Рішення

від 31.10.2023 по справі 920/1015/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.2023м. СумиСправа № 920/1015/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1015/23 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Глухівнафтопродукт» (вул. Гоголя, буд. 19-А, м. Глухів, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 03482873),

до відповідачаПриватного підприємства «Інвестрембуд» (вул. Партизан Глухівщини, буд. 23, м. Глухів, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 32064510),

про стягнення 209377,47 грн

установив:

28.08.2023 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 209377,47 грн (двісті дев`ять тисяч триста сімдесят сім грн 47 коп.), у тому числі: 178844,01 грн (сто сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок чотири грн 01 коп.) основний борг, 5848,36 грн (п`ять тисяч вісімсот сорок вісім грн 36 коп.) 3% річних за період з 02.09.2022 по 31.07.2023; 24685,10 грн (двадцять чотири тисячі шістсот вісімдесят п`ять грн 10 коп.) інфляційні нарахування за період з серпня 2022 року по липень 2023 року, а також стягнути з відповідача 3140,66 грн (три тисячі сто сорок грн 66 коп.) судового збору та інші судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи.

29.08.2023 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Приватне підприємство «Інвестрембуд» зареєстрований як юридична адреса з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 31.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1015/23; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

31.08.2023 копія зазначеної ухвали надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України за списком розсилки №5353.

19.09.2023 відповідач надіслав відзив на позов (вх №5908/23), в якому відповідач зазначив, що 178844,01 грн боргу відповідач повністю сплатив, а вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків, відповідач вважає, не підтверджені належними та допустимими доказами.

27.09.2023 представник позивача подав відповідь на відзив (вх №6102), відповідно до якої представник позивача підтвердив сплату відповідачем 178844,01 грн (78844,01 грн 18.08.2023 та 100000,00 грн 10.09.2023) основного боргу та наполягає на стягненні з відповідача 5848,36 грн 3% річних та 24685,10 грн інфляційних нарахувань.

Подані сторонами документи прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статей 209, 210 ГПК України судом з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

11.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глухівнафтопродукт» (далі постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Інвестрембуд» (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки №18 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник продає (зобов`язується поставити), а покупець купує відповідно до умов даного договору нафтопродукти, газ скраплений (надалі іменовані товари) для їх подальшого використання в своїй господарській діяльності.

Отримання товару покупцем відбувається безпосередньо на АЗС постачальника (п.1.2. договору).

Пунктом 1.3. договору визначено, що найменування, марка, кількість і ціна товару вказуються у видаткових накладних на кожну партію товару, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1.1. покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату за товар шляхом перерахунку на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів в гривнях, згідно наданого постачальником рахунку.

Постачальник відпускає (продає), а покупець одержує (купує) товар за цінами, вказаними у рахунках-фактурах (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору сторони несуть відповідальність один перед одним відповідно до чинного законодавства України.

У пункті 9.1. договору встановлено, що в частині виконання зобов`язань договір діє до моменту їх повного виконання сторонами.

У позові позивач зазначає, що в останню декаду липня 2022 року між позивачем та відповідачем, з огляду на військовий стан та відсутність у відповідача достатніх обігових коштів, була досягнута усна домовленість про постачання впродовж серпня 2022 року товару з АЗС без його попередньої оплати - з оплатою по факту постачання.

У серпні 2022 року на виконання умов договору позивач поставив відповідачу нафтопродукти та скраплений газ на загальну суму 328844,01 грн., що підтверджується наступними накладними:

-згідно з видатковою накладною №654 від 12.08.2022 - паливо моторне А-95Е-40 на суму 9482,70 грн.;

-згідно з видатковою накладною №655 від 12.08.2022 - паливо дизельне ДП-Л-Євро5 ВО на суму 81180,68 грн.;

-згідно з видатковою накладною №688 від 22.08.2022 - паливо моторне А-95Е-40 на суму 7481,75 грн.;

-згідно з видатковою накладною №689 від 22.08.2022 - паливо дизельне ДП-Л-Євро5 ВО та газ вугле водневий скраплений на загальну суму 73613,33 грн.

-згідно з видатковою накладною №712 від 29.08.2022 - бензин автомобільний А-95 Євро 5 та олива моторна 10W40 на суму 5059,10 грн.;

-згідно з видатковою накладною 713 від 29.08.2022 - паливо дизельне ДП-Л-Євро5 ВО та газ вуглеводневий скраплений на загальну суму 128710,85 грн.;

-згідно з видатковою накладною №752 від 31.08.2022 - паливо дизельне ДП-Л-Євро5 ВО на суму 23 315,60 грн.

Відпуск товару був здійснений на підставі довіреності від 01.08.2022 №5, виданої на ім`я директора ПП «ІНВЕСТРЕМБУД» ОСОБА_1 , термін дії якої становив до 31.08.2022.

У серпні 2022 року позивач здійснював заправку транспортних засобів відповідача відповідно до відомостей на відпуск нафтопродуктів та подекадно оформляв видаткові накладні, складав і реєстрував у встановленому порядку податкові накладні, які додані до позовної заяви.

02.09.2022 відповідач за платіжною інструкцією №168 перерахував позивачу за поставлений товар 50000,00 грн.

11.11.2022 позивач надіслав відповідачу претензію, в якій зазначив про заборгованість відповідача перед позивачем за договором в сумі 278844,01 грн та про нарахування відповідачу штрафних санкцій.

15.11.2022 відповідач вимогу отримав, але у термін визначений в претензії заборгованість не сплатив.

27.12.2022 відповідач за платіжною інструкцією №261 перерахував позивачу за поставлений товар 100000,00 грн.

У зв`язку із відсутністю сплати відповідачем позивачу вартості поставленого товару за договором в сумі 178844,01 грн позивач звернуся до суду з даним позовом.

У ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач здійснив повну оплату вартості поставленого товару: 18.08.2023 за платіжною інструкцією №320 в сумі 78844,01 грн та 10.09.2023 за платіжною інструкцією №390 в сумі 100000,00 грн.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором, в той час як відповідач вимоги щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару на час подання позову не виконав, у зв`язку з чим заборгував позивачу 178844,01 грн.

Разом з тим судом встановлено, що відповідачем сплачено 178844,01,00 грн основного боргу (платіжні інструкції від 18.08.2023 №320 в сумі 78844,01 грн, від 10.09.2023 №390 в сумі 100000,00 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку зі сплатою відповідачем 178844,01 грн вартості поставленого товару (один платіж до відкриття провадження у справі, інший після відкриття провадження у справі) відсутній предмет спору щодо позовної вимоги про стягнення 178844,01 грн основного боргу, суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача 178844,01 основного боргу за договором відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач просить стягнути з відповідача 5848,36 грн 3% річних за період з 02.09.2022 по 31.07.2023, та 24685,10 грн інфляційні нарахування за період з серпня 2022 року по липень 2023 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, проти нарахованих 3% річних та інфляційних втрат заперечує. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено неповне та несвоєчасне виконання умов договору в частині оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків є законними та обґрунтованими.

Судом встановлено, що у період з 02.09.2022 до 26.12.2022 заборгованість відповідача за договором складала 278844,01 грн, а з 27.12.2022 по 31.07.2023 178844,01 грн. Зазначене враховано при перевірці розрахунку позивача щодо нарахованих 3% річних та інфляційних збитків.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5848,37 грн 3% річних (з яких 2658,57 грн нараховані на суму заборгованості 278844,01 грн за період з 02.09.2022 по 26.12.2022, та 3189,80 грн, що нараховані на суму боргу 178844,01 грн за період з 27.12.2022 по 31.07.2023), а також 23562,88 грн інфляційних збитків (з яких: 16493,30 грн нараховані за період вересень-грудень 2022 року на суму заборгованості 278844,01 грн та 7069,58 грн нараховані за період січень-липень 2023 року на суму заборгованості 178844,01 грн).

Таким чином, в межах заявленої суми суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення 5848,36 грн 3% річних, а також стягує з відповідача 23562,88 грн інфляційних нарахувань. В стягненні 1122,22 грн інфляційних нарахувань суд відмовляє за необґрунтованістю.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення 178844,01 грн основного боргу, 23562,88 грн інфляційних збитків та 5848,36 грн 3% річних, разом з тим, з урахуванням наведених вище обставин сплати відповідачем 178844,01 грн основного боргу, суд закриває провадження у справі в частині стягнення 178844,01 грн основного боргу за відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 23562,88 грн інфляційних збитків та 5848,36 грн 3% річних, в іншому - відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача судовий збір в сумі 3140,66 грн, що сплачений при зверненні з позовом за платіжною інструкцією №8454 від 18.08.2023.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи обставини часткової сплати суми боргу до відкриття провадження у справі та часткове задоволення позову, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2684,00 грн судового збору, в межах мінімальної ставки судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Закрити провадження у справі №920/1015/23 в частині стягнення 178844,01 грн основного боргу.

3.Стягнути з Приватного підприємства «Інвестрембуд» (вул. Партизан Глухівщини, буд. 23, м. Глухів, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 32064510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глухівнафтопродукт» (вул. Гоголя, буд. 19-А, м. Глухів, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41400; код за ЄДРПОУ 03482873) 5848,36 грн (п`ять тисяч вісімсот сорок вісім грн 36 коп.) 3% річних, 23562,88 грн (двадцять три тисячі п`ятсот шістдесят дві грн 88 коп.) інфляційних нарахувань, а також 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп.) судового збору.

4.В іншому відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2023.

СуддяВ.Л. Котельницька