Рішення

від 30.10.2023 по справі 344/5167/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/5167/23

Провадження № 2/344/1748/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Бабій О.М.,

секретарів Кузнєцової А.О., Кочержук З.В., Устинської Н.С., Підхомної Н.М., Волощук Є.Ю.,

за участі позивачки ОСОБА_1 , представників відповідача Бардаш В.О., Дженджеровської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 23 березня 2023 року звернулась в суд з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про скасування наказу № 117/ос від 16.02.2023 про звільнення з посади лікаря-невропатолога за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновлення на посаді лікаря-невропатолога з дня звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищення заробітної плати лікарям згідно постанови КМУ № 2 від 12.01.2022 по день поновлення на посаді.

З позовом до суду позивачка звернулась перебуваючи в Канаді, позовну заяву надіслала поштою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона була поновлена на роботі відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 08.02.2023 та копію наказу директора КНП «ЦПМКДД» від 09.02.023 про поновлення на роботі їй було надіслано на додаток Вайбер. Того ж дня вона звернулась із заявою про надання інформації про чергові та попередні відпустки, їх тривалість та періоди, з метою скористатись правом на отримання відпустки через перебування за межами країни у зв`язку з війною. На вказану заяву їй надано відповідь. 12.02.2023 вона подала до роботодавця заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, оскільки через війну вона тимчасово, як біженець, перебуває за межами держави. На вказану заяву позивачка отримала відмову через те, що надання такої відпустки є правом, а не обов`язком адміністрації. 15.02.2023 позивачка знову подала заяву про надання відпустки тривалістю 90 днів та надала докази перебування за кордоном. Відпустку просила надати з 09.02.2023. У відповідь на заяву також отримала відмову. Наказом директора від 16.02.2023 позивачку було звільнено з роботи за прогул, оскільки вона не вийшла на роботу 09,10, 11,12, 13, 14 та 15 лютого 2023 року без поважних причин.

Позивачка не заперечує, що у вказані дні вона не перебувала на роботі але така відсутність не пов`язана з небажанням працювати, а через неможливість з`явитись на роботу у зв`язку з війною в Україні, через небезпеку та загрозу життю неповнолітній дитині. Постійні ракетні обстріли території усієї країни є явною загрозою для дітей, що і стало підставою для отримання притулку.

21 квітня 2023 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву.

Із відзиву вбачається, що відповідач вважає вимоги позивачки необґрунтованими, оскільки починаючи з дня поновлення на роботі 09.02.2023 та по 16.02.2023 позивачка не приступила до виконання своїх обов`язків та була відсутня на робочому місці, що підтверджується актами фіксації відсутності на робочому місці. 10.02.2023 та повторно 13.02.2023 позивачці було надіслано лист з проханням надати письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці, проте станом на 16.02.2023 жодних письмових пояснень від позивачки не надійшло. Наказ про поновлення на роботі, листи надсилались позиваці на її поштову адресу та дублювались у додатку Вайбер та на електронну пошту.

Заяви про надання відпусток, які позивачка вказує, що надсилала на додаток Вайбер старшого інспектора з кадрів та на електронну адресу відповідача надходили у форматі Word, без підпису позивачки. Також позивачкою не було надано підтверджуючих документів її перебування за кордоном.

Щодо ситуації в місті Івано-Франківську то місто та область не належить до тимчасово окупованих територій, територій на яких ведуться (велися) бойові дії або можливі бойові дії. Івано-Франківськ з моменту війни є одним з найбезпечніших міст України. У місто та область здійснюється евакуація населення з районів ведення активних бойових дій, тому в позивачки не було поважних причини не виходити на роботу.

Позивачка просила розгляд справи проводити без її участі, але оскільки багато моментів справи не могли бути встановлені судом без пояснень позивачки, а всі документи на адресу суду вона надсилала на електронну адресу суду не підписаними будь яким підписом, тому суд 10.07.2023 визнав явку позивачки в судове засіданні обов`язковою.

Позивачка в судове засідання не з`явилась особисто, але виявила бажання брати участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

Суд надав таку можливість позивачці та призначив судове засіданні на годину зручну для позивачки.

В судовому засіданні 02.10.2023, яке було проведено в режимі відео конференції, позивачка позовні вимоги підтримала з мотивів наведених в позовній заяві, просили позов задоволити. Суду також пояснила, що перебуває в Канаді, оскільки на території України є небезпечно, але вона має намір працювати після повернення в Україну. Вважає, що заяви про надання відпусток вона надсилала вчасно та у встановленому порядку, на додаток Вайбер, і так само вона отримувала відповідь від відповідача. Відповідач неправомірно їй відмовив у наданні відпустки та незаконно звільнив, оскільки вона не з`являлась на роботу через перебування за межами країни через війну.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили в задоволені позову відмовити з підстав наведених у відзиві, оскільки позивачка не з`явилась на роботу без поважних причин та не надала письмових пояснень про причини неявки. Заяви, які надходили від позивачки були не підписані, оформлені неналежним чином. Всі відповіді позиваці надавались шляхом відправки на її поштову адресу, а також дублювались на її мобільний номер та електронну пошту. У відповідача немає офіційного номеру в додатку Вайбер, а тому заяви про відпустку не приймаються таким чином, ще й не підписані особою.

В судове засідання 30.10.2023 позивачка не з`явилась, на електронну адресу суду, без застосування ЕЦП надіслала заяву про розгляд справи без її участі.

З урахуванням того, що позивачка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання , то суд продовжив розгляд справи без позивачки.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивачка з 16.03.2003 року прийнята на посаду лікаря-невропатолога міської поліклініки №3 в м. Івано-Франківську. Зазначена установа з 03.08.2018 року реорганізована шляхом злиття у Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради» (КНП «ЦПМКДД»).

Наказом заступника директора з медичної частини ОСОБА_2 за №410/ос від 24.09.2021 року її звільнено від займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності працівників (п.1 ст.40 КЗпП України). Цього ж дня отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку з відповідним записом.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08.02.2023 визнано незаконним наказ Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» №410/ос від 24 вересня 2021 року (та наказ №413/ос від 24.09.2021 року «Про внесення змін до п.1 наказу від 24.09.2021 №410/ос) про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади лікаря-невропатолога СП «Міська поліклініка №3» 24 вересня 2021 року, у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря-невропатолога Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» з 25 вересня 2021 року. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2021 року по 08 лютого 2023 року включно в розмірі 112 637,88 грн з урахуванням загальнообов`язкових виплат (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109359750).

На виконання вказаної постанови апеляційного суду 09.02.2023 директором КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» Ольгою Савчук видано наказ № 37/ОС «Про поновлення на роботі ОСОБА_3 » з 25.09.2021 (а.с.6).

Позивачка вказує, що такий наказ їй було надіслано на мобільний додаток «Вайбер».

Представники відповідача підтвердили, що такий наказ справді було доведено до відома позивачки всіма можливими способами, в тому числі на мобільний додаток «Вайбер» та шляхом направлення копії наказу поштовим зв`язком на відому поштову адресу позивачки, що підтверджується копією квитанції ДП «Укрпошта» та копією опису (а.с.42).

Позивачка стверджує, що того ж дня вона звернулася до відповідача із заявою в якій повідомила, що у зв`язку з війною перебуває за кордоном, де саме не вказала, та просить повідомити її про види та тривалість чергових відпусток та відпусток за попередній період, які в неї є, оскільки бажає використати своє право на відпустку. Заява датована 09.02.2023 (а.с.8).

Позивачка в своїх усних поясненнях в судовому засіданні стверджувала, що таку заяву вона відправила на мобільний додаток Вайбер на телефон працівника відділу кадрів.

Представники відповідача визнали в судовому засіданні, що 09.02.2023 року о 21 год 15 хв. на мобільний додаток «Вайбер» старшого інспектора з кадрів СП «Міська поліклініка № 3» Конкевич Т. П. надійшло фото заяви від лікаря-невропатолога ОСОБА_1 , в якій остання просить надати їй інформацію щодо видів та тривалості чергових відпусток та відпусток за попередній період.

Про надходження такої заяви представники відповідача зафіксували актом від 10.02.2023 № 25 (а.с.54).

Також представниками відповідача 09.02.2023 складено Акт фіксації повідомлення ОСОБА_1 про поновлення на робочу місці № 23 та Акт про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці 09.02.2023 під № 22 (а.с.43, 44).

Отже, представниками відповідача позивачку повідомлено належним чином про поновлення на роботі з 09.02.2023, на роботу 09.02.2023 вона не з`явилась, про причини такої неявки роботодавця не повідомила, що зафіксовано належним чином, шляхом складення актів.

Оскільки заява ОСОБА_1 надійшла на приватний мобільний номер працівника відповідача 09.02.2023 після закінчення робочого часу, то представником відповідача 10.02.2023 року через АТ «УКРПОШТА» (а.с.50) та додатково через месенджер «Вайбер» було надіслано ОСОБА_1 лист № 03/з від 10.02.2023 року з наданням відповіді на вищезазначену заяву позивачки (а.с.55).

Таку відповідь позивачка отримала, оскільки долучила її копію до позовної заяви (а.с.9).

Позивачка стверджує, що 12.02.2023 звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також в заяві повідомила, що разом з дочкою, через війну в Україні, перебуває на території іншої держави та не може приступити до виконання трудових обов`язків (а.с.10). Таку заяву вона відправила на електронну адресу відповідача.

Представники відповідача визнали та підтвердили, що 13.02.2023 року о 22:11 год на електронну пошту КНП «ЦПМКДД» (а.с.56) надійшла заява (у форматі Word, без підпису) ОСОБА_1 з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати відповідно до ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.57).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки», за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Надання відпустки на підставі норми, на яку посилається Позивач у своїй заяві, є правом а не обов`язком роботодавця.

Пославшись на вказані норми законодавства та у зв`язку з виробничою необхідністю роботодавець не погодив надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати на підставі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», про що позивачку було повідомлено шляхом надсилання на електронну пошту ОСОБА_1 листа-відповіді № 04/з від 15.02.2023 року (а.с.58-60).

Крім того, як вірно зазначено представниками відповідача та підтверджується копією заяви, яка надана самою позивачкою до позовної заяви, заява позивачки від 12.02.2023 року не містить необхідних реквізитів: дати початку відпустки, тривалості відпустки, підпису, також позивачкою не повідомлено де саме вона перебуває, в якій країні, не вказано поштової адреси та не надано підтверджуючих документів про перебування за кордоном, що додатково унеможливило задоволення заяви про відпустку.

Отже, 10.02.2023 позивачка знову була відсутня на робочому місці та про причини відсутності не повідомила належним чином, пояснень не надала.

Пояснення позивачки про те, що вона перебуває за кордоном через війну не є обґрунтованими та не можуть вважатися поясненнями, оскільки вони зазначені в заяві яка не підписана позивачкою, надіслані на приватний мобільний номер працівника відповідача, позивачка не надає жодних даних щодо місця перебування.

Факт відсутності позивачки на робочому місці представниками відповідача зафіксовано належним чином, що підтверджується копією Акту фіксації відсутності на робочому місці від 10.02.2023 № 24 (а.с.45). Та й сама позивачка не заперечує цього.

11 а 12 лютого 2023 року були вихідними днями.

13.02.2023 позивачка знову не з`явилась на роботу та про причини неявки не повідомила, жодних письмових пояснень не надала.

Факт відсутності позивачки на робочому місці представниками відповідача зафіксовано належним чином, що підтверджується копією Акту фіксації відсутності на робочому місці від 13.02.2023 № 27 (а.с.46). Та й сама позивачка не заперечує цього.

14.02.2023 позивачка знову не з`явилась на роботу та про причини неявки не повідомила, жодних письмових пояснень не надала.

Факт відсутності позивачки на робочому місці представниками відповідача зафіксовано належним чином, що підтверджується копією Акту фіксації відсутності на робочому місці від 14.02.2023 № 28 (а.с.47). Та й сама позивачка не заперечує цього.

15.02.2023 позивачка звернулась до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з дня поновлення на робоьті. Також в заяві повідомила, що разом з дочкою, через війну в Україні, перебуває на території іншої держави та не може приступити до виконання трудових обов`язків (а.с.13). Таку заяву вона відправила на електронну пошту відповідача.

Ще одну заяву аналогічного змісту вона подала 15.02.2023, але така заява вже була написана власноручно та підписана. Але доказів відправки такої заяви позивачка не надала суду.

Представники відповідача визнали та підтвердили, що16.02.2023 року о 14:01 на електронну пошту КНП «ЦПМКДД» надійшла заява (у форматі Word, без підпису) (а.с.61-62) ОСОБА_1 з проханням надати відпустку без збереження заробітної плати відповідно до ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Підтверджуючих даних перебування ОСОБА_1 за кордоном документів до заяви додано не було, що підтверджується Актом про відсутність вкладень № 01 від 16.02.2023 року (а.с.63-66).

Про неможливість задоволити заяву від 15.02.2023 року позивачку було повідомлено листом КНП «ЦПМКДД» № 05/з від 16.02.2023 року (а.с.16) на електронну пошту позивачки, оскільки саме так вона просила повідомляти її про всі відповіді (а.с.66).

Отже, належним чином оформлених заяв (з підписом та підтверджуючими документами перебування за кордоном) про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до КНП «ЦПМКДД» від ОСОБА_1 не надходило, що підтверджується скріншотами листування з електронних пошт ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з ОСОБА_1 (електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та довідкою КНП «ЦПМКДД» № 100/69-92 від 20.04.2023 року (а.с.67).

Тобто твердження позивачки про те, що роботодавець протиправно відмовив їй у наданні відпусток є помилковими та необґрунтованими.

Отже, 15.02.2023 позивачка знову не з`явилась на роботу та про причини неявки належним чином не повідомила, жодних письмових пояснень не надала.

Факт відсутності позивачки на робочому місці представниками відповідача зафіксовано належним чином, що підтверджується копією Акту фіксації відсутності на робочому місці від 15.02.2023 № 30 (а.с.48). Та й сама позивачка не заперечує цього.

16.02.2023 позивачка знову не з`явилась на роботу та про причини неявки належним чином не повідомила, жодних письмових пояснень не надала.

Факт відсутності позивачки на робочому місці представниками відповідача зафіксовано належним чином, що підтверджується копією Акту фіксації відсутності на робочому місці від 16.02.2023 № 32 (а.с.49). Та й сама позивачка не заперечує цього.

У своїй позовній заяві та в поясненнях в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначала, що не заперечує того, що 09.02.2023, 10.02.2023, 13.02.2023, 14.02.2023, 15.02.2023 не знаходилась на робочому місці, однак така відсутність не пов`язана з небажанням працювати, а через неможливість з`явитися на роботу у зв`язку з війною в Україні.

На такі твердження позивачки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Війна в Україні триває з 2014 року, активні бойові дії та на більшій території України розпочались 24 лютого 2022 року, вказаний факт є загальновідомим всім громадянам України та всьому цивілізованому світу.

Позивачка покинула територію України 28.09.2021, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України (а.с.179), отже ще задовго до активних бойових дій, а не у зв`язку з війною, яка на думку позивачки розпочалась 24.02.2022.

Дочка позивачки, яка на даний час є повнолітньою, покинула територію України також 28.09.2021 та повернулась 15.12.2021, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України (а.с.179), отже ще задовго до активних бойових дій, а не у зв`язку з війною, яка на думку позивачки розпочалась 24.02.2022.

Також позивачка стверджує, що її дочка повторно покинула територію України 24.02.22, але в прикордонній службі чомусь відмітку не поставили, напевне через великий наплив людей.

На підтвердження того, що позивачка та її дочка перебувають на території Канади позивачка надіслала суду на електронну адресу, без застосування ЕЦП заяву та копії паспортів.

Але, суд не вважає такі докази належними, оскільки заява не підписана позивачкою, а суд не приймає до уваги документи, які не оформлені належним чином та не містять підпису заявника. Крім того, самі по собі копії паспортів не можуть свідчити про перебування особи на території тої чи іншої країни.

Також позивачкою не надано доказів того, що вона отримала статус біженця в іншій країні.

Відповідно до судової практики, під час звільнення за прогул у період дії на території України воєнного стану судом оцінюються наступні обставини: чи перебуває населений пункт по місцю проживання та праці під окупацією, чи ведуться там активні бойові дії, чи узгоджений з роботодавцем дистанційний порядок роботи, чи є, дійсно, будь-які причини, що становлять загрозу життю і унеможливлюють роботу працівника.

Так, суди зазначають, що причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, адже ситуація в різних регіонах країни значно відрізняється. Одного тільки введення воєнного стану недостатньо для того, щоб відсутність працівника на роботі стала обґрунтованою.

Щодо ситуації в місті Івано-Франківську, то місто та Івано-Франківська область не належать до тимчасово окупованих територій, територій на яких ведуться (велися) бойові дії або можливі бойові дії, що підтверджується даними «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.

Загальновідомим є той факт, що м. Івано-Франківськ з моменту введення воєнного стану є одним з найбезпечніших міст в Україні. Міський голова Руслан Марцінків у своїх соціальних мережах неодноразово називає м. Івано-Франківськ - «місцем прихистку». Так, у м. Івано-Франківськ та область здійснюється евакуація населення з районів ведення активних бойових дій. В місті проживає, працює велика кількість внутрішньо-переміщених осіб, працювали та працюють державні установи, лікарні, дитячі садки, школи, діти навчаються та відвідують гуртки.

Отже, в позивачки були відсутні поважні причини для не виходу на роботу після поновлення її на посаді судом апеляційної інстанції, адже, з моменту введення в Україні воєнного стану та до моменту звільнення позивачки, м. Івано-Франківськ не перебувало під окупацією, на даній території не велися активні бойові дії, дистанційний порядок роботи з роботодавцем не узгоджувався, причини загрози життю та здоров`ю працівників були відсутні, та у позивачки була наявна об`єктивна можливість повернутися в Україну і приступити до виконання своїх трудових обов`язків.

Оскільки позивачка не з`являлась на роботі без поважних причин з 09.02.2023 по 16.02.2023, то наказом директора КНП «ЦПМКДД» № 117/ос від 16.02.2023 року її було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП (а.с.7).

Копію наказу про звільнення їй було надіслано поштовим зв`язком на електронну адресу (а.с.68-70).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Положеннями ч. 1 ст. 139 КЗпП України визначено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Позивачка була відсутня на роботі і ознайомити з наказом її було неможливо, тому копію цього наказу їй було надіслано поштою на домашню адресу та на електронну адресу, яка нею зазначена.

Щодо надання пояснень, то позивачка жодних пояснень протягом 09.02-16.02 не надала та не повідомила своє місце перебування.

При обранні такого виду стягнення, як звільнення, відповідачем враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, зокрема відсутність працівника без поважних причин на роботі в період з 09-16 лютого 2023 року.

Крім того, роботодавцем при обранні виду стягнення враховано попередню роботу працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В наказі про звільнення вирішено про виплату компенсації позивачці за не використану щорічну відпустку за період роботи з 25.09.2021 по 08.02.2023.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу кожна особа має право звернутися до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 40, 116, 139, 147, 148, 149, Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 259, 263, 268, 273, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2023 року.