Рішення

від 31.10.2023 по справі 914/1800/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2023 Справа № 914/1800/23

За позовною заявою: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут Будматпроект, м.Львів

про: стягнення 3727108,22 грн неустойки та зобов`язання вчинити дії

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від прокуратури: Я.Р.Мацюра

Від позивача: Н.В.Савко - представник

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2023, справу №914/1800/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 12.06.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.06.2023 від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 26.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.06.2023.

Ухвалами від 08.06.2023, від 18.07.2023, від 07.09.2023, від 26.09.2023 підготовче провадження відкладено.

Ухвалою від 05.10.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2023.

Представник прокуратури в судовому засіданні 31.10.2023 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

Представник позивача в судовому засіданні 31.10.2023 підтримав позов частково.

У судове засідання 31.10.2023 відповідач повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Поштові конверти з ухвалами, надіслані відповідачу на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позові, повернуті поштовим відділенням із відмітками «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Разом з тим, суд звертає увагу, що ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

20.09.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого державного майна №116. Згідно з п. 1.1. договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно нежитлову триповерхову будівлю «А-3», загальною площею 3052,0 кв.м, за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 10, що перебуває на балансі Державного підприємства «Львівський науково-дослідний проектний інститут «ЛьвівбудМНДІпроект».

03.11.2017 сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна №116 від 20.09.2017, яким договір викладено в новій редакції. Згідно з п. 10.1. договору цей договір укладено на 10 років з 20.09.2017 по 19.09.2027.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 розірвано договір оренди нерухомого державного майна №116 від 20.09.2017, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» в редакції, викладеній договором про внесення змін до договору оренди від 03.11.2017. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 1218950,93грн основного боргу, 42467,01 грн пені, 4690,73 інфляційних, 99501,88 грн штрафу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 залишено без змін.

Відповідно до п.10.10 договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Як зазначено в позові державне майно, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Тернопільська, 10, не повернуто, акт приймання-передачі не підписано.

Позивачем нараховано відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати в сумі 3727108,22 грн за період з 14.06.2022 по 28.02.2023.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав взятих зобов`язань за спірним договором, не повернувши орендоване майно своєчасно. Відтак, прокуратура подала позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 3727108,22грн неустойки за період з 14.06.2022 до 28.02.2023. Також прокуратура просить зобов`язати ТОВ «Науково- дослідний інститут «Будматпроект» повернути за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях державне майно - нежитлову триповерхову будівлю «А-3» загальною площею 3052,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 10 та виселити із зайнятих приміщень.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в цьому спорі зазначено про спрямованість на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання повернення державного майна та сплати неустойки до державного бюджету, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власника. Неповернення відповідачем орендованого майна унеможливлює здачу такого іншому добросовісному орендарю та порушує економічні інтереси держави з огляду на структуру бюджетної системи України та негативно впливає на стан виконання бюджету, що ставить під загрозу економічну безпеку держави, робить неможливим належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Щодо права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, за наявності підстав, не вжито заходів щодо захисту інтересів держави з метою надходження коштів до Державного бюджету України у звязку із відсутність коштів для сплати судового збору, що підтверджено копіями листів регіонального відділення від 10.04.2023 та від 03.05.2023.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано те, що наслідком несплати коштів є ненадходження коштів до Державного бюджету України, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

При цьому, судом встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду Львівської області, а також після подання прокурором позову, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не зверталося до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь держави неустойки за несвоєчасне повернення спірного майна та виселення із займаних приміщень. Окрім того, останнім не вживалися заходи, направлені на врегулювання будь-яким іншим способом питання щодо стимулювання відповідача до виплати нарахованої неустойки та виселення.

Таким чином, дії позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях свідчать саме про пасивність поведінки останнього, який, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не звертався.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" несплатою коштів відповідачем та ненадходженням коштів до Державного бюджету України.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Оцінюючи підстави для звернення прокурора з даним позовом, судом проаналізовано поведінку органу, у повноваження якого входить здійснення функції управління державним майном, нарахування та вжиття заходів щодо стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації. Регіональні відділення та представництва Фонду державного майна України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства (п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

Згідно з наказом Фонду Державного майна України № 232 від 06.03.2019 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинські областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області. Установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинські областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, затвердженого наказом ФДМУ від 14.03.2019 № 256, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Отже, нормами чинного законодавства визначені повноваження Фонду державного майна України щодо передачі державного майна в оренду та користування.

Разом з тим, прокуратура звернула увагу, що РВ ФДМ обмежилось лише позовом у 2020 році, жодних дій після того в позасудовому чи в судовому порядку здійснено не було, незважаючи на неодноразові звернення прокуратури (04.04.2023, 01.05.2023). На запити прокуратури щодо вжиття РВ ФДМ заходів стосовно повернення спірного майна вказано про причини незвернення з позовом до суду у зв`язку із відсутністю сум для сплати судового збору. Відтак, позивач, достовірно знаючи про допущені порушення відповідачем, володіючи достатнім обсягом повноважень для належного захисту інтересів держави, не вжив необхідних та достатніх заходів реагування.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачем.

Щодо позовних вимог суд зазначає таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір оренди нерухомого державного майна № 116 від 20.09.2017 та додатки до нього, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 розірвано договір оренди нерухомого державного майна №116 від 20.09.2017, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» в редакції, викладеній договором про внесення змін до договору оренди від 03.11.2017. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 1218950,93грн основного боргу, 42467,01 грн пені, 4690,73 інфляційних, 99501,88 грн штрафу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.10.10 договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Отже, спірний договір оренди розірваний з 13.06.2022.

Як встановлено судом спірне державне майно, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Тернопільська, 10, не повернуто, акт приймання-передачі не підписано.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3727108,22грн неустойки за період з 14.06.2022 до 28.02.2023 слід зазначити таке.

За змістом положень частини першої статті 763, частини першої статті 764, частини першої статті 785 ЦК України, частини четвертої статті 284, частини четвертої статті 291 ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Отже, договір найму (оренди) є підставою для виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору найму (оренди) невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному - сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Неустойка, за частиною другою статті 785 ЦК України, має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Суд звертає увагу, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору, відповідач свого обов`язку по своєчасному поверненню орендованого майна не виконав. Акт прийому-передачі спірного майна між сторонами спору не підписано. Згідно з поясненнями позивача в спірних приміщеннях відповідач не перебуває. Суду не надано інших доказів, які б підтверджували факт повернення орендованого майна в інший період. Пояснення позивача відповідач не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до зазначеної норми, однією із основних умов застосування положень ст. 785 Цивільного кодексу України як щодо зобов`язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Із 14.06.2022 позивач почав нараховувати відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном із розрахунку останнього платежу. Станом на 28.02.2023 утворилась заборгованість у розмірі 3727108,22грн неустойки (за період з 14.06.2022 до 28.02.2023 грн).

Перевіривши поданий розрахунок, підстави та правильність нарахування суми неустойки, судом встановлено, що вимога про стягнення з відповідача 3727108,22грн неустойки за період з 14.06.2022 до 28.02.2023 підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання ТОВ «Науково- дослідний інститут «Будматпроект» повернути державне майно за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях суд зазначає таке.

У п. 10.11 договору сторони погодили, що майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Натомість всупереч положенням п. 10.11 договору прокуратура просить зобов`язати ТОВ «Науково- дослідний інститут «Будматпроект» повернути державне майно за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях. Отже, заявлена вимога суперечить п. 10.11 договору та у суду відсутні правові підстави для її задоволення.

Стосовно вимоги про виселення ТзОВ Науково-дослідний інститут Будматпроект з державного нерухомого майна - триповерхової будівлі «А-3» загальною площею 3052,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 10, суд зазначає таке.

Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч.1,2 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його провадження або банкрутства орендаря, він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 розірвано договір оренди нерухомого державного майна №116 від 20.09.2017, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» в редакції, викладеній договором про внесення змін до договору оренди від 03.11.2017.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2021 у справі № 914/3083/20 залишено без змін.

Враховуючи встановлені обставини цієї справи, спірний договір оренди розірваний з 13.06.2022.

Оскільки належних доказів щодо підтвердження права користування орендованим приміщенням відповідачем не надано, вимога позивача про виселення відповідача з триповерхової будівлі «А-3» загальною площею 3052,0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 10 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут Будматпроект (вул.С.Стрільців,21, м.Київ, 04053; ідентифікаційний номер 40804492) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вул.Коперника,4 м.Львів, 79005; ідентифікаційний номер 42899921) 3727108,22 грн неустойки.

3.Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут Будматпроект з державного нерухомого майна - триповерхової будівлі «А-3» загальною площею 3052,0 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Тернопільська, 10.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 10.11.2023.

Суддя Ділай У.І.