Рішення

від 09.11.2023 по справі 908/1699/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/104/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2023 справа № 908/1699/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1699/23

за позовом комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032)

до відповідача об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 (вул. Магістральна, 86, м. Запоріжжя, 69098)

про виселення та стягнення 3465,27 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Комунальне підприємство Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 про звільнення нежитлового приміщення ХІІІ першого поверху (літ. А-10) за адресою м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86 загальною площею 42,4 кв. м., шляхом виселення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 на користь комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 та стягнення 3465,27 грн. штрафу на підставі п. 5.3 договору позички № 5/01-23/2020 від 31.01.2020.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення наданого у користування приміщення після закінчення дії договору позички №5/01-23/2020 нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86, від 31.01.2020, укладеного сторонами. Посилаючись на приписи ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна, ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2023 справу № 908/1699/23 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 29.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1699/23, присвоєно справі номер провадження 18/104/23; на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1699/23; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 23.06.2023, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Позивач та представник позивача, яким подано позов, отримали копію ухвали суду в електронному кабінеті 29.05.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач отримав копію ухвали суду 29.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від відповідача 22.06.2023 до суду надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву, в якому відповідач, посилаючись на введення в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, просив продовжити строк на надання відзиву на позов, встановлений ухвалою від 29.05.2023.

Однак, відзиву на позов відповідачем суду так і не надано.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву на позов, клопотання про продовження строку на подання відзиву судом залишено без розгляду.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/1699/23 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя протягом січня-жовтня 2023 року, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у відпустці з 28.08.2023 по 22.09.2023 та з 25.10.2023 по 08.11.2023, рішення прийнято без його проголошення 09.11.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 (Позичкодавець, позивач у справі) та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 (Користувач, відповідач у справі) 31.01.2020 укладений договір позички №5/01-23/2020 нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86.

Відповідно до п. 1.1 Договору згідно з рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.01.2020 №16/27 «Про передачу в безоплатне користування за договором позички нежитлового приміщення в будинку № 86 по вул. Магістральній ОСББ «Магістральна 86», Позичкодавець передає Користувачу у безоплатне користування на строк, що обумовлений цим договором, майно комунальної власності, яке Користувач зобов`язується повернути Позичкодавцеві після закінчення строку, встановленого цим договором.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору визначено, що предметом позички за цим договором є комунальне майно, яке розташоване за адресою: вул. Магістральна, 86, - нежитлове приміщення ХІІІ першого поверху (літ. А-10) площею 42,4 кв. м., яке перебуває в господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7». Стандартизована оцінка станом на 30.01.2020 складає: балансова вартість 171233,78 грн.; залишкова вартість 76285,61 грн. Приміщення використовується Користувачем для розміщення об`єднання.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору строк, на який надається позичка, становить 2 роки 11 місяців. Сторони домовились, що відповідно до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови цього договору поширюються на взаємовідносини між сторонами, які виникли з 27.01.2020. Остаточною датою користування позичкою вважається 26.12.2022.

Відповідно до п. 4.3 Договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його їх печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що договір вважається продовженим на той самий строк на тих саме умовах, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку його дії не заявить про свій намір розірвати договір.

За визначенням п. 5.1 Договору Користувач зобов`язаний повернути Позичкодавцю предмет позички по акту приймання-передачі в стані, не гіршому, ніж на момент його передачі Користувачу, з урахуванням нормального фізичного зносу. У разі втрати (повної або часткової) або погіршення стану предмета позички з вини Користувача він повинен відшкодувати Позичкодавцю збитки в повному обсязі.

Згідно з п. 5.2 Договору позичка вважається повернутою Позичкодавцю з моменту підписання та скріплення печатками сторін договору акту приймання-передачі.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у разі порушення користувачем терміну передачі предмету позички позичкодавцю, Користувач повинен сплатити штраф у розмірі 1% від суми оцінки майна (п. 2.1 Договору) за кожен день такого прострочення.

Додатком №1 до договору є акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 31.01.2020, яким засвідчена передача відповідачу предмета позички.

Позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна України», введеного в дію з 01.02.2020 заборонено передачу державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Законом 157-IX та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року за № 483 не визначено конкретних дій щодо договорів позички укладених відповідно до Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», що втратив чинність. Таким чином, договір позички, укладений до введення в дію Закону 157-IX, зберігав свою чинність та діяв до моменту закінчення строку, на який їх було укладено, тобто до 26.12.2022.

Представниками позивача 26.12.2022 здійснено вихід за адресою предмету позички для його прийняття, проте передача приміщення за актом приймання-передачі не відбулася з незалежних від позивача обставин. Станом на день подачі позовної заяви предмет позички відповідачем позивачу не повернуто.

Оскільки після закінчення строку дії договору відповідач не повернув предмет позички, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про звільнення нежитлового приміщення та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 3465,27 грн.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором позички від 31.01.2020 №5/01-23/2020 нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86.

Відповідно до ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, які регулюють правовідносини найму (оренди).

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що остаточною датою користування позички вважається 26.12.2022.

Згідно із ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Пунктом 4.6 Договору також передбачено продовження договору на той же строк та на тих же умовах, в разі відсутності заяви жодної із сторін про намір його розірвати.

Разом з тим, 01.02.2020 введено у дію Закон України від 03.10.2019 № 157-IX Про оренду державного та комунального майна, відповідно до ч. 2 ст. 9 якого заборонено передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку.

Таким чином, дія укладеного сторонами договору позички припинилася 26.12.2022 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, і не може бути продовжена, оскільки передавати комунальне майно в безоплатне користування або позичку заборонено.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 833 Цивільного кодексу України користувач зобов`язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу норми ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пунктів 5.1, 5.2 Договору передбачено обов`язок Користувача повернути Позичкодавцю предмет позички по акту приймання-передачі у стані, не гіршому, ніж на момент її передачі користувачу, з урахуванням нормального фізичного зносу. Строк повернення приміщення: не пізніше дати закінчення договору, у випадку дострокового розірвання в термін відповідно повідомлення. Позичка вважається повернутою Позичкодавцю Користувачем з моменту підписання акта приймання-передачі позички уповноваженими представниками сторін та скріплення цього акта їх печатками.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Після закінчення строку дії договору відповідач не повернув позивачу предмет позички.

Таким чином, відповідачем порушено умову п. 5.1 Договору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 836 Цивільного кодексу України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач обізнаний про наявність судової справи, однак, не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу предмета позички або використання предмета позички на певній правовій підставі.

Відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, присудження до виконання обов`язку в натурі. Отже, якщо Користувач не звільнив приміщення після припинення дії договору, позовна вимога Позичкодавця про його виселення як примусове виконання обов`язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

За таких обставин, вимога позивача про звільнення нежитлового приміщення шляхом виселення в контексті зазначених норм відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов`язання з повернення приміщення (предмета позички). Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 19.06.2018 у справі №914/296/17.

Відтак, встановивши факт припинення дії договору позички у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено, та враховуючи те, що у відповідача відсутні правові підстави займати спірне нежитлове приміщення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про звільнення нежитлового приміщення ХІІІ першого поверху (літ. А-10) за адресою м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86 загальною площею 42,4 кв. м., шляхом виселення ОСББ Магістральна 86 на користь КП Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7. В цій частині позовні вимоги суд задовольняє.

За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення предмета позички після закінчення дії договору позивачем нараховано відповідачу та заявлено до стягнення штраф у розмірі 1% від суми оцінки майна (п. 2.1 Договору) за період з 27.12.2022 по 15.05.2023 (140 днів), що склало 3465,27 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (разове стягнення).

Відмінність штрафу від пені полягає в тому, що штраф обчислюється з суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання одноразово, а пеня обчислюється за кожний день протягом періоду прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що при порушенні Користувачем строку повернення позички Позичкодавцю, Користувач повинен сплатити штраф у розмірі 1% від суми оцінки майна (п. 2.1 Договору) за кожен день такого прострочення.

Отже, з умов п. 5.3 Договору вбачається, що погоджений сторонами цим пунктом штраф, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.

При цьому суд зазначає, що виходячи з загальної норми ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, сторони вправі передбачити в договорі штрафні санкції у вигляді стягнення неустойки, штрафу, пені за порушення господарського зобов`язання. Тому нарахування пені за негрошове зобов`язання не суперечить нормам законодавства, оскільки за своїм змістом даний вид відповідальності відповідає загальному поняттю штрафної санкції.

Здійснивши розрахунок пені за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення предмета позички, суд встановив, що виходячи з визначеного у п. 5.3 Договору розміру неустойки (пені) 1% від суми стандартизованої оцінки майна (247519,39 грн.) розмір пені складає 346527,15 грн. Зважаючи на відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених позовних вимог, судом задовольняється вимога про стягнення неустойки (пені) в межах заявлених позовних вимог, що складає 3465,27 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК не скористався, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про своєчасне виконання ним зобов`язання по поверненню предмета позички після закінчення терміну договору, або наявності підстав для звільнення від такого обов`язку, не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Звільнити нежитлове приміщення ХІІІ першого поверху (літ. А-10) за адресою м. Запоріжжя, вул. Магістральна, 86 загальною площею 42,4 кв. м., шляхом виселення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 (вул. Магістральна, 86, м. Запоріжжя, 69098; ідентифікаційний код 39993235) на користь комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 05478717). Видати наказ.

3.Стягнути з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 (вул. Магістральна, 86, м. Запоріжжя, 69098; ідентифікаційний код 39993235) на користь комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 05478717) 3465,27 грн. (три тисячі чотириста шістдесят п`ять грн. 27 коп.) пені.

4.Стягнути з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Магістральна 86 (вул. Магістральна, 86, м. Запоріжжя, 69098; ідентифікаційний код 39993235) на користь комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 (пр. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код 05478717; на розрахунковий рахунок (IBAN) № НОМЕР_1 в філії ЗОУ АТ Ощадбанк, МФО 313957) 5368,00 грн. (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 10.11.2023.

Суддя В.В. Левкут