Рішення

від 27.06.2023 по справі 759/8294/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8294/23

пр. № 2/759/3173/23

27 червня 2023 року суддя Святошинського районного суду м. Києва П`ятничук І.В., розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 08.05.2023 року звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, яким просить стягнути з закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на свою користь 6724,48 грн. заборгованості по заробітній платі за період з жовтня 2018 року по листопад 2018 року з врахуванням індексу інфляції; 10160,64 грн. заборгованості по заробітній платі за період з січня 2019 року по червень 2019 року з врахуванням індексу інфляції; 12768,00 грн. середнього заробітку за 6 місяців роботи за контрактом на посаді доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін; 22860,00 грн. середнього заробітку за 6 місяців роботи за трудовим договором на посаді старшого викладача кафедри фінансів та обліку та 150000,00 грн. компенсації заподіяної моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 19.10.2017 року по 20.11.2018 року працювала у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» (далі по тексту Університет «Україна») на посаді доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін на 0,5 ставки а умовах неповного робочого тижня, відповідно до наказу № 398-К від 18.10.2017 р. за контрактом який діяв з 19.10.2017 р. до 01.09.2018 р.

Після закінчення строку дії контракту продовжила працювати на займаній посаді у даному закладі.

Зазначила, що листопаді 2018 року отримала рекомендований лист від роботодавця, в якому, яким роботодавець повідомив її про звільнення із займаної посади 01.09.2018 р. в зв`язку із закінченням строку дії контракту і було запрошено отримати трудову книжку.

Даний факт підтверджується наказом № 290-К від 31.08.2018р.

20.11.2018 р. вона отримала у відділі по роботі з персоналом Університету «Україна» свою трудову книжку, про що свідчить довідка № 122 від 18.11.2019 р.

Не дивлячись на це вона продовжувала працювати в Університеті «Україна».

Наказом № 431-К від 13.12.2018 року її, кандидата економічних наук було прийнято з 14.12.2018 року по 27.06.2019 року на посаду старшого викладача кафедри фінансів та обліку на 0,2 ставку (138 годин) за сумісництвом з погодинною оплатою праці.

27.06.2019 р. у зв`язку з закінченням строку трудового договору її було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, про що свідчить наказ № 431-К від 13.12.2018 р.

Заробітна палата належна їй до виплати перераховувалась на відкритий на її ім?я картковий рахунок в рамках зарплатного проекту Університет «Україна» з АТ «Райффайзен банк АВАЛЬ».

Зазначила, що за період з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року їй було виплачено заробітну плату за період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року включно.

За жовтень та листопад 2018 року заробітна плата їй не нараховувалась і не була виплачена, не дивлячись на те, що у цей період вона постійно працювала, і працювала після видачі їй 20.11.2018р. трудової книжки.

З грудня 2018 року і до червня 2019 року вона працювала на посаді старшого викладача кафедри фінансів та обліку.

В грудні 2018 року їй було нараховано заробітну плату в розмірі 4872,00 грн., та виплачено шляхом зарахування на належний їй картковий рахунок в АТ «Райффайзен банк АВАЛЬ» 3921,96 грн., що свідчить про те, що за грудень 2018 р. розрахунок по заробітній платі був проведений в повному обсязі.

В березні 2019 року їй було нараховано заробітну плату в розмірі 5694,00грн., утримано з 1110,33 грн., і до виплати їй належало 4 583,67 грн.

Зазначила, що вказані кошти виплачені їй не були. В березні 2019 року їй було нараховано заробітну плату в розмірі 1176,00 грн., утримано з неї 229,32 грн., і до виплати їй належало 946,68 грн., які теж виплачені їй не були.

А тому, заборгованість відповідача по заробітній платі за жовтень-листопад 2018 року яка підлягає стягненню з відповідача з врахуванням індексу інфляції становить 6724,48 грн.

Крім того, зазначила, що з відповідача на її користь підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за січень - червень 2019 року з врахуванням індексу інфляції у розмірі 10160,64 грн.

Також вказала, що у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП України з відповідача на її користь підлягає стягненню середній заробіток у розмірі посадового окладу та надбавки за час її роботи за контрактом з жовтня 2017 року по листопад 2018 року у розмірі 12768,00 грн. та середній заробіток за період її роботи з грудня 2018 року по червень 2019 року за трудових договором у розмірі 22860,00 грн.

Зазначила, що затримкою у виплаті заробітної плати позивачеві завдано моральної шкоди. Завдану відповідачем моральну шкоди позивач оцінює у 150000,00 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз`яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачам право на подання заперечень на відповідь на відзив.

30.05.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 398-К від 18.101.2017 року Вищого навчального закладу Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» ОСОБА_1 було прийнято на умовах укладеного контракту з 19.10.2017 року на посаду доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін на 0,5 ставки на умовах неповного робочого тижня, строком дії контракту з 19.10.2017 року по 01.09.2018 року (а.с. 7).

Наказом № 290-К від 31.08.2018 року Вищого навчального закладу Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» ОСОБА_1 звільнено з 01.09.2018 року з посади доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін у зв`язку з закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 7).

Листом Вищого навчального закладу Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 29.10.2018 р. позивача було повідомлено про звільнення та запрошено до університету для отримання трудової книжки, яку позивачем було отримано 20.11.2018 року, про що свідчить лист № 122 від 18.11.2019 року (а.с. 8, 9).

Наказом № 431-К від 13.12.2018 року Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Цюцюпу С.В. з 14.12.2018 року по 27.06.2019 року було прийнято на роботу на посаду старшого викладача кафедри фінансів та обліку на 0,2 ставку (138 годин) за сумісництвом з погодинною оплатою праці (а.с. 10).

Наказом № 119-К від 24.05.2019 року Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» ОСОБА_1 звільнено 27.06.2019 року з посади старшого викладача кафедри фінансів та обліку на 0,2 ставку (138 годин) за сумісництвом на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з жовтня 2018 року по листопад 2018 року з врахуванням індексу інфляції у розмірі 6724,48 грн., заборгованості по заробітній платі за період з січня 2019 року по червень 2019 року з врахуванням індексу інфляції у розмірі 10160,64 грн.; середній заробіток за 6 місяців роботи за контрактом на посаді доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін у розмірі 12768,00 грн.; середній заробіток за 6 місяців роботи за трудовим договором на посаді старшого викладача кафедри фінансів та обліку у розмірі 22860,00 грн., посилаючись на те, що відповідачем при звільненні їй не була виплачена заробітна плата.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі звернення ОСОБА_1 від 30.01.2021 року про можливі порушення трудового законодавства в частині дотримання порядку оформлення трудових відносин, звільнення та оплати праці Головним управління держпраці у Київській області було проведено інспектування Вищого навчального закладу Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», про що свідчить акт від 20.04.2021 року № КВ1097/38/АВ.

З вказано акту вбачається, що відповідно до наказу від 18.10.2017 № 398-К ОСОБА_1 , кандидата економічних наук прийнято на посаду доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін на 0, 5 ставки на умовах неповного робочого тижня з 19.10.2017 по 01.09.2018, на підставі поданої нею заяви, з оплатою праці відповідно до штатного розпису. Згідно наказу від 31.08.2018 № 290-K ОСОБА_1 , доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін, у зв?язку із закінченням строку дії договору звільнено 01.09.2018 за п. 2 ст. 36 К3пПІ України.

За період роботи на посаді доцента кафедри обліку та загальноекономічних дисциплін ОСОБА_1 нараховувалась додаткова заробітна плата - надбавка за науковий ступінь кандидата економічних наук у розмірі 15% посадового окладу.

Відповідно до відомостей особової картки працівника (форма ПІ- 2, додаток 4) та наказу від 07.08.2018 № 158-B, ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці тривалістю 23 календарних дні з 08.08.2018 по 31.08.2018 року.

В день звільнення ОСОБА_1 виплачено всі належні їй кошти від Університету «Україна» в т.ч. компенсацію за 33 календарних дні невикористаної щорічної відпустки (бухгалтерська довідка про заробітну плату, карта індивідуального педагогічного навантаження, додатки 5, 6) та письмово повідомлено, про необхідність прибути до головного офісу для отримання трудової книжки, яку позивачем було отримано 20.11.2018 року.

Крім того, вищезазначеним актом, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу № 431-К від 13.12.2018 року працювала на посаді старшого викладача кафедри фінансів та обліку на 0,2 ставки (138 годин) за сумісництвом з 14.12.2018 року по 27.06.2019 року.

Відповідно до ст. 102 КЗпП України, ОСОБА_1 , було виплачено заробітну плату за фактично виконану роботу, про що свідчать бухгалтерська довідка про заробітну плату, карти індивідуального педагогічного навантаження.

За період роботи на посаді старшого викладача кафедри фінансів та обліку з погодинною оплатою праці ОСОБА_1 була встановлена вартість однієї години в розмірі 84,00 гривень, що відповідає вартості однієї години встановленої в додатку № 16 «Ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки за проведення навчальних занять» до наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.10.2005 за № 1130/11410. Ставки погодинної оплати включають оплату за дні відпустки, тому при звільненні працівника з погодинною оплатою праці компенсація за невикористану відпустку не нараховується.

Вищезазначене свідчить про те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з жовтня 2018 року по листопад 2018 року у розмірі 6724,48 грн. та заборгованості по заробітній платі за період з січня 2019 року по червень 2019 року у розмірі 10160,64 грн. не підлягають задоволенню, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме актом Головного управління держпраці в Київській області від 20.04.2021 року № КВ1097/38/АВ, з якого вбачається, що порушень трудового законодавства про працю, під час роботи, звільненні та виплаті заробітної плати щодо ОСОБА_1 не виявлено.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку, судом встановлено наступне.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку є похідними від позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Крім того, суд не вбачає підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру з вини відповідача.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, оскільки у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 15, 76, 81, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І.В. П`ятничук