Вирок

від 08.11.2023 по справі 127/19366/23

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/19366/23

Провадження №1-кп/127/587/23

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому в судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.06.2023 за № 12023020000000514, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Горлівка Донецької області, громадянки України, з середньою освітою, фізичної особи-підприємця, незаміжньої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 308 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , страждаючи на психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу внаслідок зловживання ним, а саме розлади психіки та поведінки в наслідок вживання опіоїдів, тобто будучи хворою на наркоманію, 08.10.2014 розпочала проходження замісної підтримувальної терапії у Комунальному некомерційному підприємстві «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» (далі КНП «ЦТЗ «Соціотерапія»), під час якого за призначенням лікаря-нарколога отримувала препарат замісної підтримувальної терапії метадон, який включений до Списку № 1 «Наркотичні засоби, обіг яких обмежено» Таблиці II Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, у дозуванні 40-125 мг на добу щодня, тобто проходить лікування від наркоманії.

Продовжуючи отримувати в КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» наркотичний лікарський препарат «Метадон-ЗН», ОСОБА_5 у жовтні 2022 року, у порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 № 60/95-ВР, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР, Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 200 від 27.03.2012, вирішила заволодіти наркотичними засобами шляхом шахрайства, додатково звернувшись до Товариства з обмеженою відповідальністю «Замісна підтримувальна терапія» (код ЄДРПОУ44711790) (далі (ТОВ «ЗПТ») для залучення до замісної підтримувальної терапії.

Для реалізації свого умислу ОСОБА_5 14.10.2022 прибула до медичного центру ТОВ «ЗПТ» за адресою: вул. Оводова, 29 в м. Вінниці, прим. літ. «А» (прим. № 3), де на прийомі у лікаря-психіатра ОСОБА_6 перед включенням її до лікування із використанням препаратів замісної підтримувальної терапії повідомила лікарю недостовірну інформацію про те, що у інших закладах охорони здоров`я вона не отримує лікування замісної підтримувальної терапії, після чого підписала Інформовану згоду на участь у замісній підтримувальній терапії із застосуванням препарату метадон, уклала Угоду про надання медичних послуг, а також підписала Інформаційний лист хворого або особи, яка здійснює за ним догляд, про правила поводження з препаратами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, недопущення їх використання не за медичним призначенням. В угоді про надання медичних послуг ОСОБА_5 зазначила, що на момент звернення до ТОВ «ЗПТ» не перебуває на лікуванні в іншому медичному закладі, де їй призначено наркотичні та психотропні лікарські засоби, зобов`язавшись при цьому під час лікування у даному закладі не звертатись на лікування в інші медичні заклади, з метою призначення їй наркотичних та психотропних лікарських засобів.

Тим самим ОСОБА_5 приховала своє лікування в КНП «ЦТЗ «Соціотерапія», де їй вже призначені наркотичні лікарські засоби та вона фактично отримувала необхідне лікування, тобто ввела у оману лікаря-психіатра ТОВ «ЗПТ» ОСОБА_6 , в результаті чого отримала 4 таблетки наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС» 25 мг, курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг.

Продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу, спрямованого на систематичне заволодіння наркотичним засобом метадоном під виглядом отримання лікування із застосуванням препаратів замісної підтримувальної терапії шляхом обману ОСОБА_5 17.10.2022 отримала 4 таблетки наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг, 18.10.2022 4 таблетки наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на один день у добовій дозі препарату 100 мг, 28.10.2022 12 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на три дні (з 28.10 до 30.10.2022) у добовій дозі препарату 100 мг, з яких 4 таблетки (100 мг) прийняла у кабінеті замісної підтримувальної терапії і 8 таблеток (200 мг) отримала для самостійного прийому в амбулаторних умовах, 16.11.2022 8 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на два дні (з 16 до 17.11.2022) у добовій дозі препарату 100 мг, з яких 4 таблетки (100 мг) прийняла у кабінеті замісної підтримувальної терапії і 4 таблетки (100 мг) отримала для самостійного прийому в амбулаторних умовах, 18.11.2022 12 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на три дні (з 18.11 до 20.11.2022) у добовій дозі препарату 100 мг, з яких 4 таблетки (100 мг) прийняла у кабінеті замісної підтримувальної терапії і 8 таблеток (200 мг) отримала для самостійного прийому в амбулаторних умовах, 01.12.2022 28 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на сім днів (з 01.12 до 07.12.2022) у добовій дозі препарату 100 мг, для самостійного прийому в амбулаторних умовах, 21.12.2022 40 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на десять днів (з 21 до 30.12.2022) у добовій дозі препарату 100 мг для самостійного прийому в амбулаторних умовах, 02.01.2023 40 таблеток наркотичного лікарського засобу «Метафін ІС», 25 мг, курсом на десять днів (з 02 до 11.01.2023) у добовій дозі препарату 100 мг для самостійного прийому в амбулаторних умовах.

З огляду на викладене, ОСОБА_5 шляхом обману лікаря-психіатра ТОВ «ЗПТ» ОСОБА_6 , тобто шляхом шахрайства, у період з 14.10.2022 до 02.01.2023 заволоділа наркотичним засобом метадоном загальною масою 3,8 г, що відповідно до таблиці № 1 наказу МОЗ України № 188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», є великим розміром.

Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної 08.11.2023 між прокурором Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченою ОСОБА_5 (в присутності захисника адвоката ОСОБА_4 ) з іншої.

Відповідно до обвинувального акта та наданої суду угоди про визнання винуватості дії ОСОБА_5 за вищевказаними фактами кваліфіковані за частиною другою статті 308 Кримінального кодексу України (далі КК), тобто заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства у великих розмірах.

Згідно з наданою суду угодою ОСОБА_5 беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 308 КК, в обсязі згідно з обвинувальним актом. При цьому сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за частиною другою статті 308 КК у виді 5 років позбавлення волі, зі звільненням останньої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки на підставі статті 75 КК та покладенням обов`язків, визначених статтею 76 КК, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі території України без дозволу органу пробації.

ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчинені інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала та просила затвердити угоду про визнання винуватості, призначивши визначене в ній покарання. При цьому зазначила, що угоду уклала добровільно, наслідки її затвердження та наслідки умисного невиконання затвердженої угоди їй зрозумілі.

Будучи допитаною щодо обставин вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_5 суду пояснила, що вчинила його за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_4 підтримав подану угоду та просив її затвердити.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження та угоду про визнання винуватості, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Порядок здійснення кримінального провадження на підставі угод регламентований статтями 486-475 глави 35 КПК.

Зокрема, частиною другою статті 469 КПК встановлено, що угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. При цьому пунктом 1 частини четвертої зазначеної статті регламентовано, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена, зокрема у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.

Зі змісту абзацу п`ятого частини четвертої статті 469 КПК випливає, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Частиною четвертою статті 474 КПК визначено перелік питань, які суд зобов`язаний з`ясувати у обвинуваченого перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості.

У ході судового розгляду кримінального провадження відомостей, які б свідчили про те, що обвинувачена ОСОБА_5 не розуміє приписів пунктів 1-4 частини четвертої статті 474 КПК, судом встановлено не було. Крім того, надана суду угода відповідає вимогам положень статті 472 та частині сьомої статті 474 КПК.

При цьому в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 розуміє, положення частини другої статті 473 КПК, відповідно до якої наслідком укладання та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченої є обмеження їх права на оскарження вироку; для обвинуваченої відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 КПК; ОСОБА_5 також розуміє, що виконання зобов`язання іншою стороною в рамках цієї угоди цілком залежить від дотримання нею Закону і будь-якого положення складеної угоди; у разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до положень статті 476 КПК прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальним порядку; ОСОБА_5 розуміє, що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності за статтею 389-1 КК.

Вирішуючи питання щодо можливості затвердження угоди та призначення обвинуваченій покарання, узгодженого сторонами, суд враховує таке.

Верховний Суд (далі ВС) у постанові від 16.10.2018 (справа № 439/1344/17) звернув увагу, що за загальним правилом, у випадку наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, з огляду на те, що інститут угод у кримінальному провадженні, як і інститут призначення покарання у тому числі з урахуванням його особливостей у випадку затвердження угоди (частина п`ята статті 65 КК) жодним чином (як в матеріальному, так і в процесуальному аспектах) не кореспондуються з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, є взаємовиключними та потребують розмежування.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Як суд зазначив вище, ОСОБА_5 у судовому засіданні факту вчинення інкримінованого їй діяння не заперечувала, повідомивши суду, що вчинила кримінальне правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, надала суду чіткі й послідовні показання щодо обставин їх вчинення, які повністю узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. Допит обвинуваченої здійснений у судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 КПК. Під час зазначеного допиту обвинувачена, як суд вже зазначив, надала чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Суд також враховує, що згідно з приписами статті 12 КК, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, у вчиненому розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, а також зобов`язується сприяти розслідуванню кримінальних правопорушень, розслідуваних у межах іншого кримінального провадження. Крім того, суд бере до уваги те, що ОСОБА_5 самостійно виховує двох неповнолітніх дітей.

Отже, застережень, які б перешкоджали затвердженню угоди, встановлені частиною сьомою статі 474 КПК, у підготовчому судовому засіданні встановлені не були. Узгоджене сторонами угоди покарання відповідає загальним засадам кримінального закону щодо призначення кримінального покарання, визначені у статтях 50 і 65 КК, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Приймаючи до уваги, що угода відповідає вимогам чинного кримінально-процесуального законодавства, обвинуваченій та її захиснику зрозумілі наслідки затвердження угоди, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченою ОСОБА_5 (в присутності захисника адвоката ОСОБА_4 ) з іншої. При цьому суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_5 покарання, вид та міра якого була погоджена сторонами, тобто у виді 5 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов`язків, визначених статтею 76 КК, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання та не виїжджати за межі території України без дозволу органу пробації.

Суд також вважає слушним зауважити, що згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

Також у постанові від 28.04.2020 (справа № 133/2968/18) ВС зауважив, що при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Отже, враховуючи зазначені роз`яснення, а також те, що ОСОБА_5 вчинила умисний тяжкий злочин, суд вважає, що формально наявні правові підстави для призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією кримінального закону (частина друга стаття 308 КК). Однак суд враховує, що згідно з роз`ясненнями, наданими у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» у разі, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки статтею 77 КК передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня. При прийнятті такого рішення у вироку мають бути наведені відповідні мотиви; посилатися на статтю 69 КК непотрібно.

Аналогічні висновки зроблені ВС у постанові від 16.08.2018 (справа №183/163/14) та від 07.11.2018 (справа № 418/689/16-к), від 23.05.2019 (справа № 1-620/12).

З огляду на викладене, суд вважає, що правові підстави для застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна відсутні.

Суд з огляду на зазначене вважає за доцільне зауважити, що пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК визначено, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема, покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

У абзаці другому пункту 15 постанови Пленум ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернув увагу, що ті види покарань, які застосовуються як додаткові, крім штрафу і конфіскації майна, можуть призначатися й тоді, коли вони не вказані в санкції закону. В такому разі рішення про призначення додаткового покарання, наведене в резолютивній частині вироку, має містити посилання на статтю Загальної частини КК, якою передбачено умови та порядок застосування цього виду покарання.

Аналіз наведеної норми кримінально-процесуального закону та роз`яснень, наданих ВСУ, дає підстави зробити висновок, що при призначенні покарання у вироку необхідно мотивувати, зокрема, незастосування додаткового покарання у випадках, коли закон передбачає (в обов`язковому порядку або альтернативно) його призначення, а також застосування додаткового покарання в усіх інших випадках, тобто коли закон альтернативно надає суду таку можливість або не згадує про додаткове покарання і суд застосовує його.

Суд вважає також за доцільне звернути увагу на висновок, викладений у постанові ВС від 22.01.2020 (справа № 463/2772/19), щодо формулювання резолютивної частини вироку суду. Зокрема, у наведеній постанові ВС зауважив, що з урахуванням того, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку навів належні мотиви щодо призначення засудженому основного покарання, від відбування якого він звільнений з випробуванням, а також необхідності призначення йому додаткового покарання, то за цих обставин, сформульоване у резолютивній частині рішення про застосування положень статті 75 КК (щодо її застосування до основного покарання) не є таким, що може викликати сумніви під час виконання вироку, щодо чого безпідставно зробив уточнення в ухвалі суд апеляційної інстанції. У зв`язку з цим ВС дійшов висновку про необхідність виключення з ухвали апеляційного суду уточнення щодо звільнення на підставі статті 75 КК засудженого від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Хоча у наведеній постанові ВС зроблений висновок про формулювання застосування приписів статті 75 КК, суд вважає за можливе зроблені висновки покласти в основу мотивування ухваленого судом рішення щодо викладу резолютивної частини вироку суду, оскільки у резолютивній частині судового рішення має бути чітко зазначене покарання, яке призначене особі. Відсутність посилання на призначення відповідного покарання у резолютивній частині судового рішення (вироку) за умови належного мотивування такого рішення у мотивувальній частині свідчить про те, що судом такий вид покарання не призначене.

На необхідність застосування граматичного способу тлумачення при постановленні вироку звертав увагу ВСУ в постанові від 06.07.2017 (справа № 364/8/16-к).

Отже, аналізуючи наведені вище приписи, суд дійшов до переконання, що наведення у резолютивній частині вироку суду посилання на те, що такий вид додаткового покарання як конфіскація майна (без конфіскації майна) буде зайвим.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Тому, зважаючи на те, що судом прийняте рішення про доцільність звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, суд вважає, що іспитовий строк необхідно рахувати саме за правилами, встановленими частиною першою статті 165 КВК.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих представником сторони обвинувачення документів убачається, що будь-які рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні не приймались.

Керуючись статтями 314, 369-371, 373-374, 475 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 08.11.2023 між прокурором Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченою ОСОБА_5 (в присутності захисника адвоката ОСОБА_4 ) з іншої у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 308 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.06.2023 за № 12023020000000514.

Визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 308 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених частиною четвертою статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: