Рішення

від 25.10.2023 по справі 755/11069/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/11069/22

Провадження №: 2/755/147/23

"25" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Гриценко О.І.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 через свого представника звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача основну суму боргу в розмірі 17 099 246, 33 грн., з яких 15 036 494, 30 грн. - сума основного боргу; 751 824, 71 грн. - штраф від прострочення виконання зобов`язання; 452 330, 71 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості; 856596, 61 грн. індекс інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 березня 2013 р. року між позивачем та відповідачем укладено договір позики в сумі 3 267 355 грн., що на момент укладання договору становило по курсу НБУ 408 930 доларів США, та 278 673 долара США на умовах повернення до 1 жовтня 2014 року.

Факт отримання вказаної суми в розмірі 3 267 355 грн. та 278 673 долара США підтверджується власноручно написаною розпискою відповідачем від 25 березня 2013 р.

Відповідач не виконав взяте на себе зобов`язання в зв`язку з чим 29 березня 2016 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору позики від 25.03.2013 р., відповідно до якої на відповідача було укладено обов`язок повернути по вказаним договорним зобов`язванням суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31.12.2017 року.

Відповідач в подальшому не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, що стало підставою для укладання 29.12.2017 р. між позивачем та відповідачем додаткової угоди до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2018 р.

28.12.2018 р. між позивачем та відповідачем, в зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, була укладена додаткова угоди до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2019 р.

30.12.2019 р. між позивачем та відповідачем, в зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, була укладена повторно укладена додаткова угода до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2020 р.

Станом на день подачі позову відповідач не повернув позивачу борг, та не вчинив жодних дій, спрямованих на повернення боргу, чи врегулювання спору мирним шляхом.

11 листопада 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження по даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

6 березня 2023 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та призначено справу до судового розгляду по суті.

28 квітня 2023 р. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями було визначено головуючий суддя Гончарук В.П.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позову в повному обсязі, з обставин викладених в позовній заяві, свої вимоги обґрунтовував посиланням на вимоги ст.ст. 611, 612, 610, 625, 1048, ЦК України, а також зазначав, що відповідно до умов договору відповідач повинен повернути позивачу суму боргу в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2020 р. , а також інфляційні втрати, 3% річних .

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що він за вказаним договором позики будь - яких коштів від позивача не отримував, хоча в судовому засіданні не оспорював того факту, що договір позики, розписка, додаткові угоди до договору позики, були підписані безпосередньо відповідачем по справі.

В судовому засіданні відповідач підтвердив той факт, що дійсно у нього перед позивачем існують боргові зобов`язання, але сума заборгованості є значно меншою, що визначена договором позики від 25.03.2013 р. та додатковими угодами до даного договору .

Він намагався найти компроміс з позивачем щодо врегулювання даного спору, але позивач не йде з ним на контакт.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

В судовому засіданні встановлено, що 23 березня 2013 р. року між позивачем та відповідачем укладено договір позики в сумі 3 267 355 грн., що на момент укладання договору становило по курсу НБУ 408 930 доларів США, та 278 673 долара США на умовах повернення до 1 жовтня 2014 року.

Факт отримання вказаної суми в розмірі 3 267 355 грн. та 278 673 долара США підтверджується власноручно підписаною розпискою відповідачем від 25 березня 2013 р.

29 березня 2016 р. у зв`язку з невиконанням зобов`язання за договором позики, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору позики від 25.03.2013 р., відповідно до якої на відповідача було укладено обов`язок повернути по вказаним договорним зобов`язванням суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31.12.2017 року.

Відповідач в подальшому не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, що стало підставою для укладання 29.12.2017 р. між позивачем та відповідачем додаткової угоди до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2018 р.

28.12.2018 р. між позивачем та відповідачем, в зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, була укладена додаткова угоди до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2019 р.

30.12.2019 р. між позивачем та відповідачем, в зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором позики, була укладена повторно укладена додаткова угода до основного договору позики від 25.03.2013 р. та відповідно до даної додаткової угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму заборгованості в розмірі 3 651 235 грн. та 311 413 доларів США в строк до 31 грудня 2020 р.

Факт існування договірних стосунків та виниклим у зв`язку з цим боргових зобов`язань відповідача перед позивачем не було спростовано в судовому засіданні відповідачем.

Статтею 526 ЦК України регламентовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, застосування якої є обов`язковим в силу ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Також статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як убачається в розписці сторонами не було встановлено розміру процентів за користування грошовими коштами, але при цьому кошти надавалися у борг в еквіваленті до іноземної валюти, та повернення боргу повинно здійснюватися також в еквіваленті до інозумної валюті по курсу НБУ, в зв`язку з чим не має підстав для стягнення інфляційних витрат.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані сторонами докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.

Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень представників позивача, позивача , представника відповідача суд прийшов висновку про задоволення позову частково, а саме в частині стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних за прострочення зобов`язання.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 79-82,141,258,265, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 610, 625, 612 , 1046,1050 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості в розмірі 15 036 494, 30 грн. та 451 094, 83 грн. 3% річних, а всього стягнути 15 487 589, 13 грн.

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 , (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) 12 653,120 грн. витрат по сплаті судового збору .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 3.11.2023 р.

Суддя: