Рішення

від 13.11.2023 по справі 910/13483/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2023Справа № 910/13483/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОСТРОНІКС»

до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА»

про стягнення 21 734, 92 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БОСТРОНІКС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (надалі - відповідач) про стягнення суми заборгованості в розмірі 21 734, 92 грн, з яких: 9 938, 30 грн основний борг, 7 594, 23 грн пеня, 621, 62 грн 3% річних та 3 580,77 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 525, 526, 549, 610, 625, 692, 712 і п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та ст. 193, 216, 218, 230, 265 і п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-51/3 від 22.04.2021, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що при перерахунку заборгованості у розмірі 9 938, 30 грн, за зазначений позивачем період, сума інфляційних втрат є меншою і становить 3 388, 67 грн. Вважає, що до вимог про стягнення неустойки (пені) слід застосовувати позовну давність в один рік, у зв`язку з цим, заявлені вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають. Зазначає, що карантин та воєнний стан вплинули на фінансові можливості заводу, основною діяльністю якого є обслуговування літаків, вважає це форс-мажорними обставинами, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання. Також з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України просить зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки (пені), з посиланням на те, що криза авіаційної галузі, карантин та збройна агресія безпосередньо вплинули на підприємство і нарахована позивачем пеня не відповідає правовій природі неустойки.

25.09.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві, зокрема, вказує, що в частині правильності розрахунку позивачем індексу інфляції відзив відповідача не заслуговує на увагу, так як вказаний індекс за серпень 2023 року (98, 6 %) не повинен застосовуватись, оскільки на той момент він навіть не був визначений. Щодо строку нарахування пені зазначає, що вказаний строк і строк позовної давності про стягнення пені були продовжені п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України та позивач цілком правомірно нарахував за 761 день прострочення відповідачем оплати товарів та заявляє позовні вимоги про стягнення пені. Також вважає, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності в зв`язку з форс-мажорними обставинами відсутні.

28.09.2023 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів між позивачем та відповідачем, починаючи з 22.04.2021 та письмове підтвердження, що станом на день надання підтвердження, ціна позову не змінилася.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2021 між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УМТЗ-21-51/3 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (надалі - специфікації) або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього договору. Найменування товару: комплектуючі код ДК 021:34731000-0.

Відповідно до п. 1.2. договору, поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця переданою продавцю факсимільним зв`язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях, або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору.

В зв`язку з військовим призначенням товару, покупець здійснює перевірку якості та кількості товару - проведення ВТК із залученням, в разі необхідності 615 Військового представництва Міноборони України, в тому числі і разі поставки товару до укладання цього договору (п. 2.6. договору).

Згідно з п. 2.7. договору, порядок та строки перевірки кількості та якості товару визначаються покупцем. При проведені ВТК датою поставки (передачі) та переходу права власності на товар є дата, зазначена в документах ВТК та 615 МОУ про приймання товару.

Пунктом 3.1. договору, сторони визначили, що загальна ціна договору на момент його укладення складає 9 938, 34 грн, в тому числі ПДВ в розмірі 1 656, 39 грн.

Ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання договору та передбачена в специфікації до договору або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього договору зміні в односторонньому порядку не підлягає (п. 3.2. договору).

Розділом IV договору сторони погодили порядок здійснення оплати.

Так, відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться наступним чином: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленою продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.

Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі.

Згідно з п. 4.3. договору, днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Пунктами 5.1. - 5.3. сторони передбачили, що строк, місце та умови поставки товару буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.

Відповідно до п. 6.1. договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України (п. 7.1. договору).

Згідно з п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань по договору щодо оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).

Сторона, що може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору).

Пунктом 8.3. договору визначено, що доказом виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Згідно з п. 10.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов`язань (по оплаті на поставці) - до повного виконання їх сторонами.

Специфікацією № 1 до договору (додаток № 1) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одиницю, суму товару, умови оплати, умови та місце поставки, якість товару, гарантію та строк поставки.

Так, відповідно до вказаної вище специфікації, сторони погодили, що поставляється « 6Д16РР Лампа» в кількості 6 шт, ціною за одиницю - 624, 325 грн, загальною сумою 3745, 95 грн та «ТА122-115-400 Трансформатор» в кількості 3 шт, ціною за одиницю - 1512, 000 грн, загальною сумою 4 536, 00 грн. Сума без ПДВ - 8 281, 95 грн. ПДВ - 1 656, 39 грн. Разом з ПДВ - 9 938, 34 грн.

Умови оплати за цією ж специфікацією: оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів після поставки ТМЦ, проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору, у розмірі 100 % вартості ТМЦ. Умови та місце поставки: DDP - склад покупця, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94. Строк поставки: для вхідного контролю 5 календарних днів з моменту отримання заявки від покупця до моменту укладання договору.

Дана специфікація підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Також 05.05.2021 позивачем було виписано рахунок на оплату по замовленню № 38 за товаром, зазначеним в специфікації № 1 на загальну суму 9 938, 30 грн.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 938, 30 грн, що підтверджується видатковою накладною № 40 від 08.06.2021, яка підписана з обох сторін без зауважень та заперечень.

У свою чергу, відповідачем не було оплачено отриманий товар за вказаною вище видатковою накладною.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 9 938, 30 грн основного боргу, 7 594, 23 грн пені, 621, 62 грн 3% річних та 3 580,77 грн інфляційних втрат.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 938, 30 грн, що підтверджується видатковою накладною, наявною в матеріалах справи.

Суд зазначає, що вказана видаткова накладна підписана з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розділом IV договору сторони погодили порядок здійснення оплати.

Так, відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться наступним чином: продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленою продукції; покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.

Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в договорі.

Згідно з п. 4.3. договору, днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Специфікаціїєю № 1 сторони погодили умови оплати товару: оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів після поставки ТМЦ, проходження вхідного контролю на підприємстві покупця та підписання договору, у розмірі 100 % вартості ТМЦ.

Враховуючи дату видаткової накладної № 40, що міститься в матеріалах справи, а саме 08.06.2021, відповідач повинен був оплатити товар до 22.07.2021.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором за поставлений товар у розмірі 9 938, 30 грн, доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі матеріали справи не містять. Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення суми основної заборгованості.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 621, 62 грн 3% річних за загальний період з 23.07.2021 по 22.08.2023 та 3 580, 77 грн інфляційних втрат за загальний період з серпня 2021 року по липень 2023 року. Відповідач визнає заборгованість по стягненню інфляційних втрат у розмірі 3 388, 67 грн.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 621, 62 грн за загальний період з 23.07.2021 по 22.08.2023, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з серпня 2021 року по липень 2023 року, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки за розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з серпня 2021 року по липень 2023 року складає 3 659,48 грн (9 938,30 x 1.36821998 - 9 938, 30), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Тому вимоги позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими, проте арифметично невірними та враховуючи положення ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 580, 77 грн.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 7 594, 23 грн пені за загальний період з 23.07.2021 по 22.08.2023

Відповідно до п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань по договору щодо оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов`язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Перевіривши розрахунок пені наданий відповідачем за загальний період з 23.07.2021 по 22.08.2023 суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем неправильно визначено період нарахування пені, а саме, не враховано вказану вище постанову Кабінету Міністрів України про відміну карантину з 30.06.2023. Тому, за розрахунком суду за загальний період з 23.07.2021 по 30.06.2023, розмір пені складає 6 915,15 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через карантин та введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Згідно ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Відповідно до п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).

Сторона, що може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору).

Пунктом 8.3. договору визначено, що доказом виникнення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Суд зазначає, що введення карантину та воєнного стану не дає автоматичного права будь-якому суб`єкту підприємницької діяльності не виконувати свої договірні зобов`язання та не звільняє від відповідальності за таке невиконання перед контрагентами.

Кожен суб`єкт господарювання зобов`язаний окремо звертатися до Торгово-промислової палати України та доводити (обґрунтовувати) чи дійсно саме ця обставина (введення карантину) призвела до унеможливлення для заявника виконання конкретних договірних зобов`язань і чи не було інших (альтернативних) шляхів виконання зобов`язань.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Відповідач жодних доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку не надав, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії карантину та воєнного стану, неможливості здійснювати господарську діяльність.

З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через карантин та введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.

Щодо доводів відповідача, що до вимог про стягнення неустойки (пені) слід застосовувати позовну давність в один рік, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і по теперішній час.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 25.08.2023, що підтверджується вхідним штампом канцелярії суду, а з урахуванням того, що строк позовної давності, в зв`язку з карантином, а пізніше, в зв`язку з введенням воєнного стану, був продовжений, позов про стягнення пені пред`явлений в межах спеціального строку позовної давності, а тому клопотанням відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.

Разом з тим, відповідач просить суд зменшити розмір пені через сукупність обставин, які вплинули на неналежне виконання ним умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 14.09.2021 у справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 у справі № 910/11889/20.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

Оцінюючи наявні матеріали справи, а також беручи до уваги інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, приймаючи до уваги карантин, який був на момент настання строку виконання відповідачем зобов`язання за договором та військову агресію Російської Федерації на території України, приймаючи до уваги те, що відповідач є державним підприємством, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 60 %. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 9 938, 30 грн основного боргу, 2 766, 06 грн пені, 621, 62 грн 3% річних та 3 580,77 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94 ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОСТРОНІКС» (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 38А, квартира 439, ідентифікаційний код 43828605) 9 938 (дев`ять тисяч дев`тсот тридцять вісім) грн 30 коп. основного боргу, 2 766 (дві тисячі сімсот шістдесят шість) грн 06 коп. пені, 621 (шістсот двадц ять одну) грн 62 коп. 3% річних, 3 580 (три тисячі п`ятсот вісімдесят) грн 77 коп. інфляційних втрат та 2 600 (дві тисячі шістсот) грн 14 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань