Постанова

від 07.11.2023 по справі 371/200/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8185/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2023 року місто Київ

справа №371/200/21

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Капшук Л.О., у справі за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича, третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до відповідачів в якому просив усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 шляхом:

визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2018 року №666, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40099786 від 14 березня 2018 року і здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку;

повернення земельної ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

На обґрунтування вимог посилався на те, що на підставі рішення Київської обласної ради №168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та рішення Черкаської обласної ради №14-4 від 26 лютого 2000 року «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів» організовано Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» та надано останньому статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Межі регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. На території Київської області знаходиться 5148,7 га земель РЛП, з них 3517,2 га на території Малобукринської сільської ради Миронівського району.

Вказував, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року №КИ/3222984000:01:003/00016450 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

В подальшому, згідно рішення державного реєстратора від 04 квітня 2014 року за №12168499, Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (зазначену вище земельну ділянку), серії НОМЕР_1 , індексний номер 12168499.

Зазначав, що 12 березня 2018 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №666 та на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І., індексний номер 40099786 від 14 березня 2018 року, здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 за ОСОБА_1 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року у справі №371/456/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року, задоволено позов Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», визнано недійсними та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року за №КИ/3222984000:01:003/00016450 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (зазначену вище земельну ділянку) серії САК № 927528, індексний номер 12168499.

В ході розгляду судової справи №371/456/17 встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 відведено у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів».

Посилався на те, що спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності, знаходилася за межами населеного пункту та відносилася до земель природно-заповідного фонду. А відтак, розташування спірної земельної ділянки, із кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 у межах Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що за чинним законодавством унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Вказував, що земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав, що підтверджується листом Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2020 року №37920/0/2-20, а також, всупереч вимог ст.ст.20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій» без розроблення відповідного проекту із землеустрою.

Зазначав, що згідно з вимогами статті 178 ЦК України, статей 43, 44, 84 ЗК України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 14, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», спірна земельна ділянка має статус обмежено оборотоздатної і такої, що не може бути предметом правочинів купівлі-продажу із переходом права власності на неї від однієї фізичної особи до іншої.

Позивач посилався на те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу №666 від 12 березня 2018 року наведені вище вимоги законодавства не дотримані, а тому є визначені статтями 203, 215 ЦК України правові підстави для визнання правочину недійсним.

Вказував, що відчужена ділянка не вибула із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України і її зареєстрований власник змінився лише формально. Існування договору купівлі-продажу є юридичною перешкодою у реалізації державою правомочностей користування та розпорядження ділянкою, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за відсутності рішення суду про визнання цього договору недійсним, можуть знову ставити вимогу про реєстрацію за ними права власності на землю та іншим чином оспорювати законний статус Кабінету Міністрів України як правомочного власника цих ділянок.

Зазначав, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу, у разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Посилався на те, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язанняостанньогоповернути ділянку площею 2 газ кадастровимномером3222984000:01:003:0007 у державну власність.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Київської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив:

скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі;

скасувати ухвалу Миронівського районного суду від 19 серпня 2021 року та постановити нову, якою задовольнити заяву Київської обласної прокуратури від 14 липня 2021 року №15/3-749вих-21 про залучення правонаступника та уточнення позовних вимог у справі;

скасувати ухвалу Миронівського районного суду від 20 червня 2022 року та постановити нову, якою задовольнити заяву Київської обласної прокуратури від 12 травня 2022 року №12/2-221вих-22 про залучення правонаступника у справі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що на момент відкриття провадження у даній справі, відповідно до положення ст.122 ЗК України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Водночас, 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-IX, яким внесено відповідні зміни до ст.122 ЗК України, а також набрали чинності положення п.24 розділу X Перехідні положення ЗК України.

Так, згідно з ч.ч.1, 8 ст.122 ЗК України в редакції, чинній на даний час, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Вказував, що враховуючи, що регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку, Кабінет Міністрів України починаючи з 27 травня 2021 року не є уповновноваженим органом державної влади щодо розпорядження такими землями.

Апелянт зазначав, що у зв`язку з викладеним, виникла необхідність та юридичні підставі щодо заміни позивача у справі з Кабінету Міністрів України на Ржищівську міську раду, а тому під час підготовчого засідання прокурором подано до суду першої інстанції відповідну заяву від 14 липня 2021 року №15/3-749вих-21 про залучення правонаступника та уточнення позовних вимог, із дотриманням вимог ст.ст.49, 50, 55, 56, 57, 197 ЦПК України.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України.

Вважає, що у випадку спірних правовідносин суд першої інстанції неправомірно відмовим прокурору у залученні правонаступника.

Посилався на те, що прокурором, враховуючи неможливість оскарження попередньої ухвали, оскільки вона не оскаржується окремо від рішення суду, повторно подано до суду першої інстанції відповідну заяву про заміну правонаступника, однак ухвалою Миронівський районний суд від 20 червня 2022 року відмовлено у задоволенні вказаної заяви прокурора.

Вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згода Кабінету Міністрів України та Ржищівської міської ради на заміну правонаступника у спірних правовідносинах не потребується, навіть враховуючи, що останні не заперечують проти цього.

Зазначав, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції суд фактично повністю керувався доводами, які використано при постановленні оскаржуваних ухвал від 19 серпня 2021 року та 20 червня 2022 року.

Посилався на те, що судом першої інстанції взагалі не досліджено докази, не встановлено чи мало місце порушення прав та інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурором, у рішенні суду відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І., третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у тому числі адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року №КИ/3222984000:01:003/00016450 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222984000:01:003:0007, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області (т.1, а.с.69).

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 було зареєстроване 01 квітня 2014 року на підставі свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_2 , виданого 04 квітня 2014 року Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції.

12 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. за №666.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №239985432 від 11 січня 2021 року, право власності на спірну земельну ділянку 12 березня 2018 року зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, підстава внесення запису - рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40099786 від 14 березня 2018 року (т.1, а.с.44-46).

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року у цивільній справі №371/456/17 за позовом Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» до ГУ Держгеокадастру у Київській області, державного кадастрового реєстратора ГУ Держгеокадастру у Київській області Юзика О.М., ОСОБА_2 , третя особа: Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року №КИ/3222984000:01:003/00016450 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та надано йому у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222984000:01:003:0007, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області.

Вказане рішення залишено без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у цивільній справі №371/456/17 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 02 травня 2018 року у цивільній справі №371/456/17 встановлено, що Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» був утворений на підставі рішення Київської обласної ради №168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та рішення Черкаської обласної ради №14-4 від 26 лютого 2000 року «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів» та набув статусу об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Вказаний об`єкт природно-заповідного фонду організовано у власності АТЗТ «Аграрно-екологічне об`єднання «Трахтемирів» площею - 5148,7 га на землях Малобукринської та Грушівської сільських рад Миронівського району Київської області без вилучення земель у землекористувача.

У рішенні зазначено, що Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» перебуває на обліку територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Згідно даних «Проекту створення РЛП «Трахтимирів», Державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, карти - схеми регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та схеми розташування земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, знаходиться на території РЛП «Трахтимирів».

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 відведена у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Відповідно, ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №37920/0/2-20 від 12 листопада 2020 року вбачається, що Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області із кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 не приймалося (т.1, а.с. 36).

Згідно повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-10-0.2-15701/2-20 від 07 грудня 2020 року за даними ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 зареєстрована в ДЗК на підставі заяви ОСОБА_2 від 06 березня 2014 року та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (розробник ПП «Автотранс ЛЛС»). На даний час зазначена земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 (дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 12 березня 2018 року, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав -25226777. У місцевому фонді документації із землеустрою Відділу не обліковується документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 (т.1, а.с.70-75).

Відповідно до даних ТОВ «Геоматичні рішення» №04/02 від 01 лютого 2021 року та схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 вбачається, що в ході вивчення та співставлення (накладення) координат вказаної земельної ділянки з межами Малобукринської сільської ради та Великобукринської сільської ради встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту (т.1, а.с.76,77).

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Київської обласної прокуратури вказував на те, що розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007, яку набув ОСОБА_2 від Головного управління Держземагентства у Київській області та в подальшому відчужив на користь ОСОБА_1 у межах регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування даної земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 27 травня 2021 року Кабінет Міністрів України не є розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, а тому на час ухвалення судового рішення у справі він не є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру» №1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно з ч.ч.3, 4 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Частиною 1 статті 45 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній власності.

За змістом частини 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 8 статті 122 ЗК України, в редакції чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду,Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Станом на момент звернення прокурора до суду з позовом, частиною 9 статті 149 ЗК України було визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності, у прокурора на момент звернення з даною позовною заявою були наявні правові підстави для звернення із даним позовом до суду в інтересах держави саме в особі Кабінету Міністів України.

Звертаючись до суду з позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва, орган, зазначений прокурором як такий, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, набув статусу позивача.

Проте, з 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (від 28 квітня 2021 року №1423-IX), яким були внесені відповідні зміни до статті 122 ЗК України, а також набрали чинності положення пункту 24 розділу X Перехідні положення ЗК України.

Відповідно до пункту 24 розділу X Перехідних положень ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. До встановлення меж територій та об'єктів природно заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно заповідного фонду.

Статтею 7 Закону України «Про природно заповідний фонд України» визначено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку.

Відтак, з 27 травня 2021 року розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, є уповноважений орган територіальної громади.

Відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області від 09 грудня 2020 року №34-02-08, Малобукринську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Ржищівської міської ради Київської області. З урахуванням змін, що відбулися в законодавстві, повноваження на розпорядження землями комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, перейшли до уповноваженого органу територіальної громади.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з вищевикладеним виникла необхідність та юридичні підставі щодо заміни позивача у справі з Кабінету Міністрів України на Ржищівську міську раду, а тому під час підготовчого засідання суду першої інстанції прокурором було подано до суду заяву від 14 липня 2021 року №15/3-749вих-21 про залучення правонаступника та уточнення позовних вимог, із дотриманням вимог ст.ст.49, 50, 55, 56, 57, 197 ЦПК України.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Київської обласної прокуратури про залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України.

16 травня 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до суду першої інстанції заяву про залучення до участі у справі правонаступника позивача Ржищівську міську раду шляхом заміни останньою Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 20 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України.

Звертаючись з апеляційною скаргою, заступник керівника Київської обласної прокуратури вказував на те, що у випадку спірних правовідносин суд першої інстанції неправомірно відмовим прокурору у залученні правонаступника. Зазначив, що з огляду на те, що ухвали про відмову у заміні сторони у справі не оскаржуються окремо від рішення суду, заперечення на зазначені ухвали включено до апеляційної скарги на рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року.

Щодо вказаних доводів, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 зауважила, що за обставин наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб'єкта (територіальної громади) (пункт 10.23. постанови).

Вказані висновки відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки під час розгляду справи, внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала Ржищівська територіальна громада, проте з врахуванням наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, це не є підставою для зміни суб'єктного складу учасників справи.

Таким чином відмови суду першої інстанції у залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, а тому підстав для скасування вказаних ухвал суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, а відтак рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Щодо способу захисту порушеного права, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктомособливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі водного фонду.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Положеннями статтей 43, 44 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України».

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

Статтею 23 вказаного Закону визначено, що регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів для потреб регіональних ландшафтних парків провадиться в порядку, встановленому законодавством України.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об`єктів;

створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів;

сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Згідно з частинами 1, 4 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 вказаної статті ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об'єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Спірна земельна ділянка відведена у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду РЛП «Трахтемирів», без відповідних згоди та погодження, отже з порушенням вимог закону. Відповідно ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Оскільки спірна земельна ділянка знаходяться в межах природно-заповідного фонду РЛП «Трахтемирів», отже є землями природно-заповідного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Отже, позивачем доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права, у виді перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання своїм майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь держави не порушуватиме принцип пропорційності втручання в його право власності, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об'єктом комплексної охоронидержави.

Відомості реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55); від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункт 11.1.), а також постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі №6-32цс14.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду вказує на неможливість заволодіння громадянами та юридичними особами землями за рахунок земль цього фонду, крім випадків, передбачених законом.

Отже, зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов. Такий позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 вказано, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 11.7. постанови).

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження №14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 (провадження №12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження №14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20, пункт 8.1).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18 (пункт 31).

Отже, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. При цьому, зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта.

Таким чином, заявлена прокурором позовна вимога про повернення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 є ефективним способом захисту порушеного права.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

А відтак, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2018 року №666, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40099786 від 14 березня 2018 року і здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку задоволенню не підлягають, оскільки не відповідають належному способу захисту у цій справі.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням належного та ефективного способу захисту порушених прав та інтересів позивача, колегія суддів приходить до висновку, що позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» підлягає частковому задоволенню шляхом повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду, площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 на користь держави в особі Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади (Ржищівська міська рада, код ЄДРПОУ 04358218) з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Що стосується вимог заявлених до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І., то вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 зроблено висновок, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі №520/13067/17, постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №357/7734/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. не є належним відповідачем у даній справі, а тому в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України та пропорційності задоволених вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури слід стягнути судові витрати понесені позивачем у суді першої та апеляційної інстанції зі сплати судового збору у розмірі 5675 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання недійним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні державою права користування і розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду, площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0007 шляхом повернення даної земельної ділянки на користь держави в особі Ржищівської міської об`єднаної територіальної громади (Ржищівська міська рада, код ЄДРПОУ 04358218)з незаконного володіння ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

У задоволенні вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійним договору та скасування рішення про державну реєстрацію прав відмовити.

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на користь Київської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909996 судові витрати у розмірі 5675 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2023 року.

Головуючий:

Судді: