Рішення

від 06.11.2023 по справі 522/4925/23-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/4925/23-Е

Провадження № 2/522/3503/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Сулими А.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Діденка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» про стягнення заробітної плати,

ВТАНОВИВ

Позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ «Сандора» про стягнення компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову позивач вказує, що рішенням Приморського районного суду м. Одеса у справі №522/7990/17 від 17.12.2021 задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Сандора» про визнання незаконним звільнення та скасування наказу від 16.03.2017 № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» з 17.03.2017 та стягнуто з ТОВ «Сандора» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2017 по 17.12.2021 включно у розмірі 768 113,28 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду у справі №522/7990/17 змінено рішення Приморського районного суду м. Одеса у частині стягнення з ТОВ «Сандора» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2017 по 17.12.2021, як наслідок зменшено розмір стягнення. ОСОБА_2 фактично поновлено на посаді 20.12.2022 та 21.12.2022 звільнено з посади старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ «Сандора» на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

У разі поновлення судом працівника на роботі, останній має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається з дати поновлення на роботі і до кінця робочого року поновленого працівника.

Позивач вважає роботодавця, а саме ТОВ «САНДОРА» таким, що винний у невиплаті належних звільненій ОСОБА_2 компенсацій за невикористані календарні дні щорічної відпустки за робочі роки з моменту незаконного звільнення (з 17.03.2017) до моменту звільнення останньої після поновлення на роботі в порядку виконання вищевказаного рішення суду, а також за затримку такого розрахунку виплатити середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, на які остання має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до чинного законодавства на момент подання даного позову.

Виходячи з вищевикладеного позивач просить суд стягнути з ТОВ «САНДОРА» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки за робочі роки з моменту незаконного звільнення (з 17.03.2017) до моменту звільнення останньої після поновлення на роботі в порядку виконання вищевказаного рішення суду та виплатити компенсацію за не використану відпуску у сумі 51892,80 грн та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у порядку ст. 116 КЗпП України.

Ухвалою суду від 29 березня 2023 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

26 квітня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до вказаного відзиву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вказує, що відповідачем було здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки 28.12.2022 року.

Так відповідач зазначає, що 28.12.2022 року ними позивачу була виплачена сума компенсації за невикористані дні відпустки та виплата за час затримки виплати компенсації після утримання обов`язкових податків та платежів у розмірі 4 547,67 грн.

15 травня 2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

24 травня 2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

18 вересня 2023 року від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник вказує, що у позовній заяві помилково було зазначено суму заробітної плати за один робочий день, що суттєво впливає на суму позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного представник позивача просив суд врахувати, що заробітна плата позивача за один день становить 646,56 грн, а тому компенсація за невикористані дні щорічної відпустки становить 73 707,84 грн, а середній заробіток за весь час затримки у сумі 84699,36грн.

06 листопада 2023 року від представника позивача до суду надійшов детальний опис наданих адвокатом послуг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановлює наступні обставини справи.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 17 грудня 2021 року у справі №522/7990/17 позов ОСОБА_2 до ТОВ «Сандора» задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на звернення до суду з позовом до ТОВ«Сандора» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Скасовано наказ ТОВ«Сандора» від 16 березня 2017 року № 136/2-у «Про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення», яким ОСОБА_2 , старшого бухгалтера фінансової служби, звільнено з займаної посади з 17.03.2017, Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого бухгалтера фінансової служби ТОВ«Сандора» з 17.03.2017. Стягнуто з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2017 по 17.12.2021 включно у розмірі 768 113,28 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду 15.12.2022 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року в частині стягнення з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено та стягнуто з ТОВ «Сандора» (код ЄДРПОУ 22430008) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.03.2017 по 17.12.2021 включно у розмірі 767 466,72 грн. В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2021 року залишено без змін.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується із дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (частина 1 статті 24 Закону).

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивач вказує, що фактично її було поновлено на роботі 20 грудня 2022 року та 21 грудня 2022 року її було звільнено.

Відповідач заперечує, та вказує, що відповідно до Наказу № 621 від 20.12.2021 позивача було поновлено на роботі 20.12.2021.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 зазначив, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідно до копії Наказу № 621 від 20 грудня 2021 року позивач ознайомилась з вказаним наказом лише 21 грудня 2022 року.

Однак як вбачається з листів від 27.01.2022 року № 10-05-90, 10.02.2022 року № 10-05-169, 09.09.2022 року № 13/09/2022-1, 28.09.2022 року № 2022-199 позивача було повідомлено про її поновлення на роботі.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19 аналізуючи положення ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», виклав правовий висновок, відповідно до якого виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника до роботи та можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верхового Суду від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 та від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18.

Суд звертає увагу, що у пункті 3 наказу № 621 визначено ОСОБА_2 робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 28.09.2022 № 2022-199 позивачу було додатково повідомлено про місце розташування її робочого місця.

Не дивлячись на те, що позивачу було відомо про її поновлення на роботі, позивач не вчиняла жодних дій для ознайомлення з наказом та не приступила до виконання своїх обов`язків.

Посилання позивача, що їй не давали змогу приступити до роботи не підтверджується жодними доказами.

Згідно п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Відповідно до п. 7 Порядку № 100 нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів компенсації днів невикористаної відпустки.

Позивач був звільнений у грудні 2022 року, таким чином останні 12 місяців роботи з грудня 2021 року по листопад 2022 року включно.

Сумарний заробіток за останні 12 місяців роботи становить 8 398,26 грн де:

грудень 2021 року 8 398,26 грн, січень 2022 року по листопад 2022 року 0,00 грн.

Для розрахунку компенсації за невикористану відпустку треба сумарний заробіток за останні 12 місяців роботи поділити на кількість днів у році та помножити на кількість днів невикористаної відпустки, а саме: 8398,26/365*114 = 2 651,64 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим наданий відповідачем розрахунок розміру компенсації за невикористанні 114 днів відпустки у розмірі 2 651,64 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до абз. 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок), якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абз. 7 пункту 2 Порядку якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до абз. 3 пункту 4 Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Так, матеріалами справи встановлено, що посадовий оклад позивача 25 780,00 грн необхідно розділити на кількість робочих днів за графіком 43 дні (25 780,00 / 43 = 599,53 грн.)

Враховуючи, що позивача було звільнено 21.12.2022, а компенсацію за невикористані дні відпустки сплачено лише 28.12.2022, суд вбачає, що відповідачем допущено затримку виплат за компенсацію за невикористані дні відпустки, що становить 5 робочих днів.

Таким чином, відповідно до положень ст. 117 КЗпП, необхідно середній заробіток за час затримки помножити на кількість днів затримки, тобто 599,53 * 5 = 2 997,65 грн.

Отже, загальна сума належної позивачу компенсації за невикористані дні відпустки та виплати компенсації за час затримки становить 2 651,64 грн + 2 997,65 грн = 5649,29 грн.

Згідно платіжної інструкції № 2055491113 від 28 грудня 2022 року відповідачем було сплачено позивачу суму компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки у загальній сумі 4 547,67 грн (з урахуванням утримання обов`язкових податків та платежів).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем належним чином виконано розрахунки з позивачем за невикористану відпустку та в належному розмірі сплачено середній заробіток за час затримки вказаної виплати.

Слід зазначити, що посилання позивача на застосування формули, викладеної у листах Мінсоцполітики від 24.06.2011 року № 208/13/116-11 та від 27.03.2013 № 321/13/84-13, на думку суду є недостатнім обґрунтуванням неналежного розрахунку зі сторони відповідача, адже вказані листи мають рекомендаційний характер та не встановлюють жодних зобов`язань щодо використання запропонованої в них формули.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи відмову в позові, у відповідності з положеннями ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» про стягнення заробітної плати відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складений протягом п`яти днів.

Суддя І.А. Павлик

Повний текст рішення складено 13.11.2023.