Рішення

від 10.11.2023 по справі 910/6009/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2023Справа № 910/6009/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Нейрановського Максима Олексійовича

( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1»

(03035, м. Київ, вул. Толстого Льва, буд. 63)

про стягнення 60 746,00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Нейрановський Максим Олексійович (далі - позивач, ФОП Нейрановський М.О.) звернувся до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» (далі - відповідач, ТОВ «Дженерал Лоджистик 1») про стягнення 60 746,00 грн, з яких: 57 949,31 грн суми попередньої оплати, 2 172,74 грн інфляційного збільшення та 623,95 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки позивачу дизельного палива, оплаченого останнім на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати, з урахуванням нарахованих 3% річних та інфляційного збільшення за порушення строків повернення суми попередньої оплати.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями та справу № 910/6009/23 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою суду від 22.05.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 22.05.2023, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.

20.07.2023 від позивача надійшла заява про повідомлення його про відкриття провадження по справі та про розгляд справи без участі позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю.

Ухвалою суду від 20.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказаною ухвалою суду було зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу та повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною п`ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 ЦК України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 20.07.2023 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105494971620) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 20.07.2023, який направлявся на адресу ТОВ «Дженерал Лоджистик 1»: 03035, м. Київ, вул. Толстого Льва, буд. 63, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку Укрпошта з відміткою: «кінець терміну зберігання».

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулювання відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до абз. 3 п. 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.07.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною восьмою ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» (Виконавець) було виставлено ФОП Нейрановський М.О. (Замовник) рахунки-фактури на оплату товару - дизельного палива на загальну суму 57 949,31 грн, з яких: № 156487 від 29.11.2019 на суму 21 640,00 грн з ПДВ, № 166622 від 14.01.2020 на суму 13 296,15 грн з ПДВ, № 170753 від 31.01.2020 на суму 3 253,16 грн з ПДВ та № 183007 від 20.03.2020 на суму 19 760,00 грн з ПДВ.

На підставі зазначених рахунків-фактур ФОП Нейрановський М.О. було здійснено оплату товару - дизельного палива на загальну суму 57 949,31 грн, що підтверджується дублікатами квитанцій ПриватБанку № 0.0.1538607407.1 від 29.11.2019 на суму 21 640,00 грн (Призначення: рахунок № 156487 від 29.11.2019 на купівлю дизельного палива 1 000 літрів), № 0.0.1580873958.1 від 14.01.2020 на суму 13 296,15 грн (Призначення: рахунок № 166622 на 600 літрів), № 0.0.1600835436.1 від 31.01.2020 на суму 3 253,16 грн (Призначення: рахунок № 170753 на 150 літрів) та № 0.0.1656183348.1 від 20.03.2020 на суму 19 760,00 грн грн (Призначення: рахунок № 183007 на 1000 літрів).

Оскільки ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» не було поставлено (продано) ФОП Нейрановський М.О. товар - дизельне паливо на загальну суму 57 949,31 грн, позивач 03.11.2022 звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 02.11.2022 про повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу, в якій повідомив про відмову від отримання оплаченого ним палива від ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» та вимагав повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу в сумі 57 949,31 грн протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї досудової вимоги згідно банківських реквізитів, зазначених у претензії.

В якості доказів надсилання вказаної досудової претензії були надані копія фіскального чеку від 03.11.2022 (лист реком. 0408033160029) та статус відстеження поштового відправлення № 0408033160029: повернення за зворотною адресою «За закінченням встановленого терміну зберігання» 05.12.2022, а також копія конверту, повернутого відділенням поштового зв`язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням терміну зберігання» 05.12.2022.

Однак, досудова вимога залишена відповідачем без відповіді та належного виконання, неповернення відповідачем суми попередньої оплати, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Згідно з частиною першою ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами частини першої ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» (Виконавець) було виставлено ФОП Нейрановський М.О. (Замовник) рахунки-фактури на оплату товару - дизельного палива на загальну суму 57 949,31 грн, а саме: № 156487 від 29.11.2019, № 166622 від 14.01.2020, № 170753 від 31.01.2020 та № 183007 від 20.03.2020.

На виконання досягнутих домовленостей та на підставі зазначених рахунків-фактур ФОП Нейрановський М.О. було здійснено оплату товару - дизельного палива на загальну суму 57 949,31 грн, що підтверджується дублікатами квитанцій ПриватБанку № 0.0.1538607407.1 від 29.11.2019 на суму 21 640,00 грн (Призначення: рахунок № 156487 від 29.11.2019 на купівлю дизельного палива 1 000 літрів), № 0.0.1580873958.1 від 14.01.2020 на суму 13 296,15 грн (Призначення: рахунок № 166622 на 600 літрів), № 0.0.1600835436.1 від 31.01.2020 на суму 3 253,16 грн (Призначення: рахунок № 170753 на 150 літрів) та № 0.0.1656183348.1 від 20.03.2020 на суму 19 760,00 грн грн (Призначення: рахунок № 183007 на 1000 літрів).

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що здійснивши оплату товару - дизельного палива на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур, правовідносини сторін здійснювались на підставі договорених зобов`язань, укладених у спрощений спосіб. Тобто, встановлені обставини підтверджують схвалення позивачем своїми діями укладення договору купівлі-продажу (поставки) товару. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі рахунків-фактур відповідача позивачем було здійснено попередню оплату товару - дизельного палива на загальну суму 57 949,31 грн, що підтверджується вищезазначеними дублікатами квитанцій ПриватБанку.

В силу вимог ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, доказів поставки відповідачем товару - дизельного палива на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 57 949,31 грн або повернення вказаної суми позивачу в матеріали справи надано не було.

За змістом частини другої ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

У постанові від 23.07.2014, винесеній у справі № 910/24568/13, Вищий господарський суд України зазначає, що згідно з положеннями чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують відповідно до договору наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які має бути отримано (виконано, надано). Тобто в разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Так, 03.11.2022 ФОП Нейрановський М.О. звернувся до ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» з досудовою вимогою від 02.11.2022 про повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу, в якій повідомив про відмову від отримання оплаченого ним палива від ТОВ «Дженерал Лоджистик 1» та вимагав повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу в сумі 57 949,31 грн протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї досудової вимоги згідно банківських реквізитів, зазначених у претензії. В якості доказів надсилання вказаної досудової претензії були надані копія фіскального чеку від 03.11.2022 (лист реком. 0408033160029).

Однак, вказана досудова вимога залишена відповідачем без відповіді та належного виконання. Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 57 949,31 грн матеріали справи не містять. Доводи позивача та надані на їх підтвердження докази відповідачем не спростовані.

За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги викладене, відсутність в матеріалах справи доказів поставки відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, а також повернення попередньої оплати позивачу, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягають задоволенню у розмірі 57 949,31 грн.

Стосовно посилання позивача на можливе застосовування строків позовної давності, слід зазначити, що положеннями ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 по справі № 918/650/21, стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14 та від 27.04.2018 та у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

Судом встановлено, що до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тлумачення частини третьої ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц (Провадження № 61-16895св18).

Оскільки відповідачем не було здійснено повернення суми попередньої оплати, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційного збільшення у розмірі 2 172,74 грн та 3% річних у розмірі 623,95 грн за період з 05.12.2022 по 14.04.2023.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 та ст. 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Слід зазначити, що ст. 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої ст. 693 ЦК України. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої ст. 625 ЦК України. Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (Провадження № 12-42гс20).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2022 у справі № 902/186/21 зазначав, що за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (п. 5.18.).

Відповідно до п. 3.1. та п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, згідно з частиною першою ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Абзацем другим п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок) передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку ст. 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків (п. 35.3. постанови Верховного Суду від 11.07.2023 у cправі № 910/5349/22).

При розрахунку 3% річних та інфляційного збільшення судом прийнято до уваги позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 23.09.2021 у справі № 924/2/21 та від 11.07.2023 у cправі № 910/5349/22.

З розрахунку позивача вбачається, що 3% річних та інфляційне збільшення розраховані за період з 05.12.2022 по 14.04.2023, з урахуванням того, що строк повернення коштів визначається моментом пред`явлення досудової вимоги відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційного збільшення, судом встановлено, що вони розраховані не вірно, оскільки позивачем не вірно визначено день/дату початку відліку строку повернення попередньої оплати.

Так, відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою від 02.11.2022 про повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу, в якій вимагав повернення перерахованої попередньої оплати у формі авансу протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї досудової вимоги. Дана досудова вимога була надіслана відповідачу 03.11.2022, що підтверджується копією фіскального чеку від 03.11.2022 (лист реком. 0408033160029).

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Згідно інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта» в мережі Інтернет (перевірка статусу відстеження поштового відправлення) вбачається, що 05.12.2022 поштове відправлення № 0408033160029 повернуто за зворотною адресою з причини: за закінченням терміну зберігання, що підтверджуються також штемпелем відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від 05.12.2022 на конверті.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи положення ЦК України, відповідач мав повернути грошові кошти позивачу у строк до 12.12.2022 включно, що здійснено відповідачем не було, у зв`язку з чим перебіг строку нарахування 3% річних та інфляційного збільшення починається з 13.12.2022.

Приймаючи до уваги викладене, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційного збільшення за період з 13.12.2022 по 14.04.2023, згідно з яким 3% річних складають 585,84 грн та інфляційне збільшення складає 2 172,74 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивачем у позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс (2 684,00 грн) та очікує понести судові витрати, які пов`язані із розглядом справи в суді на правову допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн та підтверджуючі документи будуть надані суду після ухвалення рішення по справі в порядку ч. 1 ст. 221 ГПК України, а тому просив вважати цю оговорку в позовній заяві відповідною заявою про вирішення питання про судові витрати позивача, яка подана до закінчення судових дебатів у цій справі.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нейрановського Максима Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дженерал Лоджистик 1» (03035, м. Київ, вул. Толстого Льва, буд. 63; ідентифікаційний код юридичної особи: 39717700) 60 707 (Шістдесят тисяч сімсот сім) грн 89 коп., з яких: 57 949 (П`ятдесят сім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн 31 коп. суми попередньої оплати, 2 172 (Дві тисячі сто сімдесят дві) грн 74 коп. інфляційного збільшення та 585 (П`ятсот вісімдесят п`ять) грн 84 коп. 3% річних, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 682 (Дві тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 32 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2023.

Суддя М.Є. Літвінова