Рішення

від 13.11.2023 по справі 420/19325/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/19325/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС), в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39092-51У від 19.11.2018 року з єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.

Позивачка зазначила, що 01.06.2023 року дізналась про накладення арешту на її рахунки Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у зв`язку з заборгованістю. Після чого нею було з`ясовано про наявність оскаржуваної вимоги, яку вона не отримувала.

Позивачка вважає вказану вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона 22.02.2008 року зареєструвалась як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності. Підприємницькою діяльністю займалась з лютого 2008 року. Однак в подальшому підприємницькою діяльністю не займалась, працювала найманим робітником. 21.06.2019 року припинила господарську діяльність. Відомості з форми ОК-5 свідчать про те, що роботодавець здійснював відрахування єдиного соціального внеску за неї.

Позивачка вказує, що 09.06.2023 року вона направила до ГУ ДПС заяву, в якій просила повідомити про підстави відкриття виконавчого провадження, надати вимогу про сплату боргу та документи пов`язані зі сплати податку, внеску, в разі існування. На подану заяву нею отримано відповідь ГУ ДПС в Одеській області за вих. №32424/6/15-32-13-05-06 від 11.07.2023 року, що заборгованість по єдиному внеску, яка підлягає до сплати складає 21030,90 грн, у тому числі за 2017 рік 8448 грн, за 2018 рік 9828,72 грн, а також надіслали копію корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39092-51У від 19.11.2018.

Позивачка вважає, що оскаржувана вимога не відповідає положенням ПКУ та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон України №2464-VІ).

Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України №2464-VІ не врегульовано, позивачка просила врахувати при вирішенні спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 відповідно до якої особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Позивачка посилається на те, що згідно з відомостями, що містяться у Формі ОК-5 сформованої на її ім`я, вона працевлаштована та єдиний внесок сплачувався за неї роботодавцем, що виключає її обов`язок сплачувати у цей період єдиний внесок додатково як фізичною особою-підприємцем, та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалами суду від 02.08.2023, 22.08.2023 позов залишено без руху, надано та продовжено строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 18.09.2023 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувані докази у відповідача.

Ухвала суду від 18.09.2023 року доставлена до електронного кабінету відповідача через підсистему «Електронний суд» 18.09.2023 року. Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позов, інших заяв та клопотань від відповідача не надходило (згідно автоматизованої системи діловодства Одеського окружного адміністративного суду вхідної кореспонденції по справі станом на 13.11.2023 року не зареєстровано).

Справа розглянута в письмовому провадженні.

Дослідивши заяви по суті учасників справи та надані ними докази суд дійшов висновку про задоволення позову.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України №2464-VІ згідно з преамбулою до вказаного Закону.

Статтею 14 Закону встановлені обов`язки органів доходів і зборів, які зобов`язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 22.02.2008 року зареєстрована фізичною особою підприємцем за основним видом діяльності код 93.02.0 Надання послуг перукарнями та салонами краси. 21.06.2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.

Відповідно до ст.4 Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

База нарахування єдиного внеску визначається у відповідності до ст.7 Закону України №2464-VІ.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч.4 ст.25 Закону України №2464-VІ, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному ст.42 ПКУ.

Відповідачем сформована податкова вимога №Ф-39092-51У від 19.11.2018 року зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн, оскільки згідно даних інтегрованої картки платника позивачки відповідачем нараховувалась щоквартально сума ЄСВ за період з 2017 по 2018 рік.

Таким чином, вказана заборгованість виникла в результаті нарахування ГУ ДПС позивачці по картці платника податків ОСОБА_1 ЄСВ як фізичній особі-підприємцю.

Між тим, згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за Формою ОК-5 у 2017-2019 роках позивачка не займалась підприємницькою діяльністю, а працювала найманим працівником: у 2017-2018 роках в Санаторії «Одеса» Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 20000025) та Медичному реабілітаційному центрі «Одеський» (код ЄДРПОУ 24548180); у 2019 році в Державній установі «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 02012094) та Санаторії «Одеса» Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 20000025) (а.с.17-25).

Відповідач відзив на позов не надав, не надав також будь-яких документів в спростування доводів позивачки, що вона у період 2017-2019 р.р. займалась підприємницькою діяльністю. Відповідачем не спростовано твердження позивачки, що вона у вказаний період не здійснювала підприємницьку діяльність, а була найманим працівником та за неї сплачений внесок роботодавцями.

Суд вважає, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень та на якого відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду доказів про правомірність прийнятої податкової вимоги №Ф-39092-51У від 19.11.2018 року з єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд за приписами ч.2 ст.242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає необхідним врахувати правові висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у постановах від 27.11.2019 року по справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року по справі №480/4656/18, від 18.03. 2020 року у справі №140/1777/19.

Зокрема, в постанові від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до абзацу 1 п.1 та п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VІ не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд вважає також необхідним врахувати правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 01.07.2020 року по справі №260/81/19, в якій спірним було питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 року по 31.10.2018 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-ІV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

У постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому ВП ВС вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.06.2019 року у справі №405/7/17, що з набранням чинності Законом №755-ІV пов`язана лише державна реєстрація включення відомостей про ФОП, зареєстровану до 01.07.2004 року, до ЄДР (ч.2 ст.18 цього Закону), у такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.

Навивши аналіз правових норм Законів, що стосуються спірного питання, та внесених до них змін, ВПВС зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VІ та №1155-VІІ, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 року №592-IX, відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами 1 та 2 п.9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-IX) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-IX з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01.01.2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-IX. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755 -ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З урахуванням викладеного та не надання відповідачем ГУ ДПС, який є суб`єктом владних повноважень, належних та допустимих доказів здійснення позивачкою підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39092-51У від 19.11.2018 року в протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

При цьому, частиною 4 ст.159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

З урахуванням доводів позову, тієї обставини, що наданий строк для відзиву сплинув, та станом на13.11.2023 року відзив на позов до суду не надійшов, згідно автоматизованої системи діловодства суду по справі не зареєстровано будь-яких клопотань, заяв відповідача, суд кваліфікує неподання відповідачем суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що з ГУ ДПС за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати на сплату судового збору у сумі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-39092-51У від 19.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного податку у розмірі 15819,54 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва