Постанова

від 13.11.2023 по справі 910/10745/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. м. Київ Справа№ 910/10745/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна»

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 10.07.2023

у справі № 910/10745/23 ( суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

про стягнення 5 762 641 130,41 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - відповідач) про стягнення 5 762 641 130,41 грн., з яких: 1 824 089 963,70 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, 3 781 128 093,00 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007, 157 423 073,71 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем були укладені договори добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007 та від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» зазначало про те, що майно, застраховане за вказаними договорами було втрачене унаслідок того, що територія місцезнаходження такого майна тимчасово окупована російською федерацією, у зв`язку з чим позивач фактично втратив усі правомочності власника такого майна.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не здійснив Товариству з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» виплату страхових відшкодувань за договорами добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007 та від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» повернуто заявнику з посиланням на приписи п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, що пов`язані з невиконанням відповідачем трьох різних договорів, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви судом має бути досліджено три окремі договори, їх істотні умови, обставини укладення та виконання сторонами, що у свою чергу підтверджується різними доказами, у зв`язку з чим норми статті 173 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані;

- спільний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін, оскільки позов подано на підставі трьох різних договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору та надати їм правову оцінку;

- сам факт того, що позивач та відповідач є сторонами усіх договорів добровільного страхування, а також втрата застрахованого майна унаслідок однакових обставин жодним чином не свідчить про наявність підстав для спільного розгляду вимог, що не пов`язані їх підставами виникнення;

- пред`явлені позивачем вимоги не є основною та похідною, а задоволення одної вимоги, у свою чергу не залежить від вирішення іншої;

- заявлені позовні вимоги не є такими, що пов`язані одна з одною, що виключає можливість застосування положень статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» (13.08.2023 згідно штемпеля поштової установи на описі вкладеного в цінний лист, який долучено до апеляційної скарги) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції було порушено норми ст.173 та 174 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно повернуто позовну заяву позивачу, оскільки об`єднання позовних вимог у справі № 910/10745/23 відповідають вимогам ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі скаржник вказував, що заявлені позовні вимоги є однорідними, оскільки вони:

- виникли з аналогічних підстав і між тими ж сторонами;

- пов`язані одним і тим самим способом захисту прав - стягнення страхового відшкодування;

- пов`язані тими ж самими доказами і відповідно до положень ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу можуть бути об`єднані в одній позовній заяві.

Скаржник зазначає, що заявлені вимоги у цій справі були пов`язані підставами виникнення, поданими доказами, і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача. Лише сумнівний розгляд цих вимог в межах однієї справи забезпечить повне і всебічне дослідження всіх обставин справи, відповідатиме принципам процесуальнох економії та призведе до однозначного врегулювання правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем.

Скаржник вказував, що окремий розгляд цим вимог, як того вимагав суд першої інстанції, призведе лише до винесення різних судових рішень щодо ідентичних правовідносин між позивачем і відповідачем, що суперечитимен принципу правової визначеності.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, проте, неподання відзиву на апеляційну скаргу не є перешкодою для її розгляду у відповідності до приписів ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10745/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23.

28.08.2023 на виконання ухвали до Півінічного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/10745/23.

В свою чергу головуючий суддя Станік С.Р. 30.08.2023 по 01.09.2023 включно перебував у відпустці і вирішення питання стосовно апеляційної скарги здійснюється після виходу судді з відпустки.

При дослідженні апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржником в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23.

Скаржник в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження ухвали суду першої інстанції посилався на те, що оскаржувана ухвала була винесена 10.07.2023, однак копія ухвали була вручена позивачу лише 09.08.2023, що підтверджується розпискою представника позивача, яка знаходиться з матеріалах справи, та копія якої долучена до апеляційної скарги.

Наведене в сукупності унеможливило своєчасне подання апеляційної скарги в законодавчо встановлений строк, обумовлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, проте, апеляційна скарга подана у строк, визначений п. 2 ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 341/2022 від 23 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 573 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки копія ухвали була вручена позивачу лише 09.08.2023, що підтверджується розпискою представника позивача, яка знаходиться з матеріалах справи, та копія якої долучена до апеляційної скарги.

З огляду на викладене, наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення - є поважними, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23, підлягає поновленню.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Україна" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10745/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Україна" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Україна" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 була направлена засобами поштового зв`язку позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» за адресою: вул. Бульварно-Кудрявська, 22а, м. Київ, 01054 (0411639103536) та відповідачу - Приватному акціоному товариству 2Страхова компанія «Уніка» за адресою: вул. Теліги Олеги, 6, літ. В, м. Київ, 04112.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд оскаржуваної ухвали підлягає здійсненню без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах діючого воєнного стану.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - відповідач) про стягнення 5 762 641 130,41 грн., з яких: 1 824 089 963,70 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, 3 781 128 093,00 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007, 157 423 073,71 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем були укладені договори добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007 та від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» зазначало про те, що майно, застраховане за вказаними договорами було втрачене унаслідок того, що територія місцезнаходження такого майна тимчасово окупована російською федерацією, у зв`язку з чим позивач фактично втратив усі правомочності власника такого майна.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не здійснив Товариству з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» виплату страхових відшкодувань за договорами добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007 та від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» повернуто заявнику з посиланням на приписи п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, що пов`язані з невиконанням відповідачем трьох різних договорів, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви судом має бути досліджено три окремі договори, їх істотні умови, обставини укладення та виконання сторонами, що у свою чергу підтверджується різними доказами, у зв`язку з чим норми статті 173 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані;

- спільний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін, оскільки позов подано на підставі трьох різних договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору та надати їм правову оцінку;

- сам факт того, що позивач та відповідач є сторонами усіх договорів добровільного страхування, а також втрата застрахованого майна унаслідок однакових обставин жодним чином не свідчить про наявність підстав для спільного розгляду вимог, що не пов`язані їх підставами виникнення;

- пред`явлені позивачем вимоги не є основною та похідною, а задоволення одної вимоги, у свою чергу не залежить від вирішення іншої;

- заявлені позовні вимоги не є такими, що пов`язані одна з одною, що виключає можливість застосування положень статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не є такими, що пов`язані одна з одною, що виключає можливість застосування положень статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві.

Згідно з ч. 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи п вилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.

Ч. 1-4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України, визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Отже, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов`язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Наведене також висвітлено у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/16.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

За замістом частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених вище обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України у системному співвідношенні з приписами статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, приписи частини 6 Господарського процесуального кодексу України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.

Проте у будь-якому випадку коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - відповідач) про стягнення 5 762 641 130,41 грн., з яких: 1 824 089 963,70 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, 3 781 128 093,00 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007, 157 423 073,71 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем були укладені договори добровільного страхування майна від 06.08.2021 № 001443/2001/0000013, від 08.04.2021 № 001443/2001/0000007 та від 15.03.2021 № 001443/2001/0000005.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Україна» повернуто заявнику з посиланням на приписи п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

- позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, що пов`язані з невиконанням відповідачем трьох різних договорів, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви судом має бути досліджено три окремі договори, їх істотні умови, обставини укладення та виконання сторонами, що у свою чергу підтверджується різними доказами, у зв`язку з чим норми статті 173 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані;

- спільний розгляд заявлених вимог перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін, оскільки позов подано на підставі трьох різних договорів, кожен з яких має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору та надати їм правову оцінку;

- сам факт того, що позивач та відповідач є сторонами усіх договорів добровільного страхування, а також втрата застрахованого майна унаслідок однакових обставин жодним чином не свідчить про наявність підстав для спільного розгляду вимог, що не пов`язані їх підставами виникнення;

- пред`явлені позивачем вимоги не є основною та похідною, а задоволення одної вимоги, у свою чергу не залежить від вирішення іншої;

- заявлені позовні вимоги не є такими, що пов`язані одна з одною, що виключає можливість застосування положень статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги, що пов`язані з невиконанням відповідачем трьох різних договорів, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви судом має бути досліджено три окремі договори, їх істотні умови, обставини укладення та виконання сторонами, що у свою чергу підтверджується різними доказами, у зв`язку з чим норми статті 173 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані.

При цьому, реалізуючи своє право на об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, позивач наголошує, що окремий розгляд заявлених позовних вимог призведе лише до винесення різних судових рішень щодо ідентичних правовідносин позивачем і відповідачем, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що розгляд вимог в одному провадженні дозволить достягти ефективності захисту порушених прав та дотримання розумних строків розгляду спору, а об`єднання позовних вимог жодним чином не перешкоджає з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та жодним чином не утруднює вирішення спору.

Процесуальне право особи на об`єднання в одній позовній заяві однорідних вимог також досліджувалось неодноразово Верховним Судом та за результатами розгляду відповідних вимог суд касаційної інстанції наголошував на можливості розгляду в одному провадженні позовних вимог, зокрема і щодо стягнення боргу за декількома договорами (наприклад постанова ВС від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19), а також можливість заявлення ідентичних вимог щодо декількох об`єктів (наприклад, постанова ВС від 14.11.2019 у справі № 902/434/19).

В окремих рішеннях Європейський суд з прав людини наголошував, що «заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів» (рішення у справах «Саф`яннікова проти України», 2007 р.; «Сілін проти України», 2006 р.).

Отже, практика Європейського суду з прав людини також виходить з можливості реалізації особою права на звернення до суду з позовом з декількома вимогами, при обґрунтованості такого звернення та його доцільності, а також при умові наявності такого засобу у національному законодавстві. Як зазначалось вище, ст. 173 Господарського процесуального кодексу Україні чітко передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції при поверненні позовної заяви, не врахував в сукупності усіх обставин та помилково повернув позов з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на встановлене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому ухвала Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 підлягає скасуванню на підставі п.1-4 ч. 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України.

Також, оскільки судом апеляційної інстанції скасована ухвала суду першої інстанції про повернення позову, керуючись правами, наданими ч. 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, матеріали позову підлягають передачі на розгляд суду першої інстанції на стадію прийняття позовної заяви та для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Розподіл судових витрат

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 270, 271, 273, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Україна" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.07.2023 у справі № 910/10745/23 - скасувати.

3. Матеріали справи № 910/10745/23 передати Господарському суду м. Києва на стадію прийняття позовної заяви та для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

4. Матеріали справи № 910/10745/23 повернути до Господарському суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко