Рішення

від 14.11.2023 по справі 911/2382/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2382/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Авеню» (08131, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 60, код: 35411322)

до

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 111855,11 гривень,

До Господарського суду Київської області 03.08.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Авеню» (далі позивач/ТОВ «Віді Авеню») про стягнення з ОСОБА_1 (далі відповідачка/ ОСОБА_1 ) заборгованості за договором про технічне обслуговування і ремонт автомобілів від 25.02.2021 № 12/22/8.62/012-21 у загальному розмірі 111855,11 гривень, з яких: 49122,35 гривень основний борг, 38408,46 гривень пеня, 20812,99 гривень інфляційні втрати, 3511,31 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за вказаним вище договором, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

На виконання приписів ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, 10.08.2023 судом здійснено запит до відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Монастирищенської міської ради щодо зареєстрованого місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .

На виконання вказаного запиту 11.09.2023 від Виконавчого комітету Монастирищенської міської ради надійшла відповідь щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки, згідно якої ОСОБА_1 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ..

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2023 відкрито провадження у справі № 911/2381/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачці строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Поштове відправлення, яким суд надсилав за адресою місця проживання відповідачки, згідно наданої органом реєстрації інформації, ухвалу про відкриття провадження від 20.09.2023 у справі № 911/2382/23, повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду з відміткою від 26.10.2023 про невручення відповідачці поштового відправлення, а саме «за закінченням терміну зберігання».

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у цьому випадку, суду. Факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачка належним чином повідомлена про розгляд справи судом. Проте, відповідачка процесуальним правом на подання відзиву не скористалася.

Враховуючи те, що відповідачка не скористалася наданими їй процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4ст. 240 Господарського процесуального кодексу Україниу разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Віді Авеню» (виконавець) та ФОП Шестюк Л.О. (замовник) 25.02.2021 укладено договір про технічне обслуговування і ремонт автомобілів № 12/22/8.62/012-21 (далі договір), предметом якого у відповідності до п. 1.1. є обов`язок виконавця, за дорученням замовника, надати Замовникові комплекс робіт та послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобілів (далі - послуги) з використанням запасних частин, технічних рідин, мастил та інших витратних матеріалів виконавця (далі - матеріали), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги разом з використаними матеріалами. Види конкретних послуг, строки їх виконання та перелік матеріалів визначаються в нарядах-замовленнях, які підписуються сторонами і стають частиною договору.

Згідно п. 4.1. договору вартість послуг та/або матеріалів визначається в договірному порядку і фіксується нарядом-замовленням, який складає виконавець та підписують сторони.

У випадку зміни ціни, згідно п.п. 2.2.1., 4.4. договору, а також в інших випадках, обумовлених в договорі чи узгоджених сторонами (замовлення додаткових робіт тощо), остаточна вартість послуг та/або матеріалів визначається в акті виконаних робіт.

За умовами пункту 4.3. договору замовник сплачує виконавцю вартість послуг та матеріалів протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

Так, на виконання умов договору позивачем виконано, а відповідачкою прийнято послуги на загальну суму 49122,35 гривень, що підтверджується підписаним обома сторонами актами виконаних робіт (нарядами-замовленнями), а саме:

- від 01.03.2021 № ВТпСА-001683 на загальну суму 7793,50 гривень;

- від 03.03.2021 № ВТпСА-001756 на загальну суму 11114,79 гривень;

- від 03.03.2021 № ВТпСА-001751 на загальну суму 16779,49 гривень;

- від 03.03.2021 № ВТпСА-001745 на загальну суму 4440,11 гривень;

- від 03.03.2021 № ВТпСА-001743 на загальну суму 4554,35 гривень;

- від 03.03.2021 № ВТпСА-001741 на загальну суму 4440,11 гривень.

Згідно вказаних нарядів-замовлення замовник зазначив, що претензій до строків виконання, обсягу та якості робіт/продукції та до стану ДТЗ не має.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало неналежне виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за укладеним договором, внаслідок чого за відповідачкою обліковується заборгованість у розмірі 49122,35 гривень, яку позивач просить суд стягнути з відповідачки в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності дост. 173 Господарського кодексу України одинсуб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором надання послуг та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором, правовідносини за яким підпадають під правове регулювання положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на виконання укладеного сторонами договору позивач надавав відповідачці обумовлені договором послуги на загальну суму 49122,35 гривень, що відображено у підписаних обома сторонами актах наданих послуг (нарядах-замовленнях), копії яких наявні у матеріалах справи.

Суд зазначає, що долучені до матеріалів справи підписані обома сторонами, акти надання послуг, засвідчує надання позивачем обумовлених договором послуг та їх отримання відповідачкою і, відповідно, початок перебігу строку з їх оплати. Враховуючи, що акти надання послуг в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, а відтак є належним підтвердженням здійснення господарської операції.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 4.3. договору відповідачка мала оплатити надані позивачем та прийнятті нею послуги протягом 5 робочих днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, в порушення умов договору відповідачка свій обов`язок щодо оплати наданих позивачем послуг не виконала, доказів протилежного сторонами в перебігу розгляду справи не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачка правом на подання відзиву на позов не скористалася, доводи позивача про наявність у неї заборгованості не спростувала, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за надані позивачем послуги не надала, заперечень щодо факту надання позивачем послуг не висловила, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо обсягів, строків, вартості та якості наданих позивачем послуг також не надано.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідачки перед позивачем у сумі 49122,35 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідачки існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідачки 38408,46 гривень пені, 20812,99 гривень інфляційних втрат та 3511,31 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період з 09.03.2021 по 28.07.2023, по кожному акту окремо.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що пунктом 5.1. договору сторони погодили, що в разі прострочення замовником строків оплати за договором, виконавець має право стягнути з замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Як встановлено судом умовами пункту 5.1. укладеного між сторонами договору не передбачено інших умов нарахування пені, ніж встановлено приписами ст. 232 Господарського кодексу України, тому пеня має розраховуватися з наступного дня після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.

Отже, вищевказаним законом строк, встановлений, зокрема частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, продовжено на строк дії карантину, тобто вказана норма не обмежує нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем не взято до уваги, що нарахування пені, понад строк встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, можливо здійснювати до завершення строку дії карантину 30.06.2023, а після вказаної дати нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного кінцевого періоду нарахування 30.06.2023, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідачки пені становить 36793,49 гривень.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідачки 38408,46 гривень пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 3511,31 гривень 3% річних та 20812,99 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Відповідачка в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надала, доводи позивача в цій частині не спростувала.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.

Водночас суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 тощо.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків, або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачкою вартості виконаних робіт, або погіршення свого матеріального стану саме у зв`язку з порушенням відповідачкою умов договору, що в сукупності свідчить про можливість зменшення розміру пені на 90% від суми, що визначена судом як така, що підлягає задоволенню у відповідній частині, адже у такому випадку буде дотриманий баланс інтересів сторін у вигляді відшкодування позивачу негативних наслідків від неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, а також не носитиме характер несправедливо непомірного тягаря для відповідачки.

Водночас суд також враховує, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачкою суми заборгованості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Віді Авеню» 49122,35 гривень основного боргу, 3679,35 гривень пені, 3511,31 гривень 3% річних та 20812,99 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Отже, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2642,30 гривень.

Окрім іншого, суд зазначає, що згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Шестюк Людмили Олександрівни припинено з 28.07.2021 (номер запису 2000120060001003764).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Отже, з 28.07.2021 ОСОБА_1 втратила статус підприємця.

За змістом правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, права та обов`язки за яким у ОСОБА_1 , із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, не припинились, а тому спір у справі належить до господарської юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Авеню» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віді Авеню» (08131, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 60, код: 35411322) 49122,35 гривень основного боргу, 3679,35 гривень пені, 3511,31 гривень 3% річних, 20812,99 гривень інфляційних втрат та 2642,30 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2023.

Суддя Р.М. Колесник