Рішення

від 16.08.2023 по справі 367/6449/16-ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6449/16-ц

Провадження №2/367/294/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

16 серпня 2023 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Балинській О.С.,

за участі прокурора Годлевської-Коновалової А.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В позовній заяві зазначає, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2204/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922191 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0089 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

В подальшому ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2009, про що було здійснено напис на державному акті на право власності на земельну ділянку.

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 77 214,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.13 за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922191, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.16 № А162/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0099 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядкуст.388 Цивільного кодексу Україниможливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначає, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12Перехідних положень Земельного кодексу України(в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття новогоЗемельного кодексу Українипродовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставіст. 388 ЦК України.

Окрім того, спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст.84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0089, вартістю 77214,38 гривень та судові витрати по справі покласти на відповідача.

18.05.2020 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, згядно яного просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та застосувати строки позовної давності з наступних підстав. Так, Відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі - продажу від 21.07.2009 року. Вказаний договір укладений в письмовій нотаріальній формі і є дійсним на сьогоднішній день. Разом з тим, по відношенню до Відповідача, судами у вказаній справі було відмовлено у задоволенні позову прокурора м. Ірпеня щодо визнання права власності на земельну ділянку за державою, при цьому судами встановлено дійсність вказаного договору купівлі-продажу укладеного Відповідачем. Також судом у рішенні від 19.07.13 р. встановлено, що зазначений договір не порушує публічний порядок, а отже надано правову оцінку правомірності набуття права власності Відповідачем. Таким чином. Відповідач будучи добросовісним набувачем вже набув права власності на земельну земельну ділянку у момент набрання законної сили вказаним рішенням Ірпінського міського суду, оскільки у вказаній судовій справі позивачем, який звертався на захист інтересів кржави, вже обгрунтовувалися поважність пропуску строків позовної давності, а тому підстави їдя їх повторного поновлення є необгрунтованими та протиправними. Вимоги позивача про витребування земельної ділянки порушують принцип співмірності інтересів Відповідача та суспільства та є порушення права власності на спірну земельну. Вказує про те, що доводи позивача про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не знаходить свого належного документального підтвердження. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази перебування спірної земельної ділянки у складі земель лісогосподарського призначення, а саме немає - витягу з Державного земельного кадастру, Державного лісового кадастру тощо. Разом з тим, у відповідному рішенні Ірпінського міського суду Київської області відсутні обставини, які б вказували на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Вважає, що відсутні докази прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України або іншого державного органу, яким вилучено спірну земельну ділянку з користування Комунального підприємства Київської міської ради «Святошинське лісопаркове господарство» і передано у власність держави і для яких потреб (в тому числі для заповідання в НПП «Голосіївський»), тобто підстав обґрунтованості вимог держави як власника щодо витребування спірної земельної ділянки із володіння Відповідача. Також вважає, що позов було подано з прощенням строку позовної давності

Також відповідачем ОСОБА_1 було подано заяву про застосування строку позовної давності, в обгрунтування якої зазначено, що згідно обставин встановлених вказаному рішенні Ірпінського міського суду Київської області позивач - прокурор м. Ірпеня Київської області звертався в інтересах держави з вимогами про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 року №2204/25-5 та державного акту на право власності на землю і визнання права власності держави на спірну земельну ділянку з тих же саме обґрунтувань, які викладені у відповідній позовній заяві про витребування майна із чужого незаконного володіння. Згідно обставин вказаної справи при вирішенні справи по суті, Ірпінським міським судом було відмовлено в застосуванні строків позовної давності, оскільки, як встановлено судом позивач скористався наданим йому правом подання позову згідно положень п. 5 Прикінцевих та рехідних положень Закону України від 20.12.2011 року №4176-УІ "Про внесення змін до ких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким ановлено, що позов про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, тобто до 15.01.2015 року. Оскільки в обґрунтуванні заявлених в інтересах держави позовних вимог доводилися бставини порушення права власності держави в наслідок незаконного вилучення спірної земельної ділянки, то відповідний позов, в тому числі, в порядку витребування майна з чужого незаконного володіння повинен бути пред`явлений до 15.01.2015 року. Однак відповідна позовна заява була подана лише 2016 року, тобто із пропущенням строків позовної давності встановлених ст. 257 ЦК України та п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 року №4176-VI. Вважає, що посилання позивача на те, що перебіг позовної давності починається з 29.07.2013 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.2013 року у справі №367/3778/13-ц, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки про порушення прав держави позивачеві було відомо, ще до пред`явлення позову у відповідній справі №367/3778/13- ц. За таких просив застосувати строки позовної давності та відмовити у позові.

04.06.2020 року від прокурора Киричук М. надійшла відповідь на відзив, де зазначили, що вважають доводи відповідача, викладені у відзиві необґрунтованими. Зазначили, що для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та ропорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування. Стосовно строку позовної давності зазначили, що матеріалами справи доведено і сторонами не заперечується, що КМУ взагалі не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі договору купівлі-продажу. Крім того, до функцій КМУ не віднесено здійсненя контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин. Єдиним фактом поінформованості КМУ про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення прокурора про виявлені порушення та про необхідність пред`явлення відповідного позову в інтересах держави у 2016 році.

В судовому засіданні прокурор Годлевська-Коновалова А.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник позивача Кабінету Міністрів України в судове засідання не з`явився. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності представника Кабінету Міністрів України, позов підтримують в повному обсязі, просять задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився. Заяви про слухання справи за його відсутності не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України в судове засідання не з`явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав письмові пояснення в яких позов просив задовольнити, справу слухати у відсутності свого представника.

Представник третьої особи по справі - Національного природного парку «Голосіївський» в судове засідання не з`явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи в його відсутності.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, оглянувши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2204/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922191 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0089 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

В подальшому ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2009, про що було здійснено напис на державному акті на право власності на земельну ділянку.

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 77 214,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.07.13 за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922191, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18,26,27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.16 № А162/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0099 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський».

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

До прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій «Київзеленбуд»; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект» та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.

Окрім того, спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст.84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ч. 1, 2, 3 п. «г»ст. 152 Земельного кодексу Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 55 Земельного кодексу Українивизначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Відповідно дост. 56 Земельного кодексу Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Статтями7,8 Лісового кодексу Українивизначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно доч.1 ст. 57 Земельного кодексу Україниземельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першоюст. 17 Лісового кодексутакож встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Частиною четвертоюст. 17 Лісового кодексупередбачено, що ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідност. 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст.ст.122,149 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 9ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначенихстаттею 150 цього Кодексу.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті387,388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями387,388 Цивільного кодексу України.

Крім цього, вищевказаною Постановою роз`яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12Перехідних положень Земельного кодексу України(в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття новогоЗемельного кодексу Українипродовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Відповідно дост. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК Українивстановлено, що у разі, якщо майно відчуджене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно дост. 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 3ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно у особи, яка не мала право його відчуджувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК Українивстановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положеньглави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст.1 Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам, право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так,Конституція України(статті 13,14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права, особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно, якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 29.06.2016р. (справа №6-1376цс16), яка відповідно до вимог ст.360-7ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, викладене, а також, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , рішення Коцюбинської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у власність скасовано, суд вважає, що витребувати її в порядкуст. 388 Цивільного кодексу Україниможливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях, викладених по справі №6-3089цс15 зазначив, що згідно ізстаттею 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із частиною першоюстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача.

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Нормистатті 388 ЦК Україниможуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, норми статей1212та388 ЦК Україниможуть застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання або збереження майна без достатньої правової підстави. При цьому підстави застосування положеньстатті 1212 ЦК Україниє більш широкими, ніжстатті 388 цього Кодексу. Наявність підстав для витребування майна застаттею 388 ЦК Українине виключає застосування положеньстатті 1212 цього Кодексув частині, що не суперечать положеннямстатті 388 ЦК України.

Суд не приймає до уваги клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який на сьогодні від імені держави є розпорядником спірної земельної ділянки.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст.167,170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17.

При цьому, у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах № 3-932гс17 від 18.10.2017, № 3-869гс17 від 16.08.2017, № 3-455гс17 від 07.06.2017, № 3-148гс16 від 22.03.2017, № 916/2122/13 від 22.04.2015, № 11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17.

Згідно п. 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно ч.1 ст.37 цього Закону Кабінет Міністрів України може бути позивачем у судах загальної юрисдикції, тобто звертатися до суду з позовами щодо вирішення питань, які до закону відносяться до його компетенції.

Проте Кабінет Міністрів України не має контрольованих повноважень у сфері земельних правовідносин, тобто не має функцій по виявленню порушень у цій сфері. Зокрема до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо, особливо зважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень.

Наведене вище свідчить про те, що Кабінету Міністрів України стало відомо про оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з моменту пред`явлення позову Першого заступника прокурора Київської області.

У свою чергу, матеріалами справи доведено і сторонами не заперечується, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод.

Враховуючи викладені обставини суд задовольняє позов позивача та витребовує із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0089, вартістю 77214,38 гривень.

Оскільки позов задоволений у повному обсязі, то із відповідача на користь позивача суд стягує понесені судові витрати у сумі 1378,00 грн.

На підставі ст. 19 Конституції України, ст. 387, 388 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 84, 141, 256, 257, 259, 261, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимогиПершого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0089, вартістю 77214,38 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Суддя: Я.В. Шестопалова