Рішення

від 06.11.2023 по справі 357/4940/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4940/23

Провадження № 2/357/1723/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Бондаренко О.В., при секретарі Кононюку П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду», про визнання частково незаконним розпорядження про приватизацію, скасування свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В :

26.04.2023 представник позивача, адвокат Коннова Ніна Іванівна, звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що на підставі протоколу № 16 від 27 червня 1988 року засідання житлової комісії військової частини ОСОБА_1 , який на той час проходив службу в ЗС, та членам його сім`ї: дружині - ОСОБА_2 , дочці ОСОБА_3 , сину ОСОБА_4 було надано право заселення у квартиру АДРЕСА_1 . Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів 23 березня 1989 року ОСОБА_1 разом із сім`єю був виданий ордер на житлове приміщення серії БЦГ № 002073 на право зайняття вказаної квартири. Рішенням Білоцерківського міськраойнного суду Київської області від 12 липня 1995 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. 15 лютого 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» із заявою про передачу їй у приватну власність квартири АДРЕСА_2 , до якої вона додала довідку про склад сім`ї та займані приміщення та довідку, що підтверджує право на пільгу по безоплатному отриманні у власність житла. Однак, інші тимчасово відсутні члени сім`ї наймача, які вписані в ордер, не надавали письмової заяви на приватизацію квартири. При цьому, в законному порядку ніхто із членів сім`ї, зокрема, позивач не був позбавлений права користування вказаною квартирою. Ордер на вселення в квартиру не був визнаний недійсним. Позивач був зареєстрований у спірній квартирі до 09.02.2006, а 15.02.2006 відповідачка звернулася до Служби приватизації державного житлового фонду, що свідчить про те, що позивач згідно ст. 71 ЖК не втратив на той час право користування квартирою. Крім того, зняття з реєстрації за наявності не визнаного недійсним ордеру на вселення не можна вважати позивача таким, що втратив право на користування житлом. Незважаючи на вказані обставини та вимоги законодавства Служба приватизації державного житлового фонду передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . У вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову одружилися та рішенням суду від 15.07.2022 шлюб між ними було розірвано. Після розлучення у 1995 році позивач залишався проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю, всі побутові питання, в тому числі і по сплаті комунальних послуг вирішувала відповідачка, а після розлучення 2022 року їх відносини перестали існувати і позивач став сам вирішувати питання сплати комунальних послуг, зокрема, по спірній квартирі. В цей час він дізнався, що усі рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що вона у 2006 році приватизувала квартиру. Позивач вважає, що приватизація квартири була здійснена з порушенням процедури приватизації, у заявку з чим є недійсною, тому просив визнати незаконним та скасувати п. г…2 розпорядження Білоцерківської міської ради № 1-2-7 від 24 лютого 2016 року про передачу в особисту та спільну власність державних квартир/будинків жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян міста в частині передачі квартири за адресою: АДРЕСА_3 , в особисту власність ОСОБА_2 , скасувати свідоцтва на право власності на житло № НОМЕР_1 від 24.02.2006, видане комунальною службою приватизації державного житлового фонду міста Біла Церква згідно з розпорядженням завідуючого комунальною службою приватизації державного житлового фонду міста від 24.02.2006 № 1-2-7, скасувати державну реєстрацію прав власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом припинення реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

28.04.2023 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

06.09.2023 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити вимоги у повному обсязі та зазначив, що ОСОБА_2 приватизувала квартиру АДРЕСА_2 особисто на себе без отримання письмового дозволу інших членів сім`ї. Їх шлюб було розірвано рішенням суду, яким також було визначено місце проживання дітей, а саме: дочка залишилася з ним, а син із відповідачкою. Він із дочкою отримали іншу квартиру по АДРЕСА_4 , яку приватизували на двох в рівних частинах, а відповідачка приватизувала квартиру лише на себе, при цьому син залишився без квартири. У нього 5 онуків, тому він думаючи про їх майбутнє, бажає скасувати приватизацію спірної квартири, щоб провести її заново. 10.02.2006 він знявся з реєстрації за спірною адресою, однак залишився проживати у квартирі, а у квартирі по АДРЕСА_4 проживав син зі своєю дружиною. Дочка спочатку проживала за адресою: АДРЕСА_3 , а після того як вийшла заміж переїхала проживати із чоловіком на орендовану квартиру. Він знявся з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 для того, щоб отримати квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . Крім того, він нещодавно довідався, що відповідачка у судовому порядку зняла з реєстрації у спірній квартирі їх спільну дочку.

Представник позивача, адвокат Коннова Ніна Іванівна, у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та зазначила, що згідно протоколу від 27.06.1988 позивачу була надана спірна квартира зі складом сім`ї 4 особи, після чого виконавчим комітетом було видано ордер на заселення у квартиру. 12.07.1995 позивач розлучився із відповідачкою, після чого вона приватизувала спірну квартиру на себе одноособово, однак, вона мала отримати письмову згоду усіх тимчасово відсутніх осіб на приватизацію, але цього не зробила. Отже, було порушено порядок приватизації вказаної квартири.

Представник відповідача, керівник Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду», ОСОБА_5 , у судовому засіданні заперечила проти позову, мотивуючи тим, що приватизація спірної квартири відбувалася на підставі поданих документів та відповідно до законодавства, яке діяло на той час. Крім того, позивач скористався своїм правом на приватизацію та отримав у власність частину іншої квартири, протягом року з моменту зняття з попереднього місця реєстрації. Тому, просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідачка - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце засідання повідомлялася належним чином, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подала.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 4 ЦПК України).

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» має зареєстровану юридичну адресу: АДРЕСА_6 , здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_7 та його кревняком з 21.07.1992 є ОСОБА_5 , що підтверджено матеріалами справи ( а.с.6-7, 28-29,68,112).

З матеріалів справи (а.с.8-9) вбачається, що протоколом засідання житлової комісії військової часини б/н від 27 червня 1988 року за № 16 було вирішено надали сім`ї ОСОБА_1 окрему двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 на склад сім`ї: він - ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , син: ОСОБА_4 та 23 березня 1989 року виконавчим комітетом Білоцерківської міської Ради народних депутатів, на підставі рішення виконавчого комітету від 23.03.1989 № 82, ОСОБА_1 з сім`єю у складі чотирьох осіб було видано Ордер серії БЦГ 002073 на житлове приміщення за вказаною адресою.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 квітня 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Білоцерківського міського суду Київської області від 12 липня 1995 року, у справі № 2-1890 (а.с.10) шлюб між ними було розірвано і вирішено питання щодо визначення місця проживання дітей, а саме: дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено з батьком - ОСОБА_1 , а сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишено з матір`ю ОСОБА_2 .

З матеріалів справи (а.с.7,16) вбачається, що 15 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно уклали шлюб та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2022 року, у справі № 357/513/22 (а.с.17) шлюб між ними було розірвано.

Також, встановлено, що позивач - ОСОБА_1 у період з 19 квітня 1989 року по 09 лютого 2006 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.19), а з 09.02.2006 по даний час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.7). ОСОБА_1 являється власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_8 , на підставі свідоцтва про право власності від 02.11.2006 № НОМЕР_2 , виданого Комунальною службою приватизації м. Біла Церква, а співвласником вказаної квартири є ОСОБА_8 , дочка позивача, що підтверджено матеріалами справи ( а.с.32-33) та визнається позивачем.

З матеріалів справи (а.с.11-15,30-31,115-117) вбачається, що відповідач - ОСОБА_2 15 лютого 2006 року звернулася до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» із заявою щодо оформлення передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_2 , до якої додала Довідку ЖЕК № 4, про склад сім`ї ізольованої квартири і займаних приміщень № 919, згідно якої у вказаній квартирі зареєстрована одна особа ОСОБА_2 .

Встановлено, що на підставі вказаних вище документів, поданих ОСОБА_2 , 24 лютого 2006 року Комунальним підприємством Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» було видано розпорядження № 1-2-7, зокрема п.п. «г» п.1 якого, квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,4 кв.м., при нормі 31, 00 кв.м., з надлишковою загальною площею 16,40 кв.м., з вартістю надлишкової загальної плащі 2,95 грн, передано в особисту власність ОСОБА_2 , та 24 лютого 2006 року КП БМР «Служба приватизації державного житлового фонду» відповідачці було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 щодо її особистої власності на вказану квартиру, яке 28.03.2006 зареєстровано у Білоцерківському міжміському бюро технічної інвентаризації (номер запису: 12620 у книзі 109) та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер майна:14294885).

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ст. 345 Цивільного Кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Встановлено, що станом на час подачі ОСОБА_2 заяви від 15.02.2006 на приватизацію квартири АДРЕСА_2 та видачі розпорядження про приватизацію квартири від 24.02.2006 за № 1-2-7, приватизація майна здійснювалась у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положень наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» (із змінами, внесеними згідно з наказом Держжитлокомунгоспу від 05.08.1994 року № 72).

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що письмової згоди на приватизацію квартири АДРЕСА_2 відповідачкою ніхто з членів сім`ї, які мали право на це житло та були тимчасово відсутні, не надавав, тому КП БМР «Служба приватизації державного житлового фонду» винесла розпорядження № 1-2-7 від 24.02.2006 всупереч законодавства.

Суд критично оцінює вказані доводи позивача враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Згідно із п.18 - п. 21 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 N 56 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок) далі Положення № 56, звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію; при наявності у наймача або членів його сім`ї пільги на безоплатне одержання займаного житла незалежно від розміру загальної площі, до заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації. Згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви; при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5); у довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Отже, виходячи з норм законодавства, яке регламентує приватизацію державного житлового фонду, вбачається, що участь у приватизації займаного державного (комунального) житла на підставі договору найму приймають наймач та члени його сім`ї, тобто всі зареєстровані в цьому житловому приміщенні особи, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Так, ст. 71 ЖК України передбачено випадки збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами без поважних причин понад шість місяців.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї - є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Під «збереженням жилого приміщення» слід розуміти охорону законом права на житлову площу в житловому приміщенні за тимчасово відсутніми наймачами та членами їх сімей. Причини відсутності не мають значення, якщо така відсутність продовжувалась до 6 місяців, а у разі перебільшення цього строку слід з`ясувати причини відсутності, вказана норма закріплює вичерпний перелік причин відсутності громадянина понад 6 місяців, що є підставою для збереження житла за відсутнім наймачем або членами його сім`ї.

Разом з тим, факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки слід відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК).

Згідно ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Отже, при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитись до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, а при вибутті на постійне місце проживання в інше жиле приміщення особа втрачає не тільки фактичне володіння жилим приміщенням, але й намір повернутись.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 у період з 19 квітня 1989 року по 09 лютого 2006 року, а з 09.02.2006 по даний час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , тобто вибув зі спірної квартири до іншого житлового приміщення у тому ж населеному пункті, та реалізував своє право на приватизацію майна, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_8 .

Позивач вказує, що він продовжував проживати у спірній квартирі після зняття з реєстрації за спірною адресою з 09.02.2006, однак жодних доказів у підтвердження обставин щодо збереження за ним права на спірну квартиру та в підтвердження того, що він продовжував проживати у даному житлі та виконував обов`язки перед третіми особами щодо сплати житлово комунальних послуг до суду не надав.

Згідно наданої позивачем виписки (а.с.119) вбачається, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2004 року, у справі № 2-20462, ОСОБА_3 було визнано такою, втратила право користування житловою площею квартири АДРЕСА_2 .

З матеріалів цивільної справи № 2-20462, оглянутої у судовому засіданні, вбачається, що 24.11.2004 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, про визнання ОСОБА_3 такою, втратила право користування житловою площею квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнала та 16.12.2004 судом було ухвалено відповідне рішення, яке набрало законної сили 17.01.2005.

Також, з матеріалів вказаної цивільної справи вбачається, що рішенням Білоцерківського міського суду Київської області від 11 вересня 1995 року, яке набрало законної сили 22.09.1995, було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ЖЕК -4, про втрату права на житлову площу, яким визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_2 та зобов`язано ЖЕК -4 відкрити особовий рахунок на ім`я ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Таким чином, ОСОБА_1 втратив право на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 з 22.09.1995, на момент приватизації вказаної квартири (24.02.2006) він не перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , отже не був членом її сім`ї, та вибув з вказаного житла (09.02.2006) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, тому підстав для отримання його письмової згоди на приватизацію квартири не було, а заява на приватизацію квартири відповідає Додаткам до Положення № 56.

Також, судом встановлено, що позивачем та його дочкою було реалізовано право на приватизацію іншого житлового приміщення, а обставини щодо порушення прав ОСОБА_4 під час приватизації спірного житла судом не встановлено, оскільки з наданих доказів вбачається, що на момент приватизації він вже був повнолітньою особою та не був зареєстрований за спірною адресою.

Таким чином, права позивача на час приватизації житла не були порушені, право на приватизацію державного житлового фонду реалізовані ним у передбаченому законодавством порядку щодо іншого майна, а належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідачі під час приватизації діяли всупереч його інтересів, що в свою чергу призвело до порушення його прав та вимог законодавства, до суду не надано.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а у задоволенні позову відмовлено, судові витрати у справі компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМ України.

Керуючись ст. 19, 47 Конституції України, ст. 15, 16, 345 ЦК України, ст. 47 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», ст. 4, 12, 13, 76 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 ), Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Служба приватизації державного житлового фонду» (ЄДРПОУ: 20579025, місцезнаходження: площа Торгова, будинок 11, місто Біла Церква, Київська область, 09117), про визнання частково незаконним розпорядження про приватизацію, скасування свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.11.2023.

Суддя О. В. Бондаренко