Рішення

від 07.11.2023 по справі 922/4093/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023м. ХарківСправа № 922/4093/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Іванії К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІВІД» вул. Транспортна, 118А,смт Пісочин,Харківська обл., Харківський р-н,62416 до Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації 125993, м. ул. Большая Дмитровка, д. 15а, строен. про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Паркулаба А.В. (ордер серія АР № 1140357 від 12.09.2023),

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІВІД" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до російської федерації в особі Генеральної прокуратури російської федерації про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації у розмірі 8 488 880 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 0 коп., що є еквівалентом 232 134 (двісті тридцять дві тисячі сто тридцять чотири) долара США 80 центів на день проведення оцінки.

В обґрунтування позовних зазначає, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІВІД" у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України завдано майнової шкоди, у розмірі 8 488 880 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 0 коп., що є еквівалентом 232 134 (двісті тридцять дві тисячі сто тридцять чотири) долара США 80 центів на день проведення оцінки.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2023 було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 922/4093/23 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.10.2023.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/476/23, а справу призначено до розгляду по суті на 07.11.2023.

Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

У зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

У судових засіданнях 17.10.2023 та 07.11.2023 представник позивача підтримував позовні вимоги та заявив про надання суду всіх наявних у позивача доказів, що мають значення для вирішення спору; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені.

В ході розгляду справи судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Будь-які не розглянуті судом клопотання, подані учасниками процесу в межах розгляду справи, в матеріалах справи №922/4093/23 відсутні.

В ході розгляду справи судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги за позовам, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІВІД» (код ЄДРПОУ: 38911345) (далі Позивач) є зареєстрованим у встановленому законом порядку суб`єктом господарювання, що здійснює діяльність з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб пприємців та громадських формувань.

Позивач володіє на праві приватної власності нежитловими будівлями: літ «А-3»(адміністративно побутовий корпус) загальною площею 1138.1 кв.м.; літ «Г-1» (будівля гаражів) загальною площею 399.4 кв.м.; літ «Д-1» (контора дільниць) загальною площею 41.3 кв.м., розташованими за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна, буд. 118-А, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що додаються до позовної заяви.

Внаслідок масованого ракетного обстрілу російськими військами м. Харків 16.06.2022 року, було пошкоджено нежитлові будівлі літ. «А-3», літ. «Г-1», літ. «Д-1», розташовані по вул. Транспортній, буд. 118-А, у смт. Пісочин Харківського району Харківської області, чим власнику зазначених нежитлових будівель було завдано матеріальну шкоду.

За фактом вказаних обстрілів Російською Федерацією території нежитлових будівель Позивача відкрито кримінальне провадження № 22023220000000491 від 11.04.2023 за ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, що додається.

Відповідно до витягу з ЄДРДР, встановлено, що 16.06.2022 о 23:30 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями збройних сил рф, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого виду озброєння по території ТОВ «ЛІВІД» за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна, буд. 118-А, а саме по адміністративно побутовому корпусу Літ. А-3, будівлі Літ. Г-1, конторі участків Літ. Д-1, що призвели до пошкодження та руйнування зазначених об`єктів.

Суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно правових актів, проведено незалежну оцінку для визначення розміру збитків, завданих ТОВ «ЛІВІД» обстрілом російської федерації, по будівлям за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна 118-А.

Відповідно до звіту про оцінку вартості збитків, розмір збитків ТОВ «ЛІВІД», власнику майна за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна 118-А, що постраждало від збройної агресії Російської Федерації, становить 8 488 880 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. з ПДВ або 232 134 (двісті тридцять дві тисячі сто тридцять чотири) доларів США 80 (вісімдесят) центів з ПДВ, з яких 305 100.00 грн. або 8 343.22 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням майна Контора дільниць літ. Д-1; 4 337 400.00 грн. або 118 609.95 доларів США обсяг реальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням будівлі гаражів літ. Г-1; 3 257 900.00 грн. або 89 090.09 доларів США обсяг реальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням адміністративно побутового корпусу літ. А-3; 475 400.00 грн. або 13 000.22 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням асфальту у дворі; 9 100.00 грн. або 248.85 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням цегляного паркану; 68 800.00 грн. або 1 880.42 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням шиферного даху і шиферних стін на навісі; 3 500.00 грн. або 95.71 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням силового електричного кабелю довжиною 25 м.; 31 680.00 грн. або 866.32 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням підйомнику двостійкового SL2306000100D.

Як вказує позивач у позові, при оцінці розміру збитків, завданих обладнанню, за основу була взята вартість відповідного найменування обладнання до нанесення ракетного удару, із застосуванням коефіцієнта технічного стану, та після. Наприклад, майно «Силовий електричний кабель довжиною 25 м.» у технічному стані «непоганий» із коефіцієнтом 1, до нанесення удару мав вартість у розмірі 4 970.59 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 3322 від 28.06.2022. Таким чином фактична вартість на момент знищення майна становила 4970.59 * 0,7 (коефіцієнт технічного стану) = 3 500.00 грн., що і є розміром збитку, завданого знищенням цього обладнання.

Отже, унаслідок протиправного заподіяння майнової шкоди майну, належному на праві власності, позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Так, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. ж ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями та заподіяними збитками.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок ракетного обстрілу з боку російських військ Харківської обл., Харківського р-н, смт. Пісочин, зазнали пошкоджень приміщення, нежитлові приміщення, в яких знаходилось майно позивача.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема):

вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;

вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;

упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків підтверджено суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно правових актів, яким проведено незалежну оцінку для визначення розміру збитків, завданих ТОВ «ЛІВІД» обстрілом російської федерації, по будівлям за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна 118-А та було зазначено про факт спричинення матеріальної шкоди позивачу та визначено її розмір, який становить вартість пошкодженого майна (товару), основних засобів та упущеної вигоди.

До розміру реальних збитків (втрати, які позивач зазнав у результаті знищення його майна) належать:

Відповідно до звіту про оцінку вартості збитків, розмір збитків ТОВ «ЛІВІД», власнику майна за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна 118-А, що постраждало від збройної агресії Російської Федерації, становить 8 488 880 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. з ПДВ або 232 134 (двісті тридцять дві тисячі сто тридцять чотири) доларів США 80 (вісімдесят) центів з ПДВ, з яких 305 100.00 грн. або 8 343.22 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням майна Контора дільниць літ. Д-1; 4 337 400.00 грн. або 118 609.95 доларів США обсяг реальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням будівлі гаражів літ. Г-1; 257 900.00 грн. або 89 090.09 доларів США обсяг реальних збитків, завданих знищенням або пошкодженням адміністративно побутового корпусу літ. А-3; 475 400.00 грн. або 13 000.22 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням асфальту у дворі; 9 100.00 грн. або 248.85 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням цегляного паркану; 68 800.00 грн. або 1 880.42 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням шиферного даху і шиферних стін на навісі; 3 500.00 грн. або 95.71 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням силового електричного кабелю довжиною 25 м.; 31 680.00 грн. або 866.32 доларів США обсяг реальних збитків, завданих пошкодженням або знищенням підйомнику двостійкового SL2306000100D.

Крім того, згідно п. 3 ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

З юридичного аналізу вищенаведених норм вбачається, що до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять:

а) неотримані стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайними обставинами якби її право не було порушено;

б) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною;

в) неодержаний прибуток, який сторона, мала право розрахувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду України у постанові від 30.09.2021 по справі №922/3928/20 зазначив, що Неодержаний доход (упущена вигода) це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Суд бере до уваги, що в результаті пожежі, яка була наслідком обстрілу під час бойових дій, позивач втратив основні засоби та товар, який був придбаний та призначений для продажу, у зв`язку з чим не отримав прибутку від його реалізації. Крім того, в результаті втрати можливості користуватися складським приміщенням, яке забезпечувало належні умови зберігання продукції, та втрати основних засобів, позивач значною був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв`язку з чим є підстави для оцінки та стягнення з винної особи, крім реальних збитків, упущеної вигоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 372 514,64 грн. (1,5 % ціни позову).

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, м. ул. Большая Дмитровка, д. 15а, строен. 1, Москва, Россия ЄДРПОУ 7710146102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІВІД»(62416, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Транспортна 118А, код 38911345 ) - відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації у розмірі 8 488 880 (вісім мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 0 коп., що є еквівалентом 232 134 (двісті тридцять дві тисячі сто тридцять чотири) долара США 80 центів на день проведення оцінки.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, м. ул. Большая Дмитровка, д. 15а, строен. 1, Москва, Россия ЄДРПОУ 7710146102) на користь Державного бюджету України (UA 768999980313121206083020653, Отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Шевченк22030101, Код отримувача - 37874947, Банк отримувача - Казначейство України (EAП), МФО 899998, Код класифікації доходів бюджету - 22030101) -127333,20 грн. витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено "08" листопада 2023 р.

СуддяО.О. Присяжнюк