Рішення

від 08.11.2023 по справі 240/20656/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Житомир справа № 240/20656/23

категорія 102020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі-відповідач, Брусилівська с/р) щодо ненадання інформації згідно запиту від 13 лютого 2023 року та зобов`язати надати повну інформацію на такий запит, а також стягнути моральну шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 лютого 2023 року звернувся до відповідача із запитом в порядку Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» про надання інформації щодо кількості сплати коштів Фермерським господарством "Старт" згідно договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:04:000:0282 від 21.05.2021 за період з 21.05.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, щодо коду ЄДРПОУ юридичної особи.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного від 17 липня 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

До суду 05.09.2023 надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Брусилівська селищна рада як орган місцевого самоврядування не наділена повноваженнями щодо обліку надходжень у вигляді плати за землю (орендної плати). Стосовно присвоєння кодів ЄДРПОУ, проводиться Державною реєстраційною службою Міністерства юстиції України за технічної підтримки адміністратора ЄДР спільно з Державною службою статистики. Відповідач не є розпорядником даної інформації. Щодо моральної шкоди, позивач не надав жодних доказів та підтвердження факту завдання йому такої шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив. Відтак, на думку відповідача, законні підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)

Суд установив, що позивач 13 лютого 2023 року звернувся із запитом до Брусилівської селищної ради в порядку Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» на отримання публічної інформації. Зі змісту запиту встановлено, що в листі Брусилівської селищної ради від 06 лютого 2023 року №37 зазначено, що земельну ділянку за кадастровим номером 1820980300:04:000:0282 передано у користування згідно договору від 21 травня 2021 року, у зв`язку з цим, позивач просить надати інформацію у письмовому вигляді скільки коштів сплачено Фермерським господарством "Старт" згідно договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1820980300:04:000:0282 від 21.05.2021 за період з 21.05.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, щодо коду ЄДРПОУ юридичної особи.

Листом від 17 лютого 2023 року за № 68 Брусилівська селищна рада повідомила позивача, що для проведення звірки зі сплати за оренду необхідно звернутися до ГУ ДПС у Житомирській області, для отримання інформації стосовно коду платника податків юридичної особи необхідно звернутися до розпорядника такої інформації.

Вважаючи, що на запит від 13 лютого 2023 року відповідачем не надано інформацію, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 1 цього Закону, що інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначено положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2939-VI).

Статтею 1 цього Закону закріплено, що публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Приписами частини 2 цієї правової норми передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, обов`язковою умовою для реалізації такої гарантії є наявність у розпорядника такої інформації.

Відповідно до положень частини 1 статті 20 Закону України №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.

Щодо питання про надання інформації у письмовому вигляді скільки коштів сплачено Фермерським господарством "Старт" згідно договору оренди земельної ділянки від 21.05.2021 за період з 21.05.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 12 ПК України визначені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підпунктом 14.1.147 цього встановлено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до приписів пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 288.4 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За приписами пункту 288.5 названої правової норми, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Абзацом 4-7 підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що відповідно до Бюджетного кодексу України контролюючі органи подають органам місцевого самоврядування у розрізі джерел доходів звітність:

- про суми нарахованих та сплачених податків та/або зборів, суми податкового боргу та надмірно сплачених до місцевих бюджетів податків та/або зборів на відповідних територіях щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним;

- про суми списаного безнадійного податкового боргу; суми розстрочених і відстрочених грошових зобов`язань та/або податкового боргу платників податків, які повинні бути сплачені до місцевих бюджетів на відповідних територіях; суми наданих податкових пільг, включаючи втрати доходів бюджету від їх надання, щокварталу, не пізніше 25 днів після закінчення звітного кварталу.

Порядок надання звітності в розрізі платників податків юридичних осіб органам місцевого самоврядування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 23 листопада 2020 року № 723 (далі Порядок №723).

Пунктом 4 Порядку №723К передбачено, що контролюючі органи надають органам місцевого самоврядування звітність у розрізі джерел доходів такого органу: про суми нарахованих та сплачених податків та/або зборів, суми податкового боргу та надмірно сплачених до місцевих бюджетів податків та/або зборів на відповідних територіях щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним; про суми списаного безнадійного податкового боргу; суми розстрочених і відстрочених грошових зобов`язань та/або податкового боргу платників податків, які повинні бути сплачені до місцевих бюджетів на відповідних територіях; суми наданих податкових пільг, включаючи втрати доходів бюджету від їх надання, щокварталу, не пізніше 25 днів після закінчення звітного кварталу.

Частиною 4 та абзацом 3 частини 5 статті 78 Бюджетного кодексу України передбачено, що місцевий фінансовий орган за участю органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету; органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до місцевих бюджетів податків і зборів та інших доходів місцевих бюджетів відповідно до законодавства, а також здійснюють обмін відповідною інформацією з органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Для виконання покладених на них завдань органам місцевого самоврядування необхідно володіти повною інформацією про стан нарахування, сплати, податків і зборів до відповідних місцевих бюджетів, яка, крім інформації про фактичні надходження, має включати інформацію: про суми надміру сплачених зобов`язань, про податковий борг, про суми списаного податкового боргу, про розстрочені і відстрочені суми податкового боргу, як додаткових джерел надходжень та/або витрат бюджету з метою забезпечення об`єктивного підходу до планування дохідної частини місцевих бюджетів за джерелами та належного виконання затверджених показників за доходами.

З урахуванням наведеного нормативно-правового регулювання, орган місцевого самоврядування надає податковому органу інформацію по укладеним договорам оренди земельної ділянки. У свою чергу податковий орган володіє інформацією по сплаті всієї орендної плати за землю по кожному орендарю за весь період. Разом з тим, орендар може мати в оренді декілька земельних ділянок, що унеможливлює дослідження сплати орендної плати за конкретну земельну ділянку з кадастровим номером, як того просить позивач.

Суд зауважує, що між орендарем та органом місцевого самоврядування у зв`язку з укладенням договору оренди земельної ділянки виникають договірні відносини, які регулюються цивільним законодавством. У зв`язку з цим, сторона договірних відносин може запропонувати провести звірку по оплаті за договором та встановити належну або неналежну оплату за ним. Разом з тим, суд наголошує, що виходячи з принципу свободи договору, у сторін наявне саме право, а не обов`язок на звірку.

Отже, за відсутності у Брусилівської селищної ради такої інформації, вона не зобов`язана створювати таку інформацію у зв`язку із находженням запиту від позивача.

Однак, надаючи позивачу відповідь, відповідач не врахував наведені вище положення нормативно-правових актів та безпідставно зазначив про необхідність звернення до ГУ ДПС у Житомирській області.

Розгляднувши запит позивача про надання коду ЄДРПОУ юридичної особи, відповідач у відповіді зазначає, що така інформація міститься у територіальних органах ДПС, держатель Єдиного державного реєстру - Міністерство юстиції України та сама юридична особа, а тому Брусилівська селищна рада не є розпорядником указаної інформації.

Суд зауважує, що за чинним законодавством, надання на інформаційний запит неповної відповіді, яка задовольняє лише частину запиту (або надання інформації не на всі питання запиту, надання документу, що не містить всіх сторінок, надання документів без додатку, що є його невід`ємною частиною, надання відповіді із упущенням інформації, яка за законом є відкритою тощо), без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», є протиправними діями/бездіяльністю розпорядника інформації.

Слід зазначити, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це пасивна форма поведінки цього органу чи посадової особи. Однак ураховуючи, що відповідач фактично надав відповідь позивачу, суд уважає, що у цьому випадку мають місце протиправні дії щодо неналежного розгляду запиту про надання публічної інформації.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання неправомірними дій відповідача щодо неналежного розгляду запиту про надання публічної інформації та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача на інформацію в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Брусилівської селищної ради моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. Митрополита Ілларіона, буд.50, смт.Брусилів, Житомирська область,12601, ЄДРПОУ: 04348504) про визнання протиправними бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 13 лютого 2023 року про доступ до публічної інформації.

Зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 13 лютого 2023 року встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук