Рішення

від 01.11.2023 по справі 904/4200/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4200/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: Кулик С.А.;

розглянувши матеріали справи №904/4200/23

за позовом Приватного підприємства "ІВЕРОН"

до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Приватне підприємство "ІВЕРОН" (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 28.07.2023 за вих. №б/н до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - відповідач), у якій просить суд стягнути 2.361.609,11 грн, з яких: 1.800.481,20 грн основної заборгованості, 65.905,76 грн трьох процентів річних, 495.222,15 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4200/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023.

Ухвалою від 07.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Повідомити учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 22.08.2023.

Через відділ документального забезпечення від позивача 11.08.2023 надійшла заява про зміну позовних вимог.

Оцінивши наданий позивачем процесуальний документ «заява про зміну позовних вимог», суд встановив, що позивач змінив відповідача і визначив в якості відповідача Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія".

Згідно з ч. 2 ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, суд доходить висновку замінити первісного відповідача Акціонерне товариство "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - відповідач).

Через відділ документального забезпечення 16.08.2023 від представника відповідача надійшло клопотання від 16.08.2023 за вих. №112/1033 про участь представника відповідача (Богдана КОЗУБА) у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 21.08.2023 клопотання відповідача від 16.08.2023 за вих. №112/1033 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Через відділ документального забезпечення 18.08.2023 від представника позивача надійшла заява від 17.08.2023 за вих. №б/н про участь представника позивача (Олексія КІНЕБАСА) у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 21.08.2023 заяву позивача від 17.08.2023 за вих. №б/н про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Через відділ документального забезпечення 21.08.2023 від відповідача надійшов відзив яким просить в задоволені позову відмовити.

Ухвалою від 21.08.2023 замінено первісного відповідача Філію "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" належним відповідачем: Акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія". Зобов`язати відповідача надіслати на адресу позивача відзив, надати до суду докази такого направлення. Відкладено підготовче засідання у справі до 20.09.2023.

Через відділ документального забезпечення 18.09.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою від 18.09.2023 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі до 05.10.2023.

Через відділ документального забезпечення 29.09.2023 від відповідача надійшло клопотання про участь відповідача Світлани Войкової в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Через відділ документального забезпечення 05.10.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у якій позивач зазначив, що свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Ухвалою від 05.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2023.

Ухвалою від 19.10.2023 відкладено розгляд справи по суті до 01.11.2023.

В судовому засіданні 01.11.2023 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, як зазначалось вище, справу просив розглянути за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №717-2 від 08.06.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач нарахував до стягнення основну заборгованість, три проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач зазначає, що не відмовляється від виконання зобов`язань з оплати поставленого товару, проте вважає, що строк виконання зобов`язання повинен бути продовжений на термін дії форс-мажорних обставин (військова агресія російської федерації проти України), відповідно до умов п. 12.1 договору, наявність яких підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що є загальновідомою обставиною.

При цьому відповідач вказує, що згідно з п. 12.1 укладеного між сторонами договору поставки при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк).

Відповідач зазначає, що військова агресія Російської Федерації проти України як форс-мажорна обставина істотно вплинула на виробничі процеси на філії «ВГМК» АТ «ОГХК», в тому числі на можливості реалізації продукції, яка виробляється. У зв`язку з військовою агресією проти України впали показники виробництва продукції, було скорочено виробництво основних концентратів, неможливим стало перевезення продукції через морські порти, відбулося перевантаження діючих маршрутів транспортування продукції підприємства на експорт, скорочення активності та неможливість роботи значної частини споживачів-резидентів України. Готова продукція до введення військового стану експортувалася іноземним покупцям через морські порти, однак внаслідок військової агресії, через блокування морських шляхів агресором логістика з початку військової агресії і на теперішній час втрачена. Єдиним логістичним ланцюгом для Відповідача залишалася залізниця та автоперевізники, проте, внаслідок військових дій агресора, через завантаженість залізниці та автотранспортних перевізників в інтересах оборони країни фактично неможливо транспортувати готову продукцію. Настання вищезазначених форс-мажорних обставин призвело до збоїв у виробництві готової продукції, її реалізації, транспортуванні при продовженні функціонування підприємства, а також, як наслідок, значного дефіциту грошових коштів, скорочення фінансових надходжень за виконання обов`язків за чинними контрактами.

2.ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: обставини укладення договору; факт оплати товару; наявність/відсутність належного виконання зобов`язання з поставки товару; правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 08.06.2021 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) укладено договір №717-2 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця запчастини до лебідки підйому ЕКГ (надалі-товар) (код 43640000-1 відповідно до ДК 021:2015), а покупець зобов`язається його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору номенклатура, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару, що буде поставлятись покупцю зазначається у Специфікації. Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару.

Постачальник зобов`язаний поставити покупцю партію товару у повному обсязі протягом 120 календарних днів з моменту отримання передоплати від покупця. Постачальник має право на дострокову поставку товару за погодженням покупцем. Поставка товару здійснюється постачальником на склад розміщений за адресою: вул. Степова, буд. 1, м. Вільногірськ, Дніпропетровська область, 51700 (п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору датою поставки товару є дата передачі товару постачальником покупцю, відповідно до накладної на відпуск товару (видаткової накладної).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що передача постачальником та приймання покупцем товару за кількістю, якістю та комплектністю здійснюється уповноваженими особами постачальника та покупця на підставі товаросупровідних документів. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: за кількістю на підставі накладної на відпуск товару (видаткової накладної), за якістю відповідно до розділу 4 цього договору (п.6.2 договору).

Згідно з п. 7.1 договору загальна сума договору складає 2.890.000,00 грн., у тому числі 20% ПДВ 481.166,67 грн., що відповідає загальній сумі специфікації.

Ціна за одиницю товару визначена у специфікації. Ціна товару визначається в національній валюті України гривні (п. 7.2 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений в цьому договорі. Оплата товару здійснюється на умовах 30% передплати від суми заявленої партії товару на підставі рахунку постачальника, що виставляється останнім протягом 5 календарних днів з дня отримання заявки від покупця, та решта 70% протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару та підписання відповідної видаткової накладної (п. 8.1, 8.2 договору).

Пунктом 14.1 передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від виконання своїх зобов`язань по договору та від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього договору (п. 14.2 договору).

Сторонами підписано специфікацію №1 до договору про поставку товару, а саме:

- торсіон m=6 z=34 / m=6 z=29 у кількості 2 шт., вартістю 204.200,00 грн;

- шестерня m=10 z=28 у кількості 2 шт., вартістю 223.320,00 грн;

- колесо сателіт m=10 z=41 у кількості 6 шт., вартістю 385.830,00 грн;

- колесо сателіт m=10 z=39 у кількості 8 шт., вартістю 386.640,00 грн;

- шестерня m=6/10 z=24/29 у кількості 2 шт., вартістю 155.840,00 грн;

- водило m=10 z=28 у кількості 2 шт., вартістю 188.300,00 грн;

- водило m=10 z=48 у кількості 2 шт., вартістю 163.500,00 грн;

- колесо центральне у кількості 2 шт., вартістю 435.800,00 грн;

- барабан лівий у кількості 1 шт., вартістю 132.333,00 грн;

- барабан правий у кількості 1 шт., вартістю 132.570,00 грн;

Всього на загальну суму 2.890.000,00 грн. (арк.34, том 1).

Сертифікат №1200-21-0933 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Дніпропетровською торгово-промисловою палатою, засвідчив карантин, встановлений КМУ як форс-мажорну обставину щодо обов`язку позивача поставити та передати у власність відповідача товар за Договором № 717-2. Період дії форс-мажорних обставин: від 23.08.2021 року до 18.10.2021.

Відповідно до протоколу засідання комісії з прозорості закупівель філії «ВГМК» АТ «ОГХК» № 87 від 14.12.2021 на підставі сертифікату №1200-21-0933 про форс-мажорні обставини погоджено встановлення кінцевого строку поставки запасних частин за договором від 08.06.2021 №717-2, на 28.02.2022, у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс- мажором).

Так, Позивач здійснив поставку заявленої відповідачем партії товару:

- відповідно до видаткової накладної № 23 від 10.12.2021 року поставив товару на 790 944,00 грн;

- відповідно до видаткової накладної № 24 від 31.12.2021 року поставив товару на 422 160,00 грн;

- відповідно до видаткової накладної № І від 25.01.2022 року поставив товару на 1 359 012, 00 грн.

Разом на суму 2 572 116,00 грн.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором щодо поставки товару позивачем надано:

- видаткову накладну №1 від 25.01.2022 на суму 1.359.012,00 грн. та товарно-транспортну накладну №003 від 25.01.2022. Товар прийнятий представником відповідача за довіреністю №39 від 24.01.2022 (арк. 40-44, том 1);

- видаткову накладну №23 від 10.12.2021 на суму 790.944,00 грн. та товарно-транспортну накладну №045 від 10.12.2021. Товар прийнятий представником відповідача за довіреністю №1002 від 10.12.2021 (арк. 45-49, том 1);

- видаткову накладну №24 від 31.12.2021 на суму 422.160,00 грн. та товарно-транспортну накладну №050 від 31.12.2021. Товар прийнятий представником відповідача за довіреністю №1052 від 30.12.2021 (арк. 50-54, том 1).

Відповідач листом від 14.06.2021 вих. №01-25/979 надіслав позивачу заявку на постачання частини товару, який зазначений в специфікації №1 від 08.06.2021 до договору № 717-2, а саме: торсіон 2 шт,, шестерня 2 шт., колесо сателіт 6 шт., колесо сателіт 8 шт., шестерня 2 шт., водило 2 шт., водило 2 шт., колесо центральне 2 шт., з проханням виставити рахунок для внесення передоплати у розмірі 30% від суми заявленої партії товару.

Позивачем було виставлено на оплату рахунок №9 від 14.06.2021 на суму 2.890.000,00 грн.

Платіжним дорученням №200236 від 22.06.2021 відповідач сплатив позивачу аванс на загальну суму 771.634,80 грн з призначенням платежу за з/ч до лебідки підйому згідно дог.№717-2 від 08.06.2021, рах№9 від 14.06.2021, R-UA-2021-05-17-1000002-z, в т.ч. ПДВ 128.605,80 грн.

Відтак, позивач зазначає, що відповідач своєчасно у повному обсязі не сплатив кошти за поставлений товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1.800.481,20 грн.

Позивач листом від 07.07.2022 №154-22 надсилав відповідачу акти звіряння взаємних розрахунків, у якому просив заповнити, підписати, поставити печатку та надіслати протягом 10 днів екземпляри актів позивачу. Відповідач отримав зазначений лист з актами 12.07.2022, однак акти не підписав (арк. 60 - 64, том 1).

Позивач зазначає, що відповідачем заборгованість у розмірі 1.800.481,20 грн не погашена, що і стало причиною виникнення спору.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення стягнути 2.361.609,11 грн, з яких: 1.800.481,20 грн основної заборгованості, 65.905,76 грн трьох процентів річних, 495.222,15 грн інфляційних втрат.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договорів поставки, є господарськими зобов`язаннями, а тому згідно зі ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з умов договору, строк оплати товару є таким, що настав:

- за видатковою накладною №23 від 10.12.2021- 24.01.2022.

- за видатковою накладною № 24 від 31.12.2021 - 14.02.2022.

- за видатковою накладною № 1 від 25.01.2022 - 09.03.2022.

Доказів оплати товару у розмірі 1.800.481,20 грн. відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

Щодо тверджень відповідача про неможливість своєчасного виконання зобов`язань за договорами через настання форс-мажорних обставин та перенесення строку виконання зобов`язання на строк дії таких обставин, господарський суд зазначає таке.

У п. 12.1 договору передбачено, що при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов`язана письмово протягом 5 робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення збитків другій стороні.

Факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою (п. 12.3 договору).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що обєктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством (ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Таким чином, не є форс - мажорними обставинами, обставини які є незвичайними але при їх наявності особа може фактично виконати свої зобов`язання навіть за умовою що таке виконання викликає складнощі та/або буде економічно невигідним для такої особи.

Тобто, форс-мажорною обставиною є обставини які поєднують в собі наявність двох елементів, надзвичайність та невідворотність, в тому числі невідворотність наслідків які обумовлюють неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Відсутність будь - якого з елементів свідчить, що такі обставини не форс - мажорними обставини.

Крім того, наявність форс-мажорної обставини не звільняє боржника від необхідності виконання основного зобов`язання. Дані обставини лише певною мірою можуть обумовити можливість звільнення сторони, яка зазнала впливу форс-мажорної обставини, виключно від відповідальності пов`язаної з неможливістю своєчасного виконання основного зобов`язання.

Тож, основне зобов`язання має бути належно виконане за першої можливості, якщо таке виконання буде доречне для сторін на час закінчення дії обставин непереборної сили та/або виконання зобов`язання не втратить інтерес для кредитора (п. 1 ч. 1 ст. 611 та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, несвоєчасне і неповне виконання основного зобов`язання та факт існування форс-мажорної обставини не є свідченням того, що внаслідок виникнення форс-мажорної обставини, сторона не має фактичної змоги виконати свої зобов`язання. Необхідною умовою, яка свідчить про неможливість виконання свого зобов`язання, і відтермінування моменту його виконання на час дії форс-мажорної обставини, є наявність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорною обставиною та її безпосереднім впливом на виконання конкретних зобов`язання, а точніше на неможливість його виконання саме з цієї причини.

При цьому, саме на особу, яка заявляє про наявність на неї впливу форс-мажорної обставини, покладається обов`язок доказування належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорної обставини та неможливістю, з огляду на це, своєчасного виконання взятого на себе зобов`язання.

Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили (в силу існування прямого причинно-наслідкового зв`язку між обставинами та зобов`язаннями), а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Отже, сам по собі форс-мажор, не звільняє від виконання договірного зобов`язання та не є автоматичною підставою як для відтермінування моменту виконання зобов`язання, так і для звільнення від відповідальності за невиконання договірного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Господарський суд зазначає, що використання відповідачем лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Отже, з урахуванням викладеного лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі суд вважає недостатнім для підтвердження таких обставин.

Враховуюче вищевикладене, господарський суд зазначає, що посилання відповідача на обставини, що стали причиною неможливості вчасних розрахунків за договорами, а саме: оголошення воєнного стану, військові дії на території України, неможливість реалізації продукції, яка виробляється відповідачем, зростання собівартості логістики та виробництва, блокада українських портів тощо, а також, як наслідок, значний дефіцит грошових коштів, скорочення фінансових надходжень за виконання обов`язків за чинними контрактами тощо, не можуть бути визнані господарським судом форс-мажорними обставинами саме для даного конкретного випадку невиконання відповідачем договірних зобов`язань, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Також, на виконання умов п. 12.1 договору відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання для нього форс-мажорних обставин у визначений договорами строк.

Надані ж відповідачем накази про оголошення простою на підприємстві також не можуть бути доказом звільнення від виконання свого зобов`язання за договором. Крім того, навіть наявність форс-мажорних обставин, які підтверджені належним чином, можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, однак не звільнять від обов`язку сплати основного боргу.

За вказаних обставин, зазначені заперечення відповідача судом відхиляються.

З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1.800.481,20 грн є достатніми, а тому вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 1.800.481,20 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення три проценти річних у розмірі 65.905,76 грн. за період з 13.01.2022 по 12.05.2023 та інфляційні втрати у розмірі 495.222,15 грн за січень 2022 року квітень 2023 року.

Відповідно до п.п. 8.1., 8.2. договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, що зазначений в цьому договорі. Оплата товару здійснюється на умовах 30% передплати від суми заявленої партії товару на підставі рахунку постачальника, що виставляється останнім протягом 5 календарних днів з дня отримання заявки від покупця, та решта 70% протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару та підписання відповідної видаткової накладної.

Як вбачається з умов договору, строк оплати товару є таким, що настав:

- за видатковою накладною №23 від 10.12.2021- 24.01.2022.

- за видатковою накладною № 24 від 31.12.2021 - 14.02.2022.

- за видатковою накладною № 1 від 25.01.2022 - 09.03.2022.

Здійснивши власний перерахунок суд визнав його таким, що містить неправильний період, оскільки, як встановлено вище, правомірним є період прострочення за видатковою накладною №23 - 24.01.2022, за видатковою накладною №24 14.02.2022, за видатковою накладною №1 09.03.2022 і розмір трьох процентів річних за ними складає 64.353,35 грн. Відтак, в частині вимог про стягнення 1.552,41 грн трьох процентів річних слід відмовити.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила такі висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу, що строк оплати основного боргу настав у період воєнного стану на території України, враховуючи надані відповідачем докази щодо простою підприємства, суд вважає за можливе зменшити розмір 3% річних на 40% (25.741,34 грн), та стягнути з відповідача лише 38.612,01 грн (64.353,35 - 25.741,34 грн).

При цьому втрата вартості коштів від інфляційних процесів захищена можливістю стягнення індексу інфляції, що і заявлено позивачем.

Отже, враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру 3% річних більше, ніж на 40%. Порушення строків оплати має місце тривалий час, умови договору, у тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. Хоча строк виконання зобов`язань і настав у період воєнного стану, але це граничний строк, відповідач міг виконати зобов`язання і раніше. Також сторони у договорі могли визначити інший розмір відсотків, однак не зробили цього. За таких обставин подальше зменшення нарахувань не відповідатиме принципу свободи договору та може привести до втрати їх функції.

За розрахунком суду у заявлені позивачем періоди розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд вирішує спір в межах заявлених позовних вимог.

За викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 25.741,34 грн трьох процентів річних та 495.222,15 грн інфляційних страт.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 35.399,34 грн з урахуванням того, що 99,93% позовних вимог позивача визнано судом такими, що підлягають задоволенню.

При розподілі сум судового збору суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки та відсотків річних покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Суд також встановив, що 01.05.2023 між позивачем (далі позивач, замовник) та адвокатським бюро "Олексія Кінебаса" в особі керуючого бюро, адвоката Кінебаса Олесія Михайловича (далі адвокат) був укладений договір №б/н про надання правової (правничої) допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

В пунктом 3 договору сторони (позивач та адвокатське об`єднання) узгодили, що

за правову допомогу передбачену в п.п. 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду у розмірі 138.000,00 грн. В ціну договору не включені фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов`язань за договором.

Розмір оплати праці адвоката про наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначається сторонами в додатках до договору. (п. 4.1. договору).

За домовленістю сторін, оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу (п. 4.2. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання своїх зобов`язань (п. 2.1. договору).

Щодо співмірності зазначеного гонорару позивач у позові зазначає, що він знаходиться в розумних межах мінімальних ставок адвокатського гонорару, визначеного Рекомендаціями щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затвердженими рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 № 119. Зокрема, враховані наступні тарифи:

- складення позовної заяви майнового характеру - від 10.000,00 грн;

- участь у суді першої інстанції по майновому спору - від 20.000,00 грн + 3.000,00 грн судодень;

- гонорар за прийняття рішення на користь клієнта від 5% ціни позову: : 2.361. 609,12 грн (ціна позову) * 0,05 (5%) =118.080,45 грн.

Станом на момент подання позовної заяви позивачем правова допомога не оплачена.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21 здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.

Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Спірна заборгованість виникла, у зв`язку із тим, що відповідач своїх зобов`язань за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав.

Фактично послуги адвоката полягали у складенні заяви по суті позовної заяви, заяви про зміну предмету позовних вимог, заява про участь у судових засідання в режимі відеоконференції, заяв про розгляд справи без участі позивача.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Також суд виходить із того, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо (такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 у справі №911/3586/21).

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/4200/23 є завищеним, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 138.000,00 грн у суді першої інстанції у даній справі.

З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 128.000,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача, а розподілити лише 10.000,00 грн.

Таким чином (з урахуванням того, що 99,93% позовних вимог позивача визнано судом такими, що підлягають задоволенню) обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 9.993,00 грн, які покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, місто Київ, ВУЛИЦЯ СУРІКОВА, будинок 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Степова, буд. 1; ідентифікаційний код 39389830) на користь Приватного підприємства "ІВЕРОН" (50074, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ПЛОЩА ШАХТАРСЬКОЇ СЛАВИ, будинок 5, офіс 1; ідентифікаційний код 40301323) 1.800.481,20 грн (один мільйон вісімсот тисяч чотириста вісімдесят одну грн 20 к.) основної заборгованості, 38.612,01 грн (тридцять вісім тисяч шістсот дванадцять грн 01 к.) трьох процентів річних, 495.222,15 грн (чотириста дев`яносто п`ять тисяч двісті двадцять дві грн 15 к.) інфляційних втрат, 9.993,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто три грн 00 к.) витрат на правову допомогу, 35.399,34 грн (тридцять п`ять тисяч триста дев`яносто дев`ять грн 34 к.) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 27.293,75 грн трьох процентів річних) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний рішення складений 13.11.2023.

Суддя С.А. Дупляк