Рішення

від 14.11.2023 по справі 909/859/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/859/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ,

про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 16 046,52 грн.

установив: Івано-Франківська міська рада (далі позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 16 046,52 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані безплатним використанням відповідачем по справі земельної ділянки (її частини) кадастровий номер 2610100000:04:002:0112, яка знаходиться на АДРЕСА_1 за період з 24.07.2019 по 31.12.2022 шляхом розміщення на ній нежитлових приміщень (10% всього зайнятого нежитлового приміщення), які належать на праві власності відповідачу, та неотримання позивачем за вказаний період коштів у вигляді орендної плати, що призвело до безпідставних збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці (її частини) комунальної форми власності (кадастровий номер 2610100000:04:002:0112, яка знаходиться на АДРЕСА_1 ) належним чином не оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою, договір оренди не уклав, орендні платежі за користування земельною ділянкою не сплачував. Відтак, позивач вважає, що відповідач зберіг без достатньої на те правової підстави кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 14.09.2023 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

На виконання вищезазначеної ухвали 25.09.23 Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області направлено листа вх.№13909/23 із витребуваними судом доказами.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою суду від 14.09.23 позивач повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №76501 02905121 1, яке долучене до матеріалів справи.

Відповідач про відкриття провадження у справі щодо нього повідомлявся судом теж належним чином, про що свідчить відмітка на зворотньому боці оригіналу ухвали суду від 14.09.2023. Разом з тим, на адресу суду повернулась копія ухвали суду від 14.09.2023 з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою". Будь-яких клопотань по справі та відзив на позов не надав.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за його місцем реєстрації, зазначеним в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить ВІДПОВІДЬ №290159 з ЄДРЮОФОПГФ від 25.10.2023, копія якого долучена до матеріалів справи, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Разом з тим, відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі неподання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається із ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України , належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України , у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

20.09.2022 головним спеціалістом відділу контролю земельних відносин управління контролю та правового забезпечення Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Іано-Франківської міської ради Срібняком Р.З. на підставі ст. 12, 83 Земельного кодексу України, Положення про Департамент комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради в редакції від 10.06.2022 №101-25, Порядку добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.06.2022 №99-25, проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:002:0112 за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами обстеження складено акт обстеження спірної земельної ділянки №8 від 20.09.2022, в якому встановлено, що спірна земельна ділянка використовується ОСОБА_1 (відповідач по справі) спільно із наступними землекористувачами ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , , ОСОБА_7 , . ОСОБА_8 .

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно (Довідка № 308525971 ВІД 30.08.2022) по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 (відповідачу по справі) належать нежитлові приміщення:

- №17, 18 за реєстраційним номером 33695855. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20.05.2011. Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності № б/н від 20.05.2011;

- №19, 19а за реєстраціним номером 33695565. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20.05.2011. Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності № б/н від 20.05.2011.

З Листа ОКП Івано-Франківського ОБТІ №362//01-21 від 12.09.2022 з`ясовано, що станом на 31.12.2012 за відповідачем по справі на праві приватної власності по АДРЕСА_1 зареєстровані нежитлові приміщення загальною площею 109,1 м.кв., які становлять 10% від усього майна, яке знаходиться на спірній земельній діляці (загальна площа нерухомого майна складає 1 091,9 м. кв.). Інші площі нерухомого майна належать іншим співвласникам, зокрема:

- ОСОБА_3 загальна площа майна складає 131,3 м.кв., що складає 12,02%;

- ОСОБА_8 загальна площа майна складає 127,4 м.кв., що складає 11,67%;

- ОСОБА_4 загальна площа майна складає 295,05 м.кв., що складає 27,02%;

- ОСОБА_7 загальна площа майна складає 1,65 м.кв., що складає 0,15%;

- ОСОБА_6 загальна площа майна складає 387,00 м.кв., що складає 35,44%;

- ОСОБА_5 загальна площа майна складає 40,4 м.кв., що складає 3,70%;

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідка №309028709 від 06.09.2022) по АДРЕСА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,0391 га кадастровий номер 2610100000:04:002:0112. Номер нерухомого майна - 14554726101. Форма власності комунальна, Підстава реєстрації рішення Івано-Франківської міської ради №1449-45 від 19.06.2014.

19.06.2014 між позивачем по справі та підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0391 га .

Листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 04.10.2022 повідомлено, що за спірну земельну ділянку площею 0,0391 га нараховувалась і здійснювалась оплата орендної плати ОСОБА_2 . Іншим землекористувачам ( ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , в тому числі відповідачу по справі ОСОБА_1 ) орендна плата у період з 2019-2022 не нараховувалась та не сплачувалась.

01.02.2023 позивач по справі звернувся до відповідача Претензійним листом з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська за період з 24.07.2019 по 31.12.2022 в розмірі 16 046,52 грн.

Листом №19/34.3-02/137 від 24.04.2023 Департамент комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради повідомив заявників про врахування наданої ними інформації та нарахування сум безпідставно збережених коштів землекористувачами у відповідності до частки майна кожного співвласника у торгово-офісному центрі.

Однак, відповідач суму заборгованості в добровільному порядку не сплатив, що зумовило позивача звернутись із даним позовом до суду.

За наведеного, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ "Про оренду земл").

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При цьому згідно з ч.1 ст.156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст. 190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 р. у справі №922/3412/17, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 р. у справі № 913/169/18 та від 04 березня 2021 р. у справі № 922/3463/19.

Судом встановлено, що відповідач зберіг (заощадив) у себе кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою (її частини) (кадастровий номер 2610100000:04:002:0112) за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням наявного у відповідача права власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 та відсутності чинного договору оренди земельної ділянки. При цьому, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, оскільки передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст.206 ЗК України та п.п.14.1.136 п. 14.1. ст.14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Крім того, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача, оскільки власником земельної ділянки є територіальна громада м.Івано-Франківська в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Згідно з частинами 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати зазначено Верховним Судом у постановах від 29 січня 2019 р. у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11 лютого 2019 р. у справі № 922/391/18, від 12 квітня 2019 р. у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Із змісту інформаційних даних з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,0391 га сформована, їй присвоєно кадастровий номер 2610100000:04:002:0112. Дата реєстрації спірної земельної ділянки 09.10.2013.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 р. у справі № 920/739/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 13 лютого 2019 р. у справі № 320/5877/17 дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Розрахунок орендної плати за період з 24.07.19 по 31.12.2019 здійснювався позивачем в розмірі 3 відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням частки (10%) від загально зайнятої площі будівлі на спірній земельній ділянці; за період з 01.01.20 по 31.12.22 - у розмірі 4 відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням частки (10%) від загально зайнятої площі будівлі на спірній земельній ділянці.

Водночас, згідно витягів із технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:04:002:0112, поданих відділом у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на виконання вимог ухвали суду від 14.09.23, нормативно грошова оцінка зазначеної земельної ділянки станом на 2019, 2020, 2021 становила 1 198 716,59 грн. Щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на 2022 відділом у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подано два витяги відповідно до яких нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки різниться та складає по першому витягу 263 755,56 грн , по іншому 1 318 777,81 грн.

При дослідженні витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2022, судом взято до уваги нормативну грошову оцінку в розмірі 1 318 777,81 грн, оскільки нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки по іншому витягу складає менший розмір ніж був визначений у попередньому році (2021), що не відповідає нормам чинного законодавства.

За наведених обставин суд самостійно здійснив розрахунок безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою (її частини) кадастровий номер 2610100000:04:002:0112, зокрема: за період з 24.07.19 по 31.12.19 розмір безпідставно збережених коштів становить 1498,39грн.; за період з 01.01.20 по 29.02.20 799,14 грн.; за період з 01.04.20 по 31.12.20 - 3596, 14 грн.; за період з 01.01.21 по 31.12.21 4794,86 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 5275,11 грн. Загальна сума безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою (її частини) за вказані вище періоди складає 15 963 грн 44к.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до ч. 1ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зокрема на суму 15 963,44 грн. В решті позову слід відмовити.

Щодо судових витрат по справі, то суд зазначає наступне.

Згідно з приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 936 від 08 вересня 2023р.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в сумі 2670,10грн слід стягнути з відповідача на користь позивача (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), решту суму судового збору залишити за позивачем.

Керуючись ст. 2, 74, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

частково задовольнити позов Івано-Франківської міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 16 046,52 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 15 963,44 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят три тисячі сорок чотири копійки) та 2670,10грн (дві тисячі шістсот сімдесят гривень десять копійки) судового збору.

В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О. М. Фанда