Рішення

від 07.11.2023 по справі 160/11848/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Справа № 160/11848/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс`про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,

УСТАНОВИВ:

Позивач 30.05.2023 р. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс`на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 659455,12 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875 (далі Закон № 875) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Невиконання нормативу робочих місць у кількості, визначенійу ч.1 ст.19 Закону №875, тягне за собою накладення адміністративно-господарських санкцій, які самостійно сплачуються такими підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами до 15 квітня, наступного за роком, в якому відбулось порушення нормативу. Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2022 рік, склала 39 осіб. Таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону №875, у відповідача 2 особи. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом. Таким чином, за 2 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 659455,12 грн. Однак, адміністративно-господарські санкції відповідачем не сплачені, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутись до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 р.відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, цією ухвалою суду було витребувано

у позивача:

- письмові пояснення та докази на їх підтвердження про те, чи направлявся на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарських санкцій із вимогою їх сплати; докази отримання відповідачем розрахунку санкцій (в разі надіслання/вручення);

- докази перебування відповідача на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю;

увідповідача:

- докази щодо вжиття заходів для дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році;

- копії звітів за ф. №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2022 рік з відміткою про їх прийняття відповідним центром зайнятості;

- копії оголошень у друкованих засобах масової інформації або розміщених в мережі Інтернет про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році (у разі наявності).

14 червня 2023 року від позивача надійшли пояснення, в яких вони зазначили, що до подання позовної заяви до відповідача про стягнення адміністративно-господарський санкцій у розмірі 659455,12 грн. ще додатково не направило на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарський санкцій із вимогою їх сплати, оскільки відповідно до статті 19 Закону №875 Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.Розрахунок адміністративно-господарський санкцій на суму 659455,12 грн., що підлягав сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік відповідачем, був обчислений відповідно до статті 20 Закону №875 та надісланий до електронного кабінету роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України17.04.2023 р.Тобто, до подання позовної заяви до суду було додержано строк, щодо ознайомлення відповідачаз інформацією (розрахунком адміністративно-господарських санкції) про невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та добровільною сплатою заборгованості.

19 червня 2023 року від відповідача надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідач ще 2006 року розробив низку заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які були затверджені наказом від 06.12.2006 р. № 63/1.Протягом 2022 року відповідач щомісячно звітувавдо Відділу надання соціальних послуг в Шевченківському районі Дніпровського міського центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії), де вказував про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю (2 робочих місця). Тим самим, позивач та центр зайнятості були повідомлені про необхідність направлення та працевлаштування у відповідача осіб з інвалідністю і відповідно до законодавства повинні були вжити відповідні заходи щодо направлення до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування.Відповідачне допускав жодних необґрунтованих відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.Крім виконання обов`язків із працевлаштування осіб з інвалідністю, прямо передбачених законом, відповідач регулярнорозміщував оголошення щодо наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю у ЗМІ.Доказом, який свідчить про вжиття заходів зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є звіти за формою № 3-ПН.Всі наведені обов`язки виконані відповідачем, що серед іншого підтверджується звітами форми №3-ПН з відмітками центру зайнятості про їх прийняття.Наведене вище свідчить про відсутність порушень Закону №875 з боку відповідачата вжиття ним всіх належних заходів з забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, що виключає накладення адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст., 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, 39 особи, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), 2 особи, Фонд оплати праці штатних працівників 12859374,75 грн., середня річна заробітна плата штатного працівника 329727,56 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 659455,12 грн.

Як вбачається з наданої позивачем квитанції від 17.04.2023 р., в ній зазначено, що розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,розміщено в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 17.04.2023 р.

Судом також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачему період з січня по грудень 2022 року, щомісячно, до територіального органу Державної служби зайнятості подавалась звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН, у якій була відображена наявність двох вакансій на посади, із зазначенням працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, в матеріалах справи міститься копії оголошень, які були розміщені відповідачемпро наявність вакансій на посади, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 19 Закону № 875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону № 875 зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністюі не зайняте особою з інвалідністю(ч. 1 ст. 20 Закону № 875).

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067 (далі Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 за № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Наказ № 316), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджені форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Пунктом 5 розділу І цього Порядку визначено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 за № 316 втратив чинність 07.07.2022 на підставі Наказу Міністерства економіки України 12 квітня 2022 року, № 827-22.

Окрім того, Наказом Міністерства економіки України 12 квітня 2022 року, № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Наказ № 827-22), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901, затверджені форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно з пунктом 1.5. розділу І Порядку, затвердженого Наказом № 827-22, форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством установлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №120/4975/22,від 22 серпня 2023 року у справі № 120/2403/20-а та від 04.10.2023 у справі №640/14143/21.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністюі не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністюі не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч. 1 ст. 18, ч. 2,3, 5 ст. 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067;

- у разі невиконання такого нормативу щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників -осіб з інвалідністю.

Законом №875 також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністюздійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875 до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація праце

влаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3ст. 18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Фондсоціального захисту інвалідів, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 812/1189/18, від 13.05.2021 у справі № 260/554/19та від 04.10.2023 у справі №640/14143/21.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем у період з січня по грудень 2022 року, щомісячно, до територіального органу Державної служби зайнятості подавалась звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН, у якій була відображена наявність двох вакансій на посади, із зазначенням працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, в матеріалах справи міститься копії оголошень, які були розміщені відповідачемпро наявність вакансій на посади, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.

Позивач не зазначив жодних фактів безпідставної відмови відповідачем особам з інвалідністю, які самостійно звертались до відповідача з метою працевлаштування, або направлені державною службою зайнятості для працевлаштування. Відповідач здійснював систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, надав копії звітів про попит на робочу силу та оголошень про вакантні посади.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що відповідач виконав обов`язок щодо виділення і створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році та повідомив центр зайнятості про виникнення вакансій.

При подачі звітів до центру зайнятості відповідач зазначив про наявні для осіб з інвалідністю вакансії, а тому не може відповідати за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості осіб з інвалідністю. Відтак у діях відповідача немає складу правопорушень, а отже й відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена ст. 20 Закону №875, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

З урахуванням того, що відповідач виконав вимоги Закону № 875 щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв особам з інвалідністюу прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю,позивачем не надано, суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з викладених вище підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судовий збір не підлягає розподілу.

Керуючись ст. 241 246, 250 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Тезіс» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя А.В. Савченко