Рішення

від 10.11.2023 по справі 910/9428/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2023Справа № 910/9428/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРКС" (вул. Фастова 2,оф. 4, с. Демидів, Вишгородський район, Київська область, 07335)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК РЕЙЛ" (вул. Коновальця Євгена 36Д, оф. 45 "3", м. Київ, 01133)

про стягнення 134 909,20 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК РЕЙЛ" про стягнення 134 909,20 грн., а саме 120 060,00 грн. основного боргу, 14 008,68 грн. пені та 840,52 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 13/04/2023/1-ШАРКС/КО про надання послуг з автомобільних перевезень нафтопродуктів від 13.04.2023 року в частині своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9428/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду було зобов`язано позивача надати суду: належним чином засвідчені копії заявок відповідача на послуг з перевезення вантажу; належним чином засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Мироненка О.О.; належні та допустимі докази на підтвердження часткової оплати відповідачем наданих послуг в сумі 337 230,00 грн.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2023 року від позивача через відділ діловодства суду 14.07.2023 року надійшла заява б/н від 11.07.2023 року з доданими до неї витребуваними судом документами.

В свою чергу, від відповідача через відділ діловодства суду 24.07.2023 року надійшло клопотання б/н від 20.07.2023 року про продовження строку на надання відзиву на позовну заяву, яке мотивоване тим, що ухвала суду від 22.06.2023 року на поштову адресу ТОВ «МГК РЕЙЛ» не надходила, про дану справу №910/9428/23 відповідачу стало відомо випадково.

Також від відповідача через відділ діловодства суду 01.08.2023 року надійшло клопотання б/н від 01.08.2023 року про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання б/н від 01.08.2023 року про видачу ухвали суду від 22.06.2023 року.

В подальшому 23.08.2023 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшов відзив б/н від 23.08.2023 року на позовну заяву з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що позивачем не було доведено у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб обставини наведені у позові, зокрема, в частині належного надсилання на адресу відповідача із застосуванням електронного документообігу копій договору, ТТН, актів здачі приймання, рахунків, актів звіряння, а також дотримання вимог процесуального законодавства щодо подання до суду електронних доказів, що є підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи до уваги наведені відповідачем у відповідному клопотанні підстави для продовження строку надання відзиву, а також важливість подання кожною стороною процесу письмових заяв по суті справи, оскільки саме на підставі таких заяв та поданих доказів розглядається справа по суті, судом визнано причини для продовження строку для подання відзиву на позовну заяву поважними, продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов та, відповідно, долучено до матеріалів справи відзив б/н від 23.08.2023 року, з урахуванням змісту якого здійснюється подальший розгляд спору.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ШАРКС» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповідь на відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАРКС» (позивач у справі, перевізник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» (відповідач у справі, замовник за Договором) укладено Договір №13/04/2023/1-ШАРКС/КО про надання послуг з автомобільних перевезень нафтопродуктів (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) довірений йому замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник зобов`язується сплачувати за перевезення ватажу плату.

Розділами 1 - 9 Договору сторони узгодили предмет договору, умови перевезень, права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, термін дії договору, порядок врегулювання спору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2023 року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін письмово не повідомила про своє бажання розірвати договір або між сторонами не буде укладений новий Договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та перевізника та скріплений печатками сторін.

Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Так, відповідно до умов пункту 2.8 Договору сторони домовилися про те, що Договір, додатки до нього, рахунки-фактури, та акти приймання-передачі між сторонами передаються та підписуються через сервіс «МЕДОК».

Крім того, у пункті 4.7 Договору сторони погодили, що Замовник зобов`язується надсилати через сервіс обміну «Вчасно» Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та/або Акт звірки розрахунків (надалі-Акти), завірені електронним підписом уповноваженої особи та електронною печаткою. Підписання та відправка первинних документів через «Вчасно» безкоштовне, пошук продавця відбувається за ЄДРПОУ.

Наразі, позивачем до позовної заяви подано заявки, акт надання послуг, рахунок на оплату та акт звіряння взаємних розрахунків, які складені сторонами в електронній формі та підписано з використанням електронного цифрового підпису та електронної печатки.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 2.1 Договору послуги з перевезення вантажу здійснюються Перевізником на підставі заявок Замовника, які направляються на електронну адресу Перевізника 44109025@ukr.net.

За умовами пунктів 2.2-2.3 Договору Перевізник зобов`язаний повідомити Замовнику інформацію про прізвище, ім`я, по батькові та телефон водія, строк виконання послуги, вартість послуги перевезення, тип та кількість автомобілів. В Заявці зазначаються наступна інформація: дата завантаження, адреса завантаження, дата та адреса розвантаження, інформація про вантаж, П.І.Б. водія/телефон, II.І.Б. уповноваженої особи Замовника/телефон, П.І.Б. уповноваженої особи Вантажоодержувача/телефон (якщо Вантажоодержувачем не є Замовник), умови оплати, вартість послуги за перевезення, додаткові вказівки. Заявка має бути підписана та скріплена печаткою (за наявності).

Як зазначає позивач у письмовій заяві від 11.07.2023 року, на виконання умов пункту 2.1 Договору відповідачем як замовником були направлені на електронну пошту позивача 44109025@ukr.net заявки на відвантаження нафтопродуктів, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме:

- б/н від 04.05.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (паливо авіаційне для газотрубних двигунів ДжетА-1) в обсязі 28875 м.куб. за маршрутом: Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 140; вантажоодержувач - Міністерство Оборони України; автомобіль та ПІБ водія: PENAULT НОМЕР_1 , тягач НОМЕР_2 , ОСОБА_1 ;

- б/н від 04.05.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (паливо авіаційне для газотрубних двигунів ДжетА-1) в обсязі 31000 м.куб. за маршрутом: Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Бориспіль; вантажоодержувач - Міністерство Оборони України; автомобіль та ПІБ водія: PENAULT НОМЕР_3 , тягач НОМЕР_6, ОСОБА_2 ;

- б/н від 04.05.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (паливо авіаційне для газотрубних двигунів ДжетА-1) в обсязі 28810 м.куб. за маршрутом: Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Бориспіль; вантажоодержувач - Міністерство Оборони України; автомобіль та ПІБ водія: PENAULT НОМЕР_4 , тягач НОМЕР_7, ОСОБА_3 ;

- б/н від 04.05.2023 року, згідно умов якої узгоджено перевезення вантажу (паливо авіаційне для газотрубних двигунів ДжетА-1) в обсязі 30480 м.куб. за маршрутом: Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 140; вантажоодержувач - Міністерство Оборони України; автомобіль та ПІБ водія: PENAULT НОМЕР_5 , тягач НОМЕР_8, ОСОБА_4 .При цьому в матеріалах справи відсутні

При цьому надані позивачем паперові копії заявок, які є документами, що підтверджують узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаних заявок до виконання позивачем, не містять підписів та печаток замовника, а також в матеріалах справи відсутні докази надсилання вказаних заявок на електронну пошту позивача.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні…Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Окрім цього, за умовами пункту 1.2 Договору укладення цього Договору та передача вантажу до транспортування, а також його видача підтверджується видатковими документами на перевезення вантажу (товарно-транспортними накладними, заявками, актами приймання-передачі наданих послуг та рахунками-фактурами).

Відповідно до пунктів 3.4.1 - 3.4.3 Договору на замовника покладений обов`язок підготувати вантаж для завантаження та перевезення; надати перевізнику належним чином оформлену заявку на перевезення вантажу; отримавши необхідну інформацію, забезпечити своєчасне та належне оформлення у встановленому порядку товарно-транспортних накладних, актів наданих послуг та інших супровідних документів до вантажу.

В свою чергу, за умовами пунктів 3.2.2, 3.2.3, 3.2.5, 3.2.6 Договору перевізник зобов`язується забезпечити своєчасну подачу необхідної кількості одиниць вантажного транспорту до пункту завантаження в обумовлену дату, зазначену в заявці, а також оформлення документів для здійснення перевезення вантажу згідно з вимогами чинного законодавства України; подати під завантаження автомобілі у технічно справному стані та з оформленою згідно законодавства технічною та дозвільною документацією, придатному для перевезення вантажу; за звітний період (один календарний місяць) надавати Замовнику наступні документи: рахунки-фактури, акти приймання-передачі наданих послуг; дотримуватися додаткових вказівок Замовника, якщо такі вказівки не змінюють основні умови наданої замовником та погодженої перевізником заявки.

З урахуванням специфіки предмету перевезення - палива авіаційного для газотрубних двигунів ДжетА-1, суд зазначає, що єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою Наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 року № 281/171/578/155.

Так, згідно п. 5.4.1 вказаної Інструкції Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об`єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об`єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.

Супровідними документами до наданої послуги з перевезення вантажу за цим Договором є: заявка від замовника на перевезення, податкова накладна від перевізника, товарно - транспортна накладна, акт приймання - передачі наданих послуг за Договором. Договір, додатки до Договору, рахунки - фактури, акти прийманя- передачі між сторонами передаються та підписуються через сервіс «МЕДОК» (п.2.8 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, на виконання умов Договору та вищезазначених заявок ТОВ «ШАРКС» як перевізником було здійснено перевезення вантажу (палива авіаційного для газотрубних двигунів ДжетА-1) за маршрутами:

- Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 140; автомобіль PENAULT НОМЕР_1 , тягач НОМЕР_2 , на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 225 від 04.05.2023 року, згідно якої вантаж у кількості 28215 м.куб. прийнятий до перевезення 04.05.2023 року (Одеська область, порт Рені) та доставлений вантажоодержувачу - Міністерству оборони України, яким прийнятий без зауважень 04.05.2023 року;

- Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Бориспіль; автомобіль PENAULT НОМЕР_3 , тягач НОМЕР_6, на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 226 від 04.05.2023 року, згідно якої вантаж у кількості 31000 м.куб. прийнятий до перевезення 04.05.2023 року (Одеська область, порт Рені) та доставлений вантажоодержувачу - Міністерству оборони України, яким прийнятий без зауважень 04.05.2023 року;

- Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Бориспіль; автомобіль PENAULT НОМЕР_4 , тягач НОМЕР_7, на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 227 від 04.05.2023 року, згідно якої вантаж у кількості 28810 м.куб. прийнятий до перевезення 04.05.2023 року (Одеська область, порт Рені) та доставлений вантажоодержувачу - Міністерству оборони України, яким прийнятий без зауважень 04.05.2023 року;

- Одеська область, порт Рені - Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 140; автомобіль PENAULT НОМЕР_5 , тягач НОМЕР_8, на підтвердження чого позивачем надана копія товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів № 230 від 04.05.2023 року, згідно якої вантаж у кількості 28990 м.куб. прийнятий до перевезення 04.05.2023 року (Одеська область, порт Рені) та доставлений вантажоодержувачу - Міністерству оборони України, яким прийнятий без зауважень 04.05.2023 року.

Згідно з пунктом 4.7. Договору Замовник зобов`язується надіслати через сервіс обміну «Вчасно» Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та/або Акт звірки розрахунків (надалі - Акти), завірені електронним підписом уповноваженої особи та електронною печаткою, не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання від Перевізника.

Так, за результатом виконання перевезень за Договором між сторонами був підписаний шляхом накладання електронних підписів за допомогою сервісу «МЕДОК» Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №136 від 09.05.2023 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до вказаного акту загальна вартість послуг з перевезення за всіма чотирма заявками становить 457 290,00 грн.

При цьому, як вбачається зі змісту вказаного акту надання послуг з боку відповідача як замовника відсутні претензії щодо об`єму, якості та строків виконання робіт (надання послуг).

Факт надання позивачем послуг з перевезення за вищевказаними заявками та товарно-транспортними накладними відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання транспортно-експедиторських послуг, обумовлених Договором та заявками від 04.05.2023 року в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

У відповідності до пункту 4.1 Договору загальна вартість послуг за цим Договором визначається за взаємною згодою сторін та зазначається у рахунку-фактурі до кожної послуги.

Загальна сума Договору складається з сум, визначених у рахунках-фактурах згідно заявок, за якими було надано послуги з перевезення вантажу, за період дії цього Договору. У випадку необхідності Сторони підписують акт звірки (пункт 4.3 Договору).

Згідно з пунктом 4.4 Договору оплата кожної наданої послуги за цим Договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Перевізника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання Замовником рахунку на оплату послуг за цим Договором та підписанням Акту наданих послуг. Датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок Перевізника.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що розрахунок за кожну надану Перевізником послугу згідно цього Договору здійснюється па умовах оплати, визначених у заявці, або як що умови не зазначені в відповідній Заявці, то згідно умов п. 4.4. даного Договору.

Як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 09.05.2023 року за допомогою сервісу «МЕДОК» позивач направив відповідачу Рахунок на оплату №123 від 09.05.2023 року на суму 457 290,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи, та який був отриманий замовником, про що свідчить електронна печатка на рахунку «документ прийнято контрагентом».

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 стаття 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 4.4 Договору відповідач повинен був сплатити грошові кошти за надані послуги з перевезення вантажу протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату №123 від 09.05.2023 року на суму 457 290,00 грн, тобто у строк до 12.05.2023 року (включно).

Відповідно до пункту 2.11. Договору послуги за Договором вважаються виконаними належним чином обома сторонами виключно у разі оплати Замовником сум визначених у рахунках-фактурах, підписанням товарно-транспортних накладних та підписанням Акту приймання-передачі наданих послуг.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості послуг з перевезення вантажу у повному обсязі не виконав, здійснивши лише часткову оплату 03.06.2023 року на суму 337 230,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №23 від 03.06.2023 року на суму 337 230,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з оплати вартості наданих транспортних послуг в сумі 120 060,00 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАРКС» послуги з перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та заявок відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 120 060,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №13/04/2023/1-ШАРКС/КО про надання послуг з автомобільних перевезень нафтопродуктів від 13.04.2023 року та заявок до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та заявок на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 06.06.2023 року між замовником та перевізником було складено та підписано електронними підписами за допомогою сервісу «МЕДОК» Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.05.2023 - 06.06.2023 року за Договором, копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 06.06.2023 року за відповідачем рахується заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШАРКС» за вказаним Договором у загальній сумі 120 060,00 грн.

З боку відповідача акт звірки підписано генеральним директором ТОВ «МГК РЕЙЛ» Гаврушко Ольгою Василівною.

Господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання замовником послуги боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюється як додаткова обставина, що підтверджує розмір заборгованості ТОВ «МГК РЕЙЛ» за Договором у загальній сумі 120 060,00 грн.

Разом з цим суд не приймає до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що позивачем не було доведено у встановленому законом порядку обставини, наведені у позові, позаяк наявними в матеріалах справи копіями заявок, товарно-транспортних накладних, акту здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунку на оплату та акту звіряння взаємних розрахунків належним чином підтверджується як факт повного та своєчасного виконання позивачем умов Договору в частині надання відповідачеві послуг перевезення вантажу на загальну суму 457 290,00 грн., так і факт лише часткової їх оплати відповідачем на суму 337 230,00 грн. та існуючу у зв`язку з цим заборгованість останнього у сумі 120 060,00 грн.

При цьому, з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду №127/23910/14-ц від 23.12.2020 року, суд зазначає, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу, отже, здійснення відповідачем часткової оплати за надані послуги з перевезення вантажу свідчить про визнання ним боргу згідно акту надання послуг №136 від 09.05.2023 року та рахунку на оплату №123 від 09.05.2023 року.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати наданих послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані за вказаним Договором послуги перевезення підлягають задоволенню у сумі 120 060,00 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 5.4 Договору у разі виникнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості (включаючи день сплати).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати послуг перевезення за Договором позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 14 008,68 грн. за період з 13.05.2023 по 12.06.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 840,52 грн. процентів річних за період з 13.05.2023 по 12.06.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено судом, з урахуванням умов пункту 4.4 Договору та враховуючи дату отримання відповідачем рахунку на оплату 09.05.2023 року, граничний строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати транспортних послуг припадає на 12.05.2023 року, отже початком періоду прострочення та, відповідного, можливого нарахування пені та про центів річних, є 13.05.2023 року.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, установивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), зокрема, можуть пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Як встановлено судом, відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг 03.06.2023 року на суму 337 230,00 грн., при цьому нарахування пені та процентів річних здійснено з урахуванням дати часткової фактичної оплати.

В свою чергу за результатами правового аналізу норми статті 549 ЦК України суд зазначає, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Поряд із цим суд наголошує, що за приписами ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та процентів річних за день фактичної часткової оплати товару, є безпідставним, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов`язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення. Тобто суб`єкт господарських відносин шляхом вчинення дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов`язання, та день належного виконання зобов`язання не може бути днем його прострочення.

Таким чином, оскільки суму заявлених до стягнення грошових коштів у вигляді пені та процентів вічних було обчислено позивачем з урахуванням дня фактичної часткової оплати в сумі 337 230,00 грн. частини товару, а саме 03.06.2023 року, за висновками суду таке нарахування суперечить нормам чинного законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 14799,58 грн. пені та 887,98 грн. процентів річних, а отже є більшими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ГПК України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені та процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну оплату наданих послуг з перевезення є обґрунтованими в сумах, нарахованих позивачем, а саме 14 008,68 грн. пені та 840,52 грн. процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 8 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Наразі, заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи відсутні.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як встановлено судом за результатами розгляду позовної заяви та вимоги позивача про розподіл судових витрат, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ШАРКС» (позивач у справі, клієнт) та Адвокатським бюро «Олега Мироненка» (Адвокатське бюро) укладено Договір про надання правової допомоги № 29 від 02.06.2023 року, згідно з умовами пункту 1.1 якого за цим договором Адвокатське бюро зобов`язується надавати Клієнту роз`яснення і консультації з дань цивільного, господарського адміністративного, кримінального права та процесу, а також виконувати необхідні юридично значимі дії щодо представництва і захисту законних прав та інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм, власності та підпорядкування, в тому числі, але не виключно: в судах усіх рівнів та спеціалізацій, в правоохоронних органах, в органах прокуратури, в Службі безпеки України, в Національному антикорупційному бюро України, в органах державної виконавчої служби, в приватних виконавців, в органах державної пенітенціарної системи, в банківських установах, в органах нотаріату, страхових компаніях і т.ін., а Клієнт зобов`язаний оплачувати таку правову (правничу) допомогу в порядку і розмірі, передбаченому у розділі 5 цього Договору.

Згідно з пунктом 5.1 Договору вартість надання правової допомоги Адвокатським бюро за цим договором визначається Сторонами у відповідній додатковій угоді або на основі фактично витраченого Адвокатським бюро часу на надання правової допомоги Клієнту, виходячи із погодинної тарифної ставки гонорару Адвокатського бюро, наведеної у цьому Договорі, якщо інше не буде прямо узгоджено Сторонами.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 року включно.

Разом з цим, відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1 від 02.06.2023 року до Договору про надання правової допомоги сторони погодили, що Клієнт надає, а Адвокатське бюро приймає наступне Доручення: розроблення правової позиції, визначення належною способу захисту, підготовка позовної заяви, звернення в інтересах Клієнта до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором про надання послуг з автомобільних перевезень нафтопродуктів № 13/04/2023/1-ШАРКС/КО, укладеного між Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «МГК РЕЙЛ» 13.04.2023 року, а також представництво інтересів Клієнта під час розгляду вказаної справи в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді та Касаційному господарському суді без обмеження кількості судових засідань.

За умовами пункту 2 вказаної Додаткової угоди за виконання доручення, зазначеного в пункті 1 даної Угоди, Клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар в грошовій сумі в розмірі 8 000,00 грн., протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання Сторонами цієї Додаткової угоди.

Сума грошових коштів, зазначена в пункті 2 даної Додаткової угоди, сплачуються Клієнтом авансовим платежем згідно наданого Адвокатським бюро рахунку, шляхом перерахування Клієнтом необхідної суми коштів на поточний рахунок Адвокатського бюро, відкритий в установі банку (пункт 3 Додаткової угоди).

В матеріалах справи наявні копії ордеру серії АА №1314943 від 13.06.2023 року на представництво інтересів ТОВ «ШАРКС» адвокатом Мироненко Олегом Олександровичем у Господарському суді м. Києва, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4440 від 29.03.2011 року на ім`я адвоката Мироненко Олега Олександровича, а також платіжної інструкції №05/06/2023583 від 05.06.2023 року на суму 8 000,00 грн.

Таким чином, позивач згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги Адвокатським бюро «Олега Мироненко» в особі адвоката Мироненко О.О. під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі змісту Додаткової угоди №1 від 02.06.2023 року до Договору про надання правової допомоги суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

В свою чергу суд констатує, що з урахуванням предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, попередньому дослідженню представником позивача з метою підготовки позовної заяви від імені ТОВ «ШАРКС» підлягали чотири однотипні заявки та ТТН, акт здачі-приймання робіт, рахунок на оплату та акт звіряння взаємних розрахунків.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання Договору про надання послуг з автомобільних перевезень, предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 6 аркушах (з яких 3 аркуші - реквізити сторін та прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), а також заяви про виконання вимог суду на 2 аркушах, з яких саме зміст клопотання становить 0,5 аркуша.

При цьому судом враховано, що необхідність подання позивачем заяви від 11.07.2023 року з доданими до неї документами на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2023 року зумовлена виключно недоліками змісту поданого позивачем позову.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи те, що розгляд справи № 910/9428/23 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що не вимагало від адвоката позивача здійснювати представництво інтересів клієнта шляхом участі у судових засіданнях, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, суд приходить до висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.

В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, типовість даного спору, зважаючи на висновки суду щодо обґрунтованості позовних вимог позивача та їх повного задоволення за результатами вирішення спору, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат відповідача до 5 000,00 грн. від попередньо заявленої суми 8 000,00 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "МГК РЕЙЛ" (вул. Коновальця Євгена 36Д, оф. 45 "3", м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 43821306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАРКС" (вул. Фастова 2, оф. 4, с. Демидів, Вишгородський район, Київська область, 07335, код ЄДРПОУ 44109025) 120 060 (сто двадцять тисяч шістдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 14 008 (чотирнадцять тисяч вісім) грн. 68 коп. пені, 840 (вісімсот сорок) грн. 52 коп. процентів річних, 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 10 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон