Рішення

від 07.11.2023 по справі 904/4189/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4189/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕКС Україна», м. Чернігів

до Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

від позивача: Петрикей І.А. адвокат посвідчення № 614

від відповідача: Курячий А.М. адвокат посвідчення № 1368

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", в якому просить суд стягнути заборгованість у розмірі 8 757 258, 44 грн, з якої: основний борг у розмірі 6 635 384, 35 грн та штрафні санкції з інфляційними нарахуваннями у розмірі 2 121 873, 65 грн.

Ухвалою суду від 07.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.09.2023.

30.08.2023 від Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" надійшов відзив на позовну заяву.

04.09.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА" надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

В судове засідання 04.09.2023 представник позивача не з`явився.

Ухвалою суду від 04.09.2023 відкладено підготовче засідання до 10.10.2023.

10.10.2023 від Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" надійшли додаткові пояснення.

10.10.2023 в підготовче засідання з`явились представники сторін.

Ухвалою суду від 10.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.2023.

В ході судового засідання 07.11.2023 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 07.11.2023 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним на підставі договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 набуто право вимоги в розмірі 6 635 384,35 грн. до відповідача, як боржника, за договором поставки № 1 від 04.01.2021. Проте, оскільки відповідачем не виконано свої грошові зобов`язання перед позивачем в сумі 6 635 384,35 грн., позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення вказаної суми боргу з посиланням на приписи ст. ст. 67, 173, 174, 175, 193, 216, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 509 ч. 1 Цивільного кодексу України.

Крім того, за допущене порушення грошового зобов`язання по сплаті суми основного боргу в розмірі 6 635 384,35 грн., позивачем заявлено до стягнення:

- 914 046,86 грн. пені за період прострочення з 20.01.2022 по 20.07.2022 з посиланням на приписи ст. ст. 216, 218, 230, 231 Господарського кодексу України;

- 1 109 114,58 грн. інфляційного збільшення суми боргу за період прострочення з лютого 2022 по липень 2022 року та 98 713,00 грн 3% річних за період прострочення з 20.01.2022 по 20.07.2022, з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022, який є нікчемним в силу приписів постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, а виконання грошових зобов`язань за ним також підпадає під дію мораторію, встановленого вказаною постановою.

Також, за доводами відповідача, договір про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 має ознаки фіктивності, що є додатковою ознакою його недійсності, оскільки сума права вимоги, отримана позивачем за договором 6 635 384,35 грн., за ціною, яка є значно меншою права вимоги 12 927, 23 грн;

Додатково відповідач вказував на необхідність урахування п. 11. 1, п. 11.2 договору поставки № 1 від 04.01.2021, згідно яких обумовлено, що сторони договору звільняються від виконання обов`язків, якщо це невиконання пов`язане з обставинами непереборної сили, на які вони не можуть вплинути і не несуть відповідальності за їх виникнення, зокрема, воєнні дії, рішення законодавчих чи виконавчих органів, а довідка , що видається Торгово-промисловою палатою відповідної сторони , і яка пред`являється не пізніше 10 днів з моменту початку дії форс-мажорних обставин, є достатньою підставою для підтвердження форс-мажорних обставин і терміну їх дії.

В свою чергу, обставина введення на території України воєнного стану та прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 03.03.2022 № 187 є форс-мажорною обставиною, що підтверджено офіційним листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, що в сукупності, на переконання відповідача, звільняє його від виконання як зобов`язань, та к і відповідальності за їх невиконання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

04.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, з однієї сторони, та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", з іншої сторони, як замовник, укладено договір поставки № 1, який підписано представниками обох сторін та посвідчено печатками сторін, за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, які визначені цим договором Товариство з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна зобов`язалось поставити, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити оптичні кабелі та інше обладнання (далі - товар), в асортименті, по кількості, якості і ціні згідно із специфікаціями, які є невід`ємною частиною даного договору. У разі відсутності специфікації, видаткова накладна на партію товару виконує функцію специфікації на товар.

Також, договором поставки № 1 від 04.01.2021 сторони узгодили, що поставлений товар замовник оплачує Товариству з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна у повному обсязі на поточний рахунок не пізніше 14 календарних днів з дати поставки такого товару (п. 2.1), датою поставки товару замовнику є дата видаткової накладної на дану партію товару (п. 2.2), у видатковій накладній, що супроводжує поставку партії товару, вказуються асортимент, кількість та ціна товару (п. 3.4), замовник несе відповідальність за недотримання ним строків оплати товарів згідно даного договору; за протермінування замовником строків оплати товару згідно п. 2.1 цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна має право вимагати у замовника сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день затримки оплати та у разі прострочення оплати більше ніж на 30 календарних днів штраф у розмірі 15% від суми простроченої оплати (п. 9.1).

П. 11. 1, п. 11.2 договору поставки № 1 від 04.01.2021 обумовлено, що сторони договору звільняються від виконання обов`язків, якщо це невиконання пов`язане з обставинами непереборної сили, на які вони не можуть вплинути і не несуть відповідальності за їх виникнення, зокрема, воєнні дії, рішення законодавчих чи виконавчих органів, а довідка , що видається Торгово-промисловою палатою відповідної сторони , і яка пред`являється не пізніше 10 днів з моменту початку дії форс-мажорних обставин, є достатньою підставою для підтвердження форс-мажорних обставин і терміну їх дії.

Пунктом 13.1 договору поставки № 1 від 04.01.2021 сторони узгодили, що цей договір є обов`язковим для обох сторін, а також, відповідно для їх правонаступників. Жодна із сторін не може делегувати свої права та обов`язки по цьому договору без попередньої письмової згоди іншої сторони та попереднього письмового повідомлення за 30 календарних днів до передачі прав.

Також, 30.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, з однієї сторони, та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", з іншої сторони, як замовник, укладено додаткову угоду до договору поставки № 1 від 04.01.2021, якою пункт 2.1 виклали в наступній редакції: поставлений товар замовник оплачує Товариству з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна у повному обсязі на поточний рахунок не пізніше 45 календарних днів з дати поставки такого товару.

Відповідно до видаткових накладних до договору поставки № 1 від 04.01.2021, а саме: № 20 від 28.10.2021 на суму 1 286 295, 48 грн, № 19 від 26.10.2021 на суму 690 892, 74 грн, № 22 від 05.11.2021 на суму 547 956, 00 грн, № 21 від 03.11.2021 на суму 265 731, 12 грн, № 24 від 16.11.2021 на суму 717 624,00 грн., № 23 від 10.11.2021 на суму 211 752, 00 грн, № 26 від 26.11.2021 на суму 95 762,21 грн., № 25 від 16.11.2021 на суму 459 629,62 грн., № 28 від 07.12.2021 на суму 727 455, 38 грн, № 27 від 26.11.2021 на суму 400 225, 88 грн, № 30 від 17.12.2021 на суму 244 296, 00 грн, № 29 від 09.12.2021 на суму 376 619, 52 грн., які підписані представниками обох сторін - Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, з однієї сторони, та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", з іншої сторони, як замовником, відповідачем було прийнято товар загалом на суму 6 024 239, 95 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів позову долучено видаткову накладну № 1 від 20.01.2022 на суму 610 056, 00 грн, яка не містить ні підписів, ні печатки зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, а містить лише підпис (без зазначення посади і прізвища ким його вчинено) та відбиток печатки відповідача.

Згідно з Актом звірки взаєморозрахунків за 2021 рік між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, з однієї сторони, та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", з іншої сторони, як замовником, по договору поставки № 1 від 04.01.2021, який підписано представниками обох сторін та підписи яких посвідчено печатками обох підприємств, станом на 31.12.2021 заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна складає 7 270 225, 58 грн.

29.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕКС Україна», як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги № 29/08/22_01, який підписано представниками сторін та посвідчено печатками обох сторін, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги оплати за договором поставки № 1 від 04.01.2021, укладеним між первісним кредитором та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" (далі основний договір), в сумі 6 635 384, 35 грн (надалі - основне зобов`язання), боржником якого є Приватне підприємство "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" (далі - боржник) (п. 1.1).

Пунктом 1.2 договору відступлення права вимоги № 29/08/22_01 від 29.08.2022 сторони визначили, що за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором.

Згідно з пунктом 1.3 договору відступлення права вимоги № 29/08/22_01 від 29.08.2022, право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 6 635 384, 35 грн за основним договором підтверджується видатковими накладними та іншими документами фінансового та бухгалтерського обліку, які є невід`ємною частиною цього договору і передаються первісним кредитором новому кредитору згідно з додатком 1.

Відповідно до пункту 2.1 договору відступлення права вимоги № 29/08/22_01 від 29.08.2022, згідно з відступленням права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 12 927,23 грн.

Пунктом 3.1 договору відступлення права вимоги № 29/08/22_01 від 29.08.2022 визначено, що первісний кредитор зобов`язується передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, у термін до 30.09.2022.

Пунктом 4.6 договору відступлення права вимоги № 29/08/22_01 від 29.08.2022 визначено, що новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків у випадку неповідомлення або неналежного повідомлення боржника про часткову заміну кредитора у зобов`язанні та/або невиконання боржником основного зобов`язання.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕКС Україна», як новим кредитором, було підписано додаток № 1 до договору «Перелік документів фінансового а бухгалтерського обліку , що підтверджують право первісного кредитора до боржника».

Листом повідомленням від 25.10.2022 № 25_10, Товариство з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна повідомило Приватне підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" про відступлення права вимоги щодо виконання зобов`язань за договором поставки № 1 від 04.01.2021 в сумі 6 635 384, 35 грн.

Направлення вказаного листа - повідомлення від 25.10.2022 № 25_10 на адресу місцезнаходження Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" підтверджується накладною поштової установи 0870202468718 та описом вкладеного у лист.

Крім того, позивачем у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати на користь позивача, як нового кредитора за договором поставки № 1 від 04.01.2021, суми боргу у розмірі 6 648 311,58 грн. направлено відповідну претензію від 10.11.2022 № 46, направлення якої на адресу місцезнаходження Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" підтверджується накладною поштової установи 0870202483008 та описом вкладеного у лист.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним на підставі договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 набуто право вимоги в розмірі 6 635 384, 35 грн до відповідача, як боржника, за договором поставки № 1 від 04.01.2021. Проте, оскільки відповідачем не виконано свої грошові зобов`язання перед позивачем в сумі 6 635 384, 35 грн, позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення вказаної суми боргу з посиланням на приписи ст. ст. 67, 173, 174, 175, 193, 216, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 509 ч. 1 Цивільного кодексу України.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 2 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Ч. 1 ст. 518 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Ч. 1 ст. 519 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з Достатність доказів на нову - Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування вірогідність доказів.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Аналогічний підхід до стандарту доказування вірогідність доказів висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як баланс вірогідностей.

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив, що позивач стверджує, що ним, як новим кредитором, на підставі договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 набуто право вимоги в розмірі 6 635 384,35 грн. до відповідача, як боржника, за договором поставки № 1 від 04.01.2021. Проте, оскільки відповідачем не виконано свої грошові зобов`язання перед позивачем в сумі 6 635 384,35 грн., позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення вказаної суми боргу з посиланням на приписи ст. ст. 67, 173, 174, 175, 193, 216, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 509 ч. 1 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, набуття позивачем прав вимоги за договором поставки № 1 від 04.01.2021 відбулось внаслідок укладення відповідного договору відступлення права вимоги, за яким позивач, як новий кредитор, набув прав вимоги від первісного кредитора, і укладаючи відповідний правочин позивач був обізнаний як зі змістом вказаного договору поставки, так і зі змістом додаткових до нього документів, а отже, підписавши відповідний правочин прийняв на себе обумовлені ризики, зокрема ризик настання несприятливих для нього наслідків у випадку неповідомлення або неналежного повідомлення боржника про часткову заміну кредитора у зобов`язанні та/або невиконання боржником основного зобов`язання (п. 4.6 договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022).

В свою чергу, дослідивши правочин - договір поставки № 1 від 04.01.2021, за яким позивач стверджує набуття та наявність у нього відповідних прав кредитора, про захист яких ним подано відповідний позов, суд встановив, що він містить пункт 13.1, яким сторони узгодили, що цей договір є обов`язковим для обох сторін, а також, відповідно для їх правонаступників. Жодна із сторін не може делегувати свої права та обов`язки по цьому договору без попередньої письмової згоди іншої сторони та попереднього письмового повідомлення за 30 календарних днів до передачі прав.

При цьому, розділ 5 договору поставки № 1 від 04.01.2021 «Повідомлення» містить чіткий алгоритм повідомлень сторін одна одну в межах вказаного договору, зокрема пунктом 5.1 передбачено засоби комунікації: кур`єром, передплаченим поштовим рекомендованим відправленням, в електронній формі шляхом відправлення електронного повідомлення на адресу електронної пошти авторизованих представників сторін, в електронній формі шляхом відправлення електронного повідомлення через доступні месенджери, якими користуються авторизовані представники сторін: whatsapp, viber, telegram, skype.

Отже, суд зазначає, що обумовлене у пункті 13.1 договору поставки № 1 від 04.01.2021 застереження передбачає наявність згоди іншої сторони у випадку делегування свої права та обов`язки по цьому договору, і вказаним договором сторони чітко обумовити, що жодна з сторін не може делегувати свої права та обов`язки по цьому договору без попередньої письмової згоди іншої сторони та попереднього письмового повідомлення за 30 календарних днів до передачі прав, що є виключенням (застереженням), обумовленим ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив, що вони не містять належних і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження надання боржником (тобто, відповідачем) попередньої письмової згоди на відступлення первісним кредитором прав за договором поставки на користь позивача, і позивачем, як особою, на яку процесуальним законом покладено обов`язок доведення своїх вимог належними засобами доказування, не надано таких доказів, а також матеріали справи не містять і попереднього письмового повідомлення боржника за 30 календарних днів до передачі прав, зокрема в порядку та засобами, обумовленими у розділі 5 договору поставки № 1 від 04.01.2021.

При цьому, наявні у матеріалах справи лист повідомлення від 25.10.2022 № 25_10, яким Товариство з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна повідомило Приватне підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" про відступлення права вимоги щодо виконання зобов`язань за договором поставки № 1 від 04.01.2021 в сумі 6 635 384, 35 грн, як і направлена позивачем відповідачу претензія від 10.11.2022 № 46 не є належними доказами саме попереднього повідомлення боржника, адже здійснені вже після укладення відповідного договору про відступлення прав вимоги, а не за 30 календарних днів до передачі прав, як це обумовлено договором поставки.

Таким чином, укладення договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 відбулось за відсутності надання боржником (тобто, відповідачем) попередньої письмової згоди на відступлення первісним кредитором прав за договором поставки на користь позивача, що суперечить ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, відповідно підтверджує відсутність обумовлених законом підстав для набуття позивачем прав вимоги за договором поставки № 1 від 04.01.2021, зокрема і у заявленій до стягнення сумі 6 635 384, 35 грн.

Отже, враховуючи те, що приписами ч. 2 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, саме новий кредитор (тобто у даному випадку саме позивач) несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, що також чітко обумовлено і пунктом 4.6 договору про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022, в сукупності з тим фактом, що позивач при укладенні вказаного договору був обізнаний і з змістом договору поставки № 1 від 04.01.2021 (примірник якого йому передано первісним кредитором згідно додатку № 1 «Перелік документів фінансового а бухгалтерського обліку , що підтверджують право первісного кредитора до боржника»), зокрема і п. 13.1, суд дійшов висновку, що позивач в розумінні ст. 11, п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 514, ч. 1 та ч. 2 статті 516, Цивільного кодексу України не набув прав нового кредитора за договором поставки № 1 від 04.01.2021 в заявленому до стягнення розмірі (6 635 384, 35 грн), а отже, саме права позивача на отримання заявлених до стягнення спірних коштів не є порушеними відповідачем в розумінні ст. ст. 11, 16 Цивільного кодексу України, що виключає їх захист обраним позивачем шляхом, у зв`язку з чим в позові слід відмовити саме за наведених підстав, які встановлені судом та внаслідок застосування вказаних норм права.

Також, суд вважає за необхідне наголосити, зокрема, і на обсязі стверджуваних позивачем прав на спірну суму коштів - 6 635 384, 35 грн, яка заявлена до стягнення, зокрема в частині 610 056,00 грн., на підтвердження якої надано видаткову накладну № 1 від 20.01.2022 на суму 610 056,00 грн., яка не містить ні підписів, ні печатки зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, а містить лише підпис (без зазначення посади і прізвища ким його вчинено) та відбиток печатки відповідача, яка в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є належно оформленим первинним документом, який би підтверджував факт господарської операції з поставки товару.

При цьому, враховуючи відсутність у позивача права вимоги в заявленому до стягнення розмірі - 6 635 384, 35 грн, і відповідно відсутності прострочення виконання такого зобов`язання відповідача перед позивачем, відсутні обумовлені законом підстави для застосування штрафної санкції (пені) та застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині також задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача про те, що договір про відступлення права вимоги № 29/08/22-01 від 29.08.2022 має ознаки фіктивності, що є додатковою ознакою його недійсності, оскільки сума права вимоги, отримана позивачем за договором 6 635 384, 35 грн, за ціною, яка є значно меншою права вимоги 12 927, 23 грн - судом відхиляються саме як підстава для відмови у позові, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Також, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною першою статті 178 Цивільного кодексу України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Поряд із цим згідно із частиною третьою статті 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звідси вбачається, що право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як установлено у частині першій статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому, слід звернути увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

Отже, сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги. Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається). (аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) від 08.08.2023 (провадження № 12-42гс22, пункт 82)).

Отже, суд зазначає, що оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися ознакою фіктивності такого правочину в розумінні приписів ст. 234 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що доводи відповідача про фіктивність договору з тих підстав. що сума права вимоги, отримана позивачем за договором 6 635 384, 35 грн, за ціною, яка є значно меншою права вимоги 12 927, 23 грн- не були доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами, з урахуванням зокрема і того, що відповідач не є учасником цього правочину, як не було доведено і наявність свідомого наміру невиконання зобов`язань по договору та приховування справжніх намірів учасників правочину.

Стосовно доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, підтверджених офіційним листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, суд їх відхиляє саме як підставу для відмови у позові, з огляду на наступне.

Обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, - не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків за договором поставки, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також, суд зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором поставки, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором поставки, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором та звільняв би його від обумовленої законом відповідальності.

Додатково суд зауважує на наступному.

Суд зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Так, суд дослідивши наявні матеріали справи встановив, що 29.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна, як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕКС Україна», як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги № 29/08/22_01, який підписано представниками сторін та посвідчено печатками обох сторін, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги оплати за договором поставки № 1 від 04.01.2021, укладеним між первісним кредитором та Приватним підприємством "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" (далі основний договір), в сумі 6 635 384, 35 грн (надалі - основне зобов`язання), боржником якого є Приватне підприємство "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ" (далі - боржник) (п. 1.1), і за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором (п. 1.2).

В свою чергу, матеріалами справи, зокрема витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, підтверджується, що засновником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна (код ЄДРПОУ 36924530) є ОСОБА_1 , громадянин російської федерації, з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , тип бенефіціарного володіння прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу 50%.

Проте, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 26 липня 2023 року № 451/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин, і продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

В свою чергу, ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що активи, пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, - всі активи, що прямо (а щодо права власності на корпоративні права - також опосередковано (через інших осіб) перебувають у власності, в тому числі у спільній власності, або передаються на користь осіб, включених до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (далі - перелік осіб), осіб, які здійснюють фінансові операції від імені або за дорученням осіб, включених до переліку осіб, та осіб, якими прямо або опосередковано (через інших осіб) володіють або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, включені до переліку осіб, а також активи, отримані від таких активів (п. 3 ч. 1).

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником є: для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до норми статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Діюче правове регулювання ґрунтується на єдності державної системи та спрямоване на досягнення належної координації діяльності усіх органів державної влади та управління, зокрема на вирішення завдань, пов`язаних із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки.

Форми та способи відповідної участі органів державного управління можуть бути різноманітні.

Суд вважає, що в умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (з наступними змінами), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, слід визнати в цілому допустимим.

Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження; акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Згідно п.п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03 березня 2022 року за №187, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором) - юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в силу приписів ст. 1, п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», п.п. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03 березня 2022 року за №187, враховуючи встановлений мораторій, наявні правові підстави для обмеження прав учасників господарських правовідносин у визначених законом випадках.

Крім того, суд вказує, що з огляду на приписи Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», кінцевий бенефіціарний власник Товариства з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна , як первісний кредитор за договором поставки № 1 від 04.01.2021, здійснює прямий вплив на діяльність вказаного товариства, а застосовані санкції на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та постанови КМУ № 187 від 03.03.2022 встановлюють обмеження щодо здійснення розрахунків, а відповідні правочини визнаються нікчемними силу закону.

Вказані висновки суду здійснені виключно з метою оцінки усіх доводів учасників справи, які ними висловлені в процесі розгляду справи, і на які суд вважає за необхідне звернути увагу в контексті спірних правовідносин, проте, вказані посилання відповідача саме як підстава для відмови у позові позивачу є необґрунтованими, адже матеріали справи не містять доказів саме безпосередньої юридичної пов`язаності позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю МОБІ Україна в контексті участі, спільного майна, відносин контролю або бенефіціарних власників.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю за наведених судом підстав.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС УКРАЇНА" до Приватного підприємства "ПЕРША ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНА КОМПАНІЯ", про стягнення заборгованості у розмірі 8 757 258, 44 грн, з якої: основний борг у розмірі 6 635 384, 35 грн та штрафні санкції з інфляційними нарахуваннями у розмірі 2 121 873, 65 грн відмовити повністю.

Судові витрати у розмірі 121 838, 50 грн покласти на позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТЕКС Україна».

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.11.2023

Суддя В.І. Ярошенко