Постанова

від 31.10.2023 по справі 644/6830/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/6830/20 Номер провадження 22-ц/814/1585/23Головуючий у 1-й інстанції Шевченко С. В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача:Дряниці Ю.В.,

судді: Пилипчук Л.І., Триголов В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Орджонікідзевськогорайонного судуміста Харковавід 28жовтня 2020року усправі запозовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Елластік» акціонерного товариства закритого типу «Елласт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Елластік» акціонерного товариства закритого типу «Елласт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з 22.10.2016 року він перебував у трудових правовідносинах з дочірнім підприємством «Елластік» АТЗТ «Елласт».

27.01.2020 року позивач був звільнений з роботи, але розрахунок при звільненні з ним проведений не був, хоча він неодноразово звертався до роботодавця з заявами про проведення з ним розрахунку, трудова книжка позивача також йому не повернута, чим порушено його права, та дає підстави для стягнення середньоденного заробітку за кожен день затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, позивач зазначає, що порушення відповідачем його права на своєчасну оплату праці призвело до душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, стресу та хвилювань, чим йому було спричинено моральну шкоду.

Позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду, компенсацію невикористаної відпустки, моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевськогорайонного судуміста Харковавід 28жовтня 2020рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Елластік» акціонерного товариства закритого типу «Елласт» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовлено.

Рішення оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу на вказане рішення.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги наводить доводи, аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.

Зокрема зазначає, що місцевим судом належним чином не перевірено обставини звернення позивача до ДП «Елластік» з вимогами щодо направлення йому трудової книжки поштою та з вимогою про виплату всіх коштів, що належали позивачу при звільненні.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги надано докази направлення позивачем відповідних заяв до підприємства, які не була надані до суду першої інстанції.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у доводах якого вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Звертає увагу суду на те, що позивачем до апеляційної скарги подано нові докази, які не були ним надані до суду першої інстанції, та разом з цим позивач не надав жодного доказу неможливості подачі цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом встановлено, що 22.10.2016 року по 27.01.2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ДП «Елластік» АТЗТ «Елласт». З 27.01.2020 позивача на підставі наказу № 01-К від 10.02.2020 було звільнено за прогули без поважних причин. В день звільнення (складання наказу) ОСОБА_1 був відсутнім на роботі, що підтверджується копією акту, який надано суду відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що він звертався до відповідача з вимогою про розрахунок, відтак відсутні підстави для висновку про те, що право позивача на своєчасний розрахунок при звільненні порушено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Встановлено, що позивач не був присутній на роботі у день звільнення. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було повідомлено позивача про необхїідність одержання труджової книжки та копії наказу про звільнення або надання згоди на направлення труждової книжки поштою (а.с. 74, 75).

Отже, висновок місцевого суду про недоведеність порушення прав позивача при звільненні є вірним та зроблений на підставі встановлених у справі обставин.

Щодо поданих до апеляційного суду нових доказів колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина другастатті 83 ЦПК України).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 177 ЦПК Українипозивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другоїстатті 356 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третястатті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті356, частин першої-третьої статті367 ЦПК Українисвідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першоїстатті 44 ЦПК Українищодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) вказано, що: «відповідно до частин першої та третьоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістомстатті 367 ЦПК України,суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції».

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається позивачем надано до суду апеляційної інстанції докази звернення до відповідача з відповідними вимогами щодо направлення йому трудової книжки поштою та щодо виплати всіх сум, що належали йому при звільненні, зокрема від 05.02.2020 року, направлений на адресу відповідача 06.02.2020 року та від 07.08.2020 року.

Разом з цим, позивачем вказані докази не подавались до суду першої інстанції, хоча відповідні листи з заявою про звільнення та вимогами щодо направлення трудової книжки та проведення розрахунку при звільненні були направлені позивачем на адресу відповідача до ухвалення районним судом рішення у справі.

При цьому, у апеляційній скарзі позивач не обґрунтовував поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості їх надати з причин, що об`єктивно не залежали від нього, що може свідчити про відсутність виняткових випадків, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Інші докази звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами щодо проведення розрахунку колегія суддів не приймає до уваги, оскільки надані листи були направлені на адресу відповідача після ухвалення рішення місцевим судом у даній справі: 29.10.2020 та 04.11.2020.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) наведено правовий висновок, згідно якого така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядкустатті 367 ЦПК Українинезалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що апеляційна скарга містить доводи, які є аналогічними за своїм змістом позиції позивача, якій суд першої інстанції надав вірну правову оцінку, колегія суддів не вбачає за необхідне надавати обґрунтування кожному з доводів скарги, що узгоджується з усталеною практикою ЕСПЛ, зокрема при розгляді справи «Серявін та інші проти України».

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.

За вказаних обставин, враховуючи, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374ч. 1 п. 1,375,381,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 28 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя - доповідач: Ю. В. Дряниця

Судді: Л. І. Пилипчук

В.М. Триголов