Рішення

від 14.06.2023 по справі 910/2187/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2023Справа № 910/2187/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОКЕНЕРГІЯ" (вул. Снайпера, буд. 13, м.Охтирка, Охтирський район, Сумська область, 42704)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРЖІ СЕРВІС" (вул. Велика Васильківська 114, м. Київ, 03150)

про стягнення 4 700 000,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Потоцький Артем Миколайович

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Броекенергія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енержі Сервіс" про стягнення 47 000 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 53АБ/21 про надання безвідсоткової фінансової допомоги від 05.04.2021 року в частині своєчасного повернення грошових коштів у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2187/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30.03.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 року у зв`язку з нез`явленням в судове засідання уповноваженого представника відповідача та ненаданням останнім відзиву на позовну заяву відкладено підготовче засідання на 04.05.2023 року.

Судом повідомлено, що через канцелярію суду 01.05.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла заява № 240-юр від 25.04.2023 року про перенесення розгляду справи, в якій позивач просить суд не проводити розгляд справи без участі представника ТОВ «Брокенергія» та не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті. Вказана заява судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/2187/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.06.2023 року.

Інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час проведення підготовчого судового засідання 04.05.2023 року до суду не надходило.

Уповноважений представник позивача з`явився в підготовче судове засідання 30.03.2023 року та судове засідання з розгляду справи по суті 14.06.2023 року, у підготовче судове засідання 04.05.2023 року - не з`явився.

Уповноважений представник відповідача у підготовчі судові засідання 30.03.2023 року, 04.05.2023 року та судове засідання з розгляду справи по суті 14.06.2023 року не з`явився.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 02.03.2023 року про відкриття провадження у справі, а також наступні ухвали суду, в тому числі ухвала від 04.05.2023 року про призначення розгляду справи по суті, були направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Велика Васильківська 114, м. Київ, 03150.

Проте, копії ухвали суду від 02.03.2023 року, від 30.03.2023 року та від 04.05.2023 року були повернуті на адресу суду неврученими відповідачу «за закінченням строку зберігання».

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Енержі Сервіс" зазначеній на конвертах, що повернулися.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вищенаведене, а також враховуючи надсилання відповідачем на адресу суду 01.05.2023 року заяву про перенесення розгляду справи № 240-юр від 25.04.2023 року, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами у справі № 910/3673/23, в тому числі про призначення розгляду справи по суті на 14.06.2023 року, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 02.03.2023 року, які також визначені судом в ухвалі від 30.03.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача на час проведення засідання 14.06.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Енержі Сервіс" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник відповідача не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 14.06.2023 року за відсутності представника відповідача виключно за наявними матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.06.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.06.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (позикодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енержі Сервіс» (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 53АБ/21 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Розділами 2- 8 Договору сторони погодили умови надання допомоги, порядок її повернення, відповідальність сторін, порядок розгляду спорів, права та обов`язки сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 8.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов`язань за Договором. Договір може бути скасовано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками позичальника та позикодавця і скріплено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм глави 71 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як визначено в пункті 2.1 Договору, поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності (п.2.5 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 4 700 000 (чотири мільйона сімсот тисяч) гривень 00 коп., з ПДВ.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника (п.2.4 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов п. 2.1, 2.4 Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Броекнкргія» було перераховано на банківський рахунок відповідача поворотну фінансову допомогу в сумі 4 700 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 323 від 06 квітня 2021 року, наявною в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту надання поворотної фінансової допомоги, а також доказів пред`явлення претензій щодо суми та терміну такого перерахування у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "БРОКЕНЕРГІЯ" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання з надання поворотної фінансової допомоги в сумі 4 700 000 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРЖІ СЕРВІС", а відповідачем, у свою чергу, прийнята ця поворотна фінансова допомога без будь яких зауважень.

Факт передачі позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Зокрема, пунктами 2.3 Договору сторони узгодили, що поворотна фінансова допомога надається строком до 05 квітня 2022 року. До 05 квітня 2022 року позичальник повинен повернути позикодавцю грошові кошти в розмірі 4 700 000 грн 00 коп., з ПДВ на рахунок позикодавця.

Згідно п. 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню в строк до 05 квітня 2022 року.

Окрім цього згідно з умовами п. 6.1 Договору позикодавець має право вимагати повного дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги, письмово попередивши про це позичальника за 15 робочих днів.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено за матеріалами справи, що у відповідності до умов п. 6.1 Договору позивач звертався до позичальника з вимогою № 600 від 31.08.2021 року про дострокове повернення наданої поворотної фінансової допомоги в сумі 4 700 000,00 грн., факт отримання якої 07.09.2021 року відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4270303813049.

Також позивач претензією № 56 від 20.01.2022 року вимагав від відповідача дострокового повернення поворотної фінансової допомоги згідно п. 6.1 Договору. Вказана претензія згідно наданої позивачем копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4270402229014 отримана відповідачем 01.02.2022 року.

Проте, доказів повернення відповідачем поворотної фінансової допомоги у визначений п. 6.1 Договору строк протягом 15 робочих днів з дня отримання вказаних вимог матеріали справи не містять.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повернення позивачу поворотної фінансової допомоги, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Енержі Сервіс» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 4 700 000,0 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів розірвання або визнання недійсним Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 53АБ/21 від 05 квітня 2021 року та/або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру основної заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за неповернення поворотної фінансової допомоги на підставі наданих позивачем доказів.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення поворотної фінансової допомоги у визначений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення отриманих від позивача коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 700 000,00 грн. боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРЖІ СЕРВІС" (вул. Велика Васильківська 114, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 42891283) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БРОКЕНЕРГІЯ" (вул. Снайпера, буд. 13, м. Охтирка, Охтирський район, Сумська область, 42704; код ЄДРПОУ 40050036) 4 700 000,00 грн. (чотири мільйони сімсот тисяч вісімсот грн. 00 коп.) та 70500,00 грн. (сімдесят тисяч п`ятсот грн. 00 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 10 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон