Постанова

від 08.11.2023 по справі 821/968/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 821/968/15-а

касаційне провадження № К/9901/16194/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Блажівської Н.Є., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року (головуючий суддя - Дубровна В.А.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя - Бітов А.І.; судді - Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.)

у справі № 821/968/15-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Каховський завод електрозварювального устаткування»

до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Каховський завод електрозварювального устаткування» (далі - ПрАТ «КЗЕЗУ», позивач, платник, товариство) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2014 року № 0001432200, № 0001442200, № 0001452200, від 20 січня 2015 року № 0001422200/0.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За наслідками останнього її розгляду Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 31 липня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2014 року № 0001432200.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, податковий орган посилається на порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права. При цьому, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 141.1 статті 141 Податкового кодексу України (далі - ПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений в постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 803/2563/15.

17 червня 2021 року від контролюючого органу надійшло клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його правонаступником - ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43995495), у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Ухвалою від 07 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «КЗЕЗУ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 08 жовтня 2014 року № 248/22/00213993.

Відповідно до висновків названого акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення, зокрема, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, статті 46, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.6, 138.9 статті 138, підпунктів 138.10.3, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 138.12.1 пункту 138.12 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 140.1 статті 140, пункту 150.1 статті 150 ПК України, в результаті чого занижене від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за півріччя 2013 року на 14 570 453,00 грн.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на безпідставне віднесення товариством до складу витрат сум, сплачених як проценти за користування кредитними коштами банківських установ.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 27 жовтня 2014 року прийнято, у тому числі, податкове повідомлення-рішення № 0001432200, яким платнику зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 14 570 453,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

До складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) (підпункт 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України).

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 141.1 статті 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов`язані з нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв`язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором для віднесення процентів до складу витрат є використання таких кредитних коштів у власній господарської діяльності платника податку та їх документальне підтвердження.

Судовим розглядом встановлено, що 14 січня 2013 року позивачем було укладено з Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» кредитний договір № 04кл/04/961/юр на поповнення обігових коштів, за умовами якого надано кредит в межах максимального ліміту заборгованості 24 280 000,00 грн, який в подальшому збільшено до 24 580 000,00 грн. Умовами договору також передбачена сплата 24% річних.

Відповідно до банківських виписок за 2013 рік кредитні кошти у сумі 24 280 000,00 грн, які надійшли на рахунок платника, були вилучені з обігу шляхом здійснення переплати за договором купівлі-продажу для придбання комплектуючих виробів, матеріалів та обладнання, а 14 січня 2014 року на рахунок товариства надійшло повернення грошових коштів в сумі 24 280 000,00 грн у зв`язку з неможливістю виконання умов договору. На підставі наведеного податковий орган вважав, що нараховані відсотки за користування кредитними коштами використані в операціях, не пов`язаних з провадженням господарської діяльності, та підлягають виключенню з інших витрат, зокрема, зі складу фінансових витрат Декларації з податку на прибуток за 2013 рік.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, судові інстанції встановили, що кошти, повернуті позивачу у зв`язку з неможливістю виконання умов договору купівлі-продажу від 16 серпня 2012 року, були використані ним в інших господарських операціях, а саме:

4 280 000,00 грн перераховані за цінні папери відповідно до договору купівлі-продажу від 11 січня 2013 року № ДДЗ/13, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «БІЗНЕСІНВЕСТ»;

9 681 723,10 грн перераховані на погашення простроченої заборгованості підприємства за кредитним договором від 12 вересня 2006 року № 09-169/433;

10 319 276,90 грн перераховані на погашення простроченої заборгованості товариства за кредитним договором від 21 травня 2017 року № 09-124/286.

Касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань стосовно неналежного підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій.

За таких обставин, Суд погоджується з висновками судових інстанцій про помилковість тверджень податкового органу щодо виключення зі складу інших витрат, зокрема, зі складу фінансових витрат Декларації з податку на прибуток за 2013 рік, позивача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами внаслідок використання цих коштів в операціях, не пов`язаних з провадженням господарської діяльності.

Верховний Суд не приймає посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 803/2563/15, оскільки за результатами касаційного перегляду справи, на яку посилається відповідач у відповідній частині встановлені інші обставини у справі. Висновки сформовані за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у справі в підтвердження складу податкових правопорушень.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій- без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 43995495).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді Н. Є. Блажівська

Р. Ф. Ханова