15. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

16. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

17. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

18. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

19. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

20. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

21. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

22. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

23. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

24. Адвокатське об`єднання "Лоялті", реалізуючи своє право, звернулося до господарського суду, в межах справи про банкрутство Приватного підприємства "Агрошанс-2014", з заявою про визнання недійсним договору поруки від 21.01.2019 укладеного між Приватним підприємством "Агрошанс-2014" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підволочиськ Зерно".

25. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

26. Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 42 КУзПБ.

27. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

28. Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у частині другій статті 16 ЦК України. Разом з цим, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

29. Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимога про визнання недійсним договору поруки обґрунтована вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство фраудаторного правочину.

30. За твердженням заявника, боржник взяв оспореним договором на себе зобов`язання поруки без відповідних майнових дій іншої сторони, без будь-якої господарської мети.

31. Відносно критеріїв (ознак), за якими правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, колегія суддів зазначає наступне.

32. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

33. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

34. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

35. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

36. Згідно частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа, зокрема, зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

37. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може (подібні висновки викладені у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) від 24.11.2021).

38. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

39. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

40. Категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

41. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

42. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

43. Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).

44. Згідно з частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

45. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

46. Відповідно до приписів статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

47. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

48. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

49. Предметом касаційного дослідження є перевірка правомірності визнання недійсним з моменту укладання договору поруки від 21.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підволочиськ Зерно" та Приватним підприємством «Агрошанс-2014».

50. Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

51. Поняття поруки закріплено у статті 553 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

52. Відповідно до частини 1 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

53. Частиною 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

54. Предметом спірного договору поруки від 21.01.2019 є надання ПП «Агрошанс-2014» поруки перед ТОВ «Підволочиськ зерно» (ТОВ "Торговий дім "Олійно-жирова компанія") за повне виконання зобов`язань ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № ПЗ-18/04/17-Ф від 18.04.2017 року та за договором № 03/04-17-01 від 03.04.2017 року про відступлення права вимоги за договором поворотної фінансової допомоги № ПЗ-14/12/15-ф від 14.12.2016 року, які полягають у сплаті ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» заборгованості перед ТОВ «Підволочиськ зерно» у загальному розмірі 55 550 530,97 грн.

55. Відтак, судами правильно встановлено, що за умовами договору поруки від 21.01.2019 ПП «Агрошанс-2014» виступає в якості солідарного боржника ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» щодо виконання останнім обов`язку з оплати на користь ТОВ «Підволочиськ зерно» 55 550 530,97 грн.

56. Здійснюючи оцінку обставин стосовно фінансових правовідносин та наслідків впливу вчиненого оспорюваного правочину, місцевим господарським судом встановлено, що за даними звіту розпорядника майна арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. про проведення аналізу фінансово господарського стану ПП «Агрошанс-2014», що міститься у матеріалах справи № 910/20146/20 про банкрутство ПП «Агрошанс-2014», вбачається, що в 2018 році в боржника існувала кредиторська заборгованість та підприємство не могло самостійно погасити в повному обсязі кредиторську заборгованість за рахунок своїх активів.

57. Отже, під час розгляду справи, суди правильно встановили, що наведені обставини свідчать про відсутність доказів фінансової спроможності ПП «Агрошанс-2014» виконання договору поруки від 21.01.2019, враховуючи наявність непогашених грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

58. При цьому, також зі звіту судами встановлено, що ПП «Агрошанс-2014» взяло фінансову допомогу у 2017-2018 роках, використання якої не прослідковується на балансі, а заборгованість була переведена на ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа», за повернення якої ПП «Агрошанс-2014» виступило солідарним поручителем.

59. Отже, внаслідок укладення договору поруки від 21.01.2019 ПП «Агрошанс-2014» прийняло на себе додаткові зобов`язання на суму 55 550 530,97 грн за відсутності фінансової можливості з погашення зобов`язань як перед існуючими кредиторами, так і за новим взятим грошовим зобов`язанням на суму 55 550 530,97 грн.

60. Одночасно судом першої інстанції встановлено, що прийнявши 21.01.2019 на ПП «Агрошанс-2014» додаткові зобов`язання на суму 55 550 530,97 грн за відсутності фінансової спроможності погасити в повному обсязі вже наявну кредиторську заборгованість, попередній власник товариства здійснює 30.01.2019 відчуження своєї частки в статутному капіталі ПП «Агрошанс-2014».

61. З приводу заперечень у касаційних скаргах проти висновків судів попередніх інстанцій про наявність кредиторської заборгованості на момент укладення оскаржуваного договору поруки, слід зазначити, що у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами.

62. За загальним правилом майнова сутність господарювання полягає у відносно еквівалентному обміні матеріальними цінностями задля забезпечення росту у суб`єкта господарювання виробництва товарів, надання послуг. Таким чином навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що і виступає безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину. (див. пункти 86, 87 постанови Верховного Суду від 22.09.2022)

63. Верховний Суд звертає увагу, що добросовісність та розумність як принципи цивільного обороту (стаття 3 ЦК України) мають лежати в основі дій/бездіяльності всіх учасників обороту. Діяльність у підприємницькій сфері за загальним правилом має бут спрямована на отримання правомірного прибутку учасниками господарських відносин. Усі учасники господарських відносин повинні ухилятися від здійснення дій, що очевидно спрямовані на іншу мету, зокрема, виведення активів вже неплатоспроможного учасника господарського обороту. Таке виведення активів може здійснюватися шляхом безпосереднього очевидно нееквівалентного продажу/обміну майна особи, при якому здійснюється несправедливе зменшення майна особи як основи господарювання, так і шляхом набуття обов`язків шляхом укладення договору поруки за боргами третіх осіб, які є формально самостійними учасниками господарського обороту.

64. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21), від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21), від 18.05.2023 № 908/3468/13, від 04.10.2023 910/15232/20 (910/18162/21)).

65. Натомість, укладаючи договір щодо забезпечення виконання ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» зобов`язань на суму 55 550 530,97 грн, ПП «Агрошанс-2014», крім наведеного, не пересвідчилося у фінансовому становищі товариства, солідарний обов`язок по виконанню зобов`язань якого покладається на ПП «Агрошанс-2014» на підставі спірного договору поруки від 21.01.2019.

66. При цьому, як встановлено під час розгляду цієї справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2020 відкрито провадження у справі № 916/824/20 про банкрутство ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа», визнано вимоги Велгевос Ентерпрайзес Лімітед до ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» на суму 71 026 808,08 грн. Постановою Господарського суду Одеської області від 11.10.2021 у справі № 916/824/20 ТОВ «Об`єднана торгівельна мережа» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

67. Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 року у справі № 922/3522/17.

68. Зважаючи на вищезазначене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про те, що сукупність встановлених обставин у цій справі щодо укладення спірного договору в період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної заборгованості перед кредиторами свідчить про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед кредиторами.

69. Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів відхиляє протилежні аргументи касаційних скарг як такі, що не знайшли свого підтвердження.

70. Водночас, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що під час розгляду заяви Адвокатського об`єднання "Лоялті", суди попередніх інстанцій, враховуючи дату відкриття провадження у справі про банкрутство (08.02.2021) та дату укладення спірного правочину (21.01.2019), дійшли правильного висновку про те, що у цьому випадку до спірних правовідносин, які склалися до 21.10.2019 (тобто до набрання чинності КУзПБ) підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ, а не статті 20 Закону про банкрутство, як помилково вважають скаржники.

71. Колегія суддів враховує, що подібний підхід у питанні застосування наведених норм статті 20 Закону про банкрутство та статті 42 КУзПБ під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ, відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 № 904/7905/16.

72. Водночас, поза увагою скаржників залишено те, що постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 було уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

73. За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

74. Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

75. Зважаючи на те, що провадження у справі про банкрутство ПП «Агрошанс-2014» №910/20146/20 відкрито на підставі норм КУзПБ, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статті 42 КУзПБ щодо обчислення строків та підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22) та у постанові від 10.10.2023 у справі № 922/1025/21.

76. Відхиляючи доводи скаржників, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

77. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законні рішення лише через незгоду з ними скаржників з підстав суб`єктивного тлумачення їх як незаконних.

78. З урахуванням вище викладеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі, оскільки аргументи касаційних скарг не доводять порушення або неправильне застосування під час розгляду справи норм матеріального чи процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

80. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

81. Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені фактичні обставини, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду відсутні, тому у задоволенні касаційних скарг слід відмовити.

Щодо судових витрат

82. З огляду на положення статті 129 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи судові витрати покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ліквідатора Приватного підприємства "Агрошанс-2014" арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійно-жирова компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 у справі №910/20146/20 (910/9531/22) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

О.В. Васьковський