Рішення

від 31.10.2023 по справі 911/2141/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2141/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ», м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЛІМ», Київська обл., м. Бориспіль

про стягнення заборгованості

представники:

від позивача Ю.В.Усова

від відповідача Д.А.Назарець

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» б/н від 11.07.2023 року (вх. №1843/23 від 14.07.2023) (за позовом позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЛІМ» (за позовом відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів №01/23-25 від 23.01.2023 року у сумі 2248219,39 грн.

Ухвалою суду від 18.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.09.2023 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов б/н від 02.08.2023 року (вх. №2515/23 від 02.08.2023), в якому відповідач проти позову заперечує.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 21.08.2023 року (вх. №15978/23 від 22.08.2023).

У судовому засіданні представники надали пояснення щодо справи та просили суд відкласти підготовче засідання для можливості мирного врегулювання спору.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2141/23 на тридцять днів. Відкладено підготовче провадження на 10.10.2023 року. Зобов`язано сторони провести звірку взаємних розрахунків.

До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 03.10.2023 року (вх. №18897/23 від 05.10.2023), в якому позивач зазначив, що відповідачем акт звірки не підписано.

Також, до суду від позивача надійшла заява б/н від 06.10.2023 року (вх. №19025/23 від 06.10.2023) про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 10.10.2023 року закрито підготовче провадження у справі №911/2141/23 та призначено розгляд справи по суті на 31.10.2023; повторно зобов`язано сторони провести звірку взаємних розрахунків. Обов`язок проведення звірки покладено на позивача. Акт звірки взаємних розрахунків зобов`язано надати суду до початку розгляду справи по суті.

До суду від відповідача надійшли додаткові пояснення б/н від 23.10.2023 року (вх. №3836/23 від 23.10.2023) стосовно актів звірки взаємних розрахунків та клопотання б/н від 20.10.2023 року (вх. №3785/23 від 23.10.2023) про долучення доказів.

До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 30.10.2023 (вх. №20451/23 від 30.10.2023) про долучення до матеріалів справи доказів.

Представник позивача у судовому засіданні 31.10.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.10.2023 року проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях та просив у задоволенні позову відмовити.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 31.10.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЛІМ» (за договором постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» (за договором покупець) 23.01.2023 року укладено Договір поставки №01/23-25 (далі Договір), згідно умов п. 1.1 якого, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити поставлені нафтопродукти (далі - товар). Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим Договором визначаються у заявці покупця на відвантаження нафтопродуктів та/або рахунку постачальника.

Згідно п.п. 2.2, 2.3 Договору, Постачальник на основі Заявки надсилає Покупцю рахунок на оплату з зазначенням ціни та загальної вартості Партії Товару. В рахунку також зазначаються параметри якості Товару, що буде поставлений Постачальником. Якщо протягом 1 (одного) календарного дня Покупець не надсилає заперечення щодо ціни, якості, загальної вартості Товару, вважається, що така ціна, якість є узгодженими, а рахунок підлягає оплаті в порядку передбаченому Договором. Зобов`язання Постачальника по поставці Товару в рамках цього Договору виникає після узгодження Заявки, в порядку, передбаченому цим Договором вище.

Кількість та якість Товару, що поставляється за Договором, визначається у Заявці та/або Рахунку (п. 3.1 Договору).

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Договору визначено, що ціна Товару, що поставляється обумовлюється для кожної Партії Товару окремо та відображається у рахунках Постачальника. Ціна цього Договору складається із загальної вартості Товару, що поставляється за цим Договором протягом терміну його дії. Зобов`язання Постачальника по поставці Товару певної вартості виникає після узгодження рахунку, в якому Сторони фіксують вартість Партії Товару, в порядку передбаченому п. 2.2. Договору, в тому числі в електронному вигляді (за допомогою електронного листування) та здійснення оплати за Товар.

Поставка Товару, в рамках цього Договору, здійснюється в порядку і в терміни, передбачені в Заявці, та/або Рахунку за Базисом поставки FCA Incoterms 2020, або DAP Incoterms 2020 в місці передачі Товару, зазначеному в Заявці та/або Рахунку (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору, розрахунки за Товар (Партію Товару) здійснюються Покупцем на умовах 100% передплати на підставі рахунку Постачальника в день виставлення рахунку.

У п. 13.6 Договору сторони погодили, що Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та проставляння печаток Сторін (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, а в частині здійснення розрахунків Покупцем за Товар, який було відправлено в межах строку дії цього Договору - до повного виконання зобов`язань.

Як зазначено позивачем, відповідно до п. 2.2. Договору, сторонами узгоджено поставку шляхом обміну заявками на поставку №01 та №02 від 26.05.2023 року та рахунком на оплату №196 від 09.05.2023 року.

Таким чином, позивач вказує, що відповідно до п. 2.3. Договору, зобов`язання з поставки товару виникли у відповідача 26.05.2023 року.

Відповідно до п. 7.2. Договору, позивачем на підставі рахунку на оплату №196 від 09.05.2023 року сплачено передоплату за Договором у сумі 3815480,00 грн., що підтверджується Актом звірки від 15.06.2023 р. Однак, впродовж узгодженого сторонами у Договорі строку, відповідачем не здійснено в повному обсязі поставку товару. Позивачем зазначено, що поставка за заявкою №02 від 26.05.2023 виконана з порушенням строку - 31.05.2023 року, що підтверджується видатковою накладною №1434 від 31.05.2023 року та товарно-транспортною накладною №2395 від 31.05.2023 року, а поставка за заявкою №01 від 26.05.2023 року не була виконана взагалі.

02.06.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою-листом №01/0602 про повернення передоплати за Договором в частині, на яку не було поставлено товар - 2920219,39 грн.

05.06.2023 року відповідачем повернуто позивачу частину передоплати у сумі 172000,00 грн.,

Зі слів позивача, за період з 06.06.2023 по 27.06.2023 відповідачем велись перемовини стосовно повернення суми передоплати.

Відповідачем надано позивачу Гарантійний лист №27.06.23-3 від 27.06.2023 року, згідно якого відповідач зобов`язався повернути суму передоплати у строк до 06.07.2023 року.

07.07.2023 року відповідачем повернуто позивачу частину передоплати в сумі 500000,00 грн.

Оскільки, станом на 10.07.2023 року, відповідачем не повернуто передоплату у сумі 2248219,39 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позов зазначив, що ним виставлено позивачу рахунок на оплату №196 від 09.05.2023 року на загальну суму 3815480,90 грн., в т.ч., ПДВ 249610,90 грн., відповідно до якого відповідач зобов`язувався поставити позивачу дизельне паливо у кількості 121000 кг. Однак, вказаний рахунок виставлено за договором поставки нафтопродуктів №Т22/11-22/1 від 22.11.2022 року, який також укладено між позивачем та відповідачем, про що зазначено у рахунку №196 від 09.05.2023. У заявках на поставку №01 та №02 від 26.05.2023 року позивач просить поставити дизельне паливо в кількості 30390 літрів та 29255 літрів, тобто, заявки позивача містять літри палива, як кількісний показник виміру палива, яке має поставлятися, в той час, як рахунок на оплату №196 містить умову, що поставлятиметься дизельне паливо у кількості 121000 кг, тобто, містить показник кількості палива у кілограмах, що не відповідає умовам заявок №01 та №02. Згідно Додатку 1 до Договору поставки нафтопродуктів №Т22/11-22/1 від 22.11.2022 року наведено кількість палива (товару) у тонах, тобто, у вагових показниках, а не у літрах, як показниках обсягу. Позивачем до суду не надано копії платіжних доручень, якими підтверджується платіж відповідачу у сумі 3815480,90 грн., у зв`язку із чим неможливо встановити призначення платежу. Акт звірки від 15.06.2023 року не містить даних щодо сплачених позивачем відповідачу сум та наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Повернення відповідачем коштів позивачу згідно листа №01/0602 здійснено з поясненням, що кошти попередньо були отримані відповідачем за рахунком №196. Заявки позивача №01 та №02 датовані 26.05.2023 року, а рахунок №196 датований 09.05.2023 року, тобто, виставлений раніше за створення заявок, що не узгоджується з п. 2.2 Договору №01/23-25. Платіж за рахунком №196 від 09.05.2023 року здійснено не на підставі Договору №01/23-25, а на підставі іншого договору №Т22/11-22/1. Згідно п. 7.3 Договору №01/23-25, відповідач має право поставити товар без отримання передплати від позивача, зазначене, зі слів відповідача, пояснює підстави для поставки палива відповідачем позивачу за заявкою №02 від 26.05.2023 року. Враховуючи зазначене, позивач має заборгованість перед позивачем за поставлене за заявкою №02 від 26.05.2023 року дизельне паливо.

У поданій відповіді на відзив позивач підтвердив, що між сторонами існують правовідносини за укладеним Договором поставки нафтопродуктів №Т22/11-22/1 від 22.11.2022 року, згідно якого протягом тривалого часу здійснювалась поставка нафтопродуктів, а поставки від 09.05.2023 та 31.05.2023 року за Договором №01/23-25 є першими поставками за цим договором. Позивач зазначає, що відповідач усвідомлюючи наявність у себе грошових коштів позивача, не виставив рахунку на оплату за Договором №01/23-25, хоча обов`язок щодо виставлення рахунку на оплату умовами Договору покладено саме на відповідача. Однак, відповідачем фактично погоджено заявки на відвантаження товару за Договором №01/23-25, що підтверджується частковим виконанням, а саме, поставкою товару згідно видаткової накладної №1434 від 31.05.2023 року. На думку позивача, зобов`язання за Договором №№01/23-25 виникли, хоча і з допущеними порушеннями з боку обох сторін. Крім того, позивач зазначив, що ним на адресу відповідача надіслано лист від 21.08.2023 про виправлення призначення платежу у платіжних дорученнях, однак, згідно листа №12/10/2023-1 від 12.10.2023 відповідач відмовив позивачу у зміні призначення платежу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виконання зобов`язання щодо повернення відповідачем отриманих в рахунок передоплати за поставку товару коштів у розмірі 1748219,39 грн. є предметом спору у даній справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги (про стягнення з відповідача частини передоплати в сумі 1748219,39 грн.) позивач вказав, що передоплата за товар була ним здійснена на підставі Договору поставки №01/23-25 від 23.01.2023 року.

Пунктом 1.1 Договору визначено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з цим Договором визначаються у заявці покупця на відвантаження нафтопродуктів та/або рахунку постачальника.

При цьому, згідно п. 2.1 Договору, заявка на відвантаження нафтопродуктів має містити наступну інформацію: назва нафтопродукту, кількість товару у кілограмах, кількість літрів для завантаження, орієнтовна дата відвантаження, пункт призначення, відомості про перевізника або іншу зазначену покупцем особу.

Згідно заявки №01 від 26.05.2023 року, позивач просить відповідача здійснити 26.05.2023 відвантаження 30390 л. дизельного пального. Також, згідно заявки №02 від 26.05.2023 позивач просить відповідача здійснити 26.05.2023 року відвантаження 29255 л. дизельного пального.

Тобто, заявки №01 та №02 місять кількість товару у літрах, а не кілограмах, як це передбачено п. 2.1 Договору.

Згідно п.п. 2.2, 2.3 Договору, Постачальник на основі Заявки надсилає Покупцю рахунок на оплату з зазначенням ціни та загальної вартості Партії Товару. В рахунку також зазначаються параметри якості Товару, що буде поставлений Постачальником.

Зобов`язання Постачальника по поставці Товару в рамках цього Договору виникає після узгодження Заявки, в порядку, передбаченому цим Договором вище. Зобов`язання Постачальника по поставці Товару певної вартості виникає після узгодження рахунку, в якому Сторони фіксують вартість Партії Товару, в порядку передбаченому п. 2.2. Договору, в тому числі в електронному вигляді (за допомогою електронного листування) та здійснення оплати за Товар (п. п. 2.3, 4.3 Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору, розрахунки за Товар (Партію Товару) здійснюються Покупцем на умовах 100% передплати на підставі рахунку Постачальника в день виставлення рахунку.

В якості доказу передоплати за товар, згідно заявок №01 та №02 від 26.05.2023 року позивачем до матеріалів справи додано рахунок на оплату №196 від 09.05.2023 року на 3815480,90 грн.

Дослідивши вказаний рахунок на оплату, судом встановлено, що він містить посилання на Договір поставки нафтопродуктів №Т22/11-22/1, в той час, як предметом спору у даній справі є повернення передоплати за Договором поставки №01/23-25 від 23.01.2023 року. Крім того, згідно вказаного рахунку поставляється дизельне пальне у кількості 121000 кг, в той час, як заявками №01 та №02 від 26.05.2023 року визначено поставку дизельного пального у загальній кількості 59645 л.

Судом також встановлено, що заявки позивача №01 та №02 на поставку товару датовані 26.05.2023 року, а рахунок на оплату №196 датований 09.05.2023 року, тобто, виставлений раніше за створення заявки №01 та №02, що не відповідає п. 2.2 Договору №01/23-25, згідно якого рахунок надсилається на основі заявки.

Крім того, згідно п. 4.3 Договору, зобов`язання відповідача щодо поставки товару виникають після узгодження рахунку за правилами пункту 2.2 Договору №01/23-25. Отже, зобов`язання щодо поставки за заявкою №01 від 26.05.2023 року не могли виникнути, якщо рахунок за цією заявкою не було виставлено у день погодження заявки 26.05.2023 року, доказів протилежного позивачем суду не надано.

При цьому, рахунок на оплату №196 від 09.05.2023 року виставлено на 3815480,90 грн., в той час, як позивачем у позові зазначено, що відповідачем здійснено поставку за заявкою №02 на суму 895261,51 грн., а за заявкою №01 поставку здійснено не було. Водночас, згідно заявки №01 позивач просив відповідача здійснити відвантаження 30390 л., оскільки, заявка не містить інформації стосовно ціни дизельного палива, суд позбавлений можливості встановити суму заявки №01. Однак, суд зазначає, що сума такої заявки не може становити 2920219,39 грн. (3815480,90 грн. - 895261,51 = 2920219,39 грн.), оскільки ціну за 29255 л. визначено у розмірі 895261,51 грн., а різниця між заявкою №01 та №02 складає 1135 л.

Зі змісту відзиву не вбачається визнання відповідачем факту отримання коштів попередньої оплати у розмірі 1748219,39 грн. саме за Договором №01/23-25.

Суд також зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано копію платіжного доручення, згідно якого позивачем оплачено рахунок на оплату №196 від 09.05.2023 року, що в свою чергу, позбавляє суд можливості встановити чи здійснено попередню оплату саме згідно Договору №01/23-25.

Водночас, судом враховано, що позивачем у відповіді на відзив зазначено про обопільні помилки при оформленні бухгалтерських документів, у зв`язку із чим, на адресу відповідача надіслано лист від 21.08.2023 року про зміну призначення платежiв вiд 09.05.2023 на суму 1623257,41 грн. та вiд 18.05.2023 року на суму 1907740,45 грн. згідно якого, позивач просить суд вважати вказані грошовi кошти передоплатою за Договором №01/23-25

Однак, відповідачем листом №12/10/2023-1 від 12.10.2023 року відмовлено позивачу у зміні реквізитів, оскільки, вказані патежi здiйснено ТОВ "Плац" на пiдставi рахунку №196 вiд 09.05.2023 року на суму 3815480,90 грн., який виставлено на виконання Договору поставки нафтопродуктiв №Т22/11-22/1 вiд 22.11.2О22 року, а розбiжностi у бухгалтерському обліку ТОВ "Плац" не є пiдставою для змiни призначення платежу.

Судом взято до уваги, що у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №809/34/17 зазначено, що зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами, а платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Зокрема, суд встановив, що згідно п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») і обов`язковим реквізитом якого є «призначення платежу», який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно пункту 1.8 даної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.

Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.

Тобто, до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.

Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

Таким чином, оскільки, відповідач не надав згоди на зміну призначення платежів, зарахування цих платежів в рахунок передоплати за Договором №01/23-25 в односторонньому порядку не ґрунтується на нормах закону, а тому, зазначені платежі не можуть бути належними доказами виконання зобов`язання позивача щодо здійснення передоплати саме за Договором №01/23-25.

При цьому, судом враховано, що повернення відповідачем позивачу коштів у сумі 172000,00 грн. здійснювалось із зазначенням, що такі кошти повертаються згідно рахунку на оплату №196, а повернення 500000,00 грн. із зазначенням, що такі кошти повертаються згідно листа №01/0602 від 02.06.2023 року, який не містить обґрунтувань стосовно підстав для повернення коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рахунок на оплату №196 від 09.05.2023 року виставлено за Договором №Т22/11-22/1, а не за Договором №01/23-25, який є предметом даного спору.

Ухвалами суду від 12.09.2023 року та від 10.10.2023 року зобов`язано сторони провести звірку взаємних розрахунків, однак, до суду не надано підписаного представниками обох сторін акту звірки взаємних розрахунків з якого суд мав би змогу встановити порядок здійснення платежів за відповідним договором. Подані сторонами акти звірки підписані в односторонньому порядку, що позбавляє суд можливості перевірити обставини, викладені сторонами у заявах по суті справи.

Обсяг, поданих у справі доказів, не дозволяє суду дійти достеменного висновку, що позивачем здійснено передоплату за Договором №01/23-25, а відповідачем не поставлено оплаченого позивачем згідно такої передоплати товару.

У зв`язку з викладеним, суд критично оцінює вимогу позивача про повернення попередньої оплати за Договором №01/23-25, оскільки, доказів здійснення такої оплати саме за вказаним Договором позивачем до суду не надано.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням фактичних обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів позивачем не доведено факт здійснення попередньої оплати саме за Договором №01/23-25.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛАЦ» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Глинки, 7 оф. 1221, код ЄДРПОУ 37452046) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДЛІМ» (08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Нова, буд. 31 Б, офіс 126, код ЄДРПОУ 44424253) про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.11.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць