Ухвала

від 08.11.2023 по справі 926/4728/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

У Х В А Л А

08 листопада 2023 року Справа № 926/4728/23Суддя Господарського суду Чернівецької області Проскурняк Олег Георгійович, розглянувши (перевіривши) матеріали за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група

до відповідача Українського державного університету залізничного транспорту

про визнання додаткової угоди до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 24/07-Т1 від 24 липня 2023 року укладеною

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача Українського державного університету залізничного транспорту про визнання додаткової угоди до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 24/07-Т1 від 24 липня 2023 року укладеною.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 24 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група (далі Позивач, постачальник) та Українським державним університетом залізничного транспорту (далі Відповідач, споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу 24/07-Т1, згідно якого постачальник продає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (пункт 1.1. Договору).

Згідно положень пункту 12.12. Договору, сторони визначили, що, істотні умови Договору, в тому числі за одиницю товару можуть змінюватись шляхом укладення додаткової угоди у випадку зміни середньозважених цін на електричну енергію на ринку на добу наперед.

Далі, позивач стверджує, що у розрахунковому періоді серпень 2023р. мало місце коливання ціни в бік зростання, а тому останній, звернувся до Відповідача з проектом додаткової угоди, з метою визначення ціни за розрахунковий період серпень. Однак, у встановлені строки пунктом 12.3. Договору, відповідачем не надано відповіді на пропозицію Позивача, що і стало підставою для звернення до суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року, справу № 926/4728/23 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху; встановлено строк для виправлення недоліків позовної заяви - 7 днів з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Для усунення зазначених в ухвалі суду недоліків, позивачу необхідно було надати суду копію Договору про постачання електричної енергії споживачу № 24/07-Т1 від 24 липня 2023 року.

06 листопада 2023 року позивач звернувся до суду із письмовою заявою про усунення недоліків позову та надав суду копію Договору про постачання електричної енергії споживачу № 24/07-Т1 від 24 липня 2023 року.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи суд дійшов висновку про необхідність направлення матеріалів позову до Господарського суду Харківської області за встановленою законом підсудністю.

Вказаний висновок суду обґрунтовується наступним.

Частиною 1 статті 41 ГПК України встановлено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно частини 4 статті 10 вищезазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача - юридичної особи Український державний університет залізничного транспорту (код 01116472) є: 61050, м. Харків, майдан Фейєрбаха, 7.

При цьому, пред`являючи позов до господарського суду не за місцезнаходженням відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група посилається на те, що позивач здійснював постачання виключно за відповідними ЕІС-кодами ТКО Відповідача, що були присвоєні ОРС та вказує, що виконання договору постачання електричної енергії здійснювалось на території місцезнаходження Позивача Чернівецька область, м. Чернівці.

Отже, на переконання позивача, справа має розглядатись господарським судом Чернівецької області за місцем знаходження позивача, оскільки договір про постачання електричної енергії не виконувався на території місцезнаходженням відповідача, а транспортування електричної енергії, як товару виконувалось іншими суб`єктами.

Відтак, позивач посилається на норми статті 29 ГПК України, згідно положень якої передбачена підсудність справ за вибором позивача. Так, зокрема, частиною 1 статті 29 ГПК України визначено право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності. При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За положеннями частини 1 статті 197 ГК України, господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 532 ЦК України, місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Разом з тим, умови Договору про постачання електричної енергії споживачу № 24/07-Т1 від 24 липня 2023 року не визначають саме місця його виконання, а містять умови виключно, щодо адреси об`єктів відповідача - Українського державного університету залізничного транспорту. Як вбачається із заяви приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (Додаток 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №24/07-Т1 від 24 липня 2023 року) вказані об`єкти знаходяться в місті Харків. Крім того, судом додатково взято до уваги те, що договір між сторонами укладено також в місті Харків.

При цьому суд зазначає, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до Договору про постачання електричної енергії споживачу №24/07-Т1 від 24.07.2023 року, яка не стосується виконання сторонами зобов`язань по договору. Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що спірний договір відноситься до тих договорів, виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці.

Таким чином, суд вважає, що у позивача відсутні підстави для застосування положення частини 5 статті 29 ГПК України, щодо вибору підсудності справи, а відтак, в даному випадку застосовуються загальні правила підсудності, визначені у статті 27 ГПК України.

Таким чином, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача, що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції господарського суду Харківської області.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

В силу вимог частини 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому обов`язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених в параграфі 3 глави 2 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у справі Устименко проти України (заява N32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Така ж позиція наведена Європейським судом з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria, де крім цього вказано, що поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.

При цьому суд наголошує на тому, що розгляд справи судом, яка йому не підсудна є безумовною підставою для скасування судового рішення прийнятого за результатами вирішення судового спору, а також може розцінюватись як перевищення повноважень, компетенції, прийняття завідомо неправосудного рішення, тощо.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про необхідність передачі справи № 926/4728/23 за підсудністю до господарського суду Харківської області.

При цьому, 08 листопада 2023 року на офіційну електронну адресу суду надійшло письмове клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю до Господарського суду міста Харкова.

Як встановлено судом, подане відповідачем клопотання не підписане електронним цифровим підписом (далі ЕЦП).

Відповідно до статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно положень статті 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Приписами статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг унормовано, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис.

Згідно із статтями 1, 4 Закону України Про електронний цифровий підпис, електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Отже, створення електронного документа завершується накладенням електронного цифрового підпису його автора та надає електронному документу статусу оригіналу.

Таким чином, електронні документи без електронного цифрового підпису не вважаються офіційними.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що електронну форму даного клопотання не підписано електронним цифровим підписом уповноваженої особи, остання не може вважатися оригіналом електронного документа і не береться до уваги судом.

Керуючись статтями 4, 20, 27, 31, 41, 45, 176, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Національна енергетична група до відповідача Українського державного університету залізничного транспорту про визнання додаткової угоди до Договору про постачання електричної енергії споживачу №24/07-Т1 від 24 липня 2023 року укладеною та додані до неї матеріли передати на розгляд Господарському суду Харківської області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під`їзд).

2.Клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю залишити без розгляду.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України.

Суддя О.Г. Проскурняк