Рішення

від 02.11.2023 по справі 916/2527/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2527/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" (код ЄДРПОУ 41911324, 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд.58 В)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД (код ЄДРПОУ 13879991, 65036, м. Одеса, вул. Овідіопольська Дорога, 3)

про стягнення 240851, 58 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Лужанов С.В., адвокат

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД про стягнення 240851, 58 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору постачання №03012020 від 03.01.2020 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою від 26.06.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

10.08.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, крім іншого, зазначено про сплату 21.06.2023 заявленої до стягнення суми основної заборгованості у повному обсязі в розмірі 50000,00 грн. Водночас, доказів сплати заборгованості відповідач до матеріалів справи не надав.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.09.2023, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання на 18.10.2023; зобов`язано позивача у строк до 13.10.2023 надати документальне підтвердження або спростування погашення відповідачем основної заборгованості у розмірі 50000,00 грн.; зобов`язано відповідача у строк до 13.10.2023 надати документальне підтвердження погашення основної заборгованості у розмірі 50000,00 грн.

12.10.2023 до суду від позивача надійшла заява, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" підтверджує здійснення відповідачем погашення суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн. та 3612,77 грн. судового збору.

На підтвердження вказаних обставин позивачем додано до клопотання наступні платіжні інструкції: від 21.06.2023 № 4877 на суму 50000,00 грн., від 22.06.2023 №4890 на суму 3612,77 грн.

17.10.2023 до суду від відповідача надійшла заява, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД, на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2023, надало копію платіжної інструкції кредитного переказу від 21.06.2023 №4877 на суму 50000,00 грн.

Ухвалою від 18.10.2023 було закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 50000,00 грн., постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вимог в розмірі 171209,33 грн. штрафу, 1500,00 грн. 3% річних, 18142,25 грн. збитків від інфляції.

В судовому засіданні 18.10.2023 було оголошено перерву до 02.11.2023.

В судове засідання з`явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату і час проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив. З посиланням на наявність форс-мажорних обставин, підтверджених листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 02.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 03.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсберг" ЛТД (покупець, відповідач) укладено Договір постачання №03012020, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п.1.2 договору, найменування товару: пиломатеріали.

В розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків.

Так, умовами п.4.1 договору визначена передоплата в розмірі 100% відповідно до виставленого рахунку покупцеві на рахунок постачальника.

Відповідно до п.4.2 договору, можливі відстрочка платежу на 21 календарний день після відвантаження товару покупцеві. Факт відвантаження підтверджується видатковою накладною, завіреною печаткою та підписом постачальника та покупця.

Згідно п.7.1, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про бажання розірвати договір за місяць до закінчення строку його дії, то він вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

За умовами п.8.3 договору, у разі несвоєчасної оплати за товар (у випадку відстрочки) більш ніж на 7 банківських днів, покупець за кожний день затримки оплати сплачує штрафну санкцію у розмірі 0,5% від загальної вартості поставленого товару.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін без зауважень.

На підставі видаткової накладної від 04.02.2022 №31 відповідачу було поставлено товар на суму 70318,80 грн.

21.04.2023 позивачем, у зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар, було скеровано на адресу останнього вимогу про сплату боргу.

03.05.2023 ТОВ "Айсберг" ЛТД було здійснено платіж в сумі 20318,80 грн.

Залишок несплаченої заборгованості склав 50000,00 грн., що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Окрім основної заборгованості в розмірі 50000,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 18142,25 грн. збитків від інфляції, 1500,00 грн. 3% річних, 171209,33 грн. штрафу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

У відповідності зі статтею 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач зобов`язався поставити відповідачу товар, а відповідач, своєю чергою, зобов`язався прийняти та оплатити вартість отриманого товару в порядку та на умовах, визначених договором.

Як встановлено судом, станом на час звернення позивача до суду із даним спором за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 50000,00 грн., яка була сплачена 21.06.2023, у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 18142,25 грн. збитків від інфляції, 1500,00 грн. 3% річних, 171209,33 грн. штрафу.

За умовами п.8.3 договору, у разі несвоєчасної оплати за товар (у випадку відстрочки) більш ніж на 7 банківських днів, покупець за кожний день затримки оплати сплачує штрафну санкцію у розмірі 0,5% від загальної вартості поставленого товару.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

З огляду на передбачений сторонами порядок нарахування штрафних санкцій - за кожний день затримки оплати, суд констатує, що передбачена сторонами в договорі штрафна санкція за своєю правовою природою є пенею.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені суд зазначає, що позивачем невірно визначено періоди нарахування - з 12.02.2022 по 30.06.2023.

Так, умовами п.4.2 договору передбачено можливість відстрочення платежу на 21 календарний день після відвантаження товару покупцеві.

Оскільки можливість нарахування штрафної санкції була передбачена сторонами лише у разі відстрочення платежу, суд констатує, що в даному випадку сторонами узгоджено оплату заборгованості за поставлений товар саме на умовах відстрочення платежу на 21 календарний день.

Таким чином, початком періоду нарахування пені, з урахуванням п.4.2 договору, є 26.02.2022.

За умовами п.8.3 договору, у разі несвоєчасної оплати за товар (у випадку відстрочки) більш ніж на 7 банківських днів, покупець за кожний день затримки оплати сплачує штрафну санкцію у розмірі 0,5% від загальної вартості поставленого товару.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Оскільки умовами договору визначено, що замовник виплачує виконавцю штрафну санкцію у розмірі 0,5% від загальної вартості поставленого товару за кожний день затримки оплати, суд констатує, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.6 ст.232 ГК України щодо нарахування пені протягом шести місяців.

Таким чином, належним періодом нарахування пені на суму боргу в розмірі 70318,80 грн. є - з 26.02.2022.2022 по 25.08.2022.

Також, згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, сторони у договорі за взаємною згодою мають право самостійно встановити розмір пені за прострочку платежу, однак погоджений сторонами розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Належною до стягнення сумою пені за вказаний період, за розрахунком суду, є - 11828,98 грн.

Розрахунок пені:

Період розрахунку: з 26.02.2022 року по 03.03.2022 року - 6 днів

[Розрахункова ставка] = 10,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 20,000%

[Пеня] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 20,000% (розрахункова ставка) / 100% х 6 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 231,19 грн.

Період розрахунку: з 04.03.2022 року по 02.06.2022 року - 91 день

[Розрахункова ставка] = 10,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 20,000%

[Пеня] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 20,000% (розрахункова ставка) / 100% х 91 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 506,31 грн.

Період розрахунку: з 03.06.2022 року по 21.07.2022 року - 49 днів

[Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 50,000%

[Пеня] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 50,000% (розрахункова ставка) / 100% х 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 4 720,03 грн.

Період розрахунку: з 22.07.2022 року по 25.08.2022 року - 35 днів

[Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 2.000 = 50,000%

[Пеня] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 50,000% (розрахункова ставка) / 100% х 35 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 3 371,45 грн.

Отже, вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 11828,98 грн. У задоволенні вимог в сумі 159380,35 грн. пені слід відмовити.

Що стосується періоду нарахування збитків від інфляції та 3% річних, суд зауважує, що початком періоду нарахування слід вважати 26.02.2022 (з огляду на п.4.2 договору). Кінцевий період нарахування визначається судом з урахуванням дати оплати боргу.

Отже, збитки від інфляції та річні підлягають нарахуванню на суму боргу в наступні періоди:

- на суму 70318,80 грн. - з 26.02.2022 по 02.05.2023;

- на суму 50000,00 грн. - з 03.05.2023 по 20.06.2023.

З урахуванням визначених періодів суд здійснив власний розрахунок.

Розрахунок 3% річних:

Період розрахунку: з 26.02.2022 року по 31.12.2022 року - 309 днів

[Проценти] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 309 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 1 785,90 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2023 року по 02.05.2023 року - 122 дні

[Проценти] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 122 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 705,11 грн.

Період розрахунку: з 03.05.2023 року по 20.06.2023 року - 49 днів

[Проценти] = 50 000,00 грн. (сума боргу) х 3,000% (процентна ставка) / 100% х 49 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 201,37 грн.

Розрахунок збитків від інфляції:

У період з 01.03.2022 року по 02.05.2023 року індексація на суму 70 318,80 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 104,50% х 103,10% х 102,70% х 103,10% х 100,70% х 101,10% х 101,90% х 102,50% х 100,70% х 100,70% х 100,80% х 100,70% х 101,50% х 100,20% = 126,989% (за період Березень 2022 - Квітень 2023)

[Інфляційні нарахування] = 70 318,80 грн. (сума боргу) х 126,989% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 70 318,80 грн. (сума боргу) = 18 978,21 грн.

У період з 03.05.2023 року по 20.06.2023 року індексація на суму 50 000,00 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 100,50% х 100,80% = 101,304% (за період Травень 2023, Червень 2023)

[Інфляційні нарахування] = 50 000,00 грн. (сума боргу) х 101,304% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 50 000,00 грн. (сума боргу) = 652,00 грн.

Отже, за розрахунком суду належними до стягнення є 2692,38 грн. річних та 19630,21 грн. збитків від інфляції.

Водночас, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме - 1500,00 грн. 3% річних та 18142,25 грн. збитків від інфляції.

Що стосується посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.

Так, 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України зазначила, що вказані обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами, виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись, ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Разом із тим, відповідачем до матеріалів справи не долучено відповідного документу, виданого Торгово-промисловою палатою України, який би підтверджував наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконанняТОВ "Айсберг" ЛТД грошових зобов`язань за договором.

Крім того суд зауважує, що у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик відповідача на позивача шляхом звільнення першого від виконання прийнятих зобов`язань відсутні.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Так, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг" ЛТД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" підлягає стягненню - 11828 грн. 98 коп. пені, 1500 грн. 00 коп. 3% річних, 18142 грн. 25 коп. інфляційних втрат.

Вимоги в частині 159380,35 грн. пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем у повному обсязі компенсовано позивачу сплачений ним при зверненні до суду судовий збір, що підтверджено платіжною інструкцією №4890 від 22.06.2023 (а.с.119), у зв`язку з чим питання про розподіл судового збору судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙСБЕРГ" ЛТД (код ЄДРПОУ 13879991, 65036, м. Одеса, вул. Овідіопольська Дорога, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІС+" (код ЄДРПОУ 41911324, 65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд.58 В) - 11828 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 98 коп. пені, 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп. 3% річних, 18142 (вісімнадцять тисяч сто сорок дві) грн. 25 коп. збитків від інфляції.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 13 листопада 2023 р.