Рішення

від 08.11.2023 по справі 920/1067/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.11.2023м. СумиСправа № 920/1067/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г.,

Розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 920/1067/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інструмент-Інвест (просп. Свободи, буд. 25/2, кв. 84, м. Суми, 40016)

до відповідача Акціонерного товариства Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування Насосенергомаш (пл. Привокзальна, буд. 1, м. Суми, 40022)

про стягнення 501 295 грн 92 коп.,

представники учасників справи:

від позивача Потураєв С.В.;

від відповідача - Скубира О.М.;

УСТАНОВИВ:

Позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 501 295 грн 92 коп., в тому числі: 358 629 грн 07 коп. заборгованості за поставлений товар, 35 862 грн 91 коп. пені, 15 954 грн 52 коп. 3% річних, 90 849 грн 42 коп. інфляційних втрат відповідно до договору поставки № 81121 від 08.11.2021, укладеного між сторонами. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судові витрати (7519 грн 44 коп. витрат по сплаті судового збору, 20 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу).

Ухвалою від 14.09.2023 Господарський суд Сумської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1067/23; визначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, за ініціативою суду в судовому засіданні з повідомленням сторін; призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 16.10.2023, 11:30; надав відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; надав позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив; надав відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Згідно зі ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвала суду від 14.09.2023 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу за адресою місцезнаходження та отримана останнім 19.09.2023, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

03.10.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 6243 від 03.10.2023), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Відповідач зазначає, що надані позивачем докази, а саме рахунок на оплату від 07.12.2021 № 1381, видаткові накладні від 17.12.2021 № 1642, від 04.01.2022 № 6, рахунок на оплату від 16.12.2021 № 1426, видаткова накладна від 13.01.2022 № 30, рахунок на оплату від 12.01.2022 № 27, видаткові накладні від 25.01.2022 № 70, від 03.02.2022 № 136, рахунок на оплату від 28.01.2022 № 93, видаткова накладна від 10.02.2022 № 173 підтверджують факт поставки товару за договором поставки від 20.12.2019 № 13-11/89, а не за договором поставки № 81121 від 08.11.2021. Оскільки позивач не подав доказів поставки товару за договором від 08.11.2021 № 81121, згідно зі специфікаціями від 07.12.2021 № 1381, від 16.12.2021 № 1426, від 12.01.2022 № 27, від 28.01.2022 № 93, відповідач не порушив строки оплати товару за договором.

11.10.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 6440 від 11.10.2023), в якій зазначає договір поставки №13-11/89 був укладений між сторонами 20.12.2019, договір № 81121 - 08.11.2021. Дійсно, через технічну помилку в програмі бухгалтерського обліку, на видаткових накладних міститься посилання на попередній договір, який було укладено між сторонами. Водночас сторони при здійсненні господарських операцій, проведенні оплати, обміну листами, розуміли та підтверджували, що діють відповідно до умов договору поставки №81121 від 08 листопада 2021 року. У погоджених та підписаних сторонами специфікаціях № 1381 від 07.12.2021, № 1426 від 16.12.2021, №27 від 12.01.2022, №93 від 28.01.2022, які містять посилання на договір №81121 від 08.11.2021, перелік найменувань товарів відповідає переліку найменувань, зазначених у рахунках. Відповідач у лютому 2022 року здійснював оплату отриманого за договором товару і у призначенні платежу зазначав договір поставки від 08 листопада 2021 року. Відповідно до банківських виписок відповідач здійснював оплату товару 14.02.2022 відповідно до рахунку № 1412 від 13.12.2021 саме за договором №81121 від 08.11.2021, як і оплату товару 21.02.2022 відповідно до рахунку №1412 від 13.12.2021. У відповідь на претензію позивача щодо сплати заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки №81121 від 08 листопада 2021 року, відповідач визнав наявність невиконаних грошових зобов`язань щодо оплати товару в сумі 358 629,07 грн. саме за договором поставки №81121 від 08 листопада 2021 року. Відповідач, заперечуючи в суді, що поставка товару відбувалась та існуюча заборгованість виникла за договором поставки №81121 від 08 листопада 2021 року, діє всупереч принципу добросовісності.

У судовому засіданні 16.10.2023, за участю представників позивача та відповідача, суд оголосив перерву до 08.11.2023, 12 год. 00 хв.

25.10.2023 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6740 від 25.10.2023), в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що у період з 08 листопада 2021 року до 31 грудня 2021 року були чинні як договір поставки від 20.12.2019 № 13-11/89, так і договір поставки від 08.11.2021 № 81121. На підтвердження чинності договору № 13-11/89 та зобов`язань за ним, відповідач надає суду копії специфікацій від 18.10.2021 № 1174, № 1175, від 19.10.2021 № 1182, згідно з якими позивач був зобов`язаний здійснити поставку товару відповідачу на загальну суму 109 063,54грн. Відповідно до реєстру платежів у період з 13.09.2021 до 21.02.2022 відповідач здійснював оплату поставленого товару як за договором від 20.12.2019, так і за договором від 08.11.2021. Таким чином, твердження позивача про те, що сторони розуміли та підтверджували своїми діями, що вся продукція/товар, який буде постачатися після 08 листопада 2021 року, буде постачатися відповідно до договору поставки № 81121 від 08.11.2021 не підтверджена матеріалами справи. Підписанням видаткових накладних, які є первинними обліковими документами сторони зафіксували факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, які є підставою виникнення зобов`язань за договором від 20.12.2019 № 13-11/89, а не за договором від 08.11.2021 № 81121.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів 20 грудня 2019 року між сторонами укладений договір поставки № 13-11/89 за умовами якого позивач зобов`язується поставити та передати у власність відповідачу, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити на умовах договору продукцію (надалі - товар), кількісні та якісні характеристики якої викладені в специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору (п. 1.1. договору). Договір вважається діючим з моменту підписання та діє до 31.12.2021.

08.11.2021 між сторонами укладений договір поставки № 81121 за умовами якого позивач зобов`язується поставити та передати у власність відповідачу, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити на умовах договору продукцію (надалі - товар), кількісні та якісні характеристики якої викладені в специфікаціях, що є невід`ємними частинами договору (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 2.1. договору позивач поставляє товар (партію товару) автомобільним транспортом на умовах СРТ - м. Суми, склад покупця або склад автоперевізника. При тлумаченні умов поставки мають силу Міжнародні правила тлумачення торгівельних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

Строк поставки товару протягом 14 календарних днів з дати підписання специфікації сторонами, якщо інше не зазначено в специфікації (п. 2.3. договору).

Датою поставки товару (партії товару) вважається дата, вказана у видатковій накладній та в товарно-транспортній накладній (п. 2.4. договору).

Відповідно до п. 2.7. договору, право власності на товар (партію товару) та ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару (партії товару).

Орієнтована сума договору становить 3 000 000 грн., в тому числі ПДВ, і включає в себе вартість товару та витрати в залежності від умов постачання. Загальна сума договору визначається як сума всіх підписаних уповноваженими представниками сторін специфікацій, що є невід`ємною частиною договору (п. 3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості товару (партії товару) відповідно до рахунку-фактури на банківський рахунок постачальника протягом 60 днів з моменту постачання товару, якщо інше не вказано в специфікації.

Договір вважається діючим з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 (п. 9.4. договору).

Відповідно до специфікації № 1381 від 07.12.2021 позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, згідно із зазначеним у специфікації переліком, загальною вартістю 113 284 грн. 80 коп., відповідно до специфікації № 1426 від 16.12.2021 загальною вартістю 30912 грн. 00 коп., відповідно до специфікації № 27 від 12.01.2022 загальною вартістю 92628 грн. 60 коп., відповідно до специфікації № 93 від 28.01.2022 загальною вартістю 124891 грн. 20 коп.

На оплату товару позивач виставив відповідачу рахунки: № 1381 від 07.12.2021 на суму 113 284 грн 80 коп., № 1426 від 16.12.2021 на суму 30912 грн 00 коп., № 27 від 12.01.2022 на суму 92628 грн 60 коп., № 93 від 28.01.2022 на суму 124891 грн 20 коп., а також рахунок № 85 від 26.01.2022 на суму 4011 грн 67 коп.

Відповідно до видаткових накладних № 1642 від 17.12.2021, № 6 від 04.01.2022 позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 113 284 грн. 80 коп.; згідно з видатковою накладною № 30 від 13.01.2022 позивач поставив відповідачу товар вартістю 30 912 грн., видатковими накладними № 70 від 25.01.2022, № 136 від 03.02.2022 товар вартістю 92628 грн. 60 коп., видатковою накладною № 173 від 10.02.2022 товар вартістю 117792 грн., видатковою накладною № 135 від 03.02.2022 товар вартістю 4011 грн 67 коп. Всього позивач поставив відповідачу товар на суму 358 629 грн 07 коп.

Товар отримали уповноважені представники відповідача згідно з довіреностями № 2748 від 16.12.2021, № 66 від 13.01.2022, № 165 від 25.01.2022, № 261 від 03.02.2022, № 319 від 10.02.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору від 08.11.2021 не оплатив поставлений товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 358 629 грн 07 коп.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 73, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд встановив, що факт поставки позивачем відповідачу та отримання останнім товару на загальну суму 358629 грн 07 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема видатковими накладними, що підписані сторонами, довіреностями на отримання товару.

Суд встановив, що виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату та видаткові накладні містять посилання на договір № 13-11/89 від 20.12.2019.

Водночас, поставлений позивачем відповідачу товар згідно з видатковими накладними № 1642 від 17.12.2021, № 6 від 04.01.2022, № 30 від 13.01.2022, № 70 від 25.01.2022, № 136 від 03.02.2022, № 173 від 10.02.2022, як за переліком та кількістю товару, так і за його вартістю, повністю відповідає товару, який позивач зобов`язався поставити відповідачу за специфікаціями № 1381 від 07.12.2021, № 1426 від 16.12.2021, № 27 від 12.01.2022, № 93 від 28.01.2022. Зазначені специфікації містять посилання саме на договір № 81121 від 08.11.2021 та є його невід`ємною частиною.

Докази того, що між сторонами у період з 08.11.2021 до 10.02.2022 погоджувалася поставка товару за договором № 13-11/89 від 20.12.2019 шляхом укладення специфікацій на поставку товару, що переданий відповідачу за вказаними видатковими накладними, матеріали справи не містять, такі докази відповідач не подав. Строк дії договору № 13-11/89 від 20.12.2019 закінчився 31.12.2021 і не продовжувався, що підтвердили сторони у судовому засіданні 08.11.2023.

Враховуючи вірогідність і взаємний зв`язок поданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що поставка товару за видатковими накладними № 1642 від 17.12.2021, № 6 від 04.01.2022, № 30 від 13.01.2022, № 70 від 25.01.2022, № 136 від 03.02.2022, № 173 від 10.02.2022 здійснювалася відповідно до договору № 81121 від 08.11.2021 та специфікацій № 1381 від 07.12.2021, № 1426 від 16.12.2021, № 27 від 12.01.2022, № 93 від 28.01.2022, які є невід`ємною частиною договору.

Щодо поставки товару за видатковою накладною № 135 від 03.02.2022, суд зазначає, що сторони не погоджували цю поставку шляхом укладення специфікації, як це передбачено договором № 81121 від 08.11.2021, у видатковій накладній та рахунку посилання на зазначений договір відсутнє. Видаткова накладна № 135 від 03.02.2022 та рахунок № 85 від 26.01.2022 містять посилання на договір № 13-11/89 від 20.12.2019, строк дії якого закінчився 31.12.2021.

За цих обставин підстави вважати, що поставка товару на суму 4011 грн 67 коп. здійснена відповідно до договору № 81121 від 08.11.2021 чи договору № 13-11/89 від 20.12.2019, відсутні.

З урахуванням положень ст. 202, 205, 207, 638, 639, 640, 642 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару за видатковою накладною № 135 від 03.02.2022 шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб. Строк виконання грошового зобов`язання з оплати товару, в цьому випадку визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов`язана з моментом його прийняття, оскільки докази погодження між сторонами іншого строку оплати товару на суму 4011 грн 67 коп. в матеріалах справи відсутні.

Суд встановив, що відповідач не розрахувався за отриманий товар за видатковими накладними № 1642 від 17.12.2021, № 6 від 04.01.2022, № 30 від 13.01.2022, № 70 від 25.01.2022, № 136 від 03.02.2022, № 173 від 10.02.2022 у встановлений договором строк, за видатковою накладною № 135 від 03.02.2022 після прийняття товару, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача; заборгованість становить 358629 грн 07 коп. Доказів сплати боргу відповідач не подав.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховані 3% річних в загальній сумі 15 954 грн. 52 коп. та інфляційні втрати в загальній сумі 90 849 грн 42 коп., в тому числі: 5196 грн. 79 коп. 3% річних та 31 607 грн. 98 коп. інфляційних втрат за період з 16.02.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 1642 від 17.12.2021 в розмірі 110 344 грн. 80 коп.; 133 грн 63 коп. 3% річних та 842 грн. 16 коп. інфляційних втрат за період з 08.03.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 6 від 04.01.2022 в розмірі 2940 грн. 00 коп.; 1387 грн 23 коп. 3% річних та 8854 грн. 66 коп. інфляційних втрат за період з 15.03.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 30 від 13.01.2022 в розмірі 30912 грн. 00 коп.; 3932 грн 22 коп. 3% річних та 20778 грн. 02 коп. інфляційних втрат за період з 29.03.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 70 від 25.01.2022 в розмірі 89928 грн. 60 коп.; 173 грн 11 коп. 3% річних та 926 грн. 90 коп. інфляційних втрат за період з 05.04.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 135 від 03.02.2022 в розмірі 4011 грн. 67 коп.; 116 грн 51 коп. 3% річних та 623 грн. 84 коп. інфляційних втрат за період з 05.04.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 136 від 03.02.2022 в розмірі 2700 грн. 00 коп.; 5015 грн 03 коп. 3% річних та 27215 грн. 86 коп. інфляційних втрат за період з 12.04.2022 до 11.09.2023, виходячи з суми заборгованості за товар поставлений за видатковою накладною № 173 від 10.02.2022 в розмірі 117792 грн. 00 коп.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, суд встановив, що позивач застосував невірний сукупний індекс інфляції за періоди нарахування (1, 286 та 1, 231 замість 1,26082654 та 1,20653257), що призвело до безпідставного нарахування інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 8951 грн. 83 коп. Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, результати долучені до матеріалів справи.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з положеннями ч. 1, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Відповідно до п. 6.3. договору, у разі прострочення платежів покупець, на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2% простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 10% суми простроченого платежу.

Згідно з розрахунком позивача, за несвоєчасну оплату товару відповідачу нарахована пеня, виходячи з суми заборгованості за товар, з урахуванням обмеження у 10% суми простроченого платежу, в сумі 35862 грн 91 коп.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд встановив, що розмір заявленої до стягнення пені в сумі 35461 грн. 74 коп. за несвоєчасну оплату товару за видатковими накладними № 1642 від 17.12.2021, № 6 від 04.01.2022, № 30 від 13.01.2022, № 70 від 25.01.2022, № 136 від 03.02.2022, № 173 від 10.02.2022, з урахуванням обмеження у 10% суми простроченого платежу, не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Підстави для нарахування пені в сумі 401 грн 17 коп. відповідно до п. 6.3. договору від 08.11.2021 за несвоєчасну оплату товару, поставленого за видатковою накладною №135 від 03.02.2022, відсутні, оскільки як встановив суд, відповідна поставка здійснена не на підставі договору від 08.11.2021, умовами якого передбачена відповідальність у вигляді пені, а шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

За викладених обставин суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідача 358 629 грн 07 коп. грн 00 коп. заборгованості за товар, 81 897 грн 59 коп. інфляційних втрат, 15 954 грн. 52 коп. 3% річних та 35 461 грн 74 коп. пені.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 8951 грн 83 коп. інфляційних втрат та 401 грн 17 коп. пені суд відмовляє, за їх необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідні висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 № 922/445/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд встановив, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 920/1067/23 в сумі 20000 грн 00 коп. підтверджується договором про надання професійної правничої (правової) допомоги № 0509 від 05.09.2023, в якому сторони погодили перелік послуг, які надає адвокат (п. 2.1. договору), платіжною інструкцією № 5159 від 06.09.2023, випискою з банківського рахунку адвоката, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000514 від 01.03.2018, ордером серії ВМ № 1041008 від 11.09.2023.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись принципами справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткову відмову позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу (в сумі 10000 грн 00 коп.), з урахуванням таких критеріїв, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи. Враховуючи предмет та ціну спору, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Справа розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, зважаючи на складність справи, є розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 10 000 грн 00 коп.

Суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 7379 грн 14 коп., витрати позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, в сумі 9813 грн 42 коп. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Акціонерного товариства Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування Насосенергомаш (пл. Привокзальна, 1, м. Суми, Сумська область, 40011, код ЄДРПОУ 05785448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інструмент-Інвест (просп. Свободи, буд. 25/2, кв. 84, м. Суми, 40016, код ЄДРПОУ 32779341) 358 629 грн 07 коп. заборгованості за товар, 35 461 грн 74 коп. пені, 15 954 грн. 52 коп. 3% річних, 81 897 грн 59 коп. інфляційних втрат, 7379 грн 14 коп. витрат по сплаті судового збору, 9813 грн 42 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене та підписане суддею 09.11.2023.

СуддяД. В. Вдовенко