Рішення

від 13.11.2023 по справі 626/206/22

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/206/22

Провадження № 2/626/39/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.11.2023 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дудченко В.О.

за участю секретаря Зінченко Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Орєхової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з третьою особою Службою у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що з відповідачем перебувала у шлюбі з 06.02.2018 року. Шлюб між ними розірваний 14.04.2020 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З моменту розлучення відповідач проживає окремо, за цей час з дитиною бачився один раз. Участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, допомоги не надає. Таким чином він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Факт ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по відношенні до сина можуть підтвердити свідки. Враховуючи вище викладене позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина.

Рух справи в суді.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 09.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та ухвалою від 09.08.2022 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Від відповідача по справі ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому він позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позову виходячи з наступного. Вказує, що з позивачем перебував у шлюбі з 06.02.2018 року. Шлюб між ними розірваний 14.04.2020 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу внаслідок віку сина, за погодженням між сторонами дитину було залишено проживати разом з матір`ю, ОСОБА_1 . Як до розлучення, так і після між сторонами склались неприязні стосунки, що має наслідком її ставлення до нього та його наміру виховувати сина в повсякденному житті. З урахуванням віку дитини та не завдаючи йому шкоди, поки існують між сторонами неприязні відносини, відповідач має спільних друзів з позивачем та через них має відомості про дитину, зокрема те, що він нещодавно почав відвідувати дитячий садок. Позивач не повідомила відповідача про те, що їх син відвідує дитячий садок. Вважає, що позивач завдала йому перешкоди у спілкуванні та вихованні сина, а тому має намір звернутись до органу опіки та піклування щодо встановлення днів і годин для зустрічі з дитиною. Безпідставними є доводи позивача, що відповідач не надає сину допомоги, так як за рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 24.03.2020 року № 626/107/20 він сплачує аліменти на користь позивача на утримання сина та сплачував аліменти на утримання позивача до досягнення сином трьох років. Відповідач вважає, що позбавлення його батьківських прав відносно сина за відсутності винної поведінки з його боку є недоцільним та може призвести до негативних наслідків у майбутньому. Відносини між сторонами, які наразі склались між ними, є перешкодою у вільному спілкуванні з сином, доля якого є небайдужою відповідачу.

Від Служби у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради 15.06.2022 року до суду надійшла письмова заява в якій просить розглядати справу за відсутності представника служби, позовні вимоги не підтримують. Відповідно до ч.5 ст.19 СК України надали суду Висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради щодо розв`язання спору від 14.06.2022 року, а саме про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Позиція учасників справи в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала на задоволенні позову наполягала з підстав викладених у позовній заяві, оскільки відповідач з дитиною не спілкується, ігнорує, не займається вихованням дитини. Також підтвердила, що у неї конфлікт з відповідачем. Позивач вже більше року знаходиться за кордоном.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Орєхова Н.В. позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні, оскільки даний позов є безпідставний та не підтверджений відповідними доказами та надала пояснення відповідно до поданого відзиву на позовну заяву. А також пояснили, що відповідач від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина не ухиляється. Через конфлікт з матір`ю дитини він не бачиться з сином. Позивач покинула країну ще на весні 2022 року, тобто більше року тому і заблокувала його номер телефону, в зв`язку з чим він не може ані фізично виїхати з України до сина, ані по телефону, тобто сама позивач чинить певні перешкоди у спілкуванні з сином.

Позиція суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.02.2018 року, який рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 14.04.2020 року розірваний.

Від шлюбу сторони по справі мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дитина проживає разом з матір`ю.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

У відповідності до ч. 1 ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

У відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

При цьому відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 16 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 11 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини - батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Положеннями ст.164 СК України передбачено, що однією із підстав для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При цьому, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду (ч.ч.5,6 ст.19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради від 14.06.2022 року враховуючи відсутність вагомих підстав орган опіки та піклування виконавчого комітету вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенні до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради від 14.06.2022 року встановлено, що шлюб між батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розірвано. Дитина проживає з матір`ю. Відповідно до інформації НВК Красноградського ліцею № 3 Красноградської міської ради батько ОСОБА_2 не відвідує батьківські збори, не спілкується з вихователями з приводу навчання та виховання його сина, не забирає його з дитячого садка.

Відповідно до пояснень ОСОБА_4 , який засвідчує, що останні 2,5 роки спілкування з родиною ОСОБА_1 жодного разу не бачив батька дитини. У вихованні дитини батько участі не приймає.

Згідно пояснень ОСОБА_5 , який засвідчує що за час з спілкування з родиною ОСОБА_1 в період з січня 2020 року по теперішній час батько ОСОБА_2 жодного разу не спілкувався, не приймав участі у вихованні сина, у проведенні родинних свят і взагалі не бачив його.

Комісією у складі головного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради Кічки Р.С. та провідного спеціаліста служби у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради ОСОБА_6 були обстежені умови проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 . Родина проживає в двоповерховому будинку з усіма зручностями. Умови проживання добрі. Мати створює всі умови для виховання та розвитку дітей. У дитини є окрема кімната. Дитина забезпечена всім необхідним. Бабуся з дідусем допомагають з онуком. Стосунки у сім`ї добрі. Відповідно до висновку потреб сім`ї від 24.02.2022 року встановлено, що мати дитини ОСОБА_1 не заперечує проти спілкування сина з рідним батьком, але з її слів батько не виявляє ніякого інтересу до сина. Остання зустріч була влітку, під час здачі аналізу ДНК.

Відповідно до висновку потреб сім`ї від 24.02 2022 року, встановлено, що батько дитини ОСОБА_2 вже рік винаймає для проживання трикімнатну квартиру з усіма зручностями та капітальним ремонтом. Територія безпечна для дитини. В квартирі є всі умови для задоволення потреб дитини: місце для сну, ігор та розвитку, для прийняття їжі та догляду за особистою гігієною. ОСОБА_2 має бажання бачитись з сином. Сплачує аліменти.

На даний час батько не може налагодити стосунки з матір`ю дитини, тому щоб психологічно не травмувати сина, не зустрічається з ним.

ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських прав по відношенню до його сина.

Отже, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню дитини, а також встановити, що він ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Суд в черговий раз наголошує, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При цьому жодної з вищевказаних обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач в підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, послалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, пов`язаних з вихованням дитини, а саме: не цікавиться дитиною, не піклується про неї, не приймає участь у її вихованні, що спростовується Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Красноградської міської ради від 14.06.2022 року про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 по відношенні до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому обидві сторони в судовому засіданні не заперечували, що між ними існує певний конфлікт, через який зі слів відповідача ОСОБА_2 він не бачиться з сином, оскільки позивач покинула країну ще на весні 2022 року, тобто більше року тому і заблокувала його номер телефону, в зв`язку з чим він не може ані фізично виїхати з України до сина, ані по телефону спілкуватися з ним, тобто сама позивач чинить певні перешкоди у спілкуванні з сином.

В свою чергу позивач ОСОБА_1 не заперечуючи факту виїзду за межі України на весні 2022 року, пояснювала протилежну позицію, що навпаки це відповідач заблокував її номер і не бажає спілкуватися з сином ОСОБА_3 .

При цьому ані позивач, ані відповідач не могли надати відповідних доказів в підтвердження своїх слів в судовому засіданні.

Поряд з цим, заборгованість по сплаті аліментів у відповідача ОСОБА_2 відсутня, оскільки він їх майже завжди сплачує вчасно, інколи виникає заборгованість за один два місяці у зв`язку не стабільним його прибутком, однак вона в подальшому вся гаситься одним платежем через місяць-два. У нього є бажання спілкуватися з сином, однак на даний час це фізично не можливо.

Таким чином, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Ухиленням від виконання обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена положеннями п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно свого сина в матеріалах справи відсутні.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно її сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/13192/19-ц вказав на відсутність підстав для позбавлення батька батьківських прав, оскільки він, в силу своїх можливостей, намагається піклуватися про дітей.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав свідчить про інтерес батька до дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача, не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Крім того у справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки, під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Розподіл судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 164, 166, 180, 184 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4-5, 12, 76-83, 265, ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з третьою особою Службою у справах дітей та сім`ї Красноградської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 13 листопада 2023 року.

Суддя