Постанова

від 23.10.2023 по справі 683/1024/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 683/1024/17

провадження № 61-45св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах Міністерства оборони України,

квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький,

відповідачі: Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: концерн «Військторгсервіс», фізична особа-підприємець ОСОБА_5 , фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , товариство обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна», приватний нотаріус Старокостянтинівського районного округу Лавута Тетяна Олександрівна, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, приватне підприємство «Голдентур»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року в складі судді Андрощука Є. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2017 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах Міністерства оборони України,

квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (далі -

КЕВ міста Хмельницький) звернулася до суду з позовом до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: концерн «Військторгсервіс», фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , товариство обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» (далі - ТОВ «ДЦ Україна»), приватний нотаріус Старокостянтинівського районного округу Лавута Т. О., Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, приватне підприємство «Голдентур», про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними договору оренди та договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити земельну ділянку та привести її у первісний стан.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Старокостянтинівська міська рада та ОСОБА_7 на підставі рішення сесії міської ради від 25 квітня 2014 року № 30 уклали договір оренди від 05 травня 2014 року, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:03:005:0012, площею 0,0258 га, що розташована на

АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року ОСОБА_7 набула право власності на зазначену земельну ділянку, де збудувала прибудову до торгівельного центру, що перебуває на балансі Хмельницької філії концерну «Військторгсервіс». Земельна ділянка, на якій розташований торгівельний центр та добудова до нього, належить до державної власності, відноситься до земель оборони, яка відповідно до державного акта на право

постійного землекористування від 1980 року № 041671 надана

у постійне користування Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині району (далі - Хмельницька КЕЧ району), правонаступником якої

є КЕВ міста Хмельницький, на підставі рішення Старокостянтинівського районного виконавчого комітету від 10 червня 1980 року № 109.

Прокурор вказував, що рішенням управління Державної

архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області (далі - управління ДАБІ України у Хмельницькій області) від 08 серпня 2016 року у зв`язку з подачею ОСОБА_7 недостовірних даних, а також будівництва добудови магазину без належного проекту скасовано реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, вказаний об`єкт визнано самочинним будівництвом. Водночас на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, який знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу частки у праві власності на земельну ділянку та про спільну часткову власність на земельну ділянку від 14 липня 2016 року.

На підставі викладеного Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах Міністерства оборони України,

квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати незаконним та скасувати пункт 8 рішення Старокостянтинівської міської ради від 25 квітня 2014 року № 30, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012, та надання її в оренду ОСОБА_7 ; визнати незаконним та скасувати рішення Старокостянтинівської міської ради від 29 грудня 2014 року № 13 про продаж вказаної земельної ділянки ОСОБА_7 ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05 травня 2014 року, укладений між Старокостянтинівською міською радою та ОСОБА_7 , та договір

купівлі-продажу земельної ділянки від 02 лютого 2015 року, укладений між Старокостянтинівською міською радою та ОСОБА_7 ; зобов`язати ОСОБА_7 звільнити зазначену земельну ділянку та привести її у первісний, придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом знесення самовільно збудованої будівлі; визнати недійсним

і скасувати договір купівлі-продажу частки у праві власності на земельну ділянку та про спільну часткову власність на земельну ділянку, укладений 14 липня 2016 між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони та наявності у держави права власності на це майно. Не доведено належними і допустимими доказами порушення норм матеріального права під час передачі в оренду та під час відчуження вказаної земельної ділянки (її частини). Право комунальної власності міської ради (територіальної громади) на спірну земельну ділянку зареєстровано 07 травня 2014 року та орган місцевого самоврядування в межах наданих повноважень розпорядився цим майном.

Суд першої інстанції врахував обставини, встановлені рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 2240/2662/18, яке набрало законної сили, зокрема, що спірний об`єкт «добудова магазину промислових товарів до торгівельного центру на АДРЕСА_2 » не має ознак самочинного будівництва, тому дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку та привести її в первісний, придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом знесення самовільно збудованої будівлі.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу Хмельницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишено без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що саме лише посилання прокурора на норми матеріального права за відсутності належних та допустимих доказів не доводять факт накладення спірної земельної ділянки площею 0,0258 га, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012, на земельну ділянку площею 408 га, яка надана виконавчим комітетом Старокостянтинівської районної ради народних депутатів 1980 року Хмельницькій КЕЧ району на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 041671.

Усі матеріали справи, зокрема і надані прокурором письмові докази, були надані для проведення судової земельно-технічної експертизи, проте експерт направив на адресу суду повідомлення про неможливість надання висновку з підстав відсутності у наданих на дослідження матеріалах справи усіх необхідних документів, а саме: технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка була надана Хмельницькій КЕЧ району згідно з державним актом на право користування землею серії Б № 041671 площею 408 га; правовстановлюючих документів та матеріалів технічної інвентаризації на будівлю, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а також практичної неможливості відновлення меж земельної ділянки Хмельницької КЕЧ району на основі тільки даних державного акта та результатів проведеного натурного огляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

30 грудня 2022 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури

у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15; Верховного Суду

від 29 листопада 2018 року у справі № 924/1025/14, від 24 квітня 2019 року у справі № 5017/3706/2012, від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 22 березня 2018 року у справі № 5017/2972/2012, від 29 листопада

2018 року у справі № 902/538/14, від 29 листопада 2018 року у справі

№ 916/1900/16, від 29 листопада 2018 року у справі № 916/821/13,

від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 16 червня 2022 року у справі № 822/1137/18,

від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 812/1264/17, від 06 липня 2022 року у справі № 501/2443/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 320/7224/15-ц та від 26 травня

2021 року у справі № 202/2543/16. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги як належні та допустимі докази, що містять інформацію щодо предмета доказування та вказують на місце розташування спірної земельної ділянки та її законного володільця, а саме: план землекористування земельних ділянок № 1, 8, 9, 10; скриншоти Публічної кадастрової карти України міста Старокостянтинів Хмельницької області; акт звірки та уточнення площ земельних ділянок Міністерства оборони України, що розташовані в межах Старокостянтинівської міської ради з додатками; карти - схеми; викопіювання із земель міста Старокостянтинів Хмельницької області та військового гарнізону; інвентаризації земель, які знаходяться у користуванні Міністерства оборони України. Висновки судів щодо недоведеності позивачами факту приналежності спірної земельної ділянки до державної форми власності не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені за неправильного застосування норм матеріального права.

Спірна земельна ділянка перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та на балансі КЕВ міста Хмельницький, зазначене майно у встановленому законом порядку не вилучалось та до органів місцевого самоврядування не передавалось. Суди мали можливість встановити місцезнаходження спірної земельної ділянки, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачами. У свою чергу висновок експерта не має наперед встановленого значення, йому не надається перевага перед іншими доказами.

Позиції інших учасників

ОСОБА_3 надіслав до Верховного Суду відзив, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначав, що позов подано з пропуском позовної давності. Заявлені у справі вимоги не доведені належними та допустимими доказами. Судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, встановлено законність будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці. Суди неодноразово задовольняли клопотання про призначення експертизи, які не були проведені з вини позивачів. Відповідачі є добросовісними набувачами спірного манна.

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,

в якому вказував на правильність та обґрунтованість висновків судів за результатом вирішення спору, тому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначав, що спірна земельна ділянка перебувала

у комунальній власності міста, на підставі рішення органу місцевого самоврядування та договору купівлі-продажу перейшла у власність ОСОБА_7 . Отримавши відповідні згоди та погодження, ОСОБА_7 здійснила спірну добудову на вказаній земельній ділянці, ввела

в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт, зареєструвала на нього право власності. У результаті укладення у подальшому договорів

купівлі-продажу власниками спірного майна стали ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Позивач не довів як факт накладення земельної ділянки відповідачів на земельні ділянку, визначену державним актом на право користування землею серії Б № 041671, так і необхідності непропорційного втручання органів державної влади з покладенням надмірного тягаря на фізичних осіб - власників нерухомого майна.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що земельна ділянка на

АДРЕСА_1 площею 0,0258 га, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012, вид використання ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, форма власності - комунальна, зареєстрована у Державному земельному кадастрі 27 лютого 2014 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2014 року № 21388742 земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,0258 га, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, перебувала у комунальній власності Старокостянтинівської міської ради на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Пунктом 8 рішення Старокостянтинівської міської ради від 25 квітня 2014 року № 30 затверджено проект землеустрою щодо відведення розташованої на АДРЕСА_1 земельної ділянки, площею 0,0258 га, для

будівництва та обслуговування будівель торгівлі, з кадастровим номером 6810800000:03:005:0012, надано зазначену земельну ділянку ОСОБА_7 на умовах оренди терміном до 01 березня 2015 року.

Відповідно до договору оренди від 05 травня 2014 року Старокостянтинівська міська рада передала в оренду ОСОБА_7 спірну земельну ділянку строком до 01 березня 2015 року. Право оренди ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку зареєстровано 07 травня 2014 року.

Старокостянтинівська міська рада та ОСОБА_7 05 травня 2014 року підписали акт про передачу та приймання земельної ділянки в натурі.

Рішенням Старокостянтинівської міської ради від 19 грудня 2014 року № 13 (пункт 5) погоджено звіт про експертну грошову оцінку розташованої на АДРЕСА_1 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,0258 га, наданої в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (кадастровий номер 6810800000:03:005:0012), та вирішено продати ОСОБА_7 зазначену земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року Старокостянтинівська міська рада продала, а ОСОБА_7 купила земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на АДРЕСА_1 , площею 0,0258 га, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012. Право приватної власності ОСОБА_7 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 02 лютого 2015 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 липня 2016 року ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 5395/10000 часток у праві власності на спірну земельну ділянку. Право приватної власності ОСОБА_2 на

зазначену частку земельної ділянки на

АДРЕСА_1 зареєстровано 14 липня 2016 року.

Суди також встановили, що 28 березня 2013 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на магазин загальною площею 700,1 кв. м на АДРЕСА_1 .

19 травня 2016 року зареєстровано право оренди ТОВ «ДЦ Україна»

на частину магазину площею 134 кв. м на

АДРЕСА_1 .

На підставі договору про поділ нерухомого майна в натурі від 21 березня 2017 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на офісне приміщення № 9 на третьому поверсі загальною площею 45,8 кв. м, на офісне приміщення № 5 на третьому поверсі загальною площею 39,4 кв. м, на приміщення магазину на другому поверсі об`єкта житлової нерухомості площею 200,8 кв. м, розташованого на

АДРЕСА_1 .

За ОСОБА_3 04 квітня 2017 року зареєстровано право власності на офісне приміщення № 7 на третьому поверсі площею 62,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 2017 року.

За ОСОБА_4 28 квітня 2017 зареєстровано право власності на офісне приміщення № 8 на третьому поверсі площею 31,8 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2017 року.

За ОСОБА_2 21 березня 2017 року зареєстровано право власності на: офісне приміщення № 6 на третьому поверсі, на приміщення магазину на другому поверсі площею 200,2 кв. м, на приміщення загальною

площею 74,5 кв. м об`єкта нежитлової нерухомості, розташованого на АДРЕСА_1 , на підставі договору про поділ нерухомого майна в натурі від 21 березня

2017 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 2240/2662/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ управління ДАБІ України у Хмельницькій області від 08 серпня 2016 року № 69-д та рішення вказаного управління від 08 серпня 2016 року № 69-д про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкті «добудова магазину промислових товарів до торгівельного центру на АДРЕСА_1 ».

Вказаним судовим рішенням у справі № 2240/2662/18 встановлено, що ОСОБА_7 мала усі законні підстави здійснювати будівництво на

підставі чинного архітектурно-планувального завдання, технічних умов та дозволу на виконання будівельних робіт, тому спірний об`єкт нерухомості (добудова магазину промислових товарів до торгівельного центру на АДРЕСА_1 ) не має ознак самочинного будівництва.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18 листопада 2019 року за клопотанням КЕВ міста Хмельницький, яке було підтримане прокурором, призначено у цій справі судову

земельно-технічну експертизу.

28 грудня 2019 року на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання матеріалів інвентаризації, технічну документацію та провести оплату експертизи.

Копію листа судового експерта та копію рахунку на оплату отримано стороною позивача 13 січня 2020 року.

27 травня 2020 року на адресу суду надійшов лист судового експерта щодо невиконання ухвали суду від 18 листопада 2019 року у зв`язку з несплатою вартості експертизи.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання КЕВ міста Хмельницький про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи з підстав зловживання стороною позивача процесуальними правами.

Крім того, ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 06 грудня

2021 року задоволено клопотання КЕВ міста Хмельницький та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.

На виконання клопотання експерта від 29 грудня 2021 року судом апеляційної інстанції роз`яснено сторонам право на надання відповідних матеріалів.

Усі матеріали справи, в тому числі і зазначені письмові позивачем докази були скеровані експерту для проведення судової земельно-технічної експертизи, проте експерт направив на адресу суду повідомлення про неможливість надання висновку від 31 серпня 2022 року № 932/021 з підстав відсутності в наданих на дослідження матеріалах справи усіх необхідних документів, а саме: технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка була надана Хмельницькій КЕЧ району згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 041671 площею 408 га; правовстановлюючих документів та матеріалів технічної інвентаризації на будівлю, що знаходиться на

АДРЕСА_1 , а також практичної неможливості відновлення меж земельної ділянки Хмельницької КЕЧ на основі тільки даних державного акта та результатів проведеного натурного огляду.

04 жовтня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання представника КЕВ міста Хмельницький про повторне призначення земельно-технічної експертизи, яке ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року залишено без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина перша статті 83 ЗК України).

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом (частина п`ята статті 83 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної

і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 127 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 126 ЗК України).

За встановлених фактичних обставин справи, земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,0258 га, кадастровий номер якої 6810800000:03:005:0012, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, перебувала у комунальній власності Старокостянтинівської міської ради на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2014 року № 21388742.

Обставини щодо перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Старокостянтинівської міської ради не спростовано за результатом розгляду справи.

Тож, за обставин справи на час передачі в оренду ОСОБА_7 (за договором оренди земельної ділянки від 05 травня 2014 року) та на час відчуження у власність останньої спірної земельної ділянки за відплатним правочином (за договором купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року) Старокостянтинівська міська рада діяла у межах своїх повноважень, визначених ЗК України.

Підстав для того, щоб вважати, що пункт 8 рішення Старокостянтинівської міської ради від 25 квітня 2014 року № 30, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду ОСОБА_7 , а також рішення вказаної міської ради від 29 грудня 2014 року № 13, яким вирішено продати ОСОБА_7 зазначену земельну ділянку, прийнято з порушення чинного законодавства, немає.

Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, яка діяла в інтересах Міністерства оборони України, КЕВ міста Хмельницький, не довела, що держава є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6810800000:03:005:0012, площею 0,0258 га, що розташована на АДРЕСА_1 , тому немає підстав для зобов`язання ОСОБА_7 звільнити зазначену земельну ділянку та привести її у первісний, придатний для використання за цільовим призначенням стан, шляхом знесення самовільно збудованої будівлі.

Підсумовуючи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що оскаржувані рішення та договори не порушують прав та інтересів позивача, адже позивач не довів належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 червня 2023 року у справі № 509/3444/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 509/3592/16-ц.

На підставі викладеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15; Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 924/1025/14, від 24 квітня 2019 року у справі № 5017/3706/2012, від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 22 березня 2018 року у справі № 5017/2972/2012, від 29 листопада 2018 року у справі № 902/538/14, від 29 листопада 2018 року у справі № 916/1900/16, від 29 листопада 2018 року у справі № 916/821/13, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 16 червня 2022 року у справі № 822/1137/18, від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 812/1264/17, від 06 липня 2022 року у справі № 501/2443/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 320/7224/15-ц та від 26 травня 2021 року у справі № 202/2543/16, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 916/3727/15 прокурор просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року залишено без змін судові рішення про задоволення позову. Касаційний суд вказував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали міській раді, яка видала оспорюване рішення та уклала спірний договір з перевищенням повноважень, у зв`язку з чим укладений спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 924/1025/14 залишено без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову квартирно-експлуатаційного відділу до районної державної адміністрації про скасування розпорядження. Касаційний суд вказував, що спірна земельна ділянка, право постійного користування якою має намір відновити позивач, розподілена між фізичними та юридичними особами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, та чиї права та інтереси може бути порушено внаслідок скасування розпорядження; перекладання на третіх осіб наслідків всіх дій та бездіяльності органів державної військової та цивільної влади, правоохоронних органів і задоволення позову з формальних підстав матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 5017/3706/2012 залишено без змін судові рішення, якими визнано недійсними два договори оренди, витребувано спірні земельні ділянки загальною площею 100 га у товариства з обмеженою відповідальністю та зобов`язано повернути майно Міністерству оборони України зі складенням акта прийому-передачі. Касаційний суд погодився з висновками судів про те, що внаслідок укладення спірних договорів оренди районна державна адміністрація незаконно, з перевищенням наданих повноважень розпорядилася землями оборони, які перебувають у державній власності. Так, передача земель оборони здійснюється місцевим органом влади за умови отримання згоди Міністра оборони України, однак немає жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, як і доказів на підтвердження відмови вказаного Міністерства від спірних ділянок земель оборони, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду спірні земельні ділянки, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України. Договори оренди укладені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування.

У справі № 902/538/14 суди визнали недійсним розпорядження районної державної адміністрації та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки вказана адміністрація без достатніх правових підстав включила земельну ділянку, яка належить до земель оборони та перебуває на обліку квартирно-експлуатаційного відділу, до складу земель, що підлягають передачі державного підприємства. Верховний суд у постанові від 24 квітня 2018 року вказував, що істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянкок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України; прокурором не пропущена позовна давність.

У справах № 5017/2972/2012 прокурор довів належними та допустимими доказами обставини щодо розпорядження (самовільно і незаконно) землями оборони всупереч норм матеріального права, тому суди задовольнили вимоги про визнання недійсним договорів оренди та витребування об`єктів оренди. Касаційний суд у постанові від 22 березня 2018 року погодився з висновками судів щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд не приймав постанови від 29 листопада 2018 року у справі № 902/538/14.

За результатом касаційного перегляду справи № 916/1900/16 Верховний Суд постановою від 29 листопада 2018 року скасував постанову апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд вказував, що задоволення позову може вплинути на права фізичних осіб; апеляційним судом не перевірено дослідження місцевим судом обставин щодо правомірності і допустимості втручання держави у право на мирне володіння майном (дотримання принципу належного урядування, справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини); апеляційний суд не надав оцінки обґрунтованості висновку місцевого суд щодо заяви відповідача про застосування позовної давності; відповідач не використовує земельну ділянку як єдиний об`єкт цивільних прав, здійснивши частковий поділ первинної площі земельної ділянки на окремі об`єкти з метою передачі у власність різним фізичним особам.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 916/821/13 визнано незаконним та скасовано розпорядження районної державної адміністрації про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди із земель запасу сільської ради. Касаційний суд вказував, що передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органам влади за умови отримання згоди Міністра оборони України; проте жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, як і доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України, господарському суду надано не було; спірне розпорядження районної державної адміністрації прийнято з перевищенням наданих законом повноважень; прокурор обрав належний спосіб захисту.

Верховний Суд постановою від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 залишив без змін судові рішення, якими стягнуто безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати. Касаційний суд зазначив, що, установивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування товариством у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована нерухомість, суди дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У справі № 917/553/17 товариство з обмеженою відповідальністю подало позовну заяву про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно (на критий тік). Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року залишено без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що позивач не довів наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно як на час подання позову, так і на час видачі спірного свідоцтва про право власності.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 822/1137/18 відмовлено у задоволенні позову фізичної особи, яка просила визнати протиправним та скасувати рішення міської ради в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі її у власність для ведення індивідуального садівництва; зобов`язати міську раду повторно розглянути на сесії заяву про надання дозволу на розробку вказаного проекту землеустрою. Касаційний суд зазначив, що цільове призначення земельної ділянки, яку має намір одержати позивач, не відповідає вимогам генерального плану та плану зонування, міська рада діяла правомірно.

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року залишено без змін судові рішення, якими задоволено вимоги прокурора про визнання недійсними (незаконними) пунктів 1, 3 розпорядження районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів, витребування на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області земельних ділянок. Суди встановили належність спірних земельних ділянок до прибережної захисної смуги, оскільки вони знаходяться на відстані менше ніж 100 метрів від Чорного моря. Касаційний суд вказував, що у такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду

За результатом касаційного перегляду залишено без змін судові рішення у справі № 812/1264/17, якими зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів. Верховний Суд у постанові від 09 січня 2020 року вказував, що ГУ Держгеокадастру у Луганській області, яке є суб`єктом владних повноважень, діяло не у межах і не у спосіб, визначений ЗК України.

Предметом вимог за первісним позовом у справі № 501/2443/15-ц є стягнення заборгованості за кредитними договорами, а зустрічного позову - визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними. Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року скасовано постанову апеляційного суду в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд вказував, що апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів позичальником не оспорювався, договори ним частково виконувались, недійсними ці договори або їх окремі умови у судовому порядку не визнавались, питання нікчемності конкретних умов відповідачами не заявлялось, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; розрахунок заборгованості, наданий банком, апеляційним судом взагалі не досліджувався та не спростований; апеляційний суд не врахував, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення.

Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 320/7224/15-ц залишено без змін постанову апеляційного суду, якою стягнуто у солідарному порядку з боржника та поручителя на користь банка заборгованість за кредитним договором. Касаційний суд вказував, що суд апеляційної інстанції правомірно посилався на факт наявності заборгованості за кредитним договором.

У справі № 202/2543/16 банк просив стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором ,а позичальник просив визнати недійсним кредитний договір у зв`язку з його укладенням під впливом обману з боку банку. Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року скасовано судові рішення в частині вимог банку, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не встановили всі необхідні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечили повного та всебічного її розгляду, не надали належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяли сторонам у здійсненні їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні первісного позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими у порівнюваних ситуаціях.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, неповно з`ясували обставини справи, оскільки судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги, що спірна земельна ділянка перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та на балансі

КЕВ міста Хмельницький не підтверджені матеріалами справи.

Встановлено, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції неодноразово було призначено судову земельно-технічну експертизу. В суді першої інстанції експертиза не проведена у зв`язку з несплатою стороною позивача вартості експертизи. В суді апеляційної інстанції усі матеріали справи були скеровані експерту для проведення судової земельно-технічної експертизи, проте експерт направив на адресу суду повідомлення про неможливість надання висновку від 31 серпня 2022 року № 932/021 з підстав відсутності в наданих на дослідження матеріалах справи усіх необхідних документів, а саме: технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, яка була надана Хмельницькій КЕЧ району згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 041671 площею 408 га; правовстановлюючих документів та матеріалів технічної інвентаризації на будівлю, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а також практичної неможливості відновлення меж земельної ділянки Хмельницької КЕЧ на основі тільки даних державного акта та результатів проведеного натурного огляду.

Таким чином, позивачі не підтвердили належними та допустимими доказами свої доводи щодо місця розташування спірної земельної ділянки та її законного власника та володільця. Висновки судів щодо недоведеності позивачами факту приналежності спірної земельної ділянки до державної форми власності відповідають дійсним обставинам справи та зроблені за правильного застосування норм матеріального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 27 липня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк