Рішення

від 13.11.2023 по справі 910/13988/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2023Справа № 910/13988/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс", м.Київ

про стягнення 73940,42 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" про стягнення основного боргу в сумі 34 912 грн, інфляційних втрат в сумі 11 680,37 грн, 3%річних в розмірі 1922,55 грн та пені в сумі 25 425,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №020/040 від 14.10.2020 в частині оплати наданих позивачем послуг з розробки технічної документації з проведення нормативної грошової оцінки земель.

Ухвалою від 11.09.2023 судом було залишено позов без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.09.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідач відзиву на позов не подав, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином. При цьому, судом враховано таке.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03143, м.Київ, вул.Метрологічна, буд.14-Б, офіс 309.

Конверт з ухвалою суду про відкриття провадження було повернуто до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

14.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" (виконавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" (платник) та Деремезнянською сільською радою Обухівського району Київської області (замовник) було укладено договір №020/040, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець здійснює розроблення технічної документації з проведення нормативної грошової оцінки земель в межах с.Деремезна Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області в обсягах і вартості згідно з кошторисами, які додаються.

Згідно п.2.1 договору №020/040 від 14.10.2020 вартість послуг цього договору визначена відповідно до державних розцінок згідно з кошторисом (додається), на підставі діючих збірників цін, нормативів та тарифів. Окремі види послуг, на які немає державних розцінок, можуть бути оцінені по трудових і матеріальних витратах.

Відповідно до п.2.2 договору №020/040 від 14.10.2020 до базової ціни, визначеної згідно з діючими збірниками цін, можуть застосовуватись поправочні коефіцієнти, встановлені рішенням уряду або уповноваженими на це організаціями.

У п.2.3 договору №020/040 від 14.10.2020 вказано, що загальна вартість послуг із цього договору складає 34 912 грн, без податку на додану вартість. Умови оплати послуг: на підставі актів здачі - прийняття виконаних послуг (Ф-2). Оплата послуг проводиться протягом п`яти днів з моменту підписання акту здачі - прийняття виконаних послуг.

Платник зобов`язується сплатити вартість послуг згідно цього договору (п.2.4 договору №020/040 від 14.10.2020).

Пунктом 3.1.4 договору №020/040 від 14.10.2020 визначено, що замовник зобов`язаний протягом п`яти днів з дня надання підписувати акти здачі-прийняття виконаних послуг чи надати мотивовану відмову.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.4.1 договору №020/040 від 14.10.2020).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №020/040 від 14.10.2020 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №020/040 від 14.10.2020 як підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як вказує позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" було належним чином надано послуги із розроблення технічної документації з проведення нормативної грошової оцінки земель в межах с.Деремезна Деремезнянської сільської ради Обухівського району Київської області, проте, акт наданих послуг з боку замовника та платника підписано не було, надані послуги не оплачено, що і стало підставою для нарахування 3% річних. Інфляційних втрат, пені та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Наразі, суд звертає увагу учасників судового процесу на правову позицію Верховного Суду, яку викладено у постановах 03.12.2019 у справі №909/574/18 та від 04.09.2023 по справі 910/5352/21, згідно якої непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути єдиною безумовною підставою для звільнення останнього від оплати фактично наданих послуг (виконаних робіт).

В контексті наведеного судом враховано, що рішенням Обухівської міської ради Київської області від 18.12.2020 «Про початок процедури реорганізації Германівської, Григорівської, Деремезнянської, Долинянської, Копачівської, Краснослобідскої, Маловільшанської, Перегоніввської, Першотравенської, Семенівської сільських рад шляхом приєднання до Обухівської міської ради Київської області» встановлено, що Обухівська міська рада Київської області є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Деремезнянської сільської ради.

Рішенням №421/39-16-VІІІ від 28.10.2021 Обухівської міської ради Київської області «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в межах села Деремезна, Обухівського району Київської області» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель в межах села Деремезна Обухівського району Київської області. У рішенні вказано, що матеріали розроблені інженером ІНСТИТУТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН.

Як вбачається з представлених суду документів, 18.07.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" було направлено на адреси Обухівської міської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" листи від 12.07.2023, до яких додано, в тому числі, примірника акту приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) (здачі-прийняття виконаних послуг) на суму 34 912 грн.

Проте, як вказує позивач, замовником та платником акт наданих послуг із підписами повернуто не було, мотивованої відмови від його підписання замовником не надано.

В контексті означеного судом також враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Проте, всупереч наведеного, відповідачем обставин отримання акту приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) (здачі-прийняття виконаних послуг) на суму 34 912 грн не спростовано та не надано суду доказів наявності у замовника послуг заперечень з приводу обсязів та вартості послуг, які було надано виконавцем.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом вище було встановлено, що у п.2.3 договору №020/040 від 14.10.2020 вказано, що загальна вартість послуг із цього договору складає 34 912 грн, без податку на додану вартість. Умови оплати послуг: на підставі актів здачі - прийняття виконаних послуг (Ф-2). Оплата послуг проводиться протягом п`яти днів з моменту підписання акту здачі - прийняття виконаних послуг.

Платник зобов`язується сплатити вартість послуг згідно цього договору (п.2.4 договору №020/040 від 14.10.2020).

Пунктом 3.1.4 договору №020/040 від 14.10.2020 визначено, що замовник зобов`язаний протягом п`яти днів з дня надання підписувати акти здачі-прийняття виконаних послуг чи надати мотивовану відмову.

Надаючи оцінку у сукупності всім наявним в матеріалах справи доказам, з огляду на ненадання відповідачем більш вірогідних доказів, які б спростовували обставини, повідомлені позивачем, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов`язку оплатити надані позивачем послуги на суму 34 912 грн, строк виконання якого настав.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" в частині стягнення основного боргу в сумі 34 912 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 11 680,37 грн, 3% річних в розмірі 1922,55 грн та пені в сумі 25 425,50 грн. суд зазначає таке.

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 по справі №904/4156/18 (12-117гс19) зазначила, що за наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією».

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Наразі, суд зазначає, що умовами договору №020/040 від 14.10.2020 не передбачено такого заходу відповідальності як стягнення пені з платника у разі порушення останнім строків внесення оплати за надані виконавцем послуги, а отже, підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" в частині стягнення пені відсутні.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань з оплати наданих послуг, позивачем за період з 29.10.2021 по 22.08.20232 було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на суму 1922,55 грн та інфляційні втрати в розмірі 11680,37 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що останній є необґрунтованим, оскільки позивачем не враховано, що право на застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, які визначені ст.625 Цивільного кодексу України, виникає у кредитора на наступний день після дня, в який останнє повинно було бути виконане.

У даному випадку, судом враховано, що у п.2.3 договору №020/040 від 14.10.2020 вказано, що загальна вартість послуг із цього договору складає 34 912 грн, без податку на додану вартість. Умови оплати послуг: на підставі актів здачі - прийняття виконаних послуг (Ф-2). Оплата послуг проводиться протягом п`яти днів з моменту підписання акту здачі - прийняття виконаних послуг.

Судом було встановлено, що 18.07.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" було направлено на адреси Обухівської міської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" листи від 12.07.2023, до яких додано, в тому числі, примірника акту приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) (здачі-прийняття виконаних послуг) на суму 34 912 грн.

Проте, як вказує позивач, замовником та платником акт наданих послуг із підписами повернуто не було, мотивованої відмови від його підписання замовником не надано.

Тобто, за висновками суду, обґрунтованим є визначення строку оплати послуг за договором, виходячи із нормативних строків поштових пересилань, закінчення строку на підписання акта або мотивовану відмову від його підписання та умов п.2.3 договору №020/040 від 14.10.2020, а отже, у даному випадку кінцевим строком оплати відповідачем послуг, які було надано позивачем було 02.08.2023, а право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат виникло, відповідно. 03.08.2023.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" в частині стягнення в частині стягнення 3% річних на суму 57,39 грн.

Одночасно, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають залишенню без задоволення, оскільки індекс інфляції у серпні 2023 мав показник 98,6%, тобто, мала місце дефляція.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" про стягнення основного боргу в сумі 34 912 грн, інфляційних втрат в сумі 11 680,37 грн, 3%річних в розмірі 1922,55 грн та пені в сумі 25 425,50 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київземсервіс" (03143, м.Київ, вул.Метрологічна, буд.14-Б, офіс 309, ЄДРПОУ 40707562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 136, кімната 34, ЄДРПОУ 38441902) основний борг в сумі 34 912 грн, 3% річних на суму 57,39 грн та судовий збір в сумі 1269,37 грн.

3. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 11 680,37 грн, 3%річних в розмірі 1865,16 грн та пені в сумі 25 425,50 грн залишити без задоволення.

4. Судовий збір в сумі 1414,63 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 13.11.2023.

Суддя В.В. Князьков