Рішення

від 13.09.2023 по справі 911/308/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2023 р. Справа № 911/308/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Панченко К. О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Бака О. І. (самопредставництво - наказ № 68-к від 15.11.2022 р.);

від відповідача: Лук?яненко В. О. (адвокат - ордер серії АІ № 1373365 від 03.04.2023 р.), Дешевий О. А. (адвокат - ордер серії АІ № 1373616 від 03.04.2023 р.);

від третьої особи: Барда С. Ю. (самопредставництво - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань);

від прокурора: Солоп Р. В. (службове посвідчення);

розглянувши матеріали справи

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, м. Біла Церква, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", с. Михайлівка, Миколаївський район, Миколаївська область

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерства оборони України, м. Київ

за участю Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону, м. Біла Церква, Київська область

про визнання недійсною додаткової угоди до договору

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" про визнання недійсною додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД".

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невідповідністю положень додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших нормативно-правових актів, так як вказана додаткова угода до договору була укладена внаслідок зловмисної домовленості повноважного представника позивача із другою стороною та всупереч Методичним рекомендаціям щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, підписаним Тимчасово виконуючим обов?язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і затвердженим Заступником Міністра оборони України у 2016 році.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.03.2023 р. відкрито провадження у справі № 911/308/23 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" про визнання недійсною додаткової угоди до договору, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 05.04.2023 р.

29.03.2023 р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява № 656 від 20.03.2023 р. про забезпечення позову, у якій він просив суд заборонити відповідачу проводити польові роботи (оранка; посів сільськогосподарських культур, збір яких передбачається після 08.08.2023 року) на земельній ділянці, що використовується за договором № 536 від 08.08.2016 р.

У відповідності до ст. ст. 6, 32 Господарського процесуального кодексу України зазначену заяву у справі № 911/308/23 передано для розгляду судді Шевчук Н. Г.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2023 р. (суддя Шевчук Н. Г.) відмовлено в задоволенні заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква про забезпечення позову.

03.04.2023 р. на електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив № 2023/04/03-01 від 03.04.2023 р. на позовну заяву від 14.02.2023 р., у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, у тому числі у зв?язку із пропущенням строку позовної давності.

05.04.2023 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 26.04.2023 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерство оборони України.

19.04.2023 р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь № 841 від 11.04.2023 р. на відзив на позовну заяву, що долучена судом до матеріалів справи.

21.04.2023 р. на електронну пошту суду від третьої особи надійшли пояснення б/н від 21.04.2023 р., що долучено судом до матеріалів справи.

24.04.2023 р. до канцелярії суду від Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону надійшла заява № 164вих.-23 від 21.04.2023 р. про вступ у справу, у якій прокурор повідомив про вступ у справу з метою захисту інтересів держави.

26.04.2023 р. на електронну пошту суду від відповідача надійшли заперечення № 2023/04/25-01 від 25.04.2023 р. на відповідь від 11.04.2023 р. на відзив на позовну заяву від 14.02.2023 р., що долучено судом до матеріалів справи.

26.04.2023 р. у підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 17.05.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.05.2023 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 07.06.2023 р.

07.06.2023 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 21.06.2023 р.

21.06.2023 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 12.07.2023 р.

27.06.2023 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов супровідний лист № 2023/06/21-01 від 21.06.2023 р. із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

10.07.2023 р. на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання № 2023/07/08-02 від 08.07.2023 р. про призначення судової почеркознавчої екпертизи, у якому він просив суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу документу.

12.07.2023 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання № 1656 від 11.07.2023 р. із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

12.07.2023 р. у судовому засіданні представник відповідача надав клопотання № 2023/07/12-01 від 12.07.2023 р. про долучення доказів із доданими до нього документами, що долучено судом до матеріалів справи.

12.07.2023 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 13.09.2023 р.

13.09.2023 р. у судовому засіданні за наслідками розгляду вищевказаного клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої екпертизи судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, оскільки, виходячи із та враховуючи предмет і підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що при вирішенні спору у даній справі не є необхідним проведення судової почеркознавчої експертизи спірного документу.

Також у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні надали усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Прокурор у судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2016 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 536, згідно з умовами п. 1.1. якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква, сторони дійшли згоди про те, що цей Договір є змішаним у розумінні ст. ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов?язується за умови сприяння та підтримки Сторони-2 протягом визначеного в Договорі строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, що є власністю Держави та належить Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б № 027573 від 1978 року Стороні, а Сторона-2 зобов?язується оплачувати надані послуги згідно умов цього Договору. Площа посівів становить 1868 га, згідно акту обстеження земельної ділянки, який є невід?ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 7.1.-7.2. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін.

7.2. Договір укладений строком на сім років. Якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору Сторона-2 заявить про свій намір продовжити дію договору, він може бути пролонгованим за згодою Сторони-1 на той же строк і на тих же умовах, що визначені у цьому договорі.

Пунктами 7.5., 7.6. договору передбачено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або актами чинного законодавства, зміни до цього договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється письмовою додатковою угодою до цього Договору.

7.6. Зміни до цього Договору набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або актах чинного законодавства.

08.08.2016 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт обстеження земельної ділянки до договору № 536 від 08.08.2016 р.

29.09.2016 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 1 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

26.10.2016 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 2 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

27.12.2018 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 3 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

16.01.2020 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 4 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

09.07.2020 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 5 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

01.10.2020 р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 6 до договору № 536 від 08.08.2016 р.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 4 до договору сторони дійшли згоди викласти пункт 7.2. договору у наступній редакції: „Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими особами та скріплення їх підписів печатками і діє до 08.08.2028 р., але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов?язань за цим Договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору Сторона-2 заявить про свій намір продовжити дію договору, він може бути пролонгованим за згодою Сторони-1 на той же строк і на тих же умовах, що визначені у цьому договорі.".

Як вбачається із матеріалів справи, у лютому 2023 р. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" про стягнення заборгованості за Договором № 536 від 08.08.2016 року у сумі 6 022 027, 02 грн, з яких 4 329 666, 65 грн основного боргу, 1 261 447, 78 грн заборгованості по компенсації земельного податку та 430 912, 59 грн пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2023 р. у справі № 911/399/23 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерства оборони України, за участю Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону, про стягнення заборгованості вирішено позов про стягнення заборгованості задовольнити частково; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 5 591 114, 43 грн закрити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" на користь Квартино-експлуатаційного відділу м. Біла Церква 430 912, 59 грн пені та 90 330, 40 грн витрат по сплаті судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 4, 5, 7 ст. 75 цього ж кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані обставини також були встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2023 р. у справі № 911/399/23 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква до ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерства оборони України, за участю Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону, про стягнення заборгованості.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є неспростованими, доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладену між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД".

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невідповідністю положень додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеної між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших нормативно-правових актів, так як вказана додаткова угода до договору була укладена внаслідок зловмисної домовленості повноважного представника позивача із другою стороною та всупереч Методичним рекомендаціям щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, підписаним Тимчасово виконуючим обов?язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і затвердженим Заступником Міністра оборони України у 2016 році.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням послуг здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірні договір № 536 від 08.08.2016 р. та додаткова угода № 1 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 2 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 3 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 4 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 5 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 6 до договору № 536 від 08.08.2016 р. були підписані від імені Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква начальником відділу Соловіченко В. О., діючим на підставі положення про відділ, (у відповідності до умов договору), та скріплені печаткою даного відділу, а від імені ТОВ „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД" директором товариства Лебединським Є. В. (договір № 536 від 08.08.2016 р. та додаткова угода № 1 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 2 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 3 до договору № 536 від 08.08.2016 р.), директором товариства Алтуховим О. М. (додаткова угода № 4 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 5 до договору № 536 від 08.08.2016 р., додаткова угода № 6 до договору № 536 від 08.08.2016 р.), діючими на підставі статуту товариства (у відповідності до умов договору), та скріплені печаткою даного товариства.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

2. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Пунктом 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України (у редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.

Вищевказані правова позиція та правові висновки сформульовані і викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 р. у справі № 911/2129/17.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду усіх належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів, необхідних для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, а саме та у тому числі, наявність зловмисної домовленості представника позивача (начальника відділу) із відповідачем при підписанні додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД".

Докази, додані позивачем до позовної заяви та надані ним у процесі розгляду справи, на підтвердження наявності усіх елементів, необхідних для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, а саме наявність зловмисної домовленості представника позивача (начальника відділу) із відповідачем при підписанні додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", а саме постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 р. у справі № 320/2093/21, акт службового розслідування від 17.10.2021 р., затверджений начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква від 18.10.2021 р., та інші не є належними та достатніми доказами, що підтверджують наявність станом на момент укладення спірної додаткової угоди до договору зловмисної домовленості представника позивача (начальника відділу) із відповідачем при підписанні додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", оскільки чітко не встановлюють таких обставин.

Заперечення позивача щодо того, що додаткова угода № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", підлягає визнанню недійсною на підставі статті 232 Цивільного кодексу України є необгрунтованими з вищевказаних підстав.

Що стосується тієї підстави позовної вимоги, що спірна додаткова угода № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., підписана між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", була укладена всупереч Методичним рекомендаціям щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, підписаним Тимчасово виконуючим обов?язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і затвердженим Заступником Міністра оборони України у 2016 році, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У 2016 році Заступником Міністра оборони України були затверджені Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, складені і підписані Тимчасово виконуючим обов??язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

Постановою Верховного Суду від 01.10.2019 р. залишено без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2019 р. і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 р. у справі № 924/848/18 р. за позовом Міністерства оборони України до: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницького, Українсько-німецького сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-Аграр Дніпро" про визнання недійсними результатів конкурсу та визнання недійсним договору від 11.11.2016 р. № 243

При цьому, залишаючи без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.04.2019 р. і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 р. у справі №924/848/18 р., Верховний Суд у своїй постанові від 01.10.2019 р. зазначив, що зважаючи на те, що затверджені Міністерством Методичні рекомендації як такі, що не зареєстровані у встановленому порядку (у Міністерстві юстиції України), не входять до кола актів цивільного законодавства, визначених статтею 4 ЦК України, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міноборони України не є нормативно-правовим актом, не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права, а рекомендують здійснювати роботу окремих самостійних установ, що є юридичними особами, в тому числі КЕВ м. Хмельницького за певним напрямком їх діяльності.

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що умови примірного договору, який є невід`ємним додатком до Методичних рекомендацій, не мають імперативного характеру, оскільки за взаємною згодою сторін умови договору, укладеного на основі примірного договору, може бути змінено або доповнено його зміст.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 р., залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2021 р., у справі № 815/1784/18 за позовом Фермерського господарства „Веста-Юг" до Заступника Міністра оборони України Голови постійно діючої комісії для проведення конкурсного відбору - генерал-лейтенанта Павловського Ігора Валентиновича, Головного управління майна та ресурсів треті особи Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси, Міністерство оборони України, Кабінет Міністрів України про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування методичних рекомендацій вирішено адміністративний позов Фермерського господарства „Веста-Юг" задовольнити та визнати протиправними дії заступника Міністра оборони України генерал-лейтенанта Павловського Ігоря Валентиновича щодо затвердження Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України без дати, прийняті Головним управлінням в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Галушко О. А.; визнати протиправними та нечинними повністю Методичні рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оброни України, прийняті Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України, в особі тимчасово виконуючого обов?язки начальника Галушко О. А. та затверджені заступником Міністра оборони України генерал-лейтенантом Павловським І. В.

Таким чином, заперечення позивача щодо того, що спірна додаткова угода № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., підписана між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", була укладена всупереч Методичним рекомендаціям щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, підписаним Тимчасово виконуючим обов?язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України і затвердженим Заступником Міністра оборони України у 2016 році є необгрунтованими, оскільки зазначені Методичні рекомендації носили лише рекомендаційний характер та були прийняті і затверджені у протиправний спосіб.

Заперечення позивача щодо того, що спірна додаткова угода № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., підписана між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", містить ознаки підробки підпису начальника відділу та печатки відділу і інші недоліки щодо форми угоди є безпідставними, оскільки зазначені обгрунтування були сформульовані позивачем вже не стадії розгляду справи по суті та не узгоджуються із підставами позову, викладеними у позовній заяві.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, позивачем не було надано суду усіх належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів, необхідних для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, а саме та у тому числі, наявність зловмисної домовленості представника позивача (начальника відділу) із відповідачем при підписанні додаткової угоди № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", а також те, що додаткова угода № 4 від 16.01.2020 р. до договору № 536 від 08.08.2016 р., укладена між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю „Екологічно-виробниче підприємство „Авалон ЛТД", не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, то позовна вимога позивача до відповідача про визнання її недійсною, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Також, як було зазначено вище, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, у тому числі, у зв`язку із пропущенням позовної давності.

З приводу вказаної заяви відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки, як було зазначено вище, будь-які права позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква у спірних відносинах відповідачем не порушувались, то у суду відсутні підстави для застосування позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення складено і підписано

08 листопада 2023 р.